Українська опера

Реферат на тему: Українська о пера Мабуть, важко знайти учня музичної школи, який би не слухав опери в театрі, по телебаченню чи в кіно. Опера об'єднує в собі спів (сольний, ансамблевий, хоровий), інструментальну музику, сценічну гру, образотворче мистецтво (костюми, грим, освітлення, художнє оформлення спектаклю).

Реферат

на тему:

Українська о пера


Мабуть, важко знайти учня музичної школи, який би не слухав опери в театрі, по телебаченню чи в кіно. Опера об'єднує в собі спів (сольний, ансамблевий, хоровий), інструментальну музику, сценічну гру, образотворче мистецтво (костюми, грим, освітлення, художнє оформлення спектаклю).

Європейське музично-театральне мистецтво існує вже чотири віки, хоч основи його коріняться в давньому народно-театральному дійстві (в Італії — комедія дель арте, в Росії — театр «Петрушка», на Україні — вертеп). Опера зародилась в Італії. У гуртку музи­кантів, поетів, філософів, артистів, що збиралися у графів Барді та Карсі (Флоренція), велися жваві розмови про давньогрецьку драму. Учасники цих зібрань сперечалися, якими були музично-сценічні спектаклі у стародавніх греків. На античні 1 сюжети вони й написали перші твори з музикою. І тільки пізніше з'ясувалося, що це не відроджена стародавня трагедія, а новий музично-теат­ральний жанр. Першу оперу, рукопис якої зберігся до наших днів, написав композитор Якопо Пері (поставлена 1600 року). В осно­ві її — давньогрецька легенда про чарівного музиканта Орфея та його дружину Еврідіку.

Остаточно опера формується у творчості видатного італійського композитора Клаудіо Монтеверді (1567—1643). Він перетворив оперу на справжню музичну драму. Деякі опери Монтеверді, такі як «Орфей», «Коронація Поппеї», дожили до наших днів.

Від початку до кінця XVIIст. опера пройшла великий шлях. Італійські композитори написали сотні опер. Особливо плідною бу­ла творчість Алессандро Скарлатті. У другій половині віку опер­не мистецтво поширюється у Франції (Жан Батіст Люллі) та Анг­лії (Генрі Перселл).

Вже через півтора століття після її виникнення опера стала найпопулярнішим жанром. Австрійські композитори-класики Крістоф Вїллібальд Глюк і Вольфганг Амадей Моцарт своєю музикою утвердили нові оперні принципи. Глюк здійснив реформу, суть якої полягала в підпорядкуванні музики драматичній дії. Його «Орфей та Еврідіка» стала зразком опери нового типу. Великим майстром оперного мистецтва був і В. А. Моцарт. З численних його творів Для музичного театру назвемо три вершинні опери: «Весілля Фіга­ро», «Дон Жуан» і «Чарівна флейта».

У XIXст. оперне мистецтво розвивається в багатьох інших краї­нах Європи. Поряд з музично-театральними творами Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді (Італія) і Ріхарда Вагнера (Німеччина) з'являються опери Шарля Гуно, Жоржа Бізе (Франція), Станісла­ва Монюшка (Польща), Бедржіха Сметани (Чехія), Ференца Еркеля (Угорщина) та ін. В жанрі опери виступають і українські композитори Семен Гулак-Артемовський та Микола Лисенко.

Особливої уваги заслуговує російська музично-театральна культура XIXст. Всесвітньовідомими стали опери Михайла Глинки, Олександра Бородіна, Модеста Мусоргського, Миколи Римського-Корсакова і Петра Чайковського. Російське класичне оперне мистецтво — яскрава й неповторна сторінка в історії світової музичної культури.

Опера продовжує розвиватись і в XXст. Вагомих успіхів досягли в цій галузі радянські композитори С. Прокоф'ев, Д. Шостакович, Д. Кабалевський, Б. Лятошинський, 3. Паліашвілі, А. Спендіаров, У. Гаджібеков, К. Данькевич, Г. Майборода, Ю. Мейтус, Р. Щедрін, В. Кирейко, В. Губаренко, Н. Жиганов та ін.

Кращими зарубіжними операми XXст. є твори Б. Бартока («Замок герцога Синя Борода»), А. Берга («Воццек»), І. Стравінського («Соловейко», «Мавра»).

Українська опера формується в другій половині минулого століття. Вона сягає своїм корінням у народні обряди, вертепне дійство 1 , так звану шкільну драму2 . Опері передували драматичні вистави з музикою І. Котляревського. К. Квітки-Основ'яненка. В. Гоголя (батька відомого письменника). Перші класичні зразки оперного жанру пов'язані з іменами С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм», 1862) і М. Лисенка («Наталка Полтавка», 1889, і «Тарас Бульба», 1890). Ці твори дуже популярні й зараз. Вони й досі живуть повнокровним сценічним життям.

Для того, щоб розуміти оперне мистецтво, треба познайомитися з будовою оперного твору, особливостями розвитку дії, знати, як створюються оперні образи і втілюються ідеї.

Тематика музично-сценічного твору може бути різноманітною. В одних випадках це розкриття історичних подій, суспільних конфліктів, картин побуту, в інших — переживання людини, її внутрішній світ тощо.

Розкрити зміст опери допомагає текст, який є основою вокальних номерів. Цей текст називається лібретто, його створює поет і драматург чи сам композитор, якщо він має поетичний хист. Наприклад, К. Глюк написав «Орфея та Еврідіку» на лібретто відомого італійського поета і драматурга Р. Кальцабіджі. В основі; творів Моцарта «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» лежить лібреттої Л. Понте, італійця, сучасника композитора. П. Чайковський користувався послугами свого брата Модеста Чайковського («Пікова; дама»), М. Римський-Корсаков співробітничав з П. Бєльським, М. Лисенко — із М.Старицьким. Нерідко композитори самі виступали авторами лібретто (Р.Вагнер, М. Мусоргський).

Не слід думати, що для розуміння опери досить познайомитися з її лібретто. Звичайно, перед тим, як слухати музичний спектакль, необхідно знати зміст твору. Але цього не досить, бо в опері зміст! передається через художні образи, які композитор створює засобами музичної виразності. Серед них — яскрава мелодія, насичена або прозора гармонія, різнобарвна оркестровка, своєрідна ритміка і т. ін. Важливу роль відіграє й вибір композитором музичних форм для окремих номерів, сцен, актів.

Опери бувають наскрізної та номерної будови. Особливість останньої — в наявності завершених музичних форм. Сольні номери мають такі назви: арія (аріозо, арієтта — мала за розмірами арія), каватина, романс тощо. Це розгорнуті, нерідко тричастинної будови ва ) завершені вокальні твори. В них найповніше розкривається характер оперного героя.

Поряд з вокально-заокругленими, завершеними номерами в опері широко застосовуються речитативи (музична декламація). Вони з'єднують арії, ансамблі, хори тощо. У ряді творів, особливо зарубіжних авторів (наприклад, Россіні), речитативи «сухі» (вони спираються на острівці акордів оркестру чи фортепіано). В інших операх, наприклад, у творах російських та українських композиторів, речитативи співучі, пісенні і несуть значне виразове навантаження. Порівняймо два наведені зразки: речитатив Бартоло з IIдії опери Севільський цирульник» Дж. Россіні (пр. 65а) та речитатив Насті з IIдії опери «Тарас Бульба» Лисенка (пр. 656).

У комічних операх речитативи відсутні, а натомість введено розмовний текст, як наприклад, в опері «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Поряд з сольними партіями в опері є ансамблі, хори, балетні номери.

Великі хорові сцени зустрічаються в епічних і героїко-патріотичних операх, у так званих народних музичних драмах («Життя за царя», «Князь Ігор», «Тарас Бульба», «Хованщина», «Війна і мир», «Богдан Хмельницький»).

Балетні сцени в операх нерідко називають вставними, тобто неосновними. Це визначення не зовсім правильне. Якщо в деяких операх (наприклад, «Фауст» Гуно) балетні сцени можна безболісно вилучати, то в більшості творів вони органічно вплетені в загальну дію і є носіями певного образу. В опері «Життя за царя» польську шляхту охарактеризовано кількома танцями — полонезом, краков'яком, вальсом і мазуркою. Зазначимо, що ці музичні характеристики зустрічаються не тільки у IIдії опери. Вони з'являються і в наступних діях, хоч там немає вже тієї пишності і чванства. Навпаки, їх музика (мазурка) звучить пригнічено, кволо, зламлено, в ній композитор передав настрій ворогів, які передчувають справедливу розплату за вдіяне. Органічно вплетено в музичну тканину опери «Тарас Бульба» М. Лисенка танці, які втілюють радість матері у зв'язку з приїздом синів додому; танці у фіналі опери «Наталка Полтавка» символізують щасливу розв'язку.

Опера — це поєднання вокалу, інструментальної музики і танцю. Роль оркестру в ній дуже вагома. Він не лише супроводжує спів, а й доповнює його, збагачує. Оркестру доручаються і самостійні номери: увертюра, антракти до окремих дій, епізоди, вступи до арій, ансамблів, хорів тощо.

Увертюра — це досить розгорнутий завершений оркестровий номер, який виконується ще до відкриття завіси. В ній композитор сконцентровано відтворює основні музичні думки опери, нерідко це стисла розповідь про зміст твору. В окремих випадках увертюра мало пов'язана з музикою опери. Деякі музично-сценічні твори відкриваються невеликими оркестровими вступами, що безпосередньо вводять в атмосферу І дії.

Антракт — це невеликий за розмірами оркестровий вступ до дії.

Ми коротко зупинились на деяких особливостях будови опери. Більш детальне ознайомлення зі специфікою музично-театрального твору відбудеться при вивченні творчості Моцарта, Глинки, Лисенка, Бородіна, Чайковського та інших композиторів.

Список використаної літератури

1. С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.: «Музична Україна», – 1991.

2. Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.

3. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.

4. Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г.Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. – К.: Українська Енциклопедія, 1992. – 848 с.

5. М. Гордійчук “Співи та музика”.


1 Античний — давньогрецький, давньоримський світ, його культура.

1 Вертеп — український народний ляльковий театр XVII—XVIIIст.

2 Шкільна драма — драматичний твір, який у XVII—XVIIIст. виконувався в учбових закладах.