Життя як становлення і розвиток людини

Міністерство освіти та науки Ураїни Вступ Мабуть кожен з нас задавався питаннями : “А навіщо я взагалі живу на цьому світі, навіщо небесна канцелярія направила мене сюди, де моя мета?” . Кожен знаходить для себе певні відповіді, підганяє під них свою поведінку та діяльність. Ці відповіді змінюються в залежності від етапів, котрі людина проходить у своєму розвитку.

Міністерство освіти та науки Ураїни

Вступ

Мабуть кожен з нас задавався питаннями : “А навіщо я взагалі живу на цьому світі, навіщо небесна канцелярія направила мене сюди, де моя мета?” . Кожен знаходить для себе певні відповіді, підганяє під них свою поведінку та діяльність. Ці відповіді змінюються в залежності від етапів, котрі людина проходить у своєму розвитку. Від “рожевих окулярів” дитинства, коли ми вважаємо, що всі люди браття та все будується лише на засадах добра справедливості та краси, ми переходимо до розуміння певних негативів цього життя, певних прикрощів та нерозуміння в сім’ї. Перше кохання наштовхує нас на роздуми про сенс , призначення та біль , що приносить це почуття. Ми прораховуєм всі свої помилки. Роблячи висновки, набиваючи гулі, передивляючись свою поведінку, переоцінюючи відношення інших до нас ми живимо. Саме це, на мою думку,- і є життя. Життя заради руху вперед, життя заради процесу досягання короткострокових цілей, що в кінечному результаті закінчуються щастям. Жити треба так, щоб ти міг в любу мить підняти голову до неба, заплющити очі та озирнувшись назад сказати : “Я проживаю чікаве життя, і не повірите, але я вже чогось досяг в цьому житті.”

Життя як становлення і розвиток людини .

Життя людини — це насамперед її становлення.

Як уже зазначалося, дитина не народжується особис­тістю, а саме стає нею. Процес формування людини від за­родку до народження та від народження до зрілості нази­вається її становленням. У процесі свого становлення людина стисло, прискорено проходить ті головні етапи фі­зичного й духовного розвитку, які вже пройшло людство.

Мета і межа людського становлення — досягнення зрі­лості, тобто такого стану, коли людина вже повністю сформувалася фізично й коли вона достатньо підготовле­на для участі у суспільному та сімейному житті. Проте настання біологічної та соціальної зрілості, як правило, не збігаються.

Раніше, у зв'язку з відносною простотою суспільного життя й дією причин, що несприятливо впливали на люд­ський організм (важка фізична праця, недоїдання, хворо­би тощо), людина ставала соціальне підготовленою ра­ніше, ніж досягала фізичної зрілості. Нині, навпаки, має місце прискорення фізичного розвитку дітей, людина біо­логічно дозріває значно швидше. Водночас ускладнення суспільного життя зумовлює те, що соціальне зрілою лю­дина стає пізніше. Тому розрив між досягненням люди­ною своєї біологічної та соціальної зрілості дедалі більше зростає.

Після досягнення зрілості розвиток людини не припи­няється. Проте якщо становлення — це період, коли лю­дина розвивається в усіх відношеннях — і фізичному, і розумовому, і моральному, то розвиток у зрілому віці є цілеспрямованішим: кожна людина прагне певної доско­налості переважно в якійсь одній галузі, пов'язаній, як правило, з її професією.

Необхідним моментом розвитку сучасної людини є під­вищення нею освітнього рівня на різних етапах її життя. За сучасних темпів розвитку науки знання, здобуті люди­ною у школі або вузі, швидко «старіють». Тому людині доводиться постійно переучуватися або доучуватися. Якщо людина нехтує цим, то, ставши дорослою, вона немов­би застигає у своєму розвитку, стає нездатною рухатися далі, швидко відстає від життя. Можливо, таким людям жити спокійніше. Проте самозаспокоєність, задоволення досягнутим, а тим більше самозадоволення у зрілому віці, не кажучи вже про молоді літа, — це ознака не проблеми, а хвороби, назва якої — омертвіння душі.

Звичайно, бувають хвилини, коли здається, що праг­нути ще чогось — просто безглуздо. Проте не слід забува­ти, що життя людини — це також процес реалізації, здій­снення її задумів і мрій. Про кожну людину судять у кін­цевому підсумку за тим, що й скільки вона встигла зро­бити у своєму житті, як вона змогла реалізувати себе.

Раніше люди вірили у своє призначення. Вони вважа­ли, що ще до народження кожній людині якимись неза­лежними від неї самої силами або істотами визначений той чи той життєвий шлях, який вона й повинна пройти. Зараз вважається, що кожній людині дані від природи певні задатки, й вона має їх розвинути, реалізувати на користь іншим людям і самій собі. В юності кожний про щось мріє, й реалізувати свій юнацький ідеал — це також самореалізація. Ми постійно користуємося в житті тим, що було створене для нас іншими людьми, тому й наш обов'язок — внести у цей світ щось нове, щось своє.

Щоправда, реалізувати своє життя й самого себе мож­на по-різному. Одним удається зробити дуже багато, оща­слививши при цьому тисячі людей. Інші ж присвячують усе своє життя кільком людям або навіть одній людині. Є люди, що все життя творять щось нове. А є й такі, які це нове зберігають, доносять його до інших людей. Кожний з них реалізує себе по-своєму, але праця кожного з них однаковою мірою необхідна й корисна людям.

Самореалізація людини не може здійснюватися заради самої себе, вона обов'язково повинна мати якусь мету, то­му важливим є не тільки те, що і як у своєму житті реа­лізовувати, а й заради чого.

Якщо мета самореалізації насамперед в інших або для інших — то це одне, й зовсім інше, коли ця мета замикається тільки на самому собі, на досягненні власного добробу­ту або задоволенні пихи та чес­толюбства. У першому випадку завжди знайдеш і друзів, і союз­ників, у другому ж — спроби са­мовираження зіткнуться з праг­неннями інших людей. Згадай­мо хоча б образи пушкінських Моцарта і Сальєрі. Обидва вира­жали себе у музиці. Але для Мо­царта саме мистецтво, якому він служив, було найголовнішим, а для Сальєрі музика була лише засобом самоствердження. У ре­зультаті — трагічний фінал: головну перешкоду в досяг­ненні своєї мети Сальєрі вбачає у самому існуванні більш талановитого, ніж він, Моцарта й отруює його.

Одначе злочин проти іншої людини не може бути не тільки метою, але навіть і засобом самореалізації, позаяк немає нічого вищого й ціннішого, ніж людське життя. Вчиняючи злочин проти іншого, людина вчиняє злочин і проти себе, бо для людини не може бути дорожчим ніщо інше, ніж така сама, як вона, істота — людина.

Лише у праці, у творчості людина по-справжньому може реалізувати саму себе. Й, мабуть, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя немарне.

Висновок.

З усього вище сказаного хочу зробити висновок, що кожна людина вибирає для себе пріоритети, цілі, та шляхи їх досягнення. Але до усього вище сказаного добавляю, що крім усіх характеристик, найважливішою є оптимізм. Хтось з великих людей сказав : “Щастя приходить до щасливих, а нещастя та біда до песимістів”. Помітьмо, що людина яка постійно скиглить. Навіть на біологічному рівні не може зосередитися, бо не лише думки та ідеї направлені не в те русло, а й кров втрачає багато необхідних складових. Отже, для того щоб чогось добитися в цьому житті будьмо оптимістами , вірмо у світле в світле майбутнє та підтримуймо своїх близьких та рідних.