Смекни!
smekni.com

Формування і вдосконалення викладацької майстерності педагога - піаніста (стр. 1 из 3)

Реферат на тему:

Формування і вдосконалення викладацької майстерності педагога - піаніста


Формування педагога-піаніста, його професійного мислення і навичок викладацької майстерності відбувається в процесі нагромадження та вдосконалення педагогічного досвіду. Педагогічні здібності музиканта-викладача являють собою складний комплекс різних елементів музично-творчого, музично-аналітичного, загально-педагогічного та психологічного характеру. Успіхи в роботі педагога звичайно визначаються і перевіряються якістю навчання учнів, мірою їх мистецької зрілості та самостійності. Майстерність кращих педагогів — це результат багаторічної наполегливої праці, пошуків, перевірки та утвердження в практиці найдосконаліших методів навчання, в яких індивідуальні знахідки природно Уживаються з загальними принципами.

Які ж особливості, форми та умови зародження, становлення і нагромадження навичок педагогічної майстерності?

Початкове прилучення до педагогічної діяльності здійснюється звичайно через виконавські канали. Теоретична підготовка молодого не стає у пригоді відразу, з перших кроків самостійної роботи. Методичні рекомендації щодо принципів та окремих способів навчання починають лише випробовуватись і перевіряються на практиці власного викладання а центральне місце в методах роботи, як правило, посідає виконавський показ, тобто те, що найближче молодому педагогові. Поступово в процесі нагромадження практичного досвіду з’являється тенденція до теоретичного узагальнення своїх перших педагогічних успіхів.

Як же починає налагоджуватися контакт між педагогом початківцем і учнем?

Звичайно педагогові-початківцю доручають вести учнів-початківців, бо робота з ними вважається нібито елементарною і менш відповідальною. Проте спостереження показують, що лише небагатьом молодим педагогам вдається знайти такі форми роботи, котрі творчо задовольнили б і викладача і учня. Нерідко заняття, на яких учням прищеплюються елементарніігрові навички та знання, проходять зовні благополучно, але, по суті, без справжнього захоплення з боку педагога, а звідси й без належного інтересу в учня. Причина цього - у відсутності мистецького контакту між педагогом і учнем.

Педагог, не знаходячи можливості застосувати свій виконавський досвід, буває дезорієнтований у засобах впливу на учня. Незважаючи на виконавську ініціативність молодого педагога, у заняттях переважає показ окремих виконавських прийомів, роз’яснення питання грамотного прочитання тексту тощо і майже відсутнє головне - витлумачення змісту твору та розкриття виразності його музичної мови.

Педагогові хочеться впливати на учня тими засобами, які близькі йому самому - своєю грою. Проте в заняттях з початківцем такий цілісний показ корисний лише для прищеплення учневі слухацького інтересу до музики. Специфіка перших кроків навчання полягає в засвоєнні найпростіших ігрових прийомів поряд з музично-слуховим вихованням.

Помічено, що перші педагогічні стежки легше й органічніше прокладаються з учнем, який хоч трохи грає. Під час занять з таким учнем, від бувається важливе для початкового етапу формування педагогічних прийомів процес переосмислювання педагогом своїх виконавських уявлень та навичок для найкращого прищеплення їх учневі. Такий самоаналіз виконавських моментів здійснюється в процесі попередньої підготовки викладача до уроків. Саме підготовка до повсякденної роботи з учнями різної обдарованості і музичного розвитку повинна стати неодмінною умовою зародження, а надалі і удосконалення навичок педагогічної майстерності.

Спрямованість самопідготовки залежить від рівня виконавської і педагогічної зрілості педагога, від складності пророблюваного з учнем твору, від обдарованості та самостійності учня. Проте у всіх випадках вирішальне значення має підготовка до початкового етапу роботи з учнем над твором. Тут в першу чергу ставляться завдання розпізнання стильових і жанрових особливостей твору, його форми, образно-виражальних властивостей музичної мови, труднощів фортепіанної фактури. І при цьому помічено, що чим краще сам педагог знає твір, тим природніше,швидше і захопливіше проходить процес підготовчої роботи.

Ще приходиться з жалем констатувати, що молоді фахівці, педагоги музичних шкіл мало не з перших років своєї викладацької діяльності поступово втрачають зв’язок з виконавством. З’являються недбалість, неточність у показі учням творів, що рідко виконуються викладачем повністю.

Тимчасом найкращі викладачі, добре обізнані з педагогічною літературою, з достатнім досвідом вивчення її учнями, як правило, не обходяться без додаткової виконавської самоперевірки своїх, відносно вже усталених мистецьких та піаністичних уявлень та вмінь.

Незнання або недостатнє виконавське володіння твором призводить звичайно до посилення словесних методів проведення занять і одразу ж негативно позначається на розвиткові учня. У таких випадках процес роботи над твором затягується, вказівки педагога мало конкретизуються, піаністичні прийоми не випливають з художньо-звукових завдань. Не до кінця певен своїх виконавських настанов, педагог ніби ковзає по поверхні твору, часто-густо змінює свої вимоги, чим іноді, дезорієнтує й учня в його підготовчій домашній роботі.

Проте відомо, що деякі педагоги працюють без застосування активного виконавського показу. Тут діє свого роду інерція, в основі якої лежать давні відчуття застосовуваного у минулому виконавського показу, частково втраченого в даний час, але компенсованого нагромадженим досвідом опрацювання великої кількості творів. Методи роботи з учнями, "таємниці виробництва" ясні для нього. Перевірені на практиці власні методичні знахідки дають плодотворні результати у викладанні. Успішність учнів добра.

І ось як бачимо, виконавське володіння твором, що є основою самопідготовки педагога-початківця, інколи компенсується іншими формами підготовчої роботи педагога з великим досвідом. А втім, втрачений зв’язок з інструментом навіть у досвідчених педагогів може призвести до часткового обмеження його сфери впливу на учня. Особливо це стосується вивчення нових ф-нних творів сучасної української і зарубіжної музики, якими весь час поповнюється програма музичних шкіл.

Нові образно-звукові засоби сучасної музики /лади, гармонія, ритмоін-тонаційні, фактурні прийоми вимагають від педагога їх пильного вивчення та усвідомлення.

В умовах дедалі зростаючих вимог до розвитку в учнів технічної майстерності, слід особливу увагу звернути на самопідготовку педагога в цій галузі. Систематична робота над окремими циклами вправ /А. Корто, М. Лонг, Сафонова/ допоможе йому зберегти високий рівень виконавської техніки.

Відомо, що прищеплення учневі технічних навичок вимагає від педагога винятково точного оформленого показу. Неточність, неохайність у показі технічних прийомів звичайно призводить до втрати учнем орієнтування в роботі над технікою, до деградації в руховій та звукових сферах виконання.

Кожен педагог не може обійтися періодичної саморевізії, перевірки власних досягнень нагромаджених і усталених в його практиці. Справжнє професіональне задоволення приходить тоді, коли в хвилини роздумів з приводу своїх удач і прорахунків, або під час роботи за інструментом, внаслідок додаткового глибокого аналізу прочитаної цікавої методичної літератури або корисних зустрічей з іншими педагогами та спостереження їх роботи, з'являється бажання переступите через звичайні норми викладання, знайти щось нове для дальшої діяльності, і в першу чергу музично-виконавські успіхи своїх вихованців.

Дуже багато питань постає перед педагогом, особливо з приходом до нього нових учнів.

Як виявити творчі можливості учня, знайти шлях до встановлення контакту з ним, уявити в якому плані проходить його домашня робота, визначити коло його музичних та загальнокультурних інтересів за

межами класної і домашньої роботи, встановити рівень його музично-теоретичних знань з погляду їх застосування до виконуваних творів. У відповідності до всього цього педагог повинен вирішити відповідальне завдання вибору перших творів для нового учня. Чи дати відразу складний твір /незалежно від вимог програми/, чи обережно на нескладномуматеріалі різнобічне випробувати його музично-виконавські можливості Ці й багато інших питань якнайкраще допоможе розв’язати виконавське спілкування і співдружність з учнем.

Якщо педагог, вибираючи навчальний матеріал, виконавськи досконало продемонструє учневі ряд творів з числа намічених для нього індивідуальним планом, він не тільки виявить ставлення і схильність учня до тієї чи іншої музики, а й прокладе початкові стежки до творчого зближення з ним.

Багато важить у формуванні педагогічної майстерності робота педагога з учнями з різною обдарованістю. Як відомо, педагог не тільки навчає своїх учнів, але й по своєму сам багато чого вчиться, спілкуючись з ними. Талановитий учень змушує педагога шукати індивідуальні форми І методи викладання, вимагає від нього посиленої самопідготовки, особливо у сфері виконання. Добра виконавська форма дозволяє педагогові впевненіше виховувати обдарованого учня, проявляти більшу оперативність у роботі з ним, ясно уявляючи близькі і далекі перспективи йог навчання.

Учні середніх, а тим більше нижче середніх здібностей також примушують педагога замислитися над методами викладання. Роль виконавського показу тут посідав не менш важливе місце, але форми мусять змінюватися. Для посилення емісійного і силового сприймання музики таким учням педагог нерідко мусить перебільшено підкреслити окремі елементи музичної тканини/ мелодію, голосоведення, ритм тощо/, супроводжуючи свій виконавський показ аналізом.

Які ж істотні зміни у виконавському впливі на учня відбуваються далі, на різних стадіях його роботи над твором.