Смекни!
smekni.com

Образи-символи у казці Бориса Грінченка "Сопілка" (стр. 1 из 6)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ О. ГОНЧАРА

ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Курсова робота

Образи-символи у казці Бориса Грінченка «Сопілка»

Дніпропетровськ

2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Світ казок та образів Бориса Грінченка

1.1 Життєвий шлях Грінченка

1.2 Грінченко – казкар та педагог

1.3 Українські символи: поняття символів та їх дослідження

Розділ 2. Образи-символи у казці Б. Грінченка «Сопілка»

2.1 Аналіз образів-символів казки «Сопілка» Б. Грінченка

2.2 Порівняння образів-символів Б. Грінченка із символами-образами української міфології

2.3 Порівняльний аналіз казки «Сопілка» Б. Грінченка та «Казки про калинову сопілку» О. Забужко

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Улюблені із дитинства казки – це не просто вигадані історії, які цікаві дитині, але й чудовий інструмент, що допомагає корегувати поведінку дитини та вирішувати її психологічні проблеми. Захоплюючий світ казок діє на дитину заворожуюче, приваблюючи описом незнаних країн та казкових персонажів. Ось тому, діти сприймають казки як дещо, що не викликає у них ні критики, ні зауважень.

Саме через це виникає питання, чому казка так близька дитині? Справа в тому, що казкові образи представляють собою мову символів, що близька дитячій свідомості. Ці символи прийшли в культуру із глибини віків і представляють собою результат праці історичного колективного розуму. Саме тому, сприйняття казки дитиною та дорослою людиною кардинально відрізняється, бо логічне мислення та життєвий досвід дитини дозволяє сприймати казку на інтуїтивному рівні, сприймати ці образи-символи.

Казки допомагають дитині будувати свій внутрішній світ гармонійно, адже завдяки казкам у дитини є можливість «приміряти» негативні ролі, і визначити для себе добро та зло. Зіставляючи себе із тим чи іншим головним героєм, дитина визначає для себе той чи інший тип поведінки та навчається долати різні ситуації. Наприклад, головний герой долає зло і виходить переможцем із будь-якої ситуації, а не тікає від неї, починає діяти задля подолання проблеми. І дитина, співчуваючи героєві з ним переживає в уяві цю небезпеку, і цим самим зменшуються страхи та підвищується самооцінка [14; 52].

Окрім того, дитячі казки активно розвивають уяву та образне мислення, допомагають різнити дійсність від вигадки, формуючи відношення до казкових та реальних ситуацій. Казки навчають дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати його барвистість та багатство життя. А ще казки передають колорит народних звичаїв, містять основи народного світогляду та закладають дітям міцні основи народної моралі.

Джерелом тем, художніх образів, образів для творів письменників часто виступала усна народна творчість. Не стали винятком авторські казки, що базуються на традиціях народних казок, носіїв зашифрованої інформації про світ, його виникнення, етики та естетики. Казки виникають переважно на основі міфів, що зумовлює їх спорідненість, але практичне застосування цих творів різне: міф має сакральне значення, а казка – виховне та розважальне. Тож не дивно, що історія виникнення казок вже нараховує тисячі років.

Українська казка (народна та авторська), попри різноманіть тематики, складає єдиний монолітний блок української народно-літературно-виховної культури, що утворений кількома потужними пластами, які виникли у різні історичні епохи. Але і самі найдавніші казки, що виникли задовго до утворення держави на нашій землі відомі та актуальні і понині, наприклад, про Яйце-райце чи про Котигорошка.

Чимало українських письменників написали казки. Серед них Іван Франко, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ'яненко, Левко Боровиковський, Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш, Борис Гребінка, Оксана Забужко та багато інших відомих письменників. Завдяки цим авторам та всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка жила та розвивалась. Використовуючи народні мотиви для створення своїх казок, українські письменники поповнювали скарбницю української літератури та культури [7; 105].

Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник, вчений та критик, публіцист, педагог та мовознавець, освітній та громадський діяч культурного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його творчість була зразком для І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, П.Грабовського та інших видатних його сучасників. Перу Грінченка належить чимало творів про дітей та для дітей, оскільки він орієнтувався саме на них. Він зарекомендував себе як знавець дитячої психології, про це свідчить низка оповідань, у яких відображено духовний світ селянської дитини. Крім того, Грінченко був видатним педагогом, який з повагою ставився до народної педагогіки, вважаючи, що вона виховує людину чесною, працьовитою, сміливою та відданою народові.

Казки, думи, фантастичні оповіді та пісні написані Грінченком більш, ніж 100 років тому і понині захоплюють дитячу душу.

Актуальність даного дослідження обумовлена тим, що питання виховання дитини із самого молодшого віку набуває усе більшого значення, а казка є найбільш зручним засобом у цьому, образи-символи якої розвивають уяву та формують світогляд. Оскільки Борис Грінченко один із найяскравіших представників українських казкарів, то природно, що саме його творчість буде розглянута в даному дослідженні.

Метою даної курсової роботи є:

- дослідження життєвого та творчого шляху Бориса Грінченка;

- аналіз українських символів та їх дослідження;

- ознайомлення із віршованою казкою Грінченка «Сопілка» та виділення її образів-символів;

- порівняльна характеристика образів символів казки «Сопілка» із образами-символами інших творів українських авторів.

Обєктом дослідження є віршована казка Б. Грінченка «Сопілка»

Інформаційним забезпеченням роботи є наукові матеріали, статті та дослідження української народної та літературної казки, українських образів-символів, праці, наукові роботи та мемуари Бориса Дмитровича Грінченка, його збірники казок, зокрема віршована казка «Сопілка».


Розділ 1. Світ казок та образів Бориса Грінченка

1.1 Життєвий шлях Грінченка

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Сумської області, у родині відставного збіднілого офіцера, який мав у володінні лише кілька десятин землі та водяний млин. Батько добре знав українську мову, але визнав за основну лише російську, українською спілкувався лише із селянами. У малого Бориса українська мелодична мова викликала захоплення і він із задоволенням її вивчав із малечку, читаючи усі батьківські книги.

В 11 років Грінченко вступив до Харківської реальної академії, у якій і розпочалось формування суспільної та політичної позиції юнака, його народництво, що було дуже сприятливим, оскільки Харків був на той час одним із центрів антицарської діяльності. У цей час, під впливом прочитаного «Кобзаря» Шевченка він починає збирати та записувати почутті пісні, легенди, казки та фольклорні матеріали.

29 грудня 1879 року юного Грінченка було заарештовано за читання та розповсюдження забороненої книги «Парова машина» Подолинського, наслідком цього арешту стала заборона подальшого навчання у вищих навчальних закладах. Відбувши рік у засланні, Грінченко повертається до Харкова у пошуках роботи, заробляючи репетиторством, він працює над собою та готується до вступу в Харківській університет на народного вчителя. Через рік він успішно вступив до вузу, по закінченню якого прагнув свої знання використовувати на ниві освіти за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Молодого вчителя послали у відстале село, в якому жили російські переселенці [11; 35].

У 1883 році він одержав посаду в селі Олексіївка, при Зміївському повіті, після закінчення літніх курсів вчителів. Під час курсів, він познайомився із молодою вчителькою Марією Загірною, яка стала його дружиною, вірним другом та соратником у всіх справах, яка активно крім того працювала письменником та перекладачем.

У 1887 році Грінченки переїхали до Луганської області, де в цей час відома освітня діячка та письменниця Алчевська Х. Д. відкрила народну школу та розшукувала справжніх активістів освіти. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті, а Грінченко, за час праці в ній, проявив себе як педагог-новатор, досвід якого і понині дуже актуальний [11; 40].

Напередодні революційних подій, сім’я Грінченка була змушена залишити школу, оскільки маленькій донці Насті настав час продовжувати навчання, і тому родина оселилась у Чернігові. Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії, оскільки робота в земстві давала непоганий прибуток, але його незабаром звідти було звільнено за доносом. Із цього часу настали скрутні часи для родини, але друзі не полишили його і тоді, влаштувавши у Чернігівський музей. Цей музей був на той час одним із найбільших з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археології на Україні і Борис Грінченко із запалом взявся до роботи, цілими днями упорядковуючи безцінні скарби української старовини. Вже у 1900 році за його участю був складений та виданий «Каталог музею української давнини».

У 1902 році Грінченки переїжджають до Києва, де він розпочинає роботу над створенням словника української мови редакції «Київська старина». На той час частина словника вже була зібрана, але весь тягар підготовки та видання ліг на плечі Бориса та Марії, і після важкої роботи, їх героїчний подвиг увінчався успіхом, «Словник української мови» вийшов у світ у 1907-1909 роках у чотирьох томах [11; 42]. Словник містить 68 тисяч українських слів з народної писемної мови та був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другою премією М.І.Костомарова. Під час перебування у Києві Грінченко не лише працював над словником, а й займався громадською діяльністю, зокрема організацією української преси та діяльністю товариства “Просвіта”.