В античному світогляді та міфологічному світобаченні прадавніх українців ідея долі виступала як ірраціональна, безлика і сліпа сила, що безпосередньо впливає на світ природи і людину. Вважалось, що неможливо покласти відповідальність за долю на якогось певного бога. Це приводило до фаталізму та прагнення якось передбачити майбутнє, випросити у богів ліпшу долю. Згідно ж із християнським віровченням, єдиною детермінантою, що править світом, є Божественний промисел. Його розуміли як раціональну та цілеспрямовану дію Бога, що має на меті вирятувати людство. Промисел виступав тут абсолютним, тотальним законом і виключав будь-яку випадковість. Саме слово «промисел» походить від слів «мисль», «промислити». За одним із тлумачень, «промисел є думка Божа». Роз’ясненню цього смисложиттєвого питання присвячена дана стаття [16; 32].
Серед статей «Ізборника» 1073 р. міститься так званий «Філософський трактат», в основу якого покладено положення Аристотелевої «Метафізики» і коментар Порфирія Тірського («Ісагоге») до «Категорій» Аристотеля, адаптований Порфирієм до потреб християнської релігійно-філософської думки. Це виклад низки логічних категорій, що використовувалися для боротьби з античними філософськими вченнями, різними релігійними течіями та єретичними рухами в середині самого християнства. Ймовірно, що «Трактат», як і весь «Ізборник», правив за навчальний посібник для княжих дітей або для навчальних закладів. Трактат складається з окремих статей («Про різницю між сутністю і єством», «Про випадкове», «Про індивідуальне», «Про кількість і якість» тощо), Що дають достатнє уявлення про рівень знань з філософії та логіки у вітчизняній культурі XI ст.
РОЗДІЛ ІІІ ЛІТЕРАТУРНО-ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАННЯ В ІЗБОРНИК У СВЯТОСЛАВА 1073 РОКУ”
3.1Літературознавча термінологія в “Ізборнику Святослава 1073 року”
Як i бiльшiсть iнших перекладних творiв, пам'ятки ораторської прози приходили звичайно в складi збiрникiв, улюбленої у Вiзантiї Х – XI ст. форми лiтературної передачi. Особливо популярнi проповiдiIоанна Златоуста ще в Болгарiї вживались в антологiях з назвами "Златоструй", "Учительне євангелiє" (вибранi уривки з пояснювальних бесiд Iоанна на євангелiя, з додатком повчань iнших вiзантiйських письменникiв, об'єднанi в збiрник болгарським письменником Х ст. Костянтином Пресвiтером) та iн. За цими зразками складались i в Київськiй Русi антологiї ораторської прози ("Златоуст" i iн.). До творiв Iоанна Златоуста тут прилучалися повчання й iнших письменникiв, а потiм i самостiйнi твори, написанi за вiзантiйськими зразками. Декiлька збiрок антологiй такого типу дiйшло до нас уже в списках ХI-ХII ст [17; 30].
Сюди належить насамперед збiрник Святослава 1073 р. Збiрник цей був переписаний якимсь дяком Iоанном для великого князя Святослава Ярославича i в оригiналi вiдомий пiд заголовком «Събор от мног отець». На слов'янську мову збiрник цей був перекладений ще в IX – Х ст. за наказом болгарського царя Симеона, для якого вiн спочатку й призначався. Склад його досить строкатий. Поряд з вибраними творами Iоанна Златоуста, Василiя Великого, Григорiя Богослова, Єпiфанiя Кiпрського[18; 19].
Особливий інтерес для стилістики становить стаття Георгія Хировоска „О образhхь”, в якій стисло називаються основні стилістичні засоби — тропи і риторичні фігури: „Творчі образи суть 27: алегорія (инословис), метафора (прhвод), зловживання (непотрhбиє), прийняття, зміна порядку слів (поворот), протиріччя (съприятиє), сполучення (сънятис), ономатопея (имєпотворис), порівняння, антономасія (заміна одного імені іншим), метонімія, найменування від протилежностей (вспятословие), перифраз (округлословиє), еліпсис (нестаток), плеоназм (изрядиє), гіпербола (лихорhчиє), парабола (притча), приклад, повчення (отданиє), персоніфікація (лицетвориє), уподібнення (сълог), іронія (поруганиє), попередження (послhдословиє) та ін.
В цьому трактаті на перше місце видвинута алегорія, і тропи, які з нею пов’язані : приклад (інігма), притча (парабола), прилег (парадигма). Досить вичерпно диференційована іронія: поруганіє (іронія), поіграніє (сарказм), посмеяніє (астеізм), похухнаніє (міктерізм). Іронію та алегорію об’єднує те, що оба ці тропа можуть бути невірно тлумаченні і тим самим являють найбільший інтерес для читачів. Крім цього, ці тропи найменш описові і найбільш условні.
Реку же: узде коневи правитель єсть и вьздhржяние: правhдьнику же книгы. Не съставить бо ся корабль безь гвоздии, ни правhд никь бесь почитаний книжьнааго... Красота воину орижие и кораблю вhтрила, тако и провhднику почитание книжьное.
Основна частина „Ізборників” є перекладеною, переклад відзначається високою художністю (він призначений для світської еліти) та стилізацією до східнослов’янського, зокрема київського, мовного ґрунту: „Слово про читання книг”, „Слово одного батька до свого сина”, „Поради для заможних”, „Стословець”, „Яка має бути людина” та ін. Тексти сповнені риторичними фігурами, прислів’ями, мудрими сентенціями, що стали чи могли стати афоризмами. Наприклад: ногами ступай тихо, а духом біжи хутко до воріт небесних; радість цього світу плачем кінчається, як можна бачити в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, у тих за мерцем плачуть; матір’ю злого є лінощі; не той багатий, хто багато має, а той, хто не багато потребує; якщо ступаєш на стезю подвигу, душу від розслаблення звільни [19; 72].
За своїм складом і типом Ізборник 1073 року нагадує антологію ранніх пам’яток патристики. Своєрідна добірка мала цілком конкретну мету: дати пояснення широкому колу читачів, читачів, не обізнаних у тонкощах догматики і богослов’я, про основні істини християнського віровчення, запобігти основним непорозумінням, які могли виникнути при читанні книг Нового і Старого заповітів, викласти основи розуміння деяких закономірностей світобудови. Інакше кажучи, ввести ново просвічених християн у коло ідей та уявлень, пов’язаних із прийнятою ними вірою, а головне – у досить короткій і легкій формі допомогти їм освоїти певний рівень просвіти, який наблизив би їх до візантійської освіченості. Саме тому Симеон та книжники, які працювали на його замовлення, залишають осторонь все те, чим цікавляться їхні сучасники, а звертаються до найбільш ранніх пам’яток патристики, перш за все ІУ-УІ ст. Таким чином, до складу Ізборника потрапляє не Семеон, Новий Богослов чи Пилип Монотроп, а Василій Великий, Афанасій Олександрійський, Іустин Філософ, Іоанн Златоуст, Єфрем Сирин, Іоанн Дама скин і, головне, Атанасій Синаїт, дуже популярний своїми про питаннями і відповідями” [19; 87].
У грецькому оригіналі стаття називається „Про тропи”, а в латинському перекладі – „Про фігури”. У списку 1073 року вона названа „Про образи”. Чому руська назва саме така? А.Востоков обстоював думку про те, що зміна назви статті пов’язана з тим, що київський дяк Іоанн заміняв деякі незрозумілі болгарські слова руськими на вимогу князя.
Відомий російській вчений Г. Хазагеров досить детально вивчав не тільки зміст статті Хировоска, а й шукав інтертекстуальні та історичні зв’язки. Ось що він пише в одній з своїх публікацій: “Філологічний трактат “Об образах” – це переклад твору православного автора Хировоска “О тропах”. Цей трактат був предназначений для обслуговування гомілетики, а не для ораторіки. Саме тому ця праця не є посібником з ораторського мистецтва. Усі тропи метафоричної групи видвинуті в трактаті на перше місце і подані диференційовано, в той час, як тропи метонімічної групи представлені дуже скупо... ” [20; 24]
Також Г. Хазагеров є автором статті “Об образах”: Іоан, Хировоск, Тріфон (до діахронії тропів та фігур в греко-слов’янської традиції). Ця стаття присвячена проблемі діахроних тропів та фігур в греко-слов’янської традиції. Матеріалом для зіставлення та аналізу слугували два трактати з ріторики: текст хировоска і текст Тріфона. Перший текст належить болгаро-давньоруській культурній спадщині, а другий – еліно-візантійській. В статті спостерігається наступність термінології риторіки і в той же час розглядається різниця во вживанні та в осмисленні термінів.
Наведемо декілька цитат з цієї статті: “Стаття “Об образах”, яка вміщена в ізборнік Святослава 1073р. протягом багатьох років викликає зацікавленість дослідників, як перший давньоруській трактат з ріторики і поетики. Вже сама назва акцентує увагу на осмисленні поетичної термінології....Не меншу зацікавленість викликає і номенклатурний список творчих образів, а також цікаве співставлення його з більш пізніми російськими риториками...” [20; 34]
Також, дослідивши різні наукові джерела, Г. Хазагеров доходить висновку, що насправді, наукову цінність мав трактат Тріфона (друга половина І. ст. до н.е.), який систематизував тропи, а Хировоск – є тільки рядовим візантійським граматиком, який цитував чужі праці і труди. Але на наш погляд, не слід так різко критикувати Хировоска, адже саме завдяки йому ці безцінні знання дійшли до нас і ми маємо змогу прослідити генезис літературознавчої науки.