Смекни!
smekni.com

Видання в Україні навчальної літератури (історія і сучасність) (стр. 1 из 10)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

"КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра видавничої справи та редагування

КУРСОВА РОБОТА

З РЕДАГУВАННЯ

на тему:

"Видання в Україні навчальної літератури

(історія і сучасність)"

Виконав: Студент групи ЗР-62 Науковий керівник:

Бондаренко І.-І.В. к.ф.н. Хоню В.В.

Київ

2006

Зміст

1. У глибину віків.

2. Навчальна література для дітей.

3. Цензура в Україні.

4. Видавництва аграрних ВНЗ.

5. Спеціалізовані видавництва.

6. Перші підручники з української літератури : передумови і час створення.

7. Навчальні книжки з літератури за доби Центральної Ради.

8. Список використаної літератури та джерел інформації.

Мета цієї курсової роботи полягає у тому, щоб проаналізувати видання в Україні навчальної літератури розглянути проблеми і передумови її розвитку, охарактеризувати її стан в минулому і сьогодні. А також зібрати відомості про виникнення навчальної літератури, її утиски, злети й падіння.

Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною в наш час, адже саме навчальна література формує кругозір людини, допомагає їй опанувати ті чи інші науки, обрати свій подальший шлях, зрозуміти суть свого існування в суспільстві.

Розглядаючи стан цих видань, я намагався максимально проникнути в усі проблеми і їх витоки. Таким чином моїм завданням було - показати в своїй роботі все те, що відбувалось з друком протягом довгого часу, а саме: виникнення перших навчальних книг на Україні, вплив на їх друк різних факторів, становище літератури під час перебування України під владою іншої держави, сучасний стан навчальної літератури, методи подолання перешкод, що стосуються друкованого слова, на сучасному етапі розвитку.

Книга, кажуть, річ безцінна. Знавці її історії і фахівці сучасної видавничої справи, певно, теж чогось варті. Після сотень років табу й "зачисток" годі розшукати унікальні правдиві письмена і першодруки. Але були і знову з'являються ті дивні для пересічного людства особистості, котрі усе життя "нишпорять і шпортаються" в архівах, шукають раритети, прадавні рукописи і супермодні книжки, розшифровують "закарлючки" на скелях і в печерах... Хто їх може зрозуміти? Можливо, той, хто хоча б раз пізнав хорошу, вічну книгу. Аж до того, що філософи назвали "катарсисом", — щоб душа розвернулася і...

Зараз існує безліч літератури, що розрахована на дуже широке коло читачів: масово - політична література, офіційна, наукова, науково - популярна, інформаційна, виробнича, довідкова і звичайно навчальна. Ми маємо широкий вибір літератури і купити книгу не складає великих зусиль і фінансових затрат. А як це було в стародавні часи. Чи могла звичайна людина дозволити собі мати хача б біблію?

Тільки самі заможні люди замовляли книги у літописців, які довго і старанно переписували їх за дуже велику плату. Замовити книгу у літописця коштувало приблизно стільки, скільки коштувала на той час корова. Переписання книги було дуже клопіткою роботою і її могли переписувати роками.

Коли ж, урешті, з'явилося у нас письмо і коли українці зробили першу книжку?

Досі переважає концепція, що витоки рукописів і книжкової справи — від часу прийняття християнства. Але з нічого жива мова і живі тексти відразу не виникають. Йдеться і про написи на чернігівських гривнях, і про "Ізборник Святослава", і про "Рейнську Євангелію" - речі, які дивували весь світ своєю витонченістю, повнотою, художнім оформленням. Очевидно, треба говорити про піктографічне письмо (тексти картинами) і про ідеографічне письмо (уже є алфавіт, письмове відображення фонетики). Відкриття Кам'яної могили відносить нас у X—XVст. до н. е., до перших писемних ознак мови народів, які жили на цій землі. І перші наші книжки були у згортковому варіанті, трансформувалися із глиняних табличок, пальмових листків, кісток тварин, стін печер, кам'яних брил. Треба говорити і про "Велесову книгу", яка була написана на нашій землі, хоча ці дошки не були первинним матеріалом, не могли "жити" понад тисячоліття. Ця книга, зроблена в IXстолітті на Слобожанщині чи Київщині, змусила світ переглянути наше минуле.

Отож, якщо наші предки залишали після себе пам'ятки у виді письмен на стінах та дощечках, то вони хотіли донести доінших поколінь якісь важливі факти з свого життя, чомусь навчити, на щось натякнути. То невже навчальна літератури розвивалась ще в печерних людей? Ми всі є свідками знаходження вченими різьблень на стінах, на яких зображались деталі з життя наших пращурів.

То коли ж виникла справжня книга, за якою могли навчатись?

Увагу преси продовжує привертати феномен першої рукописної україномовної книги, на якій, за новітньою традицією, присягають президенти незалежної України.

Історія зберегла для нас найімовірнішу версію появи першої української рукописної книги. Вона створювалася у православному Пересопницькому монастирі в 1556-1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем. Вперше творці книги переклали Новий Завіт Біблії (Євангеліє) близькою до народної мовою. До того ж книга має унікальне художнє оформлення; орнаменти, заставки,

чисте та гарне письмо, вишукані ілюстрації свідчать про високий духовний смак наших земляків.

То був доволі сміливий вчинок і навіть, сказати б, виклик тогочасній дійсності. Адже Польща, у складі якої перебували українські землі, визнавала як офіційну лише латино-польську школу. Українське ж народне слово, як і слово літературне, відверто зневажалося. Втім, духовенство добре знало, що більшість людей не можуть осягнути Святе письмо церковнослов'янською. Самі автори про призначення рукопису залишили такий відгук: "Для читання церквей божихь, для науки людоу христианского". Тобто Пересопницьке Євангеліє мало стати основою для читання, освіти, виховання. Власне, так воно й сталося. Одразу після написання книгу використовували у відправах релігійних культів -в 1561 році у Заславському православному монастирі, а на початку XVIIстоліття вона потрапляє на Велику Україну. Зафіксований і такий історичний факт: у 1701 році гетьман України Іван Мазепа Євангеліє його Вознесенському монастирю в Переяславі. Тут у 1845 чи 1846 роках під час археографічної експедиції з книгою познайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. А Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише "... глибоко вникнувши в дух української народної мови".

Отже саме Пересопницьке Євангеліє поклало початок навчальної літератури на Україні.

А хто ж був батьком друкарства на Україні?

У східнослов'янських народів виникнення друкарства пов'язане з такими видатними іменами як Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров. Перші книги, надруковані кириличними літерами церковнослов'янською мовою за тогочасним українським правописом, були виготовлені в друкарні Фіоля в Кракові 1491 р. Це «Октоіх», «Часословець» і «Осьмигласник». Проте найдавнішою збереженою до сьогодні книгою, виготовленою на території України, слід вважати «Апостол», надрукований у Львові Іваном Федоровим.

Постать Івана Федорова посідає одне з найпочесніших місць в історії української культури. Водночас із цим іменем пов'язано багато загадок і припущень. Не збереглося ніяких документів про те, коли й де народився Іван Федоров, а відтак походження його не відоме. Деякі припущення можна зробити не підставі геральдичних знаків, якими користувався першодрукар. Геральдичні джерела друкарського знаку Івана Федорова дають підстави припустити, що походить він із білоруського дворянського роду Рагоз. Виникають сумніви і щодо самого наймення Федоров. У всіх його українських книгах, а також у первісних документах, пов'язаних із діяльністю та побутом друкаря, прізвище Федоров не згадано жодного разу. Сам же Іван Федоров у виданнях, випущених у Заблудові і в Україні, іменує себе так: «Іван Федорович Москвитин», «Іван Федорович друкар Москвитин», «Іван Федорович печатник з Москви» тощо. На надгробній плиті зазначено також: «Іоанн Федорович друкарь книг пред тим невиданньїхь». Отже, прізвище першодрукаря було Федорович, а Федоров - це його пізніший російський еквівалент. Припущенняіснують і стосовно питання, де Іван Федоров набув освіти, - ймовірно, ступінь бакалавра він отримав 1532 р. у Краківському університеті.

Прибув Іван Федорович в Україну до Львова наприкінці 1572 р. з міста Заблудова, в якому на запрошення білоруського магната князя Григорія Ходкевича перебував з 1566 p., після своєї друкарської діяльності в Москві, де видав першу російську друковану книгу «Апостол».

У Москві І. Федоров разом зі своїм помічником Петром Мстиславцем взяли участь у створенні Друкарського двору царя Івана Грозного, де протягом 1563 -1564 pp. він і видрукував свою першу книгу «Апостол». Роком пізніше було випущено двома виданнями «Часовник» - своєрідний буквар для навчання письменності. Проте бояри та вище духовенство звинуватили засновника друкарства в Московському царстві в єресі, що змусило його та П. Мстиславця залишити Москву.

У Заблудові Іван Федорович і Петро Мстиславець спорудили друкарню, і в ній було надруковане «Євангеліє учительнеє» (1569). Для свого часу то була винятково оздоблена й майстерно оформлена книга на 814 сторінок - шедевр друкарського мистецтва. В Заблудовській друкарні 1570 р. вийшла друга книжка, виготовлена Іваном Федоровичем, - «Псалтир». Після цього Ходкевич закрив свою друкарню, а Івану Федоровичу запропонував зайнятися хліборобством, на що друкар відповів: «Имам вместо житньїх сємян духовньїе семена по вселенной розсевати й всем по чину раздавати духовную сію пищу».

Друга половина XVIст. особливо знаменна в історії розвитку української культури. То була доба славетної Острозької академії, початків і розвитку книгодрукування на українських землях, культурно-освітнього розвитку, радикальних реформ церковного життя.