регистрация / вход

Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зернового господарства Херсонської області

Створення необхідних елементів механізму розкриття експортного потенціалу зернового господарства в області. Основні покупці на ринку зернових в області. Організаційні напрями системи регулювання експортного потенціалу, стратегічні аспекти використання.

Курсова робота з теми:

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ


1. Створення необхідних елементів механізму розкриття експортного потенціалу зернового господарства в області

Для забезпечення ефективного функціонування зернового господарства на внутрішньому ринку і створення умов для виходу його на зовнішній ринок велике значення має досягнення конкурентоспроможності зернової продукції. Одним з основних чинників вирішення поставленої проблеми є формування збалансованої ринкової інфраструктури, яка сприяє збереженню високої якості продукції, зниженню так званої посередницької маржі та ціни на зернову продукцію. Вона перетворюється на системоутворюючий елемент, навколо якого відповідним чином формуються всі інші.

Принципове значення для підвищення експортних можливостей зернової продукції має формування ефективної ринкової інфраструктури. З метою активізації вирішення даної проблеми було прийнято низку нормативних актів (Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів” від 7 серпня 2001 року; Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 року), відповідно до яких важливим завданням державної політики є розбудова інфраструктури аграрного ринку. Однак серед перешкод на цьому шляху варто виділити декларативність законодавства, оскільки законодавчо-нормативні акти проголошували ринкову за суттю мету, але не пропонували механізми її досягнення.

Торгова інфраструктура аграрного сектору є найбільш слабкою ланкою у системі “сільське господарство – переробка – торгівля”. На Херсонщині торгова інфраструктура зернового ринку розвивається повільно і нерівномірно, переважно розвинута інфраструктура експорту зернових, а ринкова інфраструктура, що забезпечувала би вихід на внутрішній і зовнішній ринок особистих селянських господарств, фактично відсутня. І це за умови, коли понад 60% зерна в області виробляється в господарствах населення.

Деякі кроки щодо створення ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств були зроблені протягом 2003-2004 років, проте, вони ще не вплинули суттєво на ситуацію. Зокрема, прийнятий у 2003 році Закон України “Про особисте селянське господарство” містить статтю “Про державну підтримку особистого селянського господарства”, де йдеться, зокрема, про сприяння особистим селянським господарствам з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в організації у сільській місцевості кредитних спілок с.-г. обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту зернової продукції, спільного використання технічних та транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування. Однак фінансова підтримка ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств із державного і місцевого бюджету законодавчо непередбачено.

Так, при вирішенні питання про місце зберігання зерна місцевими виробниками перевага віддається власним складським приміщенням підприємств, навіть якщо ці приміщення не призначені та непристосовані для цієї мети. У середньому близько 6 грн. за тонну коштує зберігання зерна на районному елеваторі, а в сільгосппідприємстві близько 7 грн. Більша вартість зберігання зерна в останніх пов’язана з використанням ручної праці. Незважаючи на переваги зберігання зерна на елеваторі, виробники не користуються його послугами, тому що виробник несе витрати на транспортування, елеватори знижують класність зерна, а також зменшують його обсяги.

Основними покупцями на ринку зернових в області є заготівельні організації, переробні підприємства, трейдери та дрібні посередники. Частина зерна реалізується у вигляді оплати праці або оренди землі.

Основними проблемами при збуті зерна виробники вважають низькі ціни на нього, ненадійність партнерів, брак транспортних засобів, навантажувально-розвантажувальні роботи (вручну), небажання покупців купувати невеликі партії товару, брак інформації про ціни, недостатні дотації держави.

Виробники не мають альтернативного каналу збуту зерна, окрім трейдерів. Що діють як монополісти. Звичайно, є і заготівельні організації, і переробні підприємства, і біржа, однак, обсяги зерна, які останні спроможні купити, – незначні. Більше зерно нікому не потрібне. Залишається тільки вільний ринок і зернотрейдери.

Витрати компанії-трейдера на відправку продукції на експорт при відвантаженні на умовах FOB становить від 100 до 160 грн/т. Відтак, прибуток фірм-посередників, що працюють на ринку зерна, становить близько 30 грн/т, прибуток зернотрейдерів – майже 50 грн/т. Досить реальним вбачається одержання цих коштів безпосередньо товаровиробником, який за допомогою Асоціації експортерів зерна самостійно може виходити на зовнішні ринки.

Виникає потреба спільними зусиллями кількох підприємств – великих виробників конкурентоспроможної с.-г. продукції, дрібних реформованих господарств, фермерів – створювати на кооперативних засадах структури експедиційного обслуговування, спрямовані на експорт товарних обсягів. Мається на увазі формування відповідних за кількістю і якістю партій, договори щодо складування продукції, оформлення сертифікатів та інших супроводжувальних документів, транспортування до портів, пропускних пунктів.

Просування зерна на ринок може також забезпечуватися через сучасні оптово-експортні продовольчі ринки, які утворюють керований, регульований механізм товарного обігу з відповідною інфраструктурою, що включає в себе комплекс торговельних, складських, адміністративних приміщень і допоміжних служб. Схему повноцінного оптово-експортного ринку зернової продукції, починаючи від первинної ланки – села і до найвищого регіонального рівня – обласної агропромислової біржі.

Така модель ринкової інфраструктури дасть змогу прискорювати процес просування продукції, впорядковувати взаємовідносини по всій технологічній лінії, надавати учасникам оптової торгівлі необхідні приміщення, обладнання і послуги. Вона має виключити посередників, які в гонитві за прибутками підвищують вартість зерна, що призводить до його не конкурентоспроможності.

Підтримка розвитку ринкової інфраструктури для виробників зерна (збутових кооперативів, маркетингових інформаційних систем, кредитних спілок, агроторгових домів) повинна стати пріоритетним стратегічним напрямком розвитку внутрішнього ринку, тому що її наслідком стане підвищення доходів сільських домогосподарств, пожвавлення внутрішнього зернового ринку, збільшення робочих місць і зниження соціальної напруги у сільській місцевості.

Організаційними напрямами системи регулювання експортного потенціалу зернового господарства повинні стати: створення і розвиток інфраструктури зернового ринку; розробка регіональної програми з формування та розвитку зернового ринку; створення нормативно-правової бази й інформаційно-аналітичного забезпечення державного ринку; створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комісій з питань врегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин; ведення моніторингу і прогнозування кон’юнктури зернового ринку; посилення контролю за якістю та безпекою продуктів; впровадження нових ринкових стандартів; організація декларування запасів зерна; здійснення сертифікації складських приміщень для його збереження.

Не менш важливим завданням розбудови інфраструктури зернового ринку є налагодження біржової торгівлі, яка покликана виконувати функції виявлення майбутніх цін і попередження можливих ризиків. Основним змістом біржових операцій мають стати не операції з наявними товарами, а хеджування і спекуляції, тобто операції з ф’ючерсними контрактами. Хеджування – складна біржова операція, яка вимагає від учасників великого біржового досвіду, розвинутого комерційного чуття, надійної та своєчасної інформації про майбутню кон’юнктуру ринку конкретного товару. Механізм хеджування передбачає виконання контракту, а також можливість його викупу.

Одним із важливих чинників ефективності функціонування зернового ринку, зокрема його інфраструктурної складової, є ступінь відлагодженості системи збору кон’юнктурної інформації та своєчасне постачання її споживачам. Створювана система інформаційно-економічного забезпечення суб’єктів ринку зерна має бути державною, ґрунтуватися на принципах оперативності та своєчасності, доступності і прозорості, стандартизації і достовірності. Очолити дану роботу, на мій погляд, має Міністерство аграрної політики України, створивши в обласних і районних управліннях відділи з моніторингу цін та ринкової інформації. Налагодження такої системи не тільки дасть поштовх розвиткові фізичних елементів інфраструктури ринку, зокрема біржі, а й сприятиме розвитку здорових конкурентних відносин у галузі закупівель, збільшенню частини товаровиробників у ціні кінцевих продуктів харчування, зменшенню хаотичності руху зерна та посередницької маржі.

З урахуванням обмежених фінансових можливостей державна підтримка цін с.-г. товаровиробників повинна забезпечуватися шляхом обмеження адміністративного втручання у формування закупівельних цін. Необхідно забезпечити прозорість товарних ринків, зокрема ринку зерна, та запровадити заставні закупівлі зерна.

Механізм заставних закупок зерна почав впроваджуватися лише з 2004 року. Заставні закупівлі зерна, які вважаються ринковим методом втручання держави у механізм ціноутворення на аграрному ринку, поєднується у 2004 році з адміністративними методами втручання. Були встановлені фіксовані ціни на зерно – 800 грн. для пшениці третього класу. Проте, не зважаючи на адміністративний контроль управлінь сільського господарства за фінансово-неспроможними с.-г. підприємствами, які намагаються продати зерно швидше, уникнути продажу зерна врожаю 2005 року за демпінговими цінами не вдалося. Зернотрейдери і виробники за взаємною домовленістю обходять визначену державою цінову межу на продовольче зерно. Очевидно, що для того, щоб ефективно запрацювали ринкові механізми усунення сезонних цінових коливань на зерновому ринку, необхідними є заходи з фінансового оздоровлення с.-г. підприємств.

Потрібна законодавча база з питань діяльності с.-г. ринків, зокрема прийняття законів про ринки основних видів с.-г. продукції та продуктів її переробки. Закон “Про зерно та ринок зерна в Україні” був прийнятий у 2002 році, проте, передбачені у ньому механізми регулювання зернового ринку почали впроваджуватися лише з 2004 року. На мою думку, засади регулювання аграрного ринку з метою підтримки доходів с.-г. виробників доцільно визначити в окремому рамковому законі.

С.-г. підприємства як суб’єкти аграрного ринку неорганізовані і знаходяться під тиском більш сильних і організованих суб’єктів ринку з вищим рівнем монополізму. За таких умов про справедливий розподіл доходів між суб’єктами ринку без державного регулювання не може бути і мови. детально дослідити ситуацію з ціновими співвідношеннями на аграрному ринку допомогла би система цінового моніторингу аграрного ринку. Проте така система досі не створена. Тому необхідно налагодити моніторинг цінових співвідношень в аграрній сфері та їх відповідності рівню реальних витрат основних суб’єктів ринку. На цій основі доцільно здійснювати регулювання відповідних ринків з метою запобігання різкому коливанню цін і недопущення невиправданого зниження доходів населення та підприємницьких структур.

Необхідно обмежити монополізацію окремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, а також ринку ресурсів і послуг для сільського господарства з метою забезпечення конкуренції. Програмою розвитку внутрішнього ринку передбачалося також обмеження монополії окремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, проте, ці заходи обмежилися перевірками Антимонопольного комітету, що були викликані кризовою ситуацією на ринку зерна у 2003 році.

Хоча і обмежено, але й виробники с.-г. продукції можуть впливати на ситуацію. У виробників відсутня єдина цінова політика, а у трейдерів і інших учасників ринку вона досконало відпрацьована. Частково несправедливий розподіл доходів на аграрному ринку можна виправити шляхом кращого інформування сільгоспвиробників про ситуацію на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Ще один резерв – це удосконалення маркетингової стратегії сільгосппідприємств. Посилити позиції сільгоспвиробників на ринку могло би створення ними маркетингових кооперативів. Як правило, ринкова кон’юнктура ними не вивчається і за межі свого району (у крайньому разі, сусіднього) сільгосппродукція не вивозиться. Натомість основними мотивами вибору каналів збуту продукції є передоплата з боку продавця, попередня домовленість, зручність збуту (в умовах відсутності у виробників транспортних засобів, а іноді і збиральної техніки продукція збувається прямо з поля). У результаті з року в рік продукція продається одним і тим самим трейдерам, елеваторам, переробникам.

2. Державне сприяння розкриттю експортного потенціалу зернових господарств

Сільськогосподарське виробництво порівняно з промисловими галузями є особливим видом діяльності, оскільки знаходиться під впливом природно-кліматичних умов; зовнішнього середовища, що характеризується високим ступенем монополізації галузей-партнерів аграрного сектору; різких коливань цін на ринку; низької привабливості інвестування аграрного сектору через специфіку відтворювального процесу і ризикованість, притаманних лише цій галузі. Тому сільське господарство в умовах ринку потребує ефективного державного регулювання і державної підтримки.

У процесі державного регулювання зернового господарства, як провідної галузі сільськогосподарського виробництва, повинна здійснюватися економічна підтримка аграрних підприємств з тим, щоб вони при нормальному господарюванні мали необхідний рівень дохідності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матеріально зацікавленими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі і асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

Напрямами державної підтримки галузі в період трансформації економіки мають бути: цінова політика, оподаткування, бюджетна підтримка, кредитне забезпечення, митно-тарифне регулювання, сприяння розвитку страхування, гарантії Уряду щодо інвестування зарубіжними установами.

Україна як традиційна аграрна держава не повинна знижувати зернове виробництво до рівня самозабезпечення, а навпаки – нарощувати експортний потенціал.

Часи, коли Україна була житницею Європи й іншого близького зарубіжжя, дано минули – на світовому ринку зерна ведеться жорстка конкурентна боротьба, у якій в даний час лідирують США, Аргентина, Австрія і країни Євросоюзу.

Світова торгівля зерновими усе більше нагадує театр військових дій. Помимо традиційної “зброї” – ціни і якості, в хід йде і більш потужна “артилерія”. З боку ЄС – дотирування місцевих сільгоспвиробників (що дозволяє утримувати внутрішні ціни) і експортні субсидії, а також жорсткі обмеження імпорту. З боку США – спеціальні держпрограмні пільгові кредити, що пропонуються країнам-імпортерам для закупівлі американського зерна.

Крім того, інтереси найкрупніших країн-експортерів на світовому рівні активно лобіюють багаточисельні асоціації і об’єднання, які досить часто являють собою ефективний симбіоз державних і приватних структур.

Україна поки що скромно стоїть в стороні від усіх цих процесів, і кожний рік такого “простою” загрожує їй втратою визначеної частки зовнішніх ринків зерна.

Чітка і ефективна система заходів щодо організації зернового ринку повинна забезпечити країні одне з пріоритетних місць у світовому товарообігу зерна, не говорячи про гарантоване стабільне забезпечення власних потреб.

Сучасна українська модель державного регулювання зернового ринку характеризується фрагментарністю, відсутністю достатньої системності у підходах при здійснені державою своїх функцій, які об’єктивно мають визначатися пріоритетними цілями та стратегічними завданнями галузі. Варто погодитися з думкою, що криза зернового господарства це, перш за все, криза державного регулювання цієї сфери економіки.

Сьогодні в Україні необхідно здійснювати процес розробки та впровадження нових підходів у політиці державного регулювання ринку зерна. Для переходу до регульованого сільськогосподарського ринку вплив держави має здійснюватися через підтримку пропозиції і споживання попиту (місткості ринку), цінову підтримку стратегічно важливих видів продукції, пільгове кредитування виробництва окремих видів продукції, бюджетну підтримку експорту, митно-тарифне регулювання. При цьому державне регулювання має органічно доповнювати процеси ринкової самоорганізації, перебувати з ними у динамічній рівновазі, як дві складові єдиного економічного механізму.

У загальному вигляді відновлення й розвиток зернового господарства та ринку зерна, на мою думку, повинно лежати у площині реформ, суть яких викладено у таблиці 1.


Таблиця 1 - Суть і напрямки реформи зернового господарства і ринку зерна в Україні

Блоки реформи Напрями і зміст реформи
1.Формування економічної платформи реформи

- визначення власника землі, майна та праці;

- побудова на основі власності виробничих відносин;

- формування організаційно-правових структур ринкового типу;

- створення інфраструктури ринку.

2. Побудова ринкового за змістом економічного механізму

- формування цінового механізму;

- створення сприятливої фінансової та кредитної політики;

- побудова адекватної ринковій економіці системи управління.

3.Наповнення повним змістом конструкційної схеми економічної реформи

- впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

- інтенсифікація і розв’язання проблем матеріально-технічного постачання;

- кооперація, спеціалізація та інтеграція виробництва;

- кадрове забезпечення;

- розв’язання соціальних проблем.

4.Законодавче забезпечення здійснення аграрної реформи

- прийняття законодавчих актів загального призначення по основних параметрах проведення реформ і економічної діяльності;

- у розвиток рамкових законів прийняття законів прямої дії.

Стосовно земельної реформи, то тут прослідковуються негативні явища, що загрожують повному провалу останньої.

28 лютого Президент підписав Закон “Про внесення змін у Земельний кодекс”. Нововведення наголошують, що всі угоди (у тому числі довіреності), закладені під час дії заборони на відчуження ділянок для товарного виробництва й паїв, а також у частині передачі прав на їх відчуження, у майбутньому вважаються недійсними з моменту їх укладання. Іншими словами, прийнятий Закон дозволяє заперечувати угоди, пов’язані із землею с.-г. призначення, які укладені в період дії мораторію (з 2001р. в Україні діє мораторій на відчуження більшої частини землі с.-г. призначення. У жовтні 2004р. заборону було продовжено ще на два роки).

На сьогоднішній день в обхід мораторію проводяться щорічно десятки тисяч угод по всій країні. І мова тут іде не тільки про ділянки під індивідуальне будівництво навколо великих міст – землі сільгосппризначення різними шляхами купувались і під промислові об’єкти, котеджні поселення, торгові центри і т.д.

Таке статус-кво у земельних відносинах встановила сама держава. Виконання даного закону може стати болючим для обох сторін – і селян, і потенційних покупців. По таким угодам багато селян вже отримали кошти за свою землю. Бували такі випадки, коли селянам виплачували всю вартість землі, а не просто завдаток. Вони ж писали розписку – мовляв, якщо після зняття мораторію вони не продадуть землю, то зобов’язуються повернути ці кошти. Розуміється, гроші у селян довго не затримуються, і повернути їх зараз – достатньо серйозна проблема.

Більш всього прийнятий закон вдарить по схемам відчуження землі при виданні довіреності (див. рис. 3.).

Офіційно введення мораторію п’ять років назад влада аргументувала відсутністю законодавства, що регулює ринок землі. З тих пір мало що змінилось. Із 28 законів, котрі повинні були розробити у розвиток Земельного кодексу, є приблизно половина, та й ті у своїй більшості не працюють в виду відсутності підзаконної нормативної бази.

Ефективність державного регулювання і підтримки зернового ринку може бути досягнута, коли, по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції будуть виділятися під наперед обґрунтовані державні програми розвитку сільського господарства і підтримки сільських товаровиробників; по-друге, коли забезпечується безумовне дотримання аграрними підприємствами обов’язкових вимог, що передбачаються даними програмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави і частка господарств у витратах при реалізації відповідних програм.

Економічні напрями регулювання зернового ринку мають включати складання балансів продовольчих ресурсів, їх оптимізацію; узгодження попиту і пропозиції, підтримки їх рівноваги; регулювання й підтримку пропозицій, а також збалансування і стимулювання попиту; регулювання експорту й імпорту продукції.

Більш конкретні заходи, що їх повинне здійснювати державне управління для стабілізації зернового господарства і нарощування його експортного потенціалу, наведено в таблиці 2.

експортний потенціал зерновий господарство

Таблиця 2 - Заходи, які повинна здійснити держава для стабілізації зернового господарства і нарощування його експортного потенціалу

Мета Поточна ситуація Необхідні державні заходи
Ціль №1. Достатнє постачання та прийнятні ринкові ціни основних споживчих товарів на основі зернових культур Достатнє постачання за прийнятною ціною. У 2003 р. Неврожай компенсували достатніми обсягами імпорту. Сумнівна роль даржкомрезерву, адже інтервенційні продажі були недостатніми для покриття дефіциту, імпорт повинен покрити різницю. Таким чином, страхові резерви, на які могла розраховувати України, були розміщенні за кордоном. Усе це свідчить на користь аргументу переоцінки ролі держкомрезерву Держава й досі залучена в комерційні операції (борошномельні заводи та пекарні). Потрібно оцінити ефективність такої державної політики та механізми її впровадження, а також розглянути її вплив на розвиток приватного сектору та розвиток ефективного маркетингового ланцюга
Ціль №2. Посилення конкуренції на вітчизняному ринку (включно в межах окремих регіонів та областей) У кількох регіонах встановлено факт існування монополістичних ринків, що створює певні перешкоди для розвитку місцевої, регіональної та зовнішньої торгівлі. Основні положення комерційних контрактів у зерновому секторі залишаються нерозвиненими, і це значно підвищує ризики (юридичні аспекти примусу виконувати зобов’язання за контрактами залишаються неврегульованими) та негативно впливає на розвиток ринку (відсутність фактору часу в ціноутворенні, майже не розвивається ринок форвардних контрактів, немає можливості управляти ціновим ризиком) Скасувати непрозоре, часто на авторитарній основі, втручання в приватну торгівлю зернових державних установ, що виступає головним обмеженням для розвитку конкурентоспроможного внутрішнього ринку
Ціль №3. Посилення конкуренції та поліпшення інфраструктури для двох основних методів вітчизняного транспортування зерна: залізничні та автомобільні шляхи Транспортні засоби, які використовують для переміщення зерна, потребують істотної модернізації. Залізничні тарифи повинні бути прозорі, прогнозні та одинакові як для держави, так і для приватних організацій. Потрібно уникати раптових змін залізничних тарифів, державні агенції не повинні мати преференцій перед приватним сектором.
Ціль №4. Прикращання ринкової / цінової інформації на умовах ціни ФОБ Чорне море Треба вдосконалити систему моніторингу цінової інформації, оскільки наявна інформація швидше фрагментарно змальовує поточну ситуацію реального часу та реальної торгівлі У приватному секторі не створено умов для розвитку надійної біржі (спотової та форвардної) між колмпаніями, які задіяні в зерновому секторі (наприклад, електронна зернова біржа, організована спільно з іноземними партнерами)
Ціль №5. Розвиток надійних індикаторів для ринкових цін Наявні товарні біржі не вважають корисними та показовими для реального приватного сектору. Їх існування в основному пояснюють зобов’язаннями, які розробив уряд України для деяких видів торговельної діяльності з державними організаціями, а також реєстрації експортних контрактів За браком суттєвої форвардної торгівлі немає й компонента часу в ринкових цінах. Приватному сектору потрібно розробити надійний стандартний контракт, включаючи потужну та надійну систему забезпечення виконання контрактів
Ціль №6. Адаптація українських стандартів якості Відповідно до становлення української торговельної спільноти як нетто-експортера, потрібно пристосовуватися до двох груп стандартів якості: українські стандарти і загальновизнані міжнародні стандарти Зобов’язання мати окремий стандарт для місцевого ринку створює істотні витрати (сприяючи збільшенню маркетингових витрат між фермерами і портовими терміналами) в разі доведення якісних характеристик партій зерна відповідно до міжнародних вимог. Три групи нововведень: 1) відповідність українським стандартам; 2) відповідність міжнародним стандартам під час формування партій та завантаження зерна в портових терміналах; 3) надійна реформована система інспекції якості зерна
Ціль №7. скорочення маркетингової маржі Через брак надійної системи забезпечення виконання контрактів під час торгівлі зерном знижуються ціни у фермерів. Зернова торговельна спільнота страждає від взаємного недовір’я, породженого відсутністю будь-яких надійних методів забезпечення виконання контрактів. Спотова ціна (максимальний термін постави – 1 тиждень за умови негайної оплати) залишається домінуючою. Не вистачає практики хеджування, яка базується на реальній форвардній. Немає довіри, а це теж важливий елемент для розвитку надійних приватних маркетингових кооперативів, що займаються збутом зерна, яке виробили його учасники Уряд України створює додаткові істотні ризики для приватних трейдерів, що спричинює у них наміри проводити хеджування простим шляхом збільшення маркетингової маржі за рахунок зниження цін фермерів. Зокрема, наявна практика затягування виплати ПДВ (і навіть ризик його невиплати) за експортоване зерно тепер враховується більшістю трейдерів, що знижують ціну для фермерів. Така ситуація, спричинена слабкістю забезпечення виконання зобов’язань за контрактами, обмежує число торговельних та кооперативних підприємств, призводить до послаблення конкуренції, а іноді й до монополістичних позицій однієї або кількох торговельних компаній в деяких областях

Деякі позитивні зрушення зі сторони державного управління у підтримку зерновиробників впроваджено уже сьогодні.

У зв’язку із збільшенням затрат на вирощування зерна (затрати на обробіток одного гектару ріллі за останній рік збільшились в середньому на 500-700 грн. – мінімум до 350-400 дол. США й інші), державна політика направлена на підтримку аграріїв.

21 лютого ВР України прийняли постанову №9033, якою зобов’язали уряд внести зміни в розпис бюджетного дотирування сільгоспвиробників на 2006 рік – 60% усіх засобів “наказано” виділити у першому півріччі (40% - у першому кварталі). Крім того кабмін зобов’язали терміново розробити механізм здешевлення кредитів, створити резервний посівний фонд, задіяти резервний бюджетний фонд для компенсації втрат аграріїв.

У той же день 21 лютого уряд прийняв постанову №165 про компенсації сільгоспвиробникам до 21% по ставкам короткострокових кредитів, до 20% - довгострокових і 27% - по ставкам кредитних союзів. Кабмін передбачив 100 грн. дотацій на 1 га озимих посівів і 65 грн. – на ярові.

Загальний парламентський “рецепт” виводу сільського господарства з кризи у першому півріччі 2006 року зводиться до такого:

1. 540 млн. грн.. – на підтримку озимих;

2. 4200 млн. грн.. – на весь комплекс польових і робіт у тваринництві (по 300 млн. грн. щомісячно);

3. 150 млн. грн. – на здешевлення кредитів ( і ще 150 млн. грн.. у другому півріччі);

4. 30 млн. грн.. – на формування резервного насіннєвого фонду.

Однак, судячи по даним ДНАУ план бюджетних відрахувань у січні-лютому не виконано, і звідкіля брати кошти на дотації у вказаному обсязі прямо зараз – невідомо. А за першим півріччям прийде й друге, і ніхто не може дати гарантій, що сільське господарство не потребує нових дотацій. Бюджет же 2006 року і без того “бідний” із 12-мільярдним дефіцитом.

Отже, до програми ринкової трансформації державної підтримки зернового господарства можна і треба включити й інші заходи, які відповідають основним критеріям СОТ, а саме:

- створення і використання для продовольчої безпеки і стабільності ринку резервів с.-г. продукції, закупка і продаж якої має здійснюватись прозоро, за поточними ринковими цінами;

- підтримка купівельної спроможності населення з низькими доходами шляхом надання прозорих та адресних субсидій;

- прямі виплати (грошові і натуральні) виробникам с.-г. продукції на підтримку їхніх доходів;

- непряма підтримка доходів товаровиробників, яка не пов’язана з обсягами виробництва та цінами на продукцію;

- підтримка програм страхування доходів с.-г. товаровиробників на випадок стихійних лих, хвороб і пошкодження шкідниками рослин;

- підтримку сільгосппідприємств, що знаходяться в регіонах з несприятливими природно-кліматичними умовами.

У сфері організації та забезпечення прозорості ринку необхідно спрямувати потоки с.-г. продукції через прозорі процедури аграрного ринку – біржову торгівлю, агроторгові доми, торгівельну мережу, системи споживчої кооперації.

Державною політикою у сфері посилення експортного потенціалу зернового господарства слід передбачати:

- здійснення квотування обсягів продукції для реалізації на внутрішньому ринку;

- установлення мінімальних та максимальних цін на сировину та кінцеву продукцію конкретного підкомплексу АПК;

- впровадження закупівель с.-г. продукції за заставними цінами як форми пільгового кредиту для захисту виробників від надмірних коливань ринкової кон’юнктури;

- забезпечення формування інтервенційних фондів сировинної продукції із наступним використанням для інтервенційного втручання (продажу) у випадку недостатньої пропозиції та зростання цін і поновлення таких фондів шляхом закупівлі продукції у випадку перевищення пропозиції над попитом і різкого зниження цін;

- впровадження механізму кредитування товаровиробників через систему подвійних складських свідоцтв;

- впровадження на біржовому ринку повного спектра фінансових інструментів для форвардних і ф○ючерсних контрактів;

- впровадження дотування цін, за якими виробники реалізують зернову продукцію.

Рівень цін на с.-г. продукцію та продовольство суттєво залежить від рівня платоспроможності населення, тому заходи державної політики регулювання ринкових цін слід поєднувати із заходами підвищення доходів населення, а також розвитком системи адресної продовольчої допомоги вразливим верствам населення.

У сфері зовнішньоекономічних відносин доцільно впровадити механізми стимулювання експорту зернової продукції і продовольства, забезпечення інтересів національного АПК при вступі до СОТ і захист вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку.

Для підвищення ефективності зернового господарства необхідно державне управління в галузі на агрополітичному та адміністративному рівні, де доцільні такі напрями діяльності: регулярний аналіз і прогноз ситуації на світовому зерновому ринку; розробка та фінансування державних цільових програм; економіко-екологічний моніторинг. Проведені науково-обгрунтовані прогнозні дослідження свідчать, що природно-господарський і економічний потенціал Херсонської області спроможний забезпечити ефективний розвиток зернового господарства з поступовим і динамічним розвитком його експортних можливостей.

На регіональному рівні головними завданнями нині стають: регулювання ринку зерна і продовольства; маркетинг, включаючи кон’юнктурну інформацію, консультативну діяльність; сприяння створенню різних видів об’єднань сільських та інших товаровиробників АПК, у тому числі й зерновиробників.

3. Стратегічні аспекти використання експортного потенціалу зхернового господарства Херсонської області

Сучасний зерновий ринок Херсонської області все ще перебуває на стадії становлення і не забезпечує виконання основних функцій: організації оптової й роздрібної торгівлі, формування конкурентного середовища, контролю якості продукції, транспортування і зберігання продукції, кредитування і страхування, інформаційне та консалтингове обслуговування господарських структур. Тому виробник зернової продукції й по нині залишається наодинці в товаропросуванні своєї продукції до споживача.

До найважливіших проблем, які вимагають розв’язання у процесі формування зернового ринку в регіоні належать:

- комерціалізація збуту продукції. Комерційні канали стали основними і водночас найменш організованими, упорядкованими й прозорими, що призводить до суттєвих фінансових втрат товаровиробників, поширення тінізації збуту, дефіциту цін, монополізму посередницьких структур;

- повільно відбувається наповнення новоствореної інфраструктури зернового ринку, особливо біржової та оптової торгівлі;

- досягнутий рівень виробництва і споживання свідчить про значні можливості нарощування потенціалу зернового ринку;

- на державному ринку не достатньо використовуються можливості балансового методу його регулювання й моніторингу, не забезпечується ефективне балансування кількісних і якісних параметрів попиту та пропозиції, що періодично призводило до дестабілізації ринку;

- великий експортний потенціал зернового сектора стримується недостатнім рівнем розвитку інфраструктури ринку, державного протекціонізму експорту конкурентоспроможної на зовнішніх ринках продукції, гармонізації вітчизняної нормативної бази з міжнародними системами;

- затягується реалізація заходів адаптації вітчизняного ринку до умов прийнятих у Світовій організації торгівлі.

Пріоритетним завданням реалізації зернового ринку є не стільки страхування від ризиків дефіциту зерна, скільки розробка стратегії ефективного використання його надлишків, насамперед розширення внутрішнього ринку переробки зерна та пошук стабільних зовнішніх ринків збуту.

У структурі експорту області останніми роками переважає продукція рослинництва, яка становить близько трьох четвертих сільськогосподарського експорту і найбільша частка припадає на олію та зерно.

Зовнішня торгівля зерновими культурами в херсонській області характеризується зростанням обсягу експорту як у натуральному так і у вартісному вигляді. Так, у 2005 році експорт зерна становив близько 300 тис. тонн, на суму близько 25 млн. дол. США, що порівняно з 1996 роком більше в натуральному виразі 7 разів, а у вартісному – у 4,5 рази.

Водночас експортний потенціал зернового господарства на Херсонщині і на сьогоднішній день використовується незадовільно. Лібералізація зовнішньої торгівлі с.-г. продукцією ще не підкріплена стимулюванням її експорту. Як наслідок, аграрний сектор ще слабо інтегрований у світовий продовольчий ринок.

Значною мірою це зумовлено низькою конкурентоспроможністю вітчизняної зернової продукції. Високі конкурентні переваги імпорту в основних країнах імпортерах зумовлені високим рівнем підтримки виробництва (програми підтримки цін і доходів) та експорту (експортні субсидії й програми розширення експорту) в них. Суттєве значення має й те, що Україна не є членом СОТ та не бере участі в регіональних торгівельних угрупуваннях та інтеграційних процесах. Реалізація великого експортного потенціалу зернового господарства стримується також відсутністю міжнародної стандартизації української продукції, хоч за якістю і безпекою вона не поступається українським зразкам. Недостатнім є розвиток інфраструктури просування зерна на зовнішні ринки, не має активної реклами. Обмеженим є асортимент і малопривабливим є зовнішній ринок окремих видів продукції, їх упаковка, розфасування.

Понад десятиліття уряд України розробляв різні інструменти регулювання зернового ринку. Щоразу декларували передусім державну підтримку фермерів, спрямовану на забезпечення прибутку від реалізації зернових культур. У середині 90-х років, коли відносно повільний процес приватизації і розвитку зернового сектору був розпочатий, Херсонський зерновий ринок страждав від факторів неефективності (як на макроекономічному рівні, так і на рівні зернового сектору). Це призвело до тривалого періоду скорочення виробництва й зниження врожайності в зерновому секторі.

Визнаючи негативний вплив таких чинників „неефективності”, впродовж десятиліття розроблялися головним чином, короткострокові регулюючі механізми, за допомогою яких прагнули ліквідувати негативні наслідки: а) незакінченої приватизації аграрного сектору, що спричинило повільний розвиток ринків землі, кредитів та робочої сили; б) неефективного функціонування маркетингових каналів збуту зернових.

Зосереджуючись скоріше на наслідках, аніж на причинах їх виникнення, щороку стикалися з одними й тими самими проблемами. Концентруючись на такому короткостроковому підході, замість сприяння зміцненню конкурентних ринків: товарного (зернові культури) і факторних (земля, кредити та трудові ресурси) – дуже неефективно витрачалися обмежені бюджетні кошти в секторі, який міг би стати одним із найрозвиненіших в економіці Херсонщини.

Я пропоную звернути увагу, насамперед, на основні чинники, що спричиняють неефективність роботи маркетингових каналів збуту зернових, а не на досягнення короткострокових ефектів. До того ж, як і в будь-якому каналі збуту, до всіх його ланок, без винятку, потрібно ставитись дуже серйозно, оскільки ефективність маркетингового каналу в цілому залежить від його найслабшої ланки. Тому подальші дослідження, так само як і запропонований порядок дій, передбачають застосування всебічного підходу до вирішення проблем структурної неефективності в зернового секторі, починаючи від фермера, і з подальшим продажем зернових на експорт.

Україна повертає собі позицію одного із основних експортерів зернових (Херсонщина відіграє в цих процесах важливу роль – за обсягом держзамовлень посідає друге місце) і, відповідно, може стати орієнтиром для зернового ринку в Центральній і Східній Європі, в Середній Азії, а також одним із провідних експортерів зернових у світі. Фахівці прогнозують, що в наступні роки середні обсяги врожаїв зернових культур на Херсонщині значно збільшаться, хоча, як і в усьому світі, врожаї залежатимуть від кліматичних умов.

Нині під зерновими культурами в області приблизно 696 тис. га землі, із середньою врожайністю 23,6 ц/га, що може сприяти виробництву близько 1,65 млн. т зерна. В міру розширення доступу фермерів до кредитних ресурсів, добрив, засобів захисту рослин, якісного насіння тощо, врожайність значно зростатиме.

На початку 90-х років урожайність в регіоні становила близько 30 ц/га, отже, ймовірне збільшення до 3,5–4,5 ц/га, а в подальшому – до 50 ц/га за умови покращання доступу фермерів до матеріально-технічних ресурсів та сучасного обладнання. Крім того, на сьогоднішній день, досить вагома частка земель в області незадовільно обробляються, або й не обробляються взагалі. Фермери ж поступово освоюють ці землі. В разі збільшення врожайності до 40–50 ц/га може збільшитись виробництво зернових до 2,8–3,5 млн. т щорічно. Аналогічний хід справ прослідковується і в інших регіонах країни. Чи зробить це Україну провідним експортером зерна в світі? Якщо так (і саме це є метою), то поточна регуляторна політика держави не життєздатна, але й виступає головною перешкодою в досягненні потенційних переваг для зернового сектору.

Останніми роками докладалося чимало зусиль для збільшення внутрішніх цін на зерно, аби підтримати доходи фермерів. Кожен, хто працює в житловому секторі, розуміє не ефективність регулюючої ролі держави, яка призвела до значних витрат бюджетних ресурсів і, що важливіше, сповільнила розвиток тієї галузі, яка мала б стати однією з провідних в економіці. Ми все ще маємо кращі ґрунти в Європі (більше сільськогосподарських угідь, ніж Франція і Німеччина, разом узяті!) й відносно стійкі кліматичні умови – від майже субтропічного клімату в Криму до помірного. Це означає що країна в змозі вирощувати різноманітні зернові культури, такі як соя, рис, – і до повного переліку європейських зернових культур. Уряд спробував підтримати мінімальні ціни, що, очевидно, не спрацювало (було задекларовано мінімальну ціну на пшеницю 3 класу – 690 грн/т, тоді як фермери отримували пропозиції 400 – 460 грн/т). Податкові структури протягом кількох років акумулювали борги за сплату ПДВ експортерам зерна, що призвело до зниження останніми закупівельних цін для фермерів на суму зазначеного податку. За всіх випадків фермер платить за неефективність ринкових механізмів, одержуючи низькі ціни за свій товар, якщо він у змозі знайти покупця взагалі. Останніми роками спостерігаються намагання вплинути на ринкові ціни через інтервенційні закупівлі зерна. В країні яка збирається стати великим експортером, це означає, що уряд робить спроби підвищити світові ціни! Єдиним результатом (і не ефективним) таких обмежених інтервенційних закупівель є надання прямої субсидії декількох “наближеним” виробникам, які в змозі продати своє зерно в інтервенційні запаси. Інші виробники так і залишаються з тією ж самою не ефективною маркетинговою системою, та без державної підтримки.

Якщо є бажання стабілізувати й підтримати доходи фермерів, щоб гарантувати стабільний розвиток зернового сектору з подальшим отриманням статусу провідного експортера зерна, необхідні системні зміни маркетингових інституцій на зерновому ринку як частини інтегрованої аграрної політики. Це передбачає зміни в землекористуванні, подальшу реструктуризацію частково приватизованих “колгоспів”, полегшення доступу до кредитних ресурсів, особливо для фермерів. Удосконалення практики землекористування також полегшить доступ до кредитів та лізингу, що дасть змогу українським фермерам поновити парк сільськогосподарських машин.

Українське сільське господарство стоїть перед перспективою відновлення свого статусу провідного світового виробника багатьох зернових культур через ефективний та прибутковий аграрний сектор, що надалі стане важливим “двигуном” розвитку економіки країни в цілому.

Запроваджуючи пропоновану програму дій, рекомендується також, щоб будь-які побічні ефекти (якщо такі будуть)було важно проаналізовано та, відповідно, усунено за рахунок тісної координації між державними органами і представниками приватного сектору. Вразі зміцнення добре відомої (хоча все ще, головним чином, потенційної) порівняльної переваги українського зернового сектору в світі зі зростаючим населенням та обмеженими регіонами, де спостерігається надлишкове виробництво зернових, Україна могла б повернути свою роль провідного експортера зерна. Рекомендується щоб середнім і довгостроковим позитивним перетворенням в українській економіці, спрямованим на активне структурне регулювання та інвестиційну політику в зерновому секторі були надані переваги перед нежиттєздатними короткотерміновими заходами, пов’язаними витратним розподілом бюджету і спричиненими неефективною маркетинговою системою в зерновому секторі, тобто концентруватися слід на причинах виникнення проблем, а не на їх наслідках. За таких обставин інтервенційна політика держави буде спрямована на вдосконалення маркетингових структур зернового ринку та, що стосується державних інтервенцій і прямих цінових регулювань буде обмеженим випадками надзвичайних і несподіваних або катастрофічних ситуацій.

Головним питанням для світових експортерів зерна стає зміцнення конкурентного становища України на міжнародних ринках. У зв’язку з цим увагу привертають два основні моменти: а) витрати виробництва і б) маркетингові витрати. Ці дві категорії витрат тісно пов’язані між собою, оскільки зрозуміло: якщо витрати на виробництво зерна в Україні не відповідають світовим стандартам, всі подальші зусилля для підвищення ефективності збуту стають марними. І навпаки, за існування в країні занадто високих маркетингових витрат (транспортування, зберігання) всі зусилля фермері, спрямовані на зменшення витрат виробництва, стають невиправданими. Так само спроба створити експортні перешкоди (прямі або непрямі) збільшить витрати на укладення угод із іноземними партнерами. Адже немає ніякого способу змусити іноземних клієнтів надавати перевагу українському зерну перед російським, канадським, американським, аргентинським, румунським, англійським або французьким; будь-які додаткові витрати на експорт неминуче призведуть до скорочення внутрішніх цін на зерно в Україні.

Розраховуючи навіть на помірковане зростання врожайності до 32 ц/га, а також на поступове освоєння угідь і їх ефективніше використання фермерами, навіть ці дві досить консервативні оцінки передбачають досягнення країною позиції середнього нетто-експортера із 6,5–7,5 млн. т пшениці та 4 млн. т ячменю. Це свідчить про провідну роль на світовому ринку, що, наприклад буде еквівалентно: а) 20–25% американського експорту пшениці; б) 70% аргентинського експорту пшениці; в) 40–45% експорту пшениці, відповідно, австралійського, канадського чи ЄС.

Такі перспективи передбачають нові підходи до оцінки маркетингової політики на зерновому ринку України, враховуючи потенціальні лідируючі позиції української пшениці, ячменю та кукурудзи на світових ринках.

Усі зазначені вище цілі повинні досягатися тісною співпрацею між державними структурами та приватним сектором, організаціями приватного сектору, кооперативами та асоціаціями. Необхідне чітке визначення ролі держави та обласних державних адміністрацій для підтримки розвитку приватного сектору. Державі також потрібно вести моніторинг небажаних соціальних наслідків протягом перехідного періоду та процесу імплементації цих позицій і, відповідно, розвивати інструменти прямої підтримки прибутків для мало- та середньо забезпечених верств населення без втручання в конкурентне ціноутворення на зернові та на основні продукти їх переробки.

Дотепер уряд України чітко не визначив розподілу повноважень між приватним сектором та державними агенціями з питань розвитку ефективної маркетингової системи на зерновому ринку. Така невизначеність провокує різноманітні спроби (переважно не ринкові) впливу на основні принципи функціонування зернового ринку України.

Пропонується, щоб, як і в більшості країн світу, приватний сектор виконував розподіл зернових ресурсів відповідно до ринкових стимулів щодо: а) місць розташування; б) стандартів якості на зерно; в) сезону року. Всі комерційні операції повинен здійснювати приватний сектор. Він же має розвивати власні правила щодо комерціалізації зерна – від фермерів до переробних підприємств чи експортерів.

Замість упровадження витратних короткотермінових заходів, уряд повинен активно залучати приватний сектор до розробки законодавчого поля щодо регулювання зернового ринку. Якщо наявні законодавчі акти не передбачають таких дій, то уряд повинен їх переглянути та виправити згідно з потребою. Крім того, зосереджуючись на боротьбі із корупцією в маркетинговому каналі збуту зернових, можна досягти суттєвого прогресу в скороченні маркетингового ланцюга. Ринки зерна потребують добре розвиненого правового поля, включаючи чітко функціонуючу систему забезпечення виконання зобов’язань за контрактами, таку саму як розроблена в рамках системи складських свідоцтв. Правовий статус контрактів та гарантія виконання зобов’язань за ними знизять ризики та скоротять торгові націнки.

І ще – під час розвитку приватного сектору можливі непередбачувані наслідки, які потрібно відслідковувати, щоб вчасно їх вирішити: наприклад, соціальні наслідки, прояви монополізму в деяких областях, допомога в розвитку нових засобів моніторингу просування зерно продуктів маркетинговими каналами.

Нарешті, уряд повинен зробити повністю нелегітимними будь-які втручання в ринок державних регіональних органів, бо вони ніколи не були корисними або ефективними. Накази, які видають губернатори областей, не забезпеченні достатнім фінансуванням, створюють безладдя й занадто часто мають тенденцію підсилювати наявні монополії.

Роль уряду у зерновому секторі повинна зводитись до сприяння розвиткові приватного сектору, поліпшення ефективності його функціонування, а не до того, щоб він перебирав на себе функції активного трейдера на зовнішньому ринку. Це значно підтримало б ціни фермерів та сприяло залученню інвестицій до сектору, покликаного підвищити міжнародну конкурентоспроможність України та надати можливості відновити статус провідного виробника та експортера зерна в світі.

План заходів на середньострокову перспективу.

Маркетингова маржа (різниця цін) між фермерськими господарствами, переробними підприємствами та експортерами розширюється, що пояснюється бажанням оптових операторів бути підготовленими до можливих негативних наслідків, спричинених існуванням великої кількості ризиків, які важко хеджувати: а) ризику невиконання комерційних контрактів (дефолту); б) ризику цінових коливань за відсутності форвардної торгівлі; в) ризику існування різних видів корупції в маркетинговому ланцюзі; г) ризиків, спричинених недобросовісними діями місцевих та центральних органів влади.

Встановлюючи загальну мету посилення зернового сектору України та зменшення ризиків, пропонується створити спільні комісії для розгляду нових змін до державної політики та функціонування приватних маркетингових інституцій. Основні елементи, які потребують опрацювання комісіями, розглядали в попередніх секціях.

Завдання 1: завершення приватизації підприємств, що належать державі і беруть участь у комерційних операціях та реструктуризація інших державних установ (інспекції з контролю якості, державні лабораторії надання послуг перевірки якості);

Завдання 2: зміни в державному регулюванні на зерновому ринку з огляду на досягнення середньострокових цілей: а) запровадження приватної системи страхування для допомога фермерам у вирішення проблеми низьких цін під час збору врожаю, що спостерігається протягом останніх років; б) паралельне скорочення різних видів державного втручання; в) розвиток заходів, спрямованих на подолання корупції, які повинні контролювати державні органи.

Завдання 3: поліпшення, в разі співробітництва з приватним сектором, аналізу ринку та надання інформаційних послуг.

Завдання 4: уточнення ролі та методів роботи держкомрезерву;

Завдання 5: зміна цілей та методів державного регулювання зернового ринку; поступове зменшення ролі державних операторів (паралельно із наданням і підтримки приватним страховим компаніям); завершення приватизації елеваторів, які ще залишаються в державній власності.

Завдання 6: посилення інституцій приватного сектору та їхнього впливу на формування загальної політики на зерновому ринку: а) реструктуриція товарних бірж; б) стандартизація зернових контрактів для торгівлі на зовнішньому ринку; в) покращення роботи системне забезпечення виконання умов контрактів згідно з “чорним списком” зернових терміналів, які розробили фахівці системи складських свідоцтв; г) адаптація стандартів якості відповідно до вимог міжнародних ринків.


ВИСНОВКИ

1. Ринок – цілісна система ресурсів, установ, підприємств, методів та відносин, кінцевою метою функціонування яких є координація економіки на основі обмінних процесів, тобто купівлі-продажу товарів та послуг.

2. Ринок зерна – система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб’єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та збереженням.

3. Останнім часом усе виразніше помічаютьсяглобальні проблеми у світовому зерновому господарстві. Існує негативна тенденція зменшення запасів зерна (починаючи з 1999 року), зменшення показників забезпеченості зерном на одну людину, що пов’язано із стрімким ростом населення планети та інші. Саме тому для України, на сьогоднішній день, в умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності гостро назріла необхідність дослідження й активізації процесу інтенсивного й індивідуального виробництва зерна та формування ефективного і високофункціонального внутрішнього й зовнішнього його ринку, який є невід’ємною частиною економіки держави.

4. Херсонська область завжди була й залишається серед основних виробників та постачальників зернової продукції на ринок України та закордон. Одночасно вважається, що потенційні можливості регіону як виробника зерна, значно вищі, ніж реалізується на практиці. За досліджуваний період (1990-2004 рр.) валовий збір зернових у всіх категоріях господарств у вазі після доробки в середньому становив 1,76 млн. т. Найефективнішою по виробництву зернових є діяльність державних підприємств, де урожайність сягає 29,6 ц/га. Потенціальні можливості регіону лежать в межах виробництва 4 млн. тонн зерна на рік при посівних площах 450 тис. га та урожайності – 50 ц/га.

5. Загальна потреба області в зернових ресурсах, виходячи із сучасного стану розвитку тваринництва й продовольчого споживання, становить близько 700 тис. т. Виходячи з цих міркувань, область має значні резерви для реалізації зернових, а саме – близько 60 % валового збору. Небувалих обсягів реалізації за останні 5 років було досягнуто в 2001 році – 935 тис. т. Зовнішня торгівля зерновими культурами в Херсонській області характеризується зростанням обсягів експорту як у натуральному, так і в вартісному вигляді. Так, у 2004 році експорт зерна становив близько 300 тис. т, на суму близько 32 млн. дол., що порівняно з 1996 роком більше в натуральному виразі в 7 разів, а у вартісному – у 4,5 разів.

Основними країнами імпортерами херсонського зерна є Російська Федерація, Іспанія, Італія, Румунія, Ізраїль, Ірак, Сирія, США. Основною конкурентною перевагою вітчизняного зерна вважається низький рівень цін. Саме низькі ціни роблять його привабливим. Херсонські ціни (FOB) на пшеницю в середньому за період 1999-2001 рр. були нижчими від світових на 10%. Розрив між Херсонськими експортними цінами та світовими у 2000/2002 та 2002/2003 маркетингових роках визначався у 40 дол. США.

6. Для високоефективної активізації зовнішньоторговельної діяльності Херсонщини на ринку зерна необхідно:

- здійснювати постійний моніторинг зернової продукції;

- поліпшувати якість зерна, вводити спрощену систему стандартів;

- зміцнювати виробничо-технічну базу на виробництві зерна;

- поміркована та продуктивна політика держави, направлена на підтримку саме товаровиробників якісного зерна;

- вивести сільськогосподарських товаровиробників на зовнішні ринки шляхом їх кооперації чи створення в області асоціації експортерів сільськогосподарської продукції.

7. Велику роль у цих процесах повинна відіграти держава. Заходи державного регулювання ринку зерна повинні зосередитись на тому, щоб система публічних торгів змогла витіснити невигідну для виробника схему скуповування продукції трейдерами.


Література

1. Рослинництво Херсонської області / стат. Збірник. – Херсон: Гол. Управл. Статистики у Херсонській обл., 2003. – 69 с.

2. Саблук П.Т. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва - К.: ІАЕ. – 1999.

3. Саблук П.Т. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції - К.: ІАЕ. – 2000. – 556 с.

4. Сагань М.П. Тенденції розвитку зернового господарства / Фермерське господарство – 2004. № 5 – с.7.

5. Ситник В.П. Агроінком: Аграрний інформаційний науково-виробничий журнал. – К.: Агропромінвест-інтернешнл, 2005. – № 112. – с. 6-13.

6. Стегура В.В. Проблеми інфраструктурного забезпечення АПК України / Економіка АПК, № 2 2004. – с.118.

7. Тарасенко А.Р. Цінова ситуація на зерновому ринку / АПК-Информ – К.: - 13-14.05.04.

8. Давидов І.М. Проблеми та перспективи на зерновому ринку / Сільський час – 13.11.03. № 88.

9. Степаненко Т.І. Пропозиція – К, 2004 – № 4. – с. 7-9.

10. Степанова О.О. Діловий агрокомпас. – Херсон: ПП Видавницький Дім „Компас”, 2005. – № 415 – с. 38-39.

11. Технопарк, Компанець М.І. № 3-4. 2005. – с.31-37.

12. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції / Саблук П.Т. – К.: ІАЕ, 2000. – 555 с.

13. Чалий В.Р. Фермерське господарство, 2004. – № 15 – с. 17.

14. Шандрополь М.М. Агро партнер - Херсон : № 18 – 2005. – с.21-22.

15. Шандрополь М.М. АгроПартнер - Херсон – № 25 – 2005. – с.4.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Все материалы в разделе "Ботаника и сельское хозяйство"