Найвидатніші особистості української літератури
План
Андрій Самійлович Малишко
Григорій Квітка-Основ’яненко
Дмитро Васильович Павличко
Іван Федорович Драч
Іван Павлович Лозов’яга
1912-1970 - роки життя.
Андрій Самійлович Малишко народився 2 (15) листопада 1912 року в селі Обухові Київської області в багатодітній родині шевця (11 дітей). Мати - Ївга Базилиха (чудово співала), батько - Самійло. Закінчив семирічку, медичний технікум, 1932 року закінчив Київський інститут народної освіти. Деякий час вчителював, працював у газетах "Комсомолець України", "Літературній газеті", журналі "Молодий більшовик". Друкуватись почав з 1930 року. У другій половині 30-х років на початку 40-х років вийшли друком збірки "Батьківщина" (1936), "Лірика" (1938), "З книги життя" (1938), "Народження синів" (1939), "Жайворонки" (1940), "Листи червоноармійця Опанаса Байди" (1940). Пізніше ним були створені поеми "Ярина" (1938), "Кармелюк" (1940), "Дума про козака Данила" (1940). Під час війни Малишко був кореспондентом газет "Красная армия", "За Радянську Україну", "За честь Батьківщини". У 1944-1947 роках - відповідальний редактор журналу "Дніпро". Окрім написів, репортажів, відозв у пресі, поет видав збірку "До бою вставайте" (1941), "Україно моя!" (1942), "Понад пожари" (1942), "Слово о полку" (1943), "Битва" (1943), "Полонянка" (1944), "Ярославна" (1946). За поему "Прометей" (1946) та збірку "Лірика" (1947) Малишко був удостоєний Сталінської премії (1947).
Наступний етап літературної творчості Малишка - це півтора повоєнних десятиліття, коли вийшли збірка "Весняна книга" (1949), "За синім морем" (1950; Сталінська премія, 1951), "Дарунки вождю" (1952), "Книга братів" (1954), "Що записано мною" (1956), "Серце моєї матері" (1959). Їхня художньо-естетична вартість нерівнозначна. Мажорно-радісна тональність багатьох віршів поета (особливо у збірці "Весняна книга"), романтична піднесеність стилю не відповідали реальній атмосфері повоєнної дійсності - важкого періоду в хитті народу, особливо селянства, якому поет присвятив чимало поезій.
У 60-ті роки поетичний талант Малишка реалізувався більш повно. Він опублікував книжки "Полудень віку" (1960), "Листи на світанні" (1961), "Прозорість" (1962), "Далекі орбіти" (1962; Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка, 1964), "Дорога під яворами" (1964; Державна премія СРСР, 1969), "Рута" (1966), "Серпень душі моєї" (1970). Помер Малишко 17 лютого 1970 року в місті Києві. Похований на Байковому цвинтарі. Андрій Малишко - поет-лірик від Бога. Героями творів є хлібороби, прості робочі люди.
1935-1963 рр.
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім’ї колгоспників в селі Біївцях Любенського району на Полтавщині. Дитинство, що припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім’ю, і Василя виростила мати Ганна Федорівна Щербань. Писати вірші він почав ще у шкільні роки. Навчався в середній школі. 1952 року Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання майбутній поет активно працював у вузівській літературній студії. Після закінчення університету В. Симоненко працював з 1957 року у газеті "Черкаська правда", потім - у газеті "Молодь Черкащини", власним кореспондентом "Робітничої газети". У цей час він починає друкувати свої твори.
Активний член заснованого напровесні 1960 року в Києві Клубу творчої молоді. За участь у цьому товаристві Симоненка переслідували спецслужби. Перша збірка "Тиша і грім" побачила світ 1962 року. Подією в житті В. Симоненко стало обговорення його поезій на творчому вечорі в республіканському будинку літераторів, де прозвучали зокрема ті твори поета, які не могли на той час бути надрукованими. Друга збірка поезій В. Симоненка "Земне тяжіння" вийшла 1964 року.14 грудня 1963 року, на 29-му році життя, В. Симоненко помер після звірячого та безкарного побиття його міліцією. Похований у Черкасах.
Не всі твори поета могли бути надрукованими за тодішніх умов, тому частина з них довгий час лишалась невідомою широкому загалові. Після смерті В. Симоненка його твори кілька разів перевидавалися: "Вино з троянд" (1965), "Поезії" (1966), "Избранная лирика" (1968), "Лебеді материнства" (1981), "Том вибраних поезій" (1985), "Народ мій завжди буде" (1990), "З матір’ю на самоті" (1990), та поеми і казки для дітей ("Подорож у країну Навпаки", "Цар Плаксій та Лоскотон", "Казка про Дурила" - написана 5 вересня 1963 року і стала лебединою піснею Симоненка).
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимані зорі сургачеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.
Не пущу тебе колиску синові гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Криками тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві,
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можеш вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
1778-1843 рр.
Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 року у слободі Основа (під Харковом). Походив з дворянської сім’ї, яка мала давнє козацьке коріння. Навчався у приватних вчителів та в курязькій монастирській школі. У 1793 році в 15 років був зарахований на військову службу, звідти в 1797 році 19 років виходить у відставку в чині капітана. У 1802 році в 26 років йде послушником у монастир, перебував тут 4 роки з переривами. Залишивши монастир, працював на різних державних та виборних посадах. Служив комісаром у народному ополченні (1806 - 1807), директором Харківського театру (1812), був повітовим предводителем дворянства (1817 - 1828), совісним суддею, головою харківської палати карного суду. Кілька разів обирався ватажком дворян Харківського повіту. Виступив ініціатором заснування Харківського інституту шляхетних панн. Виконував обов’язки директора Харківського театру, входив до складу редакції журналу "Украинский вестник". Написав близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами. Перші літературні спроби припали на 1816 рік. Українською мовою почав писати на початку 30-х років, уже немолодою людиною.1832р. - повість "Маруся" українською мовою, "Козир-дівка" (1836), "Сердешна Оксана" (1838), "Щира любов" (1839), 1835р. - соціально-побутова комедія "Сватання на Гончарівці", 1838р. - соціально-побутова комедія "Шельменко-денщик". Твори підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко. Перша публікація української прози письменника з’явилась на сторінках харківського альманаху "Утренняя звезда" (1834 книга 2). Помер 8 серпня 1843 року на 65-му році життя, похований у Харкові.
1722-1794 рр.
Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Мати - Палажка, батько - Сава. Навчався в дяка-скрипаля, який виявив в хлопця красивий голос, навчив нотної грамоти. В 15 років пішов у Київ і поступив у Києво-Могилянську академію, яку закінчив в 1753 році. На двадцятому році відряджають Григорія до Петербурга в придворну капелу, де розвиває талант музиканта. Повернувшись до Києва мандрує по світу. Побував в Угорщині, Словаччині, Польщі. Набув нових знань. Повернувшись до України працює в Переяславському колегіумі. Викладав предмети "по-новому" і його звільнили. Працює 6 років домашнім вчителем сина поміщика Томари в селі Коврай на Переяславщині. В цей час, на природі, починають розвиватись філософські ідеї та погляди. Після цього стає у Харківському колегіумі викладачем синтаксису, грецької мови та етики. Але через цькування та доноси покидає колегіум. З 1769 року веде мандрівне життя. Саме на цей час припадає найбільша кількість творчої спадщини письменника, філософа, поета. Помер 9 листопада 1794 року.
українська література поет письменник
"Сад божественних пісень" складає в собі 30 пісень. Кожна з них, часто взаємопов’язаних, є варіацією на біблейські теми. Барокові мотиви. Ліричний герой збірки - весь в пошуках правди, добра, щастя.
Байки. Григорій Сковорода видатний байкар. Цикл байок під назвою "Байки Харківські" Надав байці жанрової самостійності. Створив 30 прозових байок. "Жайворонки", "Голова і Тулуб", "Чиж і Щиглик", "Зозуля та Дрізд", "Бджола і Шершень".
Притчі. Сковорода є автором ряду притч-оповідей алегорично-повчального характеру. Він висловлював у них свої філософські, естетичні й педагогічні погляди. "Вдячний Еродій", "Вбогий Жайворонок", "Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу".
Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він - філософ, а в філософських працях - лірик.
Працював у напрямку бароко.
Відкрито меморіальні музеї письменника; йому споруджено оригінальні пам‘ятники у Києві, Лохвиці та Сковородинівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковороднівському парку.