регистрация /  вход

Особливості встановлення грошового обігу і банківництва в Північній Америці (стр. 1 из 5)

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет ім. І.Франка

РЕФЕРАТ

На тему:

Особливості встановлення грошового обігу і

банківництва в Пн. Америці (виникнення, розвиток)

Студентки

гр. ЕКф-13

Лазарів Оксани

Львів 2002

У представленні сучасних людей банки нерозривно зв'язані з “банкнотами”, системою паперово-грошового обігу. Причини появи паперових грошей у британських колоніях Північної Америки були прості і зрозумілі: терплячи хронічну недостачу монет і опираючись в торговому обороті головним чином на векселі. Вже в 1690 році Колонія Масачусетської затоки зробила перший випуск паперових короткострокових зобов'язань (Shot bills) – щось середнє між банкнотами і короткостроковими зобов'язаннями уряду, щоб фінансувати військову експедицію в Канаду. Головним чином надзвичайними військовими витратами порозумівалися і перші випуски інших колоній, однак, вони використовувалися також і для фінансування мирних цілей, таких як муніципальний уряд і оплата державного боргу. Незважаючи на їхній офіційний статус і деякі ініціативи (наприклад, 5-процентну знижку при внесенні ними податків), реакція населення була двоякою. Обмінний курс між колоніями і навіть усередині окремих колоній постійно мінявся, більш того, іноді він, зрештою, падав у результаті надлишкової (щодо реальної кількості монет) емісії. У самому факті не було нічого дивного, тому що аж до колапсу золотого стандарту превалювала думка, що паперові гроші можуть тільки тоді діяти ефективно, коли вони на першу вимогу перетворюються в золоту чи срібну монети. Однак головна причина, що штовхала до випуску банкнот,– недостача монет у обігу,– продовжувала діяти і після Війни за незалежність (1775-1781), спонукавши новий Континентальний прогрес від імені Об'єднаних колоній (штатів) прийняти біль про утворення Першого банку Сполучених Штатів (First Bank of United States) і санкціонувати тепер уже перший федеральний випуск поряд з рішенням заснувати перший власний монетний двір (у Філадельфії), що повинний був чеканити срібні долари і мідні центи по вазі іспанських срібних песо (хоча останній згодом протягом багатьох літ не діяв, і в країні вільно циркулювало іспанське срібло).

Утім, “батьки-засновники” Сполучених Штатів (що не дивно, не зважаючи на те, що серед них було багато плантаторів з південних штатів і відносно мало комерсантів з Нової Англії) настільки підозріло ставились до випуску фидуційних (тобто таких, чия власна цінність є меншою ніж вартість, за яку її пропонують,) платіжних засобів, що спеціально внесли в 1787 році в Конституцію статті, що забороняє штатам проведення розрахунків чим-завгодно окрім золотої і срібної монет як законного платіжного засобу.

На ранньому етапі американської історії, коли національна промисловість і велика комерція знаходилася лише в стадії зародження, ще не було зведено чимало великих міст, але побудовані залізниці і т.п., можна говорити, скоріше, про недостачу реальної економічної необхідності в банках, що зробило особливо складною справою залучення в них приватного капіталу. Держава в цих умовах була змушена стати великим пайовиком Першого банку Сполучених Штатів, що розділив тягар популярності всіх центральних інститутів влади, і після закінчення в 1811 році 20-літнього терміну, на який він спочатку був наданий, його чартер (англіцизм, що означає документ, який видавався в англомовних країнах і який виконував функції банківського статуту і ліцензії) не був відновлений. Однак незабаром банки все-таки почали з'являтися, спочатку в найбільш розвинутих штатах.

Треба сказати, що для Америки із самого початку були характерні неприйняття занадто великої ваги федеральних органів влади і ревний захист індивідуальних прав штатів. Наслідком цього став поділ влади між федеральним урядом і штатами, що у тому чи іншому ступені поставило і банківську сферу під контроль обох галузей влади, хоча перші банки все-таки діяли в рамках ізольованих один від одного законодавчих систем різних штатів.

Звичайною практикою було домагатися чартеру, придбання якого давало банку всі переваги обмеженої відповідальності (contingented liability). Акціонерні компанії несли необмежену відповідальність лише в Англії і Шотландії; в Америці, як і у країнах континентальної Європи, відповідальність була обмеженою. У більшості випадків такий чартер лімітувала депозитні операції і тісно зв'язану з ними в XVIII столітті емісію банкнот сумою, кратною капіталу акціонерів, - найбільш розповсюдженим правилом було обмеження, що випускаються в обіг банкнот двома капіталами банку, однак подібні границі були на практиці чисто номінальними.

І лише в деяких штатах допускалася створення банків без чартеру, що несли необмежену відповідальність. Як тільки виникла імовірність того, що будь-яка приватна особа чи неінкорпорована асоціація побажають заснувати банк без чартеру, на їхньому шляху виникали численні перешкоди законодавчого характеру. Більшість східних штатів узяли на озброєння закони, подібні прийнятому у 1818 році в штаті Нью-Йорк; більшість західних штатів, що виникали згодом, також обрали схожу політику, дозволяючи емісійний і депозитний бізнес лише при наявності офіційного дозволу. Однак реальна віддача від цього закону була різною у різних штатах в залежності від того, наскільки легко було одержати чартер. Найменші складності були на сході, де потреба в банківських структурах залишалася найбільшою; особливо ліберальна політика практикувалася в так званій Новій Англії.

Число банків стало особливо швидко рости внаслідок ліквідації Першого Банку Сполучених Штатів (на його підставі федеральний уряд підписав значну частину статутного капіталу і пообіцяв протягом 20 наступних років не видавати чартер ніякому іншому банку; можливо, щось таке і стало однієї з головних причин, тому, що в 1811 році постало питання про продовження чартеру, уряд зустрів могутню опозицію в конгресі, достатню для припинення діяльності банку). У 1811 році їх уже нараховувалося 88, а за три наступних роки було видано 120 нових чартерів на установу банків.

Коли в 1812 році вибухнула друга війна з Англією, що одержала назву “Другої війни за незалежність”, більшість з цих банків виявилися залученими в інтенсивне кредитування федерального уряду і штатів; неминуче зв'язана з цим і надлишковою емісією змусила приблизно три з кожних чотирьох банків звернутися в 1814 році до уряду своїх штатів за дозволом на призупинення грошових виплат. При цьому, якщо банкам Нової Англії в більшості удавалося виконати свої зобов'язання, то практично усі банки до півдня і заходу, що виникли пізніше, як правило, і, що були більш слабкими, цього зробити не змогли. Цікаво також, що значна частина банкрутств у ці, а також наступні роки мала місце саме там, де створення нових банків було найбільшим чином обмежено, а тому, вже існуючі знаходилися в найбільш привілейованому стані – так, у Новій Англії в період 1811-1830 років на 97 банків (у середньорічному підрахунку) довелося всього 16 банкрутств, у штаті Нью-Йорк на 26 банків число банкрутств склало 11, у Пенсільванії також на 26 банків уже 19, і ця частка росла в міру просування на південь і захід.

Формально грошові виплати були відновлені в 1817 році, однак вже в 1819 році пішло нове припинення, що розтяглося ще на два роки. Пояснювалося це тим, що установа перших банків нерідко була наслідком скоріше політичних обставин, ніж реальної економічної необхідності. Як часто в подібних випадках, утворення банків супроводжувалося зловживаннями, особливо при формуванні статутних капіталів, а іноді навіть прямо фінансувалося державними органами – причому, у випадку Першого банку Сполучених Штатів 200-мільйонна підписка федерального уряду виявилася не більш ніж фіктивною бухгалтерською хитрістю. Практично у всіх банках капітал був меншим того, на який формально провели підписку, а деякі банки взагалі не мали ніякого капіталу.

Інша причина – тісний зв'язок банківських структур з скарбницями штатів. Законодавці, видаючи чартер, вважали цілком природним, щоб банк у разі потреби кредитував “свій” штат – спеціально обговорені статті про це заносилися в чартер відповідного банку. Але, крім того, час від часу надання такої позики на ті чи інші потреби просто проводилося “вольовим рішенням” адміністрації штату; результатом цього нерідко ставали настільки великі обсяги кредитування урядів штатів, що для забезпечення комерційного попиту засобів уже не залишалося, – імовірно, саме цей фактор у значній мірі і провокував надлишкову емісію банків, так що часом дизажио (відхилення від курсу униз від номіналу) на банкноти складало від 10 до 30 відсотків.

Кожен банк мав право вести бізнес лише в межах того штату, у якому він одержав свій чартер. Це означало, що вони, по суті, не могли розвивати систему банківських відділень, унаслідок чого банківська система країни стала тяжіти до фрагментарної структури з невеликих по території і практично автономних районів. Швидше за все, саме цей факт і став головною ознакою до створення інститутів, подібних до Першого банку Сполучених Штатів, – у всякому разі, була висловлена думка, що якби в 1814 році Перший банк ще існував, багатьох неприємностей, що тоді мали місце у банківській сфері можна було уникнути.

Надзвичайно серйозною проблемою на всьому протязі історії американського банківського бізнесу до утворення Федеральної резервної системи була саме відсутність налагодженої системи взаємного погашення (клірингу) банкнот різних банків. Оскільки банки штату звичайно не мали відділень в інших штатах, а в багатьох навіть не було і кореспондентів, то ніякої системи акумуляції банкнот з наступною появою їх до платежу не існувало. Цю функцію спочатку досить успішно узяв на себе Перший банк Сполучених Штатів. Звідси стає цілком зрозуміле створення в 1816 році Другого банку Сполучених Штатів (Second Bank of the United States). Цьому передував розпал у роки війни 1813-го року фінансової кризи, що викликала загальне скасування платежів дзвінкою монетою (за винятком банків Нової Англії). Новий міністр фінансів Джеймс Даллас (James Dallas) запропонував заснувати новий Центральний банк сполучених Штатів. Банк, заснований при капіталі в 35 млн. доларів, почав функціонувати в 1817 році. У тому ж році відновилися платежі дзвінкою монетою.