Смекни!
smekni.com

Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Факультет іноземних мов

Кафедра німецької філології і перекладу

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок»

Виконавець: студентка групи ЯН-41Тарасенко Д.В.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Сотникова Світлана Іванівна

Харків 2010


ЗМІСТ

казка німецький жанр мовностилістичний

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ

2. МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НІМЕЦЬКИХ ЧАРІВНИХ КАЗОК


ВСТУП

Актуальність дослідження курсової роботи полягає в тому, що проблема творчих взаємозв’язків фольклору та літератури давно приваблює дослідників і набуває останнім часом нового наукового осмислення. Усе частіше з’являються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкований вплив усно поетичної традиції на окремі художні твори і на ідіостиль того чи іншого письменника. Фольклорні сюжети, мотиви, образи, жанрово-стильові форми завжди збагачували літературну творчість. Однак мовностилістичний вплив фольклору на формування літературних жанрів, їх розвиток і функціонування все ж вивчені недостатньо. У цьому зв’язку великий інтерес становить чарівна казка і, зокрема, німецька чарівна казка.

На протязі розвитку німецької літератури відбувалася взаємодія між фольклором і літературою, що виявилася в різноманітних формах – від переказів і стилізацій до написання оригінальних творів на основі усної народної творчості.

Якщо зіставити спосіб відображення світу в німецькій народній казці й романтичній повісті, баладі чи поемі, то виявиться, що маємо справу з багато в чому подібними художніми явищами. Поетична ідеалізація головного героя, фантастичний вимисел, різноманітні пригоди і надприродні події німецької фольклорної казки відповідають особливостям романтичного бачення світу.

Мета курсової роботи полягає у визначенні мовностилістичних особливостей німецької чарівної казки

Відповідно до мети дослідження формулюються його основні завдання:

• вивчити поняття казки;

• розглянути основні особливості чарівної казки;

• проаналізувати мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок.

Об’єктом курсового дослідження є німецькі чарівні казки.

Предмет дослідження – мовностилістичні особливості німецької чарівної казки.

Методи дослідження – генетичний, порівняльний і типологічний методи.


1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ

Поняття казки як жанру народнопоетичної творчості. Казка є з одним основних жанрів усної народнопоетичної творчості. Це епічний, переважно прозаїчний художній твір чарівного, авантюрного або побутового характеру з установкою на вимисел. Казка неможлива без історії народів світу, етнографії, історії релігії, історії форм мислення та поетичних форм, лінгвістики та історичної поетики. Кожен народ має свої національні казки, свої сюжети. Але існують сюжету іншого роду – сюжети інтернаціональні, відомі у всьому світі. Дивовижним є не тільки широке розповсюдження казки, але то, що казки народів світу пов’язані між собою. До деякої міри – казка є символом єдності народів та незважаючи на мовні або на територіальні кордони, казки рухаються з однієї нації до іншої.

За тематикою та художньо-образною структурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та зберегла безліч сюжетів давньослов’янських та міграційних, часто в текстах поєднуються елементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування, територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класифікації казкового матеріалу.

Традиційним, прийнятим у сучасній науці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп.

Найчисленнішу групу культово-анімістичних казок становлять казки про тварин, які відображають тотемічні вірування, що часто поєднуються з анімізмом та елементами інших культів.

Вважається, що казки про тварин – це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов’янських племен, як і у багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів, що мали на меті замовляти тварин [2]. Із розвитком людської свідомості змінюється і ставлення людей до навколишнього світу. З’являються нові мотиви в оповідях.

Серед казок про тварин, що в усних переказах чи записах дійшли до нашого часу, найчисельнішу групу становлять казки про диких (лісових) звірів. Є підстави вважати що генетично вони найдавніші [9, 125].

Багато казок про диких звірів присвячені темі помсти лісових хижаків людині (як звірі мстилися чоловікові). Але і у цьому випадку людина виявляється спритнішою та хитрішою і отримує перемогу над мешканцями лісу. До мотиву перемоги долучається мотив вигоди, яку людина отримує, поборовши звірів: з вовчої шкіри шиє одяг, з лисиці робить бабі комір на шубу, із зайця – шапку та рукавиці тощо.

Казкою називають різні види усної прози, звідси різнобій у визначенні її жанрових особливостей. Від інших видів художньої епіки казка відрізняється тим, що казкар подає її, а слухачі сприймають насамперед як поетичний вимисел, гру фантазії. Це, однак, не позбавляє казку зв’язку з дійсністю, що визначає ідейний зміст, мову, характер сюжетів, мотивів, образів. В епоху капіталізму збільшується інтерес казкарів до теми грошей , торгівлі; у казках зображується контраст багатства й бідності, усе сильніше звучать мотиви класового антагонізму. У цей час одні казки продовжують своє життя в книзі, інші йдуть із народного побуту або стають надбанням дітей, треті продовжують цікавити дорослих слухачів. У багатьох казках знайшли відбиття первісні суспільні відносини й уявлення, тотемізм, анімізм і інші. Для казок, що склалися при феодалізмі, характерні такі образи, як цар, царевич, лицар, король. У казках народів миру багато загального, що пояснюється подібними культурно-історичними умовами їхнього життя. Разом з тим казки мають національні особливості, відбивають уклад життя того або іншого народу, його працю й побут, природні умови. Казкарі привносять у виконувані ними казки свої індивідуальні риси, тому більшість казок відомо в багатьох варіантах [ 10, с. 84-88].

Можна виділити найбільш характерні групи казок, кожна з яких має особливу морфологічну структуру. Казки про тварин займають видне місце у фольклорі народів Півночі Російської Федерації, Північної Америки й особливо Африки. Частина їх виникла, мабуть, у докласовому суспільстві й була пов’язана з тотемізмом. Їх часом вони губили свій міфологічний і магічний характер, наближаючись до повчальної байки. Деякі із чарівних казок також спочатку були пов’язані з міфами й мали магічне значення. Багато прихильників має гіпотеза про те, що казки - це звироднілі міфи, що утратили своє сакральне значення. До неї примикає версія про те, що казки - це стилізований опис давно забутих первісних ритуалів.

Трансактний аналіз звертає основну увагу на рольові взаємодії в казках.

Іншими словами, кожен персонаж може описувати реально окрему людину, точніше - визначену роль, що людина може грати чи навіть брати в основу свого життєвого сценарію. Ті, хто приділяють основне значення емоціям, також часто розглядають казкових героїв як персоніфіковані емоції. Якими б вигаданими не були персонажі та їхні дії, викликані ними емоції зовсім реальні. При цьому найчастіше говорять про те, що в казці дитина проживає такі емоційні стани, яких йому не вистачає в зовнішнім житті.

Дійові особи казок, як уже повідомлялось, в переважній більшості поділяються на позитивних і негативних, ї протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, через їх дії, вчинки, обставини, яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу І автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування І манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує а особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах.

Світове поширення одержали чарівні казки про змієборство, про мачуху й пасербицю, про добування чудесних предметів і інші. Чарівні казки всіх народів відрізняються багатою словесною орнаментикою, їм властиві вигадливі приповідки й кінцівки, повтори тощо [31, с. 7].

Казка – один з основних жанрів у творчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася як жанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємною частиною творчості авторської. В різних країнах, у різні часи покоління митців зверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвитку особистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії імрії неможливо прожити життя.

Побутові казки часто відрізняються гострою соціальною спрямованістю. Героєм їх звичайно виступає бідний селянин, працівник або солдат у добре знайомій казкареві обстановці. Відомі також казки-небилиці, так звані докучні казки і інші. Авантюрні казки викладають незвичайні пригоди героя, трактуючи їх звичайно без чарівної фантастики. До них примикають й казки про історичних діячів. [30, с. 172-178].

Компаративісти цікавилися головним чином збігом сюжетних схем або окремих мотивів у казках різних народів і намагалися встановити шляхи поширення казки. Прихильники антропологічної школи створили теорію про єдину побутову й психологічну основу самозародження казкових сюжетів. Народним казкам присвячена велика дослідницька література. Представники міфологічної теорії у фольклористиці вивчали казку як «осколок древнього міфу».