· переробку сільськогосподарської продукції (консервні заводи І цехи, млини, комбікормові заводи, олійні цехи та інші);
· зберігання сільськогосподарської продукції (овоче- і фруктосховища, картоплесховища, холодильне обладнання);
· виробництво будівельних матеріалів (цегельні та черепичні заводи, лісопилки, кам'яні кар'єри);
· виготовлення керамічних і скляних виробів, тари, предметів побуту (меблів, столярних виробів, кошиків, віників та інше);
· надання послуг (розпиловування деревосировини, подрібнення зерна, технічне і сервісне обслуговування, ветобслуговування тощо).
Допоміжні виробництва аграрних підприємств - це ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, електро- і водозабезпечення, газове господарство тощо. Розміри допоміжних виробництв визначають залежно від потреби в них підприємства, і послуг населення. В умовах формування ринкових відносин, реформування аграрного сектору економіки спостерігається тенденція розвитку дрібнотоварних господарств і особистих підсобних господарств населення з відносно невеликими земельними ділянками. Тому розвиток обслуговуючих і підсобних промислових підприємств у крупних підприємствах повинен орієнтуватись на співпрацю і надання послуг цим господарствам. Звичайно, за потребами господарства, завданнями розвитку його галузей та соціальної сфери організують роботу інших допоміжних .та обслуговуючих виробництв.
Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на виконання положень земельного законодавства, рішень місцевих рад щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.
Землеустрій передбачає:
· розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;
· складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;
· встановлення проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;
· складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;
· обґрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
· складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежуванням в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок:
· підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;
· складання проектів внутрішньгосподарського землеустрою сільськогосподарських кооперативів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських (фермерських) господарств, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також розробку заходів щодо охорони земель;
· складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою землеволодінь громадян з обґрунтуванням заходів щодо ефективного використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення її родючості, застосування природоохоронної технології виробництва;
· розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;
· авторський нагляд за здійсненням проектів;
· проведення топографо-геодезичних, картографічних, фунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.
Землеустрій здійснюється Державним Комітетом України із земельних ресурсів та його землевпорядними органами на місцях за рахунок коштів державного, республіканського (Республіка Крим) і місцевих бюджетів.
Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може провадитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними організаціями.
В залежності від завдань, змісту і методів проведення державний землеустрій буває двох видів: міжгосподарський і внутрішньогосподарський.
Міжгосподарський землеустрій охоплює землі різнобічного господарського призначення. Саме тому його проводять одночасно на території групи господарств, цілих адміністративних районів чи територіальних зон. При цьому враховуються інтереси не лише конкретних підприємств, але й всього народного господарства або окремих галузей.
Внутрішньогосподарський землеустрій зводиться до створення організаційно-територіальних умов для раціонального використання і охорони земель окремими землекористувачами.
Незважаючи на згадані відмінності, міжгосподарський і внутрішньогосподарський землеустрій взаємопов'язані, належать до однієї системи заходів з організації раціонального використання землі.
Проекти внутрігосподарського землеустрою складають з урахуванням прийнятої перспективної схеми розселення в затверджених схемах районного планування. При цьому уточняються організаційно-господарські функції окремих населених пунктів, визначається центральна садиба господарства, вирішуються питання відмежування присадибних земель від земель громадського користування.
Ефективне застосування на підприємствах тієї чи іншої системи землеробства і тваринництва багато в чому залежить від організації території господарства.
Під організацією земельної території розуміють визначення зовнішніх кордонів господарства, його підрозділів, розміщення сівозмін, виробничих центрів, населених пунктів, меліоративної і дорожньої системи та інших комунікацій, визначення джерел водопостачання господарства.
Для найбільш повного і продуктивного використання кожної ділянки землі необхідно в кожному господарстві провести внутрішньогосподарську організацію території, що охоплює наступні найважливіші елементи:
· розміщення підрозділів господарства;
· розміщення доріг, що з'єднують господарство з районним центром
та іншими населеними пунктами, виробничими підрозділами та основними масивами сільськогосподарських угідь;
· розміщення основних худобопрогонів;
· організацію і розміщення польових, кормових та інших сівозмін, включно з мережею багаторічних лісових насаджень;
· організацію і розміщення культурних пасовищ;
· організацію і розміщення природних сінокосів.
Проведенню всієї роботи з організації території передує ґрунтове, геоботанічне, водне дорожнє обстеження господарства. Матеріали його повинні бути покладені в основу майбутнього проекту.
Отже, мета організації території господарства - раціональне і найбільш ефективне використання земельних угідь, забезпечення зручного зв'язку господарства з зовнішніми центрами та внутрішньо-господарськими підрозділами, зниження затрат на транспортування виробленої продукції, перевезення різних вантажів і людей до місця роботи та місць постійного місця проживання, скорочення холостих прогонів тракторів і машин, забезпечення вільного проходу худоби до місць пасовища та літнім таборам і водопоям.
Розробку проекту плану організації території проводять інженери із землеустрою спільно зі спеціалістами господарства, після чого він затверджується загальними зборами (зборами уповноважених сільськогосподарських підприємств). Затверджений план території господарства інженер із землеустрою переносить в натуру.
Місце розташування тваринницьких комплексів і ферм ветеринарно-лікувальних установ, підприємств з переробки продукції, літніх таборів, польових станів, машинно-тракторних дворів і гаражів та інших об'єктів повинно відповідати організаційно-господарським, санітарко-гігієнічним, зооветеринарним вимогам; ці об'єкти мають розміщуватися поблизу населених пунктів із збереженням при цьому необхідних відстаней відносно житлових і громадських зон.
Сільськогосподарські угіддя і сівозміни розміщують з урахуванням природних умов, а також вимог правильної організації всіх галузей виробництва, створення найкращих вимог для механізації і скорочення транспортних витрат тощо. Під кожне угіддя і сівозміну відводять земельні ділянки, які найкраще підходять за своїми природними властивостями.
При визначенні складу, розмірів угідь і сівозмін враховують планові завдання, особливо бізнес-плану. В ньому зазначено обсяги продукції, які вироблятимуться на земельних угіддях підприємства. Для забезпечення виробництва планової кількості продукції й з метою його інтенсифікації складають план трансформації земельних угідь, а також намічають заходи щодо поліпшення окремих ділянок.
Особливе значення в поліпшенні використання землі має ліквідація дрібноконтурності,
Важливе значення в організації земельної території має обґрунтування системи сівозмін, тобто вибір їхньої кількості за видами і типами та розміщення по території підприємства. При цьому слід враховувати загальну площу ріллі та її конфігурацію, ґрунтові відмінності, розташування населених пунктів і відокремлених ділянок, спеціалізацію, структуру посівних площ тощо. Під спеціальні (ґрунтозахисні) сівозміни відводять еродовані землі.
Не останнє місце в раціональному використанні Землі належить вибору місць розташування населених пунктів та господарських центрів, оскільки це істотно впливає на розмір капітальних вкладень і собівартість продукції. Населені пункти повинні бути в центрі земельного масиву, неподалік від залізниці й водних станцій, підприємств по реалізації та переробці продукції. При цьому треба враховувати потреби культурно-побутового обслуговування населення, а також вимоги будівництва.