Смекни!
smekni.com

Поезія та доля Василя Стуса (стр. 1 из 6)

Кримський університет культури мистецтв та туризму

Реферат

на тему:

Поезія та доля Василя Стуса


План

1. Головні дати життя і творчості Василя Стуса

2. Матеріали про долю та творчість поета

3. Твори Василя Стуса

4. Листи Василя Стуса до друзів

Список використаної літератури


1. Головні дати життя і творчості Василя Стуса

6.01.1938 У сім’ї Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина – Василь Стус

1940 З села Рахнівки Вінницької обл. родина поета переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів міста.

1944-1945 Навчання в середній школі № 75 м. Сталіно.

1954-1959 Навчання у Сталінському педагогічному інституті із спеціальності "Українська мова та література".

15.08-15.10.1959 Вчителював у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

11.1959-11.1961 Служба у лавах радянської армії 7.12.1961-16.011963 Вчитель української мови та літератури у середній школі № 23 м. Горлівки Донецької області.

15-23.03.1963 Підземний плитовий шахти "Октябрьская" м. Донецька.

26.03-26.10.1963 літературний редактор газети "Социалистический Донбасс" м. Донецька.

Від 1.11.1963 Аспірант Інституту літератури АНУРСР ім. Т,Г,Шевченка із спеціальності "Теорія літератури". Переїзд до до Києва.

1964 Василь Стус здає до видавництва "Молодь" першу збірку своїх віршів, що має назву "Круговерть".

4.09.1965 Виступ протесту в київському кінотеатрі "Україна" з приводу репресій проти української інтелігенції.

04.09.1965 На прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів шістдесятників

20.09.1965 Відрахований з аспірантури за "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу", тобто за виступ у кінотеатрі "Україна"

28.09.-23.11.1965 Робота у будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом. 10.12.1965 Одруження з Валентиною Попелюх.

14.01-1.06.1966 Спершу молодший, невдовзі – старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР."Звільнений за власним бажанням – за безсовісними, здається, наполяганнями тов. Зубкова з Інституту літератури" (Автобіографія В.Стуса від 23.07.1966р.)

Від 17.09.1966 до арешту Старший інженер відділу технічної інформації пректно-конструкторського бюро Міністерства промисловості і будівельних матеріалів Києва, а потому – старший інженер пректно-технологічного об’єднання.

1970 У брюссельському видавництві "Зимові дерева" вийшла з друку друга збірка поета "Зимові дерева". В.Стус підготував і видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів – "Веселий цвинтар".

12.01.1972 Перший арешт поета

7.09.1972 Суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання

1972 Під час перебування в камері попереднього ув’язнення Київського КДБ поет створює свою четверту книгу – "Час творчості /Dichtenszeit", що складена з оригінальних віршів та перекладів з віршів Гете. Оригінальні твори стали основою майбутньої книги всього життя Стуса – "Палімпсести".

1972-01.1977 Відбуття покарання в таборах у Мордовії.

11.1975-02.1976 Перебування у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

Від 5.03.1977 Заслання у селищі ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області

1978 Поета прийнято до PEN-клубу

Серпень 1979 Повернення до Києва.

Початок жовтня 1979 Вступ до Української Гельсінської групи.

7.10.1979 За Стусом встановлено адміністративний нагляд.

Упродовж 1971-80рр. В.Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки "Палімпсести".

22.10.1979-11.01.1980 Робота формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім.. Паризької комуни.

Від 1.02.1980 Робота в цеху №5 українського промислового об’єднання "Укрвзуттєпром" фабрики взуття "Спорт" намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14.05.1980 Другий арешт

Кінець вересня 1980 Поета засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.

Від 11.1980 Відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чуковського району Пермської області.

Весна 1981 Останнє побачення з рідними.

1982 Рік камери-одиночки.

Упродовж 1980-1985 В.Стус написав останню збірку своїх віршів "Птах душі". Рукопис книги повернути з архівів та справ КДБ-МВС не вдається до цього часу.

Ніч з 3 на 4.09.1985 Смерть Василя Стуса у карцері табору ВС-389/36.

1985 Г.Бьолль за книгу "Палімпсести" висував Стуса на здобуття Нобелівської премії.

1986 Збірка "Палімпсести" вийшла у видавництві "Сучасність"

17-19.11.1989 Перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

1991 За збірку вибраних поезій "Дорога болю" Василеві Стусові присуджено Державну премію України ім. Т.Г.Шевченка(посмертно)

25.12.1997 Указ Президента України Л. Кучми Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого" V ступеня поета Василя Стуса(посмертно)


2. Матеріали про долю та творчість поета

Передчуття, впевненість в тому, що йому "віддасться в славі" утвердилось у двадцятирічному юнакові тоді, коли він закінчував українське відділення історико-філологічного факультету Донецького державного педагогічного інституту. Відкривалися неозорі дороги, далекі та світлі шляхи. Він вимріює, хоча й не признається самому собі в тому – щоб не наврочити, не сполохати долю, - для себе літературне покликання. Можливо, літературного критика, історика літератури, перекладача ... Потаємна, глибинна мрія про себе як про поета ховалася далеко. "Спрацьовувала" селянська звичка не поспішати ділити те, чого ще не робив.

Василь Стус один з найбільших українських поетів ХХ століття. В новітній українській поезії його ім'я на чільному місці. І не тільки тому, що світлий образ цієї людини – поета трагічної долі – став символом незламності духу людської і національної гідності, закономірним продовженням дорогої і життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотичному обов’язку. Найголовніше те, що це самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до герметичної самовідданості поетичного слова і водночас до синтезу глибинних традиційних джерел українського художнього образотворення з поетичною мовою ХХ століття.

Стус належав до так званих шістдесятників – опозиційно настроєної національної свідомої молодої інтелігенції, що відверто протиставляли себе тоталітарному режимові з його політикою децентралізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності і меншовартості української культури.

Сьогодні, майже певно можна сказати, що тільки передчасна смерть поета у брежнєвських політичних душогубках не ввела Василя Стуса у лаврові колони лауреатів Нобелівських нагород у галузі літератури як першого так українця.

Як громадянин України і мислитель В.Стус найповніше виявив себе в публіцистиці. І цей творчий доробок засвідчує і переконує, що кожному українцеві можна саможертовно і з великою самовідданістю любити Україну "во время люте", в найтяжчі хвилини її буття, її національної руйнації.

Чолом мудрого, далекоглядного і відчайдушного українця поет зіткнувся з епохою Брежнєва, Щербицького, героїчно загинув, але не програв. Його найзаповітніша мрія звершується: відроджується Україна, твориться українська нація, в підмурини котрої поклав свій яскравий талант і свою любов до України і Василь Стус.

3. Твори Василя Стуса

Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, "легше було написати, анім зберегти") – дуже великий. Першу юнацьку збірку "Зимові дерева" наприкінці 60х років поет запропонував видавництву "Радянський письменник". Уже в цій збірці почали визначатися деякі мотиви творчості поета. Це, насамперед, лірика кохання. Власне, щось ширше. Захоплення і розчарування, переживання невдач (природно, кожної з них як непоправної і згубної) – немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею, цим подолавши самоту, а отже і власну невикінченність, і долучившись до чогось загально значимого. (Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту, але не ототожнюймо цю самоту з побутовою і навіть взагалі фактичною – хоч залежність між ними є; все-таки фактично він був серед друзів, але високоорганізована особистість завжди мучиться не так своєю не так минулою покинутістю, як екзистенціальною самотою, що в ній концентрується відчуття недосконалості людського "Я", суспільства і світу). Отож лірика кохання – це і лірика найінтимнішої орієнтації в цінностях людських відносин взагалі, лірика самовипробування на соціальну і духовну резонантність своєї особистості.

Другий мотив "Зимових дерев" – переживання своєї національної сутності. Це зовсім не те, що патріотична патетика. Остання не була властива Стусові від самого початку. У Стуса національне самоусвідомлення знаходило вихід не так у декларативній експресії (хоч вона і є: "Ти вже не згинеш, ти, двожилава земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками ..." – вірш 1963 р.) як у аналітичній роботі поетичної думки в переживанні різних, інколи суперечливих імпульсів. Саме в цій роботі душі, часом душевній муці, розкривається зміст особистої причетності до національної долі, і він має різні виміри, різне забарвлення – від розпачливого національного самокартання та умовного прийняття бід України, що є власне формою висловлення цих бід, ("Звіром вити, горілку пити... і добі підставляте спите вірнопідданого лице, і не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід ріжуть линвами на обіддя кількох божевільних літ". – вірш 1964 р.) до навдивовижу інтимного і водночас пророчого переживання жертовності задля України (цикл "Костомаров у Саратові"). Цей цикл вказує на внутрішню природу Стусового українства, породженого відчуттям історичної скривдженості України і потреби заступитися за неї: "Хто ж їй води подать захоче? Закриє очі хто – скажи?"