Електронна комерція – форма постачання продукції, при якій вибір і замовлення товару чи послуги здійснюється через комп'ютерні мережі, а розрахунки між покупцем і постачальником здійснюються з використанням електронних документів і/або засобів платежу. При цьому покупцями товарів (або послуг) можуть виступати як приватні особи, так і організації.
Можна виділити два загальних типи електронної комерції.
1. Повністю онлайнова модель ведення електронної комерції.
Приклад: Інтернет-магазин по торгівлі будівельними матеріалами «StroyShop.ru» – повністю онлайнова модель ведення бізнесу.
За допомогою технологій Інтернет-бізнесу в Інтернет-магазині ведуться такі бізнес-процеси: забезпечення користувачів інформацією про товари і послуги, продаж товарів і послуг, оплата товарів і послуг, регулювання відносин з постачальниками, покупцями, службою доставки, автоматизоване додавання і ліквідація товарної бази постачальників з асортименту інтернет-магазину, забезпечення клієнтів інформацією про хід виконання замовлення, ведення звітності, пошук партнерів. На відміну від традиційних магазинів, віртуальні не мають «реального» місця продажу, складів, працюють 24 години на добу, 7 днів на тиждень, забезпечена повна автоматизація діяльності компанії.
2. Інтернет-бізнес як додатковий інструмент ведення і розвитку бізнесу передбачає наявність традиційної моделі ведення бізнесу, доповнену новим середовищем, технологіями Інтернет-бізнесу.
Приклад: Інтернст-служба замовлення товарів і послуг «ZakazOnLine».
Служба замовлення товарів і послуг існувала як традиційна компанія з кінця 1998 року. Бізнес-процеси компанії: обробка дзвінків із замовленнями товарів і послуг операторами, пошук товару або послуги, оплата і доставка замовлення.
Проблеми: обмежена потенційна клієнтська база, високий рівень порогу виходу на ринок, складність пошуку, незручність обміну інформацією з замовником (клієнтам доводилося передзвонювати по 10 разів, щоб довідатися, на якій стадії виконання знаходиться замовлення), труднощі в розвитку супутнього сервісу, висока вартість рекламних заходів, відсутність портрета клієнтів.
При використанні на додачу до традиційного бізнесу онлайнового сервісу були отримані такі переваги: збільшення кількості замовлень і потенційної бази клієнтів; замовник, що має доступ в Інтернет, може, не турбуючи персонал, на сервері Інтернет-служби довідатися, на якій стадії виконання знаходиться замовлення; збільшилася швидкість пошуку за допомогою Інтернет-служби; інтернет-технологіі на базі Інтернет-служби дозволили без зайвих витрат розвинути супутній сервіс для клієнтів; за допомогою Інтернет-технологій Інтернет-служба одержала інформацію про портрет свого користувача (статистика, анкетування на сервері); низька вартість рекламних заходів.
Економічну діяльність, здійснювану через Інтернет, в основному можна класифікувати за чотирма типами: «Підприємство – Підприємство» (В2В), «Підприємство – Споживач» (В2С), «Споживач – Споживач» (С2С) і «Споживач – Підприємство» (С2В). Така систематизація дозволяє більш точно оцінити переваги і складності електронної торгівлі для адекватної реакції.
2. Використання smart-карток у платіжних системах на основі електронних грошей
Смарт-картки (smart-card – у дословному перекладі з англ. – «умні картки»), тобто такі картки, що мають змогу використовувати цифрову готівку, як у телекомунікаційному середовищи, так й ззовні його. Зовнішній вигляд такієї картки сходний зі звичайною пластиковою карткою, внутри якій знаходиться процесор, картка пам’яті та програмне забезпечення з системою вводу-виведення інформації.
До таких карток відносяться, наприклад, «MonDex» і «VISACash»
Процедура оплати товарів і послуг в Інтернет-магазині за допомогою смарт-карт досить проста. Покупець вводить реквізити карти: номер, ім'я власника, валідність і т.п., після чого відправляє заявку. Спочатку запит надходить до Інтернет-процесингового центру, потім – у реальний процесинговий центр, після чого пересилається в банк або міжнародну процесингову компанію, де підтверджується платоспроможність карти. Після того, як підтвердження отримане, здійснюється оплата. Весь процес займає від 5 до 15 хвилин, гроші на розрахунковий рахунок (до електронного гаманця) продавця надходять протягом 3–5 днів.
До переваг цього способу оплати можна віднести:
· адаптування до умов існуючих розрахункових схем;
· простоту використання.
У числі недоліків можна назвати:
· нерозвиненість ринку смарт-карт в Україні;
· передача інформації про смарт-карту покупця здійснюється через мережу, що потребує підвищеного ступеня захисту;
· відносно висока вартість транзакції: в середньому магазин сплачує процесинговій компанії 3–6% від суми операції;
· необхідність ведення страхових депозитів (20–70% обороту);
· складна і дорога процедура здійснення повернення грошей.
На Заході оплата товарів і послуг за допомогою смарт-карт є найбільш розвинутим способом оплати через Інтернет, що обумовлено значним поширенням пластикових карт і досить легкою адаптацією технології оплати до умов мережі. В Україні застосування цього способу оплати вкрай обмежене, що, в першу чергу, пов'язано з нерозвиненістю ринку смарт-карт.
Основні проблеми розвитку платіжного бізнесу: відсутність ділової репутації і довіри до партнерів, неадекватність законодавчої і нормативної бази, які не лише регулюють платежі в Інтернет, а й банківську справу. В Україні слабко розвинуті банківська справа і технологічна банківська система, перелік послуг набагато менший, ніж за кордоном. Ці проблеми є глобальними, але існують і інші. Більше 30% економічно активного населення, що маєкошти, не збираються регулярно використовувати Інтернет. Інфраструктура платежів за картками на даний момент вже сформована. Основна частка платежів за картками в Україні здійснюється з-за кордону.
Основна проблема пластикових карток – довіра до емісійного банку. У будь-якому суспільстві існує частина людей, яка не бажає, щоб інформація про їхні платежі була доступна державі. Так, за даними досліджень, частка українців, що оплачують свої покупки кредитними картами, складає всього 0,1%. Альтернатива пластиковим карткам – електронна готівка.
Електронний гаманець зберігається на твердому диску комп'ютера або на спеціальних смарт-картах. В системах, що використовують електронні гроші, при здійсненні покупки проводиться обов'язкова перевірка грошей на дійсність; якщо перевірка проходить успішно, операція дозволяється.
Перевагами даного способу здійснення Інтернет-платежів можна назвати:
• зручність при здійсненні мікроплатежів;
• мала вартість транзакції;
• інформація про клієнта не передається в мережу.
Недоліки:
• псування диска або смарт-карти обертаються втратою електронних грошей;
• відсутність єдиної системи конвертації різних видів електронних грошей, тому гасити їх може тільки сам емітент;
• слабкість законодавчої бази.
3.Технології підтримки електронної комерції
Сьогодні обробка комерційної інформації стала самостійним напрямком з великою різноманітністю ідей і методів. Окремі компоненти процесу обробки даних досягли високого ступеня організації і взаємозв'язків, що дозволяє об'єднати всі засоби обробки інформації на конкретному економічному об'єкті поняттям «економічна інформаційна система» (ЕІС). Завдання комерційної інформації мають свою специфіку, і інформаційний пошук являє собою інтегральну задачу, що розглядається незалежно від економіки або інших сфер використання знайденої інформації. Пошук комерційної інформації в Інтернеті мало чим відрізняється від пошуку будь-якої іншої інформації, єдине, що необхідно знати, – це кілька ключових слів, за якими може бути знайдена потрібна вам тема.
Вся інформація знаходиться на сайтах. Кожний сайт знаходиться у своїй доменній зоні. Належність сайта до тієї чи іншої доменної зони, як правило, говорить про його географічне місце розташування і галузеву належність.
У силу того, що числові ІР-адреси host-вузлів, що забезпечують міжмережну маршрутизацію, не дуже зручні для користувачів, ІР-адреси були доповнені ієрархічною системою символічних адрес комп'ютерів, робота з якою забезпечується в Інтернеті особливою мережною службою доменних імен DNS (DomainNameSystem).
Доменна система імен– це складна розподілена база даних, що містить інформацію про комп'ютери (в основному про комп'ютери-сервери), включені в Інтернет. До інформації даної бази належать символьні адреси (імена) комп'ютерів, їх числові ІР-адреси, дані для маршрутизації пошти і багато чого іншого. Основним завданням служби DNS при мережній взаємодії є пошук комп'ютерів-адресатів з перетворенням символьних адрес у числові ІР-адреси і навпаки.
Простір імен доменної системи являє собою дерево з кореневим каталогом «…». Під кореневим каталогом розташовуються домени верхнього рівня, нижче – другого і так далі. Таким чином, доменна система імен виконує ще одну функцію – забезпечує ієрархічну організацію адрес комп'ютерів, що входять до мережі, за принципом, відмінним від ієрархії їх фізичного підключення. Для доменного імені «sh.inform.ru» ru є ім'ям домену верхнього рівня, inform– ім'ям домену другого рівня, а sh -ім'ям домену третього рівня. При цьому доменом найнижчого рівня виступає символічне ім'я комп'ютера.
Імена домену DNS верхнього рівня строго визначені і можуть бути три – або двосимвольними. Перший тип домену верхнього рівня історично призначався для організацій, розташованих на території США, і інформував про їх організаційно-політичну належність. До трисимвольних доменів DNS верхнього рівня належать такі імена: СОМ – комерційні організації; EDU– навчальні заклади; NET– організації, що надають мережні послуги; MIL– військові установи; GOV– урядові заклади; ORG – некомерційні організації; INT– міжнародні організації.