Смекни!
smekni.com

Роль предмета в художній літературі (стр. 1 из 3)

Роль предмета в художній літературі

В роботі зроблено спробу розглянути предмет як літературознавчу категорію, пропонуємо визначення поняття "художній предмет" відповідно до його функцій у творенні художнього смислу і з урахуванням значення авторської інтенції та ролі предмета у процесі візуалізації.

У сучасному літературознавстві предметність у художньому творі традиційно аналізують як складову частину його художнього світу поряд із часом, простором та образами персонажів. Наявність предметно-речового рівня в системі твору сприймається як самоочевидна й незаперечна даність. І хоча жодному науковцеві досі не вдавалося уникнути аналізу (принаймні побіжного) предметів у дослідженні художнього світу чи образної системи того чи того твору, категорія предметності як така в українському літературознавстві досі залишається невиокремленою та невисвітленою.

Речі в художньому творі розглядаються або як тло, декорація дії, або як самостійний образ чи його деталь. На нашу думку, такий підхід до аналізу предмета в межах окремих концепцій недостатній. Художній світ не обмежується предметним компонентом, деталь - не обов'язково річ, а річ функціонує не лише як деталь. Стверджуючи, що предмет може функціонувати в художньому тексті і як об'єкт зображення, і як конструктивний принцип, спробуємо розглянути предмет як художню категорію.

Студії про предметно-речовий компонент художнього світу переважно мають характер принагідних згадувань (Д.Лихачов), рідко - розділів статей чи монографій.

Як уже згадувалося, найчастіше предмет розглядають у складі компонентів художнього світу твору. Концепція художнього світу, запропонована Д. Лихачовим, уважається чи не найповнішою в сучасному літературознавстві. У ґрунтовній статті [див.: 7] автор окреслює категорію "художній світ", визначає її склад і перспективи майбутніх досліджень. Прикметне, що, перераховуючи компоненти художнього світу, Д. Лихачев згадує предметність, але окремого огляду цього складника не дає. Він докладно зупиняється на "опорі середовища", аналізує художній час та художній простір - і обходить мовчанням предметно-речову сферу. У студіях із поетики художнього твору названий учений зосереджується на категоріях художнього часу та простору. Саме вони для нього визначальні і пріоритетні. І це логічно - основним об'єктом дослідження науковця були твори давньоруської літератури, літописи, літературні пам'ятки - час та простір мають особливе значення для подібних творів, домінування хронотопу в них очевидне, як очевидний і вибір методу аналізу таких зразків на принципах історизму, із залученням відповідного інструментарію.

Поняття про предметний складник художнього світу "збираємо" з окремих праць; у статті "Достоєвський у пошуках реального й достовірного" предметність розглядається як реквізит, засіб уведення читача (і частково самого письменника) у художній світ твору, переконання в реальності, достовірності подій і характерів: для Достоєвського "дійсність найбільше виявляє себе в деталях, дрібницях, у випадковому, тому він шукає, вимагає їх..." [8, 53-72]. Реальність автора "Злочину і кари" складна, деталізована, кострубата й монструозна: "Деталі, інколи непотрібні, роблять дійсність схожою на незграбне чудовисько з багатьма зубами, з рогами, з кігтями, з якимись наростами на хребті, на морді..." [8, 53-72].

Окреслюючи характер оповідача Ф. Достоєвського, Д. Лихачев визначає його як "історика", "слідчого", "літописця", що зумовлює розгортання сюжету, породжує особливу манеру оповіді, увагу до дрібниць - речей, деталей портрета чи малопомітних поглядів і жестів. Реальність, утілена в побутовості, речовості, конкретизована за допомогою предметів, становить стилістичну та ідейну домінанту творів Ф. Достоєвського.

У книжці "Поетика давньоруської літератури" (розділ "Елементи реалістичності") [9] предметна деталь теж розглядається як засіб надання реалістичності твору. Предмети побіжно згадані під час аналізу символічності та метафоричності художніх образів давньоруської літератури та фольклору.

Очевидно, саме здатність речей бути "свідками" достовірності, непідробності, істинності художнього світу стала для Д. Лихачова визначальною й зумовила всі наступні визначення предмета як засобу зв'язку художнього і реального.

Варто наголосити на пов'язаності, але не ототожненні реальної та художньої дійсності. Дослідник проводить між ними межу: "...Внутрішній світ твору... залежить від реальності, "відображає" світ дійсності, але те перетворення цього світу, що його допускає художній твір, має цілісний і цілеспрямований характер" [7, 76]. Ідеться про художню трансформацію, а не копіювання дійсності. "При цьому, - продовжує думку вчений, - література не пасивно сприймає вплив дійсності, це вічна суперечка - суперечка всередині самої літератури та із зовнішнім середовищем" [10, 8].

Отже, Д. Лихачов демонструє один із напрямків розуміння предметності як "носія речової інформації про навколишній світ, про епоху, а стосовно конкретного твору - про обставини, ситуацію, тло дії" [17, 25], послуговуючись радше дескриптивними, ніж теоретично-узагальнювальними методами. Вочевидь, предметність була для нього засобом конкретизації, актуалізації інших компонентів художнього світу, прийомом, що забезпечує їх матеріалом і виконує функцію "обслуговування". Д. Лихачов залучав предметність до аналізу художнього твору тоді, коли вона була домінантною рисою художнього світу письменника, особливою ознакою його індивідуального стилю. І це, безумовно, має сенс, адже не завжди предмет, зображений у художньому творі, якісно відрізняється від предмета об'єктивної дійсності.

До таких суто практичних досліджень предметно-речового світу з огляду на його участь у вираженні єдиного конструктивного принципу належить і "Про лірику". Твори I. Анненського, О. Блока, А. Ахматовой В. Маяковського стали вельми вдячним полем для подібних студій, адже особливий статус речі в художній системі поетів ''срібного віку" загальновідомий.

Дослідниця розглядає предметність як ліричний матеріал, один зі способів "шифрування" авторської свідомості в ліричному творі - речі, на її думку, стають масками ліричного героя, способом приховування авторського "я".

У розумінні Л. Гінзбург, предмети - це прикмети різноманітних явищ - і зовнішнього, і внутрішнього світів: "Речі - знаки душевного досвіду, а психічні процеси ніби асимілюють матеріальне середовище, що оточує людину" [1, 338]. Слід зауважити: дослідниця оперує термінами "знак", "знаковість", "асоціативність", а також розглядає проблему аперцепції художнього твору; ці поняття активно розробляються сучасними підходами до аналізу художнього тексту, зокрема семіотикою, герменевтикою, рецептивною поетикою.

У розділі "Поетика асоціацій" простежено асоціативність, невипадковість уведених у поезію речей на матеріалі конкретних творів. Не вживаючи власне терміна "інтертекстуальність", Л. Гінзбург розкриває його в понятті системи зв'язків поетичних образів із міфологією, історією, мистецтвом - предмети стають прикметами культурних структур, історичних цілей - архітектурних деталей, елементів одягу, літературних персонажів чи музичних мотивів [1, 392]. Авторка залучає предметність до обґрунтування системи поетичних асоціацій, послідовного вибудовування смислів і створення цілісного художнього враження, стверджуючи предметну основу метафори, деталі, образу: "У будь-якому поетичному образі - навіть найбезпредметнішому -так чи так відбивається дійсність. Але цей образ може зберігати матеріальні сліди дійсності, а може опинитися в безмежному від неї віддаленні" [1, 391]. Інакше кажучи, предмет - неодмінний складник художнього образу; "побутова річ уходить у поезію, ... виключаючись при цьому зі своїх конкретних зв'язків і вступаючи в інші - символічні" [1, 404].

Зауважимо, що Л. Гінзбург не вдається до теоретичних міркувань про предмет, особливості його творення чи функціонування -дослідниця аналізує предметний світ навіть не поряд, а в межах таких категорій, як образ, мотив, сюжет, герой, авторське "я" тощо.

У серії нарисів з історії речової поетики у класичних творах російської літератури "Слово - річ - світ" О. Чудаков не просто з'ясовує особливості творення та функціонування предметної деталі у того чи того автора - учений наголошує на недостатній увазі літературознавців до речової сфери художнього твору, декларуючи рівноважливість, одноцінність зображеного у творі предмета і події чи людини.

Близькість до емпіричної (реальної) речі завжди вважалась основною ознакою художнього предмета, а отже, предметність розглядалася й оцінювалась відповідно до того, як вона "працює" на точність, реалістичність зображення дійсності (бачимо такий підхід у працях Д. Лихачова). О. Чудаков натомість уважає, що відтворення світу - не єдина й аж ніяк не визначальна риса художнього предмета: "Речовий світ літератури корелят реального, але не двійник його" [17, 25]. Реальний предмет - радше сировина, матеріал, котрий використовує художник для творення якісно нової сутності. Художній предмет - це носій творчого начала письменника, одна із основних складових частин світу митця, яка відбиває його бачення зовнішнього, речового світу, унікального художнього мислення; він "народжується" із зустрічі емпіричного та "внутрішнього" предметів автора, наслідком якої постає деформація реальності [17, 35], - це його основна і першочергова функція. Решту функцій, зокрема світовідтворювальну, "реставраторську" [17, 8], він виконує вже потім. Очевидно, що ступінь відмінності художнього предмета від емпіричного в різних письменників різний. За визначенням дослідника, "що вищим він є, то більшим є письменник" [17, 35].