План
1. Романтична балада першої половини XIX ст.
2. Розвиток жанру балади в другій половині xix - на початку XX ст ст.
Термін "балада" в українській літературі прищепився на початку XIX ст. і пов'язаний з виступом письменників романтичного напрямку.
Відомо, що у слов'янських літературах романтизм розквітає в основному на початку, принаймні в перші три десятиліття, XIX ст. У Польщі він помітно виявляється вже у творчості письменників перших років XIX ст., в Росії - в 10-30-х pp., в Югославії - в ЗО - 40-х _ pp., у Чехії - в 40-50-х pp. Українська література переймається ідеями романтизму в 20-40-х pp. не без впливу польських та російських, а то й німецьких літературних явищ. Жанр балади розвивається у зв'язку з творчими взаєминами української літератури з літературами європейських народів.
Нагадаємо, що західноєвропейський романтизм у літературі визначається в основному індивідуалізмом, який виріс з ідей просвітительства. У зв'язку з цим спостерігаємо панування в літературі ліричних початків, великий нахил до суб'єктивізму і прославляння сильної індивідуальності.
Другою важливою рисою романтизму є національна емансипація, протест проти національного гніту, проповідь рівності народів, увага до національної самобутності, до пробудження самосвідомості народів, заклик вивчати й шанувати минуле народу, його мову і творчість. Про це останнє висловився у своїх "Філософських лекціях" (1804, 1806) Фрідріх Шлегель. Велич нації, за його трактуванням, вимірюється прив'язаністю до рідної мови, до звичаїв і побуту, до свого способу мислення і способу життя: тому, "чим давніше і однорідніше плем’я, тим більше воно зберігає звичаїв, і чим більше звичаїв, чим сильніша й щиріша до них прив'язаність, тим більша нація". Для романтиків нація стає святилищем, у якому людина одержує волю, що є найнеобхіднішою передумовою для формування індивідуума, а народні звичаї, що виникли всередині нації, трактуються як сили, що її створюють. Народ, усвідомлюючи звичаї, приходить до загальної самосвідомості. Романтики ретельно культивували національний елемент у тематиці і в формі.
Третьою важливою рисою романтизму є його універсалізм, романтизація людського майбутнього, що ґрунтувалася на утопічних уявленнях про завтрашній день людства. Погляди романтиків базувалися на таких головних умовиводах: у процесі розвитку суспільства, науки, цивілізації людина все більше усвідомлює себе як особу, як індивідуум. За цим іде усвідомлення народів і всього людства як цілості. Але ці ідеали розбивалися об дійсність, бо людина й далі в капіталістичному суспільстві лишалася безправною, а народи - поневоленими. Звідси конфлікт між романтичними настроями і дійсністю, меланхолія, скорбота, нарікання на дійсність. А не знайшовши здійснення ідеалів, мрій і сподіванок у житті, романтики, за висловом В. Бєлінського, намагаються знаходити задоволення в ідеалах, створених фантазією. Невдоволення дійсністю одних веде до мрії про майбутнє, інших - до ідеалізації минулого.
Романтизм був своєрідним суспільним явищем, "духовним брожением", що охопило майже всю Європу кінця XVIII - початку XIX ст. Це риси світогляду, що визначали не тільки погляди на мистецтво, а й на політику, соціальні проблеми, релігію, науку. В основу світоглядних позицій романтиків покладена ідеалістична філософія, що, природно, й вело їх до безвихідного становища, до неможливості поєднати мрії і дійсність. В літературі, за висловом В. Гюго, це був своєрідний лібералізм, заперечення літературного режиму класицизму. Прихильники романтизму говорили про цей напрям як про "доктрину літературної свободи", "парнаський атеїзм", як про подих вільностей. Ознакою поетичного таланту стає не уміння складати вірші, а уміння поетично, натхненно висловлювати почуття. Поет - це обдарована одиниця, і її не можна ставити у якісь вузькі рамки.
Романтизм активно проявив себе у боротьбі з консерватизмом та виступив з програмними запереченнями віджилого і поставив не тільки перед мистецтвом, а взагалі перед суспільством ряд проблем з прогресивними тенденціями, яких до того часу не ставила література. Але й серед романтиків не було одностайності. Були серед них такі, що заглядали в майбутнє, мислили новими прогресивними категоріями, а були й інші - ті, що стояли на позиціях старого, реакційного порядку, а в поезії обстоювали обмеженість її життєвих інтересів, намагалися відгородити літературу від громадських проблем.
В добу романтизму надзвичайно підноситься пошана до художнього мислення, до поетичного образу, до колориту (замість сухої раціоналістичної схеми), до емоціональної розповіді. Найбільшим джерелом таких мистецьких багатств стає народна поезія, а в ній - баладні твори. Романтики поставили питання про урізноманітнення літератури, її форм і засобів. Рамки класицизму ламаються, літературу орієнтують на самобутність, народні джерела.
Ідеї романтизму на Україні впали на добре підготовлений грунт: і письменники, і вчені, і навіть широкий суспільний загал виявляв тоді вже значний інтерес до рідної історії, пісні, думи, до козаччини з її бойовою славою. В художній літературі ідеї романтизму виявилися, мабуть, пізніше, ніж у фольклористиці і взагалі у філології. Першим виступам романтиків, зокрема авторам балад, передували виступи М. Цертелєва з думами (1819) і статтями про народну пісню, М. Максимовича - зі збіркою пісень (1827), а також статтями, в яких закликалося письменників іти під сільську стріху і там черпати живущі соки для літератури. Ідея самобутності, намагання піднести здобутки народної колективної творчості до рівня романтичної поезії інших народів, вказати на її перевагу і наштовхнути письменників звернутися до народних джерел виразно звучить уже в передмові М. Цертелєва до першої збірки народних дум (1819). Усі захоплюються шотландською, англійською, німецькою поезією, але ж співставте, - говорить Цертелєв, - прекрасні описи бурі в Оссіана, і ви побачите, що навряд чи там знайдете "более живости и верности", як в українських народних піснях.
Одначе в перших виступах українських фольклористів на захист народної пісні і мови ми не знайдемо широких теоретичних узагальнень, пов'язаних з романтичними ідеями. Не було українських видавництв і преси, постійні утиски царизму і багато інших причин пояснюють відсутність теоретичних робіт, присвячених романтизмові і естетиці нового спрямування. Не дивно тому, що в народів Західної Європи філософська основа романтизму була обґрунтована набагато чіткіше, ніж на Україні
З теоретичних проблем в українській літературі, мабуть, тільки питання народності, фольклору та історизму стали предметом найуважнішого обговорення в тогочасних виданнях. Романтизм у нас сприймався головним чином у плані цих ідей.
Гасла заперечення в українському романтизмі були скеровані не проти класицизму, а проти бурлескно-травестійної традиції, викривленої окремими епігонами І. Котляревського. Наприкінці 20-х рр. XIX ст. у Харкові навколо професорів університету (головно І. Срезневського) збирається гурток молодих ентузіастів української словесності А. Шамрай гадає, що "з організації цього гуртка і треба починати історію українського романтизму". Та нам здається, що тут також потрібні корективи. Романтичні смаки, про які йдеться у згаданій книзі А. Шамрая, зародилися в українському культурному житті трохи раніше і вперше заявили про себе, очевидно, в історіографії, у фольклористиці, а потім в наслідуванні народних пісень і балад мало знаними у нас аматорами літератури (В. Лузанов та ін.).
Має рацію М. Зеров, коли говорить, що романтична течія з'явилася у нас "почасти під впливом наукових студій над народною творчістю, а почасти під впливом читання російських та польських романтиків. Але до цього слід додати ще кілька слів про позитивну роль ідей чеських та словацьких просвітителів, зокрема Добровського, Коллара, Шафарика, які були відомі в середовищі харківських письменників, а їх ідеї викликали гаряче схвалення, особливо в тій частині, де говорилося про потребу єднання слов'ян, про потребу розвивати самобутню культуру, літературу, протиставляючи її іноземщині. Відгомін і обговорення цих ідей спостерігаємо не тільки в творчості (художній і науковій), а й у листуванні.А. Метлинський, ознайомившись з творами й думками чеських письменників і учених, пише у листі від 5 травня 1840 року до І. Срезневського: "Благодарю за знакомство с чехами... Всю чужеземщину к черту... ". Під впливом таких настроїв поети особливо активно беруться до тематики, пов'язаної з життям України та її історії.
Звертаючись до літературно-романтичних явищ Західної Європи, українські романтики мріють щось подібне створити на рідному ґрунті. Один з учасників харківського гуртка молодих романтиків І. Розковшенко у листі від 11 грудня 1830 року пише: "Коли б серед українців з'явився геній, подібний до Вальтера Скотта, то я стверджую, що Україна є невичерпне джерело для історичних романів. Ні Шотландія і ніяка інша країна не може виставити такі разючі картини, як Україна, особливо у XVI ст. Козак, гетьман, кобзар стають типовими героїчними постатями в літературі українських романтиків.
У цьому звертанні до рідної історії проявились і сильні і слабкі риси українського романтизму, що проти іноземщини виставив самобутність, але, захопившись минулим, не міг чи не хотів бачити сьогоднішнього соціального дня і боявся заглянути в майбутнє. Ця відірваність від дійсності, песимізм і меланхолія наклали відбиток і на баладну творчість тих часів.
Романтизм пробудив інтерес поетів до народної мови і пісні, що призвело до "онароднення" літератури. Але грунт для цього склався ще в XVII столітті. Уже тоді народна мова і пісня зайняли чільне місце в поезії багатьох нами не знаних по імені авторів, чиї твори збереглися в численних рукописних збірниках. У XVIII ст. цей процес частково притухає, але напередодні XIX ст. з'являються спроби обґрунтувати необхідність розвивати літературу рідною мовою. О.К. Лобисевич у листі до Г. Кольського, писаному в 1794 p., стає в оборону прав української народної мови, яку знижували тоді до наріччя. "Як у всякому крої одягу, так і у всякому наріччі мов є своя краса", - пише він з приводу цього і підкреслює, що рідна мова (як і все, зв'язане з вітчизною) для нього є "найсолодшою" і що для "честі нації" її треба розвивати, дбати, щоб Україна мала своїх Плавтів і Мольєрів.