Бідність - як соціальний феномен

Коломийський коледж комп‘ютерних наук. Реферат Тема. Бідність – як соціальний феномен. Підготувала: ст. гр. КД – 11 Глушко Б.Б. Перевірив викладач Самокшишин Т.І.

Коломийський коледж комп‘ютерних наук.

Реферат

Тема.

Бідність – як соціальний феномен.

Підготувала:

ст. гр. КД – 11

Глушко Б.Б.

Перевірив

викладач

Самокшишин Т.І.

Коломия 2001.

Бідність, як соціальний феномен.

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

До економічно відсталих і бідних країн відносяться більшість країн Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД.

У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

У багатьох країнах, де мешкає ¾ населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча.

Основними перешкодами для слаборозвинутих країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди для такого прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні.

Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду. Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для величезного району світу – країн, що розвиваються. За даними організацій міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій роки голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.

Як правило, корінні причини продовольчої проблеми пов‘язані з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни. Страшною трагедією українців став голод 1933 року – прямий наслідок сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість жертв цього лиха за різними даними становить до 7 млн. Чоловік.

Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу. Світовий досвід свідчить, що в багатьох випадках зовнішня продовольча допомога (наприклад, Африці близько 40% продовольства, що споживається, ввозиться з-за кордону) часто стає лише додатковим стимулом соціального утримання і навіть гальмує розвиток місцевого господарства.

Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

Проблему продовольства кожна країна вирішує власними силами, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, кожний п‘ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров‘я або страждає від недоїдання.

Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

Активна участь держав, які розвиваються у світовій економічних відносинах сприятиме реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності.

.
Коломийський коледж комп‘ютерних наук.

Реферат

Тема.

Четверта влада, її роль в політичному житті суспільства

Підготувала:

ст. гр. КД – 11

Глушко Б.Б.

Перевірив

викладач

Самокшишин Т.І.

Коломия 2001.

Четверта влада (засоби масової інформації) в політичному житті суспільства.

У політичній системі сучасного демократичного суспільства дедалі важливу роль відіграють засоби масової інформації. Це газети, журнали, теле- і радіопрограми, кінодокументалістика, інформаційні агентства і інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації. Вони виступають посередником між журналістом, допитувачем і аудиторією. В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють двобічний зв‘язок між комунікатором (тим, хто її надає інформацію) і реципієнтом (тим, хто її сприймає), іншими словами, відбувається своєрідне спілкування, але не особистісне, як у повсякденній практиці, а за допомогою масових форм зв‘язку. Між комунікатором і рецепипієнтом буває технічний канал зв‘язку.

За загальним визначенням дослідників, засоби масової інформації не просто інформують, повідомляють новини, а й пропагують певні ідеї, погляди , вчення, політичн програми і тим самим беруть участь у соціальному управлінні. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних установок вони підштовхують людину до тих чи інших вчинків.

Засоби масової інформації здійснюють серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. Вони можуть сприяти процесу або гальмувати його.

У демократично правовій державі кожен громадянин має гарантоване право знати про все, що там відбувається . як слушно підкреслюється у численних дослідженнях, як це впливає із повсякденної практики без свободи слова немає демократії. У свою чергу і демократія і свобода слова неможливі без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації. Засоби масової інформації є у тому випадку таким же компонентом демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У цьому розумінні про них прийнято говорити як про “Четверту владу”. Це образний, метафоричний вислів, який свідчить про те що преса-влада своєрідна. Вона не є владою у прямому3 значенні слова , тобто не є аналогічною , виконавчою чи судовою владою.

У чому ця своєрідність? Насамперед у тому, що засоби масової інформації не можуть наказувати, зобов‘язувати, притягати до відповідальності. Єдиною їхньою зброєю є слово, зву, зображення, які несуть відповідну інформацію, тобто повідомлення, судження, оцінку явищ, подій, вчинків, поведінки окремих осіб, груп людей, партій, суспільних організацій, а також властей, уряду, тощо.

У науковій літературі прийнято розрізняти три основні системи управління: універсальну, цілеспрямовану, дифузну.

До першої відносять дію законів, обов‘язкових для виконання всіма громадянами.

Цілеспрямована система управління – це адміністративне управління.

До дифузної системи управління належать засоби духовного впливу - це інформаційний вплив , адресований тим, на кого він спрямовується. Тут діє принцип вибору, добровільності. На відміну від закону, адміністративного розпорядження, інформація, яку несе преса, телебачення, радіо не є обов‘язковою для сприйняття.

Засоби масової інформації як спосіб масового масового зв‘язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об‘єктом управління, тобто громадянами, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію –закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим вони передають волю держави, її вимоги.

Разом з тим, засоби масової інформації є види зворотнього зв‘язку, вони отримують думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громадян. Це своєрідний, ні з чим незрівнянний барометр людської думки.

Виражаючи та формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей.

У демократичному суспільстві управління соціальними процесами передбачає вивчення і вплив саме на громадську думку. А у зв‘язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації вони стають важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами.

ЗМІ здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, політичних платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій і фракцій . процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував ЗМІ і в цьому плані досить згадати обговорення проектів економічних реформ, структур управлінні і т.д.

Нормою роботи ЗМІ стали постійні дискусії, гострі зіткнення позицій політичних та економічних платформ. Полеміка стала правилом у практиці більшості редакцій засобів масової інформації. Звичайно різні часописи займають різні політичні позиції. Навіть монополізоване загалом телебачення і радіомовлення у різних циклах передач демонструють різноманітні позиції, які є відображенням творчих колективів.

Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного крім огульним, заперечення ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше – це небажання дати об‘єктивну інформацію про явище. Можна не погодитися з чужою думкою, але об‘єктивно викласти її – норма журналістики. Створення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишається засобами боротьби проти нового, як ворожого, неможливого, антинародного.

ЗМІ повинні показувати – зразок політичної культури. Зміни самої сукупності політичного мислення. Преса, інші ЗМІ покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, загальнолюдським чинником перед кастовими, класовими.

Демократія, політична культура несумісні з нетерпимістю, коли автори не соромлячись об разових виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко переміщується з відкритою лайкою. Баз політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обійтися не може.

ЗМІ у демократичному суспільстві повинні бути діалектично протилежні стосовно “влади” плюсом, а не тільки інструментом пропаганди, хоч і вони виконують таку роль. Це засвідчує досвід, не далеко просте завдання. Сьогодні є багато ремствування на пресу з боку представників влади та й просто громадян. Між тим суть демократії не тільки в тому, що представники влади обираються демократичним шляхом, а й у тому, що вони підзвітні виборцям. Публічні обговорення дій, вчинків політики тих, у чиїх руках влада, - запорука того, що власть імущі не будуть цією владою зловживати.

Демократичне суспільство наділяє працівників Змі великими правами, але останні несуть відповідальність перед суспільством. Недоступне зловживання свободою слова “не допускається” – ласить 5 стаття Закону “Про пресу та інші ЗМІ” – використання ЗМІ для розголошення відомостей, які становлять державну, або іншу таємницю, що спеціально охороняється законом, заклику до насильницького повалення чи зміни існуючого державного і суспільного ладу, пропаганди війни, насильства і жорстокості, расової, національної, релігійної винятковості чи нетерпимості, розповсюдження і з метою здійснення, та інших, що підлягають кримінальним покаранням.

Забороняється і переслідується законом використання ЗМІ і для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.

Здійснюючи програму діяльності того чи іншого того чи іншого засобу масової інформації, журналіст має право отримувати відомості із будь-якого джерела, але разом з тим він зобов‘язаний перевіряти достовірність інформації, яку він адресує аудиторії, відмовитися від даного йому доручення, якщо воно пов‘язано з порушенням закону, поважати права, законні інтереси громадян, організацій.