Смекни!
smekni.com

Сучасні аграрні відносини стан і проблеми розвитку в Україні (стр. 7 из 8)

Щодо сільського господарства, то останні роки характеризувалися зниженням якості продукції та зростанням її вартості. Зниження якості продукції зумовлене відсутністю практично будь-якої перебудови сільського господарства з колективного до фермерського типу. Висока вартість банківських кредитів, а також відсутність цивілізованого обігу землі, не дає можливість потенційним фермерам залучати достатню кількість фінансових ресурсів для оновлення технологічного парку. Відповідно, основа нинішнього сільського господарства України – це приватні господарства з рівнем механізації 50-х років ХХ ст.

Трансформаційна криза 90-х років майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі в 2000 р. склали всього 4,2 % від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції мали позитивні темпи зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найбільш успішним був 2008 р., коли річне зростання цього показника досягло 43,2 % при скороченні інвестицій в цілому в національній економіці на 2,6 %. Але в першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як в цілому по народному господарству (56,7 % від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

Щодо росту цін на сільськогосподарську продукцію, то воно зумовлено в основному двома чинниками. Перший - зростання цін на засоби аграрного виробництва, що збільшилися лише за останні 10 років втричі, у тому числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію – більш ніж у чотири рази. Другий фактор інфляційного підвищення вартості – надзвичайно високі темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на компенсацію росту споживчих цін. У 2007 р. приріст реальної заробітної плати склав усього 42 % від її номінального приросту. У 2008 р. ця частка знизилася до 19 %, а в 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання заробітних плат і доходів, що призвело до падіння реальних доходів.

Ринкові перетворення в аграрному секторі виробництва стимулювали появу нових суб’єктів господарювання: фермерів, малих приватних сільгосппідприємств, обслуговуючих кооперативів, сільських сервісних центрів, тощо. Саме вони і є тими важливими елементами ринкової інфраструктури, розвитку яких надає особливого значення Комплексна програма розвитку аграрного ринку, схвалена Кабінетом Міністрів України.

Формується мережа обслуговуючих та заготівельно-збутових кооперативів, агроторгових домів, через які селяни починають реалізовувати сільськогосподарську продукцію. На часі створення оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби та птиці. Розвиваються сільські сервісні центри, що надають сільському населенню різноманітні соціально-побутові послуги. Власне, йдеться про комплексний розвиток малого бізнесу на селі, що є основою економіки будь-якої розвинутої країни. Варто зауважити. що ці елементи ринку діють у межах багаторівневої системи на основі різних економічних зв‘язків. Тобто є сільський кооператив, котрий бере участь у роботі районного кооперативу чи агроторгового дому, а він в свою чергу взаємодіє зі структурами інших районів і так далі [4].

Важлива роль у формуванні ринкового середовища в сільській місцевості належить кредитним спілкам. Їх кількість останніми роками швидко зростала. Слід підкреслити, що створення кредитних спілок – це добровільна справа громадян. Їх діяльність характеризується максимальною відкритістю, а також доступністю мікрокредитів для невеликих суб'єктів господарювання в аграрному секторі. Своїми коштами кредитівки підтримують розвиток малого бізнесу на селі, приватних землевласників, фермерів. В активі 128 різних організацій, які об’єдналися в Національну асоціацію кредитних спілок України, більш ніж сто мільйонів гривень. Приблизно половина цих грошей йде на кредитування села.

Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні за останні роки зросла майже утричі. Сьогодні їх налічується 1060, з них заготівельно-збутових – 179, сервісних – 315, багатофункціональних – 410. До цього також слід додати, що нині діє 75 кооперативних агроторгових домів, з них 71 – районного значення. Завдяки функціонуванню цих структур сільськогосподарські товаровиробники посилюють свій вплив на аграрний ринок.

Також, необхідно вжити заходів для того, щоб активізувати соціальний капітал села для вирішення проблем формування й побудови ринкової інфраструктури, що в кінцевому результаті позитивно позначиться на рівні життя. До речі, на вирішення цих проблем орієнтують президентські укази та урядові рішення, котрі, на жаль, не виконуються в повному обсязі. Для активізації практичної роботи у цьому напрямку бракує ефективної підтримки органів місцевої влади та самоврядування. Досвід свідчить, що формування ринкового середовища успішно відбувається там, де сільський голова є лідером та ініціатором соціально-економічних змін.

3.3 Аграрна політика держави: напрями, труднощі реалізації, перспективи розвитку

Аграрна політика – це сукупність науково обґрунтованих ідей і концепцій щодо розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним галузей на певному історичному етапі життя країни. До повного поняття аграрної політики входять також наявність певних народногосподарських структур, здатних забезпечити реалізацію цих ідей, а також функціонування відповідного господарського механізму, який би матеріально заохочував підприємства, організації, управлінські структури і працівників здійснювати їх.

До аграрної політики ставляться такі вимоги, які випливають із внутрішніх потреб розвитку агропромислового виробництва. Зокрема, аграрна політика мусить:

- враховувати реальні запити й потреби села;

- мати чітко виражений соціальний характер;

- бути складовою частиною економічної політики держави;

- мати характер наскрізний і неперервний;

- забезпечуватись як організаційними структурами, так і механізмом реалізації ідей;

- мати координаційний орган, здатний своєчасно реагувати на зміни і вноситивідповідні корективи;

- супроводжуватись гласністю й наочністю;

- не збочувати на шлях сліпого копіювання чужого досвіду;

- сприяти утвердженню почуття господаря, піднесенню ролі та авторитету селянина в суспільстві.

На сучасному етапі основними завданнями аграрної політики є: докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва;

- формування господарських структур на основі плюралізму форм власності;

- створення ринку засобів виробництва і продовольства та забезпечення його відповідною інфраструктурою;

- вдосконалення господарського механізму на основі розвитку багатоукладності аграрного сектора, перебудови принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування;

- прискорення переходу сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку та ефективне використання всіх наявних ресурсів;

- підвищення продуктивності виробництва та орієнтація на самозабезпечення регіонівпродовольством і сировиною;

- дальше поглиблення спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого іміжгосподарського поділу праці та агропромислової інтеграції;

- забезпечення збалансованості й пропорційності в розвитку АПК, скорочення втратпродукції і сировини, націлення всіх ланок АПК на досягнення спільного кінцевого результату;

- соціальні перетворення на селі, підвищення ролі та авторитету працівника сільськогогосподарства.

Державна аграрна політика є одним із найбільш вузьких місць вироблення та реалізації державної політики в Україні [1].

Перед сучасною аграрною політикою України стоять такі поетапні завдання: найближчий етап (тактичні завдання): збереження аграрного потенціалу; зупинення спаду виробництва; забезпечення його ефективності й поступового нарощування на основі активної державної підтримки; забезпечення еквівалентності обміну з промисловими галузями; подолання неплатоспроможності підприємств і організацій АПК; досягнення визначених пріоритетів; надання сільськогосподарським товаровиробникам пільгових умов кредитування та оподаткування; більш віддалений етап (стратегічні завдання): глибокі соціально-економічні перетворення в АПК; створення системи повноправних власників землі, засобів виробництва і результатів праці; першочергове задоволення соціальних та економічних потреб сільських товаровиробників; пом'якшення гостроти продовольчої проблеми й гарантування продовольчої безпеки країни; виведення аграрного сектора України на світовий рівень розвитку.

Основними засадами державної аграрної політики на період до 2015 року передбачено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до світового економічного простору. Складовими державної аграрної політики, як зазначається у Законі, є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення й забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.

Сама наявність такого Закону є позитивним явищем з точки зору визнання в державній політиці необхідності формування чіткої та визначеної стратегії щодо розвитку агропромислового комплексу як пріоритетної сфери національної економіки.

Реалізація завдань, що постають перед аграрною економікою, чітко визначені. її місце і роль у системі національної економіки здійснюється через дотримання таких наступних принципів: