регистрация / вход

Механізм формування і використання фонду оплати праці в аграрних формуваннях

Механізм формування і використання фонду оплати праці в аграрних формуваннях Поглиблення ринкових відносин вимагає розробки і практичної реалізації дієвого механізму формування і використання фонду оплати праці, який би забезпечив стабілізацію доходів працівників аграрних формувань і був достатнім для розширеного відтворення робочої сили.

Механізм формування і використання фонду

оплати праці в аграрних формуваннях

Поглиблення ринкових відносин вимагає розробки і практичної реалізації дієвого механізму формування і використання фонду оплати праці, який би забезпечив стабілізацію доходів працівників аграрних формувань і був достатнім для розширеного відтворення робочої сили.

Вивчення особливостей відтворення робочої сили в агропромисловому комплексі є актуальним науковим завданням. Воно полягає у теоретичному визначенні всієї специфіки відтворення робочої сили, можливості накреслити конкретні шляхи до усунення негативних тенденцій у соціальному житті села, призупиненні падіння рівня життя сільського населення. Недостатня увага до економічних і соціальних проблем села призвела до кризових явищ у всіх сферах розвитку сільськогосподарського виробництва. Поліпшення соціально-економічних умов життя аграрних працівників – це одна з найскладніших проблем. Вона охоплює весь спектр питань, пов’язаних з реформуванням трудових відносин в агропромисловому комплексі, зміцненням матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, поліпшення культурно-побутових умов і благоустрою села, формуванням кваліфікованих кадрів та ефектив-них трудових колективів.

Визначальним показником рівня добробуту сільськогосподарських працівників є їхні доходи. Вони безпосередньо впливають на інтереси кожної сім’ї, від їхніх розмірів залежить забезпечення сільських жителів різними благами, стан здоров’я і відтворення робочої сили. В умовах перехідного періоду важливо знати їх рівень, структуру, тенденції та пріоритетні напрями підвищення. Доходи сільської сім’ї характеризуються показником, що являє собою суму грошових та натуральних виплат на підприємствах суспільного сектора, надходжень від особистих підсобних господарств, селянських (фермерських) господарств, виплат і пільг, одержаних із суспільних фондів споживання та надходжень з інших джерел. Динаміку структури грошових доходів сільських сімей протягом 1995- 1998 рр. наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка структури грошового доходу сімей у сільській місцевості, %[1]

Показник 1995 1996 1997 1998
Грошовий дохід - всього 100 100 100 100
Оплата праці 64,0 49,4 46,9 45,9
Пенсії 6,5 12,1 13,4 13,4
Стипендії 0,2 - - -
Допомоги, компенсаційні виплати і додаткові пільги 6,9 4,6 3,9 3,2
Доходи від реалізації продукції ОПГ та іншої продукції 9,3 25,0 25,9 2,9
Надходження від родичів та інших осіб 5,3 4,6 4,6 4,7
Інші надходження 5,4 4,3 5,3 3,8

З таблиці видно, що за роки переходу до ринку теж прослідковується зменшення в динаміці й структурі доходів сільських сімей трудових доходів від участі у суспільному виробництві. Якщо в 1995 році оплата праці та заробітна плата в колективних сільськогосподарських підприємствах становила в сукупному доході сімей колгоспників 64,0 відсотки, то уже в 1998 році ця частка склала 45,9 відсотка. Це породжує гостру проблему, що пов’язана з існуванням порівняно невеликої частки членів сільськогосподарських підприємств, зацікавлених у високопродуктивній праці. Причин цього багато, але основною з них є неприпустимо низька оплата праці. Одним із наслідків цього є істотне переважання в сукупному доході селян доходів із присадибного сектора, за рахунок яких забезпечується певний рівень споживання. Без подолання такої ситуації безпідставно сподіватися на зростання зацікавленості в колективних формуваннях.

В аграрному секторі відсутні ефективні і прості способи матеріального заохочення залежно від вирішення важливих виробничих проблем. Не відповідає вимогам сьогодення матеріальне стимулювання якості праці і продукції. Потребує удосконалення порядок розподілу натуральної частини оплати праці та нарахування доходу у вигляді дивідендів на паї працівників. Внаслідок відсутності науково визначеного ринкового механізму оплати праці діюча система оплати праці не забезпечує активної мотивації посилення зацікавленості в кінцевих економічних результатах діяльності безпосередніх виробників, а навпаки, породжує байдужість до зростання ефективності виробництва.

Серед матеріальних стимулів праці провідне місце займає заробітна плата, ринковий механізм формування якої в перехідній економіці визначається попитом і пропозицією на ринку та вартістю робочої сили з врахуванням об’єктивно необхідних умов її відтворення. Конкретні умови відтворення робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури, структурними елементами якої визначають збалансованість попиту і пропозиції на робочу силу, мотиваційну систему входження працездатного населення до складу робочої сили, рівень продуктивності трудової діяльності [1]. У межах названих компонентів формуються основні соціальні, економічні та демографічні параметри відтворювального циклу, комплексний прогноз яких вирішить проблеми соціально-трудової діяльності. Стимули трудової діяльності в сільськогосподарських підприємствах малоефективні через низькі доходи працівників, які не завжди вчасно видаються, тим більше не індексуються у відповідності із зростанням цін на споживчі та промислові товари. Оплата праці і система матеріального заохочення повинні щомісячно стимулювати виробника і зацікавлювати його кінцевими результатами діяльності. Справедлива оплата праці, активне її стимулювання та достатній рівень є могутніми мотиваційними засобами підвищення ефективності всього сільськогосподарського виробництва. За нинішніх кризових умов через достатній рівень основної заробітної плати необхідно забезпечити її відтворювальну функцію. Встановлення оптимального співвідношення між основною та додатковою заробітними платами повинно бути гнучким, у межах, які служать критерієм збалансованості відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Робоча сила розглядається як соціально-економічна категорія, коли вона (як єдиний здобуток людини, що не володіє засобами виробництва) стає об’єктом купівлі-продажу на ринку робочої сили [2]. Впровадження ринкової системи господарювання вимагає комплексного впровадження і надання ринкової оцінки всім видам ресурсів, які беруть участь у господарському обороті, включаючи робочу силу. Головним регулятором при цьому повинен стати закон вартості, який забезпечує еквівалентність обміну робочої сили на вартість фонду життєвих засобів. Теоретичний аналіз економічної категорії “вартість робочої сили” необхідний для з’ясування макроекономічного змісту оплати праці. Вартість робочої сили – це фундамент усієї системи доходів від праці, а заробітна плата (як основний її елемент і основа відтворення робочої сили) повинна відповідати стандарту якості життя. Людина, де б вона не працювала, враховує вартість своєї робочої сили, прагнучи до такої її величини, яка б забезпечувала їй гідне життя.

Низька оплата праці сільськогосподарських працівників, несвоєчасність її виплати – все це породжує зубожіння сільського населення, відсутність нормального процесу відтворення та деградацію трудового потенціалу. В умовах економічної кризи та спаду обсягів сільськогосподарського виробництва виявилися різко обмеженими можливості для формування коштів на оплату праці. Однією з найважливіших проблем (серед загальної фінансової проблеми неплатежів) є несвоєчасність виплати заробітної плати. Внаслідок відсутності об’єктивної основи формування фонду оплати праці і преміювання на сільськогосподарських підприємствах праця стала найдешевшим ресурсом. Низькі доходи працівників та несвоєчасність їх виплати віддаляють сільськогосподарського трудівника від тієї суми зароблених грошей, яку він отримає наприкінці року. Вона далеко не завжди пов’язана з кінцевими результатами, а це знижує стимули трудової активності і не сприяє підвищенню продуктивності праці. Вирішальне значення доходів від праці повинне забезпечити відтворювальну функцію заробітної плати на макрорівні і стимулюючу на мікрорівні, підтримуючи належну частку заробітної плати в структурі виробничих витрат.

Для дослідження механізму формування коштів на оплату праці вирішальне значення має структура ціни, тобто співвідношення між собівартістю і прибутком в ціні товару. На практиці завдання полягає в тому, щоб визначити, яку частину заробітку необхідно включити у собівартість, а яку її частину виплачувати за рахунок прибутку для ув’язки оплати праці зі стимулами ефективного господарювання. В економічній літературі переважає думка, що базова оплата має складати 60-80 відсотків доходів працівника. Участь у розподілі прибутку зацікавлює виробника у його отриманні, в цілому підвищує ефективність виробництва.

Становлення в Україні економіки ринкового типу зумовлює необхідність створення організаційно-економічного механізму формування і регулювання фонду оплати праці, що адекватний умовам перехідної економіки. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці здійснюються відповідно до Закону України “Про оплату праці” від 1.05.1995 року. В цьому Законі розмежовуються сфери державного і договірного регулювання оплати праці. Кризовий стани економіки значною мірою ускладнює дію законодавства з питань оплати праці. Не запроваджено життєво важливі статті Закону, пов’язані з компенсацією втрати частки заробітної плати у зв’язку із затримкою термінів її виплати, затримується вирішення питання про черговість виплати заробітної плати в порівнянні з іншими платежами. Метою вдосконалення законодавства з питань оплати праці є забезпечення прямої і максимальної залежності розміру заробітної плати від розміру трудового внеску працівника у дохід кожного суб’єкта господарювання.

Рівень оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах залежить від економічного стану і розмірів доходів господарства. На жаль, труднощі сьогодення не дають підстави підприємствам значно нарощувати обсяги виробництва. Цим обмежуються можливості підвищення доходів працівників, в тому числі тарифної частини заробітної плати як основного елемента соціальних гарантій працюючих. При стабілізації виробництва вона досягне достатнього рівня, відповідно, державний тариф зможе розглядатися як мінімальна гарантія оплати праці зайнятих у народному господарстві. Такі умови сприятимуть практичному запровадженню показника ціни робочої сили. А це закладе умови подальшого реформування системи оплати праці, забезпечить запровадження державних тарифів як мінімальних гарантій в оплаті працівників відповідних кваліфікацій, що в свою чергу забезпечить відтворювальну функцію робочої сили.

Реформування оплати праці повинно орієнтуватися на вирішення виробничих завдань і визначатися рядом критеріїв: забезпечувати відтворення робочої сили, сприяти підвищенню інтенсивності сільськогосподарського виробництва, поліпшенню якості продукції та підвищенню продуктивності праці. Посилення комплексності дії Закону “Про оплату праці” полягає у прискоренні реформування оплати праці на основі залучення механізмів реалізації відтворювальної, мотивуючої, регулюючої і соціальної функцій заробітної плати, без виконання яких вона перестає відповідати своєму соціально-економічному призначенню.

Для виходу з руйнівної економічної і ресурсно-фінансовї кризи в аграрному секторі економіки важливо підвищувати ефективність використання праці, знайти резерви підвищення її продуктивності шляхом впровадження дійового механізму стимулювання праці. Схема мотивів виробничої діяльності на мікрорівні – це активізація виробничої діяльності працівників. В Україні стимулювання працівників з метою спонукання їх до продуктивної праці було і залишається серйозною проблемою. В умовах перехідної економіки праця повинна стимулюватися через грошові показники – систему оплати праці і преміювання за кінцеві результати роботи. Обов’язковим залишається необхідність зв’язку заробітку з продуктивністю праці. Вимірювання продуктивності праці, встановлення оптимальних пропорцій між темпами зростання продуктивності праці та фондом оплати праці повинно визначатися показником, який відображає результативність господарської діяльності. Таким показником у сільському господарстві (специфічній галузі народного господарства, де створена продукція не може бути вся товарною) є показник валового доходу.

При визначенні оптимальних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою прийнято обчислювати продуктивність праці за валовим доходом, тому що він враховує кількість і якість виробленої продукції та рівень матеріальних витрат на її виробництво, забезпечуючи тісний зв’язок заробітку і кількості вироблюваної продукції, сприяє встановленню та додержанню раціональних пропорцій між нагромадженням і спо­живанням. Валовий дохід є основою для розширеного відтворення і особистого споживання. Тому така форма оплати, як найбільш надійний елемент противитратного механізму, займає провідне місце при переході господарств до ринкових засад господарювання.

Величина валового доходу окремих господарств залежить від багатьох факторів, насамперед від рівня енергоозброєності, енерго- і матеріалоємності, продуктивно­сті праці, використання трудових ресурсів, спеціалізації сільського­сподарського виробництва, якості землі та інтенсивності її використання.

Розмір фонду оплати праці повинен бути погоджений з ефективністювиробництва, в якій відображаються кінцеві результати діяльності. Відповідно до суті ефективності праці можна конста­тувати, що вона є результатом певних функцій у виробничому про­цесі. Це, насамперед, відношення ефекту, одержаного від виконання всіх функцій живої праці до її витрат (тобто кількість вироблених споживних вартостей); по-друге – ефект від підвищення якості і конкурентоспроможності виробленої продукції; по-третє – ефект від економії засобів виробництва (чи збиток від їх перевитрат). Таким чином, вимір ефек­тивності праці полягає у вимірі загальної ефективності виробництва. Найбільш правильним способом виміру ефективності праці, особливо в сучасних умовах дії господарського механізму, може бути вимір лише у вартіс­ному виразі. Він дасть змогу співставити результати ефективності праці як господарств, так і їх структурних підрозді­лів. Найбільш повно цим умовам відповідає показник валового дохо­ду. В колгоспах України (з 1966 року) джерелом фонду оплати праці став валовий дохід господарства. Причому при його розподілі передусім передбачено виділяти кошти на оплату праці колгоспників. Такий підхід дозволив колгоспам (залежно від своїх економічних можли­востей) встановлювати відповідний рівень гарантованої оплати праці.

Валовий дохід господарства характеризує всі сторони його вироб­ничої і фінансової діяльності, орієнтує працівників на прискорення процесу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення організації праці і виробництва. Використання цього показника в господарському механізмі забезпечує матеріальну зацікавленість тру­дових колективів не тільки в збільшенні виробництва і реалізації продукції, а й у всебічній економії матеріальних ресурсів. Тому практика встановлення нормативу формування фонду оплати праці від валового доходу, яка діє в колективних сільськогосподарських підприєм­ствах України, цілком відповідає вимогам ринкових відносин. Адже в показнику валового доходу найбільш повно враховуються результати господарювання і ефективність виробни­цтва, тому саме на його основі може здійснюватися формування фонду оплати праці в ринкових умовах.

Метою проведення політичних і економічних реформ є вирішення головного соціально-економічного завдання - забезпечення зростання валового внутрішнього продукту, орієнтація економіки на підвищення рів­ня життя людей. Для цього повинні бути створені умови, за яких виробник міг би ефективно працювати на ринку, а споживач - ефективно спо­живати. Сьогодні через низький рівень оплати працііснує безпрецедентне обмеження попиту, що стало головним чинником катастрофічного спаду виробництва, а отже - доходів і дер­жави, і підприємств, що призвело до глобальної пла­тіжної кризи. Відновлення мотиваційного механізму до продуктивної праці може відбутися шляхом достатньої її оплати, щоб реанімувати споживчий попит і повернути заробітній платі її історичне місце в системі суспільних цінностей і факторів виробництва. Низький рівень оплати праці, по суті, зруйнував і так хит­кий мотиваційний механізм до продуктивної праці. Робоча сила втратила свою нормальну ціну, яка повинна формуватись на ринку праці і забезпечувати розширене відтворення робочої сили.

Одним із факторів економічного зростання суспільства є праця, її ор­ганізація і стимулювання. Тому економічна політика і характер ринкових реформ повинні бути спрямованіна підвищення ефективності використання праці і виробництва. Необхідною є розробка системи заходів для поліпшення організації й управління, впровадження дійових методів економічного стимулювання.

В умовах ринкового середовища при ринкових відносинах валовий продукт є власністю виробника, отже, розподіляти його повинносаме підприємство. Самостійність у розподілі вало­вого продукту спонукає працівників підвищувати продуктивність своєї праці.

При розподілі валового продукту необхідно дотримуватися оптимального співвідношення між його складовими частинами - матеріальними витра­тами і валовим доходом, який включає оплату праці з нарахуваннями і валовий прибуток. У більшості суб’єктів господарської діяльності матеріальні ви­трати складають понад 60 відсотків валового продукту. Це пов’язано з ви­соким рівнем цін на матеріальні ресурси. Лише в тих господарствах, котрі наперед достатньо можуть забезпечити себе необхідними ресур­сами, зменшується частка матеріальних витрат виробництва, що призводить до збільшення валового доходу. З економічної точки зору співвідношення між валовим доходом як новоствореною вартістю та матеріальними витратами повинно становити відповідно 45-50 відсотків : 55-50 відсотків. У цій ситуації можна забезпечити резерви розширеного відтворення і підвище­ння прибутковості підприємства. Більшу частину валового доходумає складати фонд оплати праці. Це сприятиме піднесенню життєвого рівня кожного працівника.

В умовах вільного вибору стратегічних напрямів діяльності і тактики господарювання підприємства повинні самостійно визначати рівень оплати праці своїх працівників, а механізмами державно-договірного регулюваннянеобхідно забезпечити таке середовище мотивації до праці, яке було б найбільш сприятливим для розвитку сільськогосподарського виробництва, бізнесу,розвитку підприємництва у сіль­ські місцевості, збалансованості товарної маси і платоспроможного попиту населення.


[1] Україна в цифрах у 1998 р. короткий статистичний довідник. Державний комітет статистики України /За ред. В.Осауленка . – 1999. – С. 159.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий