Смекни!
smekni.com

Найвидатніші особистості української літератури (стр. 1 из 3)

ПЛАН

1. Іван Петрович Котляревський.

2. Іван Якович Франко.

3. Ліна Костенко.

4. Марко Вовчок.

5. Микола Григорович Хвильовий.

6. Олександр Петрович Довженко.

7. Ольга Кобилянська.

8. Панас Мирний.

9. Пантелеймон Куліш.

10. Тарас Шевченко.

11. Юрій Яновський.

Іван Петрович Котляревський

1769 – 1838 роки життя

Народився 9 вересня в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. 1780 – 1789 роки – навчається в Полтавській семінарії. Вивчає стародавні мови, античну літературу, німецьку, французьку мови, захоплюється віршуванням. 1789р. Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу, тому що його не приваблює духовна кар’єра. У 1789 – 1793 роках – працює службовцем у Новоросійській канцелярії у Полтаві. У 1793 – 1796 роках – домашній вчитель у поміщицьких родинах на Полтавщині. З 1794 року починає працювати над «Енеїдою». Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 років під час російсько - турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено, надано чин капітана. І в період військової служби Котляревський продовжував писати. 1798 рік – перше видання «Енеїди» (перші 3 частини, видано в Петербурзі М. Парпурою, без згоди автора). 1808 рік – друге видання «Енеїди» (Петербург, перевидання першого і теж без відома автора). 1809 рік – третє (доповнене четвертою частиною) видання «Енеїди», вперше здійснене за участю автора. 1808 – 1810 роки – відставка, пошуки роботи в Петербурзі. В 1810 році оселяються в Полтаві то по 1815 рік пряцює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Окрім цієї роботи Котляревському було доручено у 1812 році сформувати п’ятий козацький полк в Хорольському повіті. Йому не довелося брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.). Повернувшись знову до Полтави, у 1818 – 1821 роках багато сил віддає пожвавленню культурного життя Полтави, стає директором Полтавського театру. Викупає з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна, з гастролюючої Полтавою трупи Штейна. В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819 році. У 1827 – 1835 роках стає опікуном Полтавського благодійно – лікувального закладу. У 1835р. через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Помер 10 листопада 1838 року (29 жовтня), похований у Полтаві на міському кладовищі. 30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник Котляревському. В 1842 році в Харкові видатним вченим Ізмаїлом Срезневським здійснено перше повне видання «Енеїди» (в шістьох частинах). Літературна спадщина Котляревського невелика за обсягом, але за значенням у духовному житті українського народу стала відліком початку нового творчого методу в національній літературі – реалізму.

Іван Якович Франко

1856 – 1916

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій школі села Ясениці Сільній (1862 – 1964) та німецькій нормальній (1864 - 1867) школах, пізніше – у Дрогобицькій гімназії (1867 – 1875). Початки його літературного життя розпочалися під час навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувались в журналі «Друг» та сформували збірку «Балады и росказы»(1876 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через доноси галицьких реакціонерів, що призвело до арешту в червні 1877 року. Кращі твори другої половини 70-х – 80-х років склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887). Пізніше був арештований ще двічі (1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була ним захищена 1893 року у Віденському університеті. Із 1894 року видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 року був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». В 1896 році вийшла збірка поезій «Зів’яле листя». До збірки «Мій Ізмарагд» (1898) увійшли переважно поезії 1897 року та частина більш ранніх творів. 1900 року побачила світ збірка «Із днів журби», в 1906 році – «Semper tiro». Взимку 1907 – 1908 року здоров’я письменника погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 року. Помер Франко 28 травня 1916 року, похований у Львові.

Франко уривок з «Мойсею»

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струмом , вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стальки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, вбережешся Бескодом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

по своїй хаті і по своїм полі.

«Чого являєшся мені у сні?»

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене очі

Чудові очі ті ясні

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання

Яке не сповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні.

В житті мене ти знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не зирнеш,

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В життю мені весь вік тужити –

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає щастя молодого,

Бажаного, страшного того гріха!

Ліна Костенко

Нар. 1930

Народилась 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у сім’ї вчителів. В 1936 році сім’я переїхала до Києва. 1936 – 1941 роки – дитинство, арешт і заслання батька як ворога народу. В роки війни пережила багато горя. В 1946 році закінчила школу і вступила до Київського педінституту. З’явилися перші публікації. В 1952 – 1956 роках навчалась в Московському літературному інституті, який закінчила з відзнакою. Повернулась до Києва. В 1957 році виходить перша збірка «Проміння землі». В 1958 друга – «Вітрила». В 1961 третя збірка – «Мандрівки серця». В 1961 – 1977 роках - період так званої «духовної еміграції». Акції протесту (голодування, виступи на захист політв’язнів. В 1962 році вийшла друком кіносценарій «Перевірте свої годинники». Почалися зйомки фільму. В 1963 році розписано набір збірки «Зоряний інтеграл». В 1966 – 1967 роках відзнятий матеріал фільму за сценарієм Ліни Костенко піддається нищівній критиці на пленумах Спілки кінематографістів України. Згодом поетеса відмовляється від авторства переробленого до невпізнанності сценарію. В 1972 році розписано набір збірки «Княжа гора», в 1977 році з’являється збірка «Над берегами вічної ріки». В 1979 році у світ вийшов роман «Маруся Чурай». В 1980 році з’являється збірка «Неповторність». Ліну Костенко нагороджено Шевченківською премією за цю збірку і за роман «Маруся Чурай». В 1987 році видання збірок «Сад нетанучих скульптур», «Бузиновий цар». В 1989 році у світ виходить «Вибране». В 1990 році у США відбувся Всесвітній конгрес «Ліна Костенко – поет і мислитель». В 1995 році поетесу нагороджено Міжнародною літературною премією імені Ф, Петрарки за книгу «Інкрустація», видана італійською мовою. В 1999 році вийшов роман у віршах «Берестечко». Вручено диплом Почесного доктора Національного університету «Києво-Могилянська академія». В 2000 році Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги «за справжнє лицарство у житті, подвижницьку діяльність в ім’я України, створення високохудожніх творів». В 2001 році Національна Спілка письменників України висунула кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію в галузі літератури.


Уривок з «Маруся Чурай»

Підвівся Іскра, полковий обозний,

Син Остряниці Якова, Іван.

Увесь блідий, аж під очима чорно.

- Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

Я, може божевільним тут здаюся

Ми з вами люди різного коша.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава, -

Її піснями плакала Полтава.

Що нам потрібно було на війні?

Шаблі, знамена, і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам