регистрация / вход

Законодавство України щодо реклами

Курсова робота Законодавство України щодо реклами Зміст 1. Закон України "Про рекламу" 2. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

Курсова робота

Законодавство України щодо реклами

Зміст

1. Закон України "Про рекламу"

2. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

3. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

4. Законодавство України, що опосередковано стосується реклами

4.1. Закон України "Про інформацію"

4.2. Закон України "Про видавничу справу" (від 4.06.97 № 318/97-ВР)

4.3. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 листопада 1993 р. № 3582-ХІІ, від 14 лютого 1997р. № 70/97-ВР)

4.4. Закон України "Про телебачення і радіомовлення"

4.5. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"

4.6. Захист авторських прав у рекламі

Список літератури

1. Закон України "Про рекламу"

Закон "Про рекламу" (1996 р.) регулює правові відносини, які виникають у процесі створення та поширення реклами в Україні. Дія цього закону не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією про соціальні події, діяльність політичних партій, релігійних і громадських організацій, призначеної для їх підтримки.

Якщо міжнародними зобов'язаннями України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила за міжнародними зобов'язаннями.

Закон визначає такі поняття у сфері рекламної діяльності:

реклама — спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання зиску;

особа — будь-яка фізична чи юридична особа;

продукція — товари, робота, послуги, цінні папери;

рекламодавець — особа, яка є замовником реклами для її виробництва та (або) розповсюдження;

виробник реклами — особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами;

розповсюджувач реклами — особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими засобами;

споживач реклами — будь-яка особа або група осіб, на яких спрямована реклама;

рекламні засоби — засоби, що використовуються для доведення реклами до споживача в будь-якій формі та в будь-який спосіб;

спонсор — особа, яка з метою популяризації свого імені (назви), торгової марки матеріально підтримує будь-яку діяльність без одержання зиску.

Основними принципами діяльності у сфері реклами є дотримання всіма суб'єктами рекламної діяльності законності, точності, достовірності реклами, використання державної та інших мов згідно із законодавством України, використання форм і засобів, які не завдають споживачеві моральної, фізичної чи психічної шкоди. Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації так, щоб її (незалежно від форм чи засобів розповсюдження) можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама на телебаченні і радіо має бути чітко відокремлена від інших програм за допомогою аудіо- та відеоза-собів або коментарів ведучих. Будь-який інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, який цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретну марку (модель, артикул) продукції чи на її виробника для формування інтересу до продукції та сприяння її реалізації, а також містить вихідні дані (реквізити) особи, що виробляє та розповсюджує зазначену продукцію, вважається рекламою й підлягає всім рекламним правилам.

Законом заборонено недобросовісну рекламу, тобто рекламу, що містить неточні або недостовірні дані, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог, передбачених законодавством України, яка вводить або може ввести в оману споживачів, завдати шкоди окремим особам чи державі. Не вважається недобросовісною реклама, що використовує психологічні засоби та спеціальні ефекти з метою привернути увагу, викликати доброзичливий сміх чи інші позитивні емоції.

Законом заборонено:

1. Поширювати відомості про продукцію, виробництво або реалізація якої заборонені законодавством України.

2. Удаватися до дискримінаційних тверджень за ознаками походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, віросповідання, характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Забороняється також порівнювати і дискредитувати продукцію інших фірм (осіб) (взагалі порівняльна реклама в Україні заборонена, а от у США це дозволено).

3. Подавати відомості або закликати до дій, які суперечать чинному законодавству, завдають чи можуть завдати шкоди довкіллю, здоров'ю або життю людей, а також спонукають до нехтування засобами безпеки.

4. Використовувати засоби й технології, які безпосередньо впливають на підсвідомість споживача.

5. Удаватися до тверджень, образливих для осіб, які не користуються продукцією, що рекламується.

6. Використовувати або імітувати зображення Державного герба, Державного прапора та звучання Державного гімну України, зображення державних символів інших держав і міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів України, крім випадків, передбачених законодавством.

7. Рекламувати продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, або продукцію, виробництво чи реалізація котрої потребують спеціального дозволу (ліцензії), за відсутності таких.

8. Уміщувати зображення будь-якої фізичної особи або використовувати її ім'я без її згоди.

9. Імітувати (копіювати чи наслідувати) художнє вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що використовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторське право та суміжні права.

10. Використовувати безплатні номери телефонів міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших аналогічних служб для реклами.

11. Ведучі, диктори та інші учасники телерадіопередачі за межами рекламного часу не мають права спеціально демонструвати товари чи продукцію або характеризувати їхні споживчі якості як прямо, так і опосередковано (за допомогою одягу, оформлення телестудії, зображення тощо). Телерадіопрацівникам забороняється маскувати рекламу під інформацію, зокрема називати реквізити виробника продукції чи послуг (адресу, контактний телефон, рахунок), повідомляти комерційні ознаки товару чи послуг.

12. Розміщувати зовнішню рекламу методом фарбування, наклеювання на поверхнях елементів вуличного обладнання, будівель і споруд, якщо інше не передбачене угодою з їхніми власниками; на пішохідних доріжках, алеях зі знищенням зелених насаджень; розміщувати зовнішню рекламу в приміщеннях органів влади, дошкільних закладів освіти, середніх загальноосвітніх шкіл і спеціальних загальноосвітніх закладів (це правило не поширюється на соціальну рекламну інформацію); у (на) будівлях і спорудах, що мають історико-культурну цінність.

13. Розповсюджувати рекламу через радіотрансляційні або інші звукові мережі оповіщення пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах, аеропортах (за винятком соціальної рекламної інформації).

14. Призупиняти для показу реклами демонстрацію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів.

15. Реклама не повинна містити описів або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що в разі їхньої імітації можуть завдати шкоди неповнолітньому або іншим особам, а також інформації, яка сприяє легковажному ставленню неповнолітніх до небезпечних для здоров'я та життя ситуацій.

16. Забороняється реклама з використанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовують продукцію, призначену тільки для дорослих чи заборонену для придбання (споживання) неповнолітніми, а також реклама, орієнтована на легковір'я чи відсутність досвіду у неповнолітніх, реклама з використанням зображень справжньої або іграшкової зброї, звуковою імітацією стрілянини тощо.

Закон України "Про рекламу" в третьому розділі розглядає особливості рекламування деяких видів продукції, зокрема лікарських засобів, тютюнових виробів, алкогольних напоїв, зброї, рекламування послуг, пов'язаних із залученням коштів населення, цінних паперів, а також порядок рекламування зниження цін на продукцію (розпродаж), рекламування тих видів підприємницької діяльності, які потребують спеціального дозволу.

Так, реклама лікарських засобів для дітей і неповнолітніх здійснюється тільки з дозволу Міністерства охорони здоров'я України; забороняється реклама лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного та біоенергетичного впливу без дозволу того самого міністерства; забороняється вміщувати в рекламі відомості, які можуть справляти враження, що при використанні рекламованих ліків медична консультація з фахівцями не є обов'язковою, а лікувальний ефект абсолютно гарантовано; забороняється також рекламувати ліки під виглядом продуктів харчування, косметичних або інших широко використовуваних продуктів.

Реклама тютюнових виробів має інформувати про вміст шкідливих для здоров'я речовин та їхню кількість і в будь-яких випадках реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв має обов'язково супроводжуватися попередженням про шкоду тютюнокуріння та вживання алкоголю. Крім того, згідно з чинним законодавством реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв:

1) забороняється на телебаченні та на радіо;

2) забороняється на упаковках будь-якої продукції та в друкованих виданнях, що призначені для осіб, яким не виповнилося 18 років, а також у розрахованих на названих осіб частинах інших друкованих видань;

3) забороняється на перших та останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших періодичних видань;

4) не може зображувати осіб, популярних серед молоді до 18 років;

5) забороняється залучення до такої реклами фотомоделей, яким не виповнилося 25 років;

6) не може містити зображення процесу куріння або іншого споживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв;

7) не може містити прямих або опосередкованих тверджень, що куріння чи вживання алкоголю є важливим фактором досягнення життєвого успіху;

8) не може заохочувати до надмірного вживання алкогольних напоїв чи куріння або негативно розцінювати факт відмови від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв;

9) не може зображувати медичних працівників або людей, які мають вигляд таких;

10) забороняється будь-яке безкоштовне розповсюдження зразків тютюнових виробів та алкогольних напоїв; спонсорування будь-яких заходів, призначених для осіб до 18 років, якщо при цьому використовується назва або зображення тютюнових виробів чи алкогольних напоїв; розповсюдження чи продаж товарів (футболок, головних уборів, продуктів харчування тощо) з використанням назви та товарного знака тютюнових виробів і алкогольних напоїв особам, які не досягли 18-річного віку. Згідно із законом "Про рекламу" порядок рекламування бойової зброї, озброєнь і військової техніки, а також зброї, яка відповідно до законодавства України може перебувати у власності фізичних осіб, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а реклама зброї здійснюється тільки в спеціалізованих виданнях, а також безпосередньо

в приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю або на відповідних виставках (заходах).

У рекламі послуг, пов'язаних із залученням коштів населення, продажем цінних паперів, забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених не менше, ніж за один рік.

Реклама про зниження цін на продукцію (розпродаж) повинна містити відомості про місце, дати початку та закінчення розпродажу, а також відсоткове співвідношення знижки до попередньої ціни товару.

Крім того, законом обумовлені такі норми та правила рекламування в Україні:

• рекламодавець зобов'язаний на вимогу виробника або розповсюджувача реклами дати документальні підтвердження достовірності інформації;

• рекламування послуг, пов'язаних із залученням коштів населення (банківських, страхових тощо) і продажем цінних паперів або рекламуванням осіб, які здійснюють таку діяльність, можливе лише за наявності в таких осіб відповідної ліцензії чи іншого дозволу; така реклама обов'язково має подавати найменування органу, який видав ліцензію або спеціальний дозвіл, та її (його) номер (крім випадків, коли рекламуються тільки логотип фірми чи назва юридичної особи);

• особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність з виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, у тому числі й за рахунок власних коштів, користуються пільгами, передбаченими законодавством для благодійної діяльності; розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного бюджету, зобов'язані розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 % ефірного часу (друкованої площі), наданого для реклами;

• час рекламного мовлення не може перевищувати 9 хвилин на кожну годину мовлення для телерадіоорганізацій будь-якої форми власності (не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення);

• забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, трансляцію офіційних державних заходів і церемоній, виступи Президента України, Голови Верховної Ради України,

Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, народних депутатів, членів уряду України. Трансляція концертно-видовищних і спортивних програм тривалістю понад 45 хвилин може бути призупинена для реклами лише один раз за кожний повний 45-хвилинний проміжок часу. Не можуть бути переривані також кіно- та телефільми. Реклама розмішується або перед їхнім початком, або після закінчення. Телепередачі тривалістю понад 10 хвилин не можуть поєднуватися з рекламною інформацією без погодження із власником авторського права на конкретну передачу. Забороняється реклама в передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію;

• реклама за допомогою телексного та факсимільного зв'язку за відсутності спеціального запиту одержувача забороняється, крім одноразового розсилання реклами обсягом не більше однієї друкованої сторінки на одну адресу в часовому інтервалі з 21 години до 7 години за місцевим часом;

• реклама послуги, що надається з використанням місцевого, міжміського або міжнародного телефонного зв'язку, при розповсюдженні її в рекламних засобах має містити точну інформацію про платний чи безплатний характер послуги, її зміст, вікові та інші обмеження, встановлені чинним законодавством і виробником послуги стосовно кола її споживачів, вартість однієї хвилини користування послугою у відповідному регіоні.

Ця інформація має бути надрукована шрифтом, розмір (кегль) якого не менший за половину кегля шрифту, що ним набрано номер телефону, котрий використовується для надання рекламної послуги;

• реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв не може розміщуватися ближче ніж за 200 метрів від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших закладів освіти, в яких навчаються діти віком до 18 років;

• рекламодавці тютюнових виробів та алкогольних напоїв зобов'язані направити на виробництво соціальної рекламної інформації щодо шкоди куріння та вживання алкоголю не менше п'яти відсотків коштів, витрачених на розповсюдження ними в межах України реклами тютюнових виробів чи алкогольних напоїв;

• реклама тих видів підприємницької діяльності, які згідно із законодавством України потребують спеціального дозволу, повинна містити посилання на номер ліцензії і найменування органу, що її видав.

Відповідальність за порушення Закону України "Про рекламу" настає, коли:

• розповсюджується реклама, заборонена чинним законодавством;

• порушений порядок виготовлення та розповсюдження реклами;

• недотримані вимоги законодавства щодо змісту й достовірності реклами.

Закон України "Про рекламу" передбачає штрафування суб'єктів підприємницької діяльності:

• за розповсюдження реклами на продукцію, виробництво чи реалізація якої заборонені законодавством України, — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами;

• за розповсюдження реклами, забороненої чинним законодавством, — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;

• за порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;

• за недотримання вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами — у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами;

• публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду за рахунок винної особи. Спростування здійснюється через той самий рекламний засіб із використанням того самого простору, часу, місця і в тому самому порядку, в якому здійснювалась недобросовісна реклама.

2. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

Частково рекламування регулюється також Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції", прийнятим Верховною Радою України 7 червня 1996 р.

Розділ 2 цього Закону "Неправомірне використання ділової репутації господарського суб'єкта (підприємця)" містить статті, що стосуються реклами, зокрема ст. 4 "Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки", ст. 5 "Неправомірне використання товару іншого виробника", ст. 6 "Копіювання зовнішнього вигляду виробу", ст. 7 "Порівняльна реклама".

Так, ст. 4 Закону визначає, що неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування або товарних знаків, а також запозичення оформлення упаковки товарів, назв літературних, художніх творів чи періодичних видань, назв місць походження товарів, якщо це може призвести до плутанини стосовно діяльності іншого суб'єкта господарювання (підприємця), що має пріоритет на їх використання. Проте використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не вважається неправомірним, коли до власного імені додається будь-який пояснюючий елемент, що запобігає такій плутанині.

Стаття 5 визначає поняття неправомірного використання товару іншого виробника, тобто введення в господарський обіг під власною маркою (назвою) товару іншого виробника зі зміною чи зняттям марки (назви) цього виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

У ст. 6 розглядається поняття про копіювання зовнішнього вигляду виробу, тобто про відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначної вказівки на виробника оригіналу й виробника копії. Але не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено суто функціональним застосуванням виробу. Дія цієї статті не поширюється на об'єкти інтелектуальної власності, що підлягають спеціальній охороні.

Стаття 7 пояснює визначення порівняльної реклами, тобто такої, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця).

Така реклама взагалі забороняється, але не визнається неправомірним порівняння, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Розділ 6 закону визначає правові засади захисту від недобросовісної конкуренції:

• справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Анти-монопольним комітетом України та його територіальними відділеннями (ст. 27);

• особи, права яких порушені діями, кваліфікованими цим законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців

з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про порушення, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав (ст. 28).

Розглянувши справу, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення видають розпорядження про:

а) заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;

б) накладення арешту на майно або кошти, що належать відповідачу.

Розпорядження можна оскаржити в суді чи арбітражному суді у п'ятнадцятиденний термін із дня одержання відповідачем його копії.

У разі визнання судом (арбітражним судом) відсутності в діях відповідача фактів правопорушення він має право на відшкодування збитків, завданих йому неправомірним рішенням Антимонопольного комітету (його відділень) в порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 29).

3. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"

Закон введено в дію 1 липня 1994 р. згідно з Постановою Верховної Ради України № 3771-12. Він регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням власності на основний елемент брендингу — торгову марку, знаки для товарів і послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону правова охорона надається торговому знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів.

Право на знак засвідчується відповідним свідоцтвом.

Термін дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Державного комітету України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України). Держпатент України продовжує дію свідоцтва за клопотанням власника, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років.

Пріоритет на одержання свідоцтва має заявник (юридична або фізична особа), заявка якого має більш ранню дату подання.

Згідно зі ст. 6 Закону не можуть одержати правову охорону знаки для товарів або послуг, які зображують або відтворюють:

• державні символи та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні та пробірні клейма, печатки нагороди на інші державні відзнаки;

• знаки, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послугу; є загальновживаними символами і термінами;

• знаки, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, що були вже зареєстровані чи заявлені на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг;

• промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права; прізвища, імена, псевдоніми, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Згідно зі ст. 16 свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Використанням знака визнається застосування його на товарах, на упаковці товарів, у рекламі, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках, у проспектах, буклетах, на бланках та іншій документації, пов'язаній з введенням зазначених товарів або послуг у господарську діяльність.

Власник свідоцтва може передати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.

На підставі ліцензійного договору власник свідоцтва має право надати дозвіл на використання знака (наприклад, при складанні угоди про франчайзинг).

Іноземні громадяни мають рівні з громадянами України права, передбачені Законом відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

Закон визначає порядок одержання свідоцтва, права і обов'язки власника свідоцтва, порядок припинення дії свідоцтва та визнання його недійсним.

Стаття 20 Закону визначає, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачене ст. 16, вважається порушенням прав

власника свідоцтва, що передбачає відповідальність згідно з чинним законодавством України. Власник свідоцтва має право вимагати усунення з товару знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака. У ст. 21 "Право повторної реєстрації" зазначається, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно зі ст. 18 Закону.

4. Законодавство України, що опосередковано стосується реклами

Рекламна діяльність в Україні певною мірою регламентується також законами про інформацію і засоби масової інформації. У наведених далі витягах з цих законів містяться їх відповідні законодавчі положення стосовно реклами та рекламної діяльності.

4.1. Закон України "Про інформацію"

Закон введений в дію 6 квітня 2000 р. № 1642-ІП. Він закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України. Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва у сфері інформації.

Під інформацією цей Закон тлумачить документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Рекламна інформація також підпадає під дію Закону.

Розділ І ст. 5 Закону встановлює основні принципи інформаційних відносин:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

• об'єктивність, вірогідність інформації;

• повнота і точність інформації;

• законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Згідно зі ст. 6, Державна інформаційна політика — це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин (ст. 7) вважаються:

• громадяни України;

• юридичні особи;

• держава.

Суб'єктами інформаційних відносин згідно з цим Законом можуть бути також інші держави, їхні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища у сфері політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (ст. 8).

Усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадських, політичних, економічних, соціальних, духовних, екологічних та інших прав, свобод і законних інтересів інших громадян, прав та інтересів юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується (ст. 10):

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого та регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність і прийняті рішення;

• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

• створенням механізму здійснення права на інформацію;

• здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Розділ II Закону визначає інформаційну діяльність як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

Згідно зі ст. 13 Закону, основними напрямами інформаційної діяльності є політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний та ін.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах усім громадянам та юридичним особам у межах їхніх прав і свобод, функцій та повноважень.

У ст. 14 визначається, що основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У розділі III Закону тлумачаться галузі, види, джерела інформації та режим доступу до неї. Згідно зі ст. 17 галузі інформації— це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства й держави. Основними галузями інформації є політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

У ст. 18 визначаються основні види інформації:

• статистична інформація;

• масова інформація;

• інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

• правова інформація;

• інформація про особу;

• інформація довідково-енциклопедичного характеру;

• соціологічна інформація.

Поширення реклами здійснюється масовою інформацією та її засобами (ст. 20).

Масова інформація — це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання — газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тиражем. До аудіовізуальних засобів масової інформації належать радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Джерелами інформації (ст. 26) є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Доступ до відкритої інформації (ст. 29) забезпечується шляхом:

• систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

• поширення її засобами масової комунікації;

• безпосереднього її надання зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами, якщо надання інформації здійснюється на договірній основі.

Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків (наприклад, для проведення маркетингових досліджень).

Статтею 38 встановлюється право власності на інформацію — врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація (в тому числі і рекламна) є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію вважаються:

• створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

• договір на створення інформації;

• договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договорами, укладеними між співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформація, створена на правах індивідуальної власності, може бути державною власністю у разі передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством (ст. 39).

Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій (ст. 40).

Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності щодо доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб (ст. 41).

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності. Основними учасниками цих відносин є автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації (ст. 42).

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань (ст. 45).

Порушення законодавства України про інформацію передбачає дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України (ст. 47).

Відповідають за порушення законодавства про інформацію особи, винні у вчиненні таких порушень:

• необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;

• надання інформації, що не відповідає дійсності;

• несвоєчасне надання інформації;

• навмисне приховування інформації;

• примушення до поширення або перешкодження поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

• поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

• використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

• розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

• порушення порядку зберігання інформації;

• навмисне знищення інформації;

• необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.

Реклама у зовнішньоекономічній діяльності повинна враховувати вимоги розділу VI Закону України "Міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими державними і міжнародними організаціями в галузі інформації".

Міжнародна інформаційна діяльність (ст. 50) полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.

Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації (ст. 51).

Експорт й імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюються згідно із законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.

4.2. Закон України "Про видавничу справу" (від 4.06.97 № 318/97-ВР)

Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Згідно з Конституцією України, цей Закон має сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

Стаття 2 Закону визначає, що видавнича справа — це сфера суспільних відносин, які поєднують у собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. До складових видавничої справи належать:

• видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

• виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами (в тому числі і рекламної продукції);

• розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Видавнича справа спрямована на:

• задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності;

• створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

• забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань;

• сприяння культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів і розширення тематичного спрямування українського книговидання;

• забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з іноземними видавництвами, українською діаспорою, укладання відповідних міжнародних угод;

• здійснення книговидання російською мовою для забезпечення культурних потреб російського населення в Україні з урахуванням імпорту друкованої продукції;

• здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;

• збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну;

• зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу та мережі розповсюдження видавничої продукції. Згідно зі ст. 8 цього Закону у видавничій справі мова використовується відповідно до ст. 10 Конституції України, Закону України "Про мови в Україні" та інших законодавчих актів України. Рекламна інформація здійснюється тільки українською мовою.

Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації, видається державною мовою.

Держава заохочує підготовку, виготовлення і розповсюдження друкованих видань державною мовою та мовами національних меншин, що проживають в Україні.

Замовниками будь-якої видавничої продукції можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав (ст. 17).

Від замовників — авторів (співавторів), упорядників (співупоряд-ників), перекладачів — можуть прийматися замовлення видавцем на редакційно-видавниче опрацювання, виготовлення та випуск у світ:

• творів громадсько-політичного, рекламного, довідкового, навчального, наукового, технічного або прикладного характеру;

• виступів, лекцій, промов, доповідей, проповідей;

• музичних творів із текстом і без тексту; драматичних, музично-драматичних творів;

• творів образотворчого мистецтва; фотографій, ілюстрацій, карт, планів, ескізів;

• перекладів, обробок, анотацій, резюме, оглядів, інсценізацій, інших переробок творів і обробок фольклору (похідних творів) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створюються похідні твори;

• збірників творів, антологій, енциклопедій, збірників звичайних даних, включаючи бази даних, інших складових творів за умови, що вони є результатом творчої праці, проведеної стосовно добору та розташування матеріалів без заподіяння шкоди охороні творів, які до них входять;

• інших творів (творів, виданих за власні кошти, кошти меценатів, спонсорів, за рахунок благодійних та інших фондів тощо). Умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та

обов'язки сторін визначаються договорами між автором (співавторами) чи особою, якій належить право власності на об'єкт замовлення, замовником, видавцем, виготовлювачем і розповсюджувачем, укладеними відповідно до законодавства.

Виготовлювачем видавничої продукції (в тому числі замовлення на виготовлення поліграфічної рекламної продукції) може бути поліграфічне підприємство, інша юридична особа будь-якої форми власності, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, або юридичні особи іншої держави, які мають у своєму розпорядженні засоби поліграфічного виробництва чи копіювально-розмножувальну техніку (ст. 21).

Виготовлювач видавничої продукції відповідає згідно із законодавством перед замовником за точне відтворення видавничого ори-

гіналу, дотримання вимог щодо якості виконання кожного примірника видання у замовленому тиражі, державних і міждержавних стандартів, технічних умов та інших нормативних документів.

Виготовлювач не має права без дозволу замовника передавати будь-кому, крім випадків, передбачених законодавством, виготовлений тираж видання або його частину, видавничі оригінали, макети, фото чи друкарські форми.

Виготовлення без дозволу замовника додаткового тиражу видання не допускається.

При розміщенні замовлення на виготовлення рекламної продукції необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 23, кожний примірник видання повинен містити вихідні відомості:

• відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання;

• назву (основну, паралельну, ключову, альтернативну) видання;

• випускні дані (номер і дату видачі документа про внесення видавця до Державного реєстру, обсяг видання, тираж тощо);

• класифікаційні індекси;

• міжнародні стандартні номери;

• знак охорони авторського права. Вихідні відомості оформляє видавець.

Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов'язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців.

Вихід у світ видання без обов'язкових для нього вихідних відомостей не допускається.

У видавничій справі забороняється (ст. 28):

• виготовляти чи розповсюджувати продукцію, яка містить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, рекламу з використанням шаржування державних символів України (Державного герба, Державного прапора, Державного гімну) у будь-якому вигляді;

• оприлюднювати інформацію, дані, відомості, рекламувати товари, послуги, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, установам, організаціям або державі;

• виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства і жорстокості;

• виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їхні права і свободи або закликають до порушення громадського порядку;

• реалізовувати видавничу продукцію без дозволу її власника (співвласників), крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкти видавничої діяльності не мають права розголошувати

даних, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законодавством.

Порушення вимог щодо додержання стандартів, норм і правил передбачає встановлену законодавством відповідальність.

4.3. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 листопада 1993 р. № 3582-ХІІ, від 14 лютого 1997р. № 70/97-ВР)

Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи згідно з Конституцією України, Законом України "Про інформацію" та іншими актами чинного законодавства і визнаними Україною міжнародно-правовими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України. Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Діяльність друкованих засобів масової інформації — це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів (ст. 6).

Діяльність друкованих засобів масової інформації у сфері виробництва та розповсюдження реклами здійснюється згідно із Законом України "Про рекламу".

Виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний головним редактором до друку, є продукцією друкованого засобу масової інформації (ст. 29).

Суб'єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розповсюджує виданий тираж періодичного і такого, що продовжується, видання, є розповсюджувачем продукції друкованого засобу масової інформації. Чинити перешкоди розповсюджувачу в здійсненні його діяльності на законних підставах забороняється (ст. ЗО).

Міжнародна діяльність друкованих засобів масової інформації та співробітництво у цій сфері здійснюються на основі міжнародних договорів, укладених Україною, Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів чинного законодавства України. Редакції, журналісти та їхні професійні об'єднання беруть участь у міжнародному співробітництві в сфері діяльності друкованих засобів масової інформації на основі договорів з громадянами і організаціями інших держав, а також з міжнародними організаціями (ст. 38).

Стаття 39 визначає порядок розповсюдження в Україні зарубіжних друкованих засобів масової інформації. Для розповсюдження зарубіжного друкованого засобу масової інформації в Україні необхідно одержати дозвіл відповідного державного органу, якщо порядок розповсюдження не встановлено міжнародним договором.

Міжнародними договорами регулюються також порядок виготовлення продукції зарубіжних друкованих засобів масової інформації, а також їх розповсюдження в Україні.

4.4. Закон України "Про телебачення і радіомовлення"

(із змінами і доповненнями, внесеними Законами України протягом 1995-2000 pp.)

Цей Закон, згідно із Законом України "Про інформацію", регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування,

спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Основні принципи діяльності телерадіоорганізацій визначаються ст. 2 Закону. Телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об'єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів і думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіо-працівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі.

Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах закликати до насильницької зміни або повалення існуючого державного і суспільного ладу, порушення територіальної цілісності України, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини.

З метою захисту інтересів національного телерадіовиробництва і спрямування інвестицій на розвиток національної бази телебачення та радіомовлення не менше 50 відсотків від загального обсягу мовлення кожної Телерадіоорганізації мають становити передачі (фільми), виготовлені безпосередньо даною телерадіоорганізацією або іншими юридичними особами, які діють в Україні (ст. 8).

Не допускається трансляція в ефірних мережах України рекламної продукції, за розповсюдження якої не сплачено Телерадіоорганізації.

Законом чітко визначено порядок трансляції телерадіореклами.

Стаття 30. Реклама.

Реклама в передачах і програмах повинна чітко відрізнятися і відмежовуватися від інших елементів даної передачі чи програми.

Час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків на кожну годину мовлення для телерадіоорганізацій будь-якої форми власності. Це положення не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення.

Трансляції концертно-видовищних і спортивних програм тривалістю більше 45 хвилин можуть бути перервані для реклами лише один раз за повний 45-хвилинний проміжок часу. Не можуть перериватись кіно- і телефільми. Реклама може бути розміщена перед їхнім початком або після закінчення. Телепередачі тривалістю понад 10 хвилин не можуть суміщатися з рекламною інформацією без погодження з власником авторського права.

Ведучі, диктори та інші учасники телерадіопередачі за межами часу, який відведено на рекламу, не мають права спеціально демонструвати товари чи продукцію або характеризувати їхні споживчі якості як прямо, так і побічне (за допомогою одягу, зовнішнього оформлення, зображення тощо).

Телерадіопрацівникам забороняється займатися рекламою під виглядом інформації: вказувати реквізити виробника продукції чи послуг, адресу, контактний телефон, рахунок, комерційні ознаки товару чи послуг.

Відповідальність за включення до програми, передачі реклами з низькими художніми чи технічними якостями несе телерадіооргані-зація, а за достовірність реклами — рекламодавець.

Рекламна діяльність на каналах суспільного телерадіомовлення забороняється, за винятком спеціально зазначених у програмі комерційних презентацій, обсяг трансляції яких не може перевищувати трьох відсотків мовлення на добу.

Граничні розміри розцінок за рекламу, що розповсюджується через загальнонаціональні та суспільні канали мовлення, встановлюються Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення за погодженням з Міністерством фінансів України.

Статтею 31 введено заборону і обмеження реклами.

• Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України.

• Не допускаються рекламно-агітаційні передачі політичного змісту в день проведення виборів і референдумів.

• Забороняється реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Реклама лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу може здійснюватися з дозволу Міністерства охорони здоров'я України. Реклама лікарських засобів, виробів медичного призначення, методів профілактики, діагностики та лікування здійснюється згідно із Законом України "Про рекламу".

• Реклама не повинна містити в тексті і зображенні те, що може завдати духовної, моральної чи психічної шкоди молоді і дітям.

• Забороняється реклама у передачах, розрахованих на дитячу (до 14 років) аудиторію.

Рекламодавці повинні знати, що згідно зі ст. 35 телерадіооргані-зації зобов'язані зберігати текстові матеріали передач протягом одного року після їх випуску і вести журнал реєстрації передач, які йдуть без попереднього запису (прямий ефір), в якому фіксуються: тема передачі, дата, час її початку і закінчення, прізвища авторів, ведучих та інших учасників. Журнал реєстрації передач, які йдуть у прямій трансляції, зберігається протягом року з дня останнього запису в ньому.

Передачі, записані в повному обсязі на магнітну плівку, можуть бути розмагнічені після закінчення десятиденного терміну з часу останньої трансляції, якщо в цей термін не надійшла заява про спростування відомостей, які в них містяться.

У разі виникнення спору вони розмагнічуються лише після його розв'язання (прийняття судового рішення, укладення мирової угоди тощо).

Порядок, критерії відбору, терміни та умови довготермінового зберігання телерадіопередач, що становлять історичну, художню культурну чи іншу цінність, визначаються чинним законодавством України.

Стаття 40 Закону передбачає захист прав телеглядачів, радіослухачів. Згідно із Законом телеглядачі і радіослухачі мають право:

• приймати для індивідуального користування всі програми державних, недержавних, а також зарубіжних телерадіоорганізацій;

• звертатися до телерадіоорганізації, її засновників, Національної ради з зауваженнями та пропозиціями щодо змісту і технічної якості програм і отримувати відповідь безпосередньо в передачах або письмово;

• своєчасно отримувати розклад мовлення телерадіоорганізацій;

• спростовувати розповсюджені телерадіоорганізацією дані, що не відповідають дійсності або принижують честь і гідність громадян. Згідно зі ст. 41 передачі (фільми), що можуть завдати шкоди

фізичному, психічному, моральному розвиткові неповнолітніх, забороняються.

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюджувати інформацію про неповнолітніх, які вчинили злочин, про злочини, вчинені щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дозволяє ідентифікувати особу неповнолітнього.

Не допускається демонстрування на каналах мовлення фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії, без обов'язкового попе-

редження про ці обмеження у програмах телепередач і перед демонструванням цих фільмів. Ефірний час демонстрування фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії, визначається умовами їх демонстрування відповідно до державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Особливу увагу Закон приділяє недопустимості перекручення інформації (ст. 42). Особа, в якої беруть інтерв'ю, або особа, яка надала інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати в письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди — вилучення матеріалу з передачі.

Спори у зв'язку з порушенням норм, викладених у ст. 42, розглядаються судом.

Телерадіоорганізація зобов'язана надавати громадянам чи представникам організацій, інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, можливість відповіді, спростування чи власного тлумачення обставин справи (ст. 43).

В разі розповсюдження в телерадіопередачі відомостей, що принижують честь і гідність громадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб у місячний термін спростовані телерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначаються за угодою зацікавлених сторін.

Спори про реалізацію зазначених прав розглядаються судом.

Стаття 47 Закону передбачає відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові в результаті розповсюдження телерадіоорганізацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними посадовими особами і громадянами. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в грошовому виразі визначається судом.

4.5. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" (від 5.07.94 М80/94-ВР)

Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника

інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Стаття 1 Закону визначає, що автоматизована система (А С) — це система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв'язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення; інформація в АС — сукупність усіх даних і програм, які використовуються в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного подання.

Дія Закону забезпечує захист інформації здійсненням проведення організаційно-технічних заходів і дотриманням правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи АС, а також запобігання несанкціонованому доступу до інформації.

Особливо важливим є виконання вимог Закону про застосування засобів інтерактивного маркетингу та реклами в Internet. Об'єктами захисту є інформація, що обробляється в АС, права власників цієї інформації та власників АС, права користувача. Захисту підлягає будь-яка інформація в АС, необхідність захисту якої визначається її власником або чинним законодавством (ст. 2).

Доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в АС, здійснюється лише згідно з правилами розмежування доступу, встановленими власником інформації чи уповноваженою ним особою. Без дозволу власника доступ до інформації, яка обробляється в АС, здійснюється лише у випадках, передбачених чинним законодавством (ст. 6).

Згідно зі ст. 10 Закону захист інформації в АС забезпечується шляхом:

• дотримання суб'єктами правових відносин норм, вимог і правил організаційного і технічного характеру щодо захисту оброблюваної інформації;

• використання засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв'язку і АС в цілому, засобів захисту інформації, які відповідають встановленим вимогам щодо захисту інформації (мають відповідний сертифікат);

• перевірки відповідності засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв'язку і АС в цілому встановленим вимогам щодо захисту інформації (сертифікація засобів обчислювальної техніки, засобів зв'язку і АС);

• здійснення контролю щодо захисту інформації.

Особи, винні в порушенні порядку і правил захисту оброблюваної в АС інформації, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну чи матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Шкода, заподіяна суб'єктам відносин внаслідок незаконного створення перешкод для доступу до інформації, витоку чи втрати інформації в АС, відшкодовується особами, яких визнано винними в цьому (ст. 17, 18).

4.6. Захист авторських прав у рекламі

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про рекламу", реклама є предметом авторського права, захист якого здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (остання редакція із змінами, внесеними згідно із законами № 75/95-ВР від 28.02.95, № 13, ст. 85 № 998-XIV, № 998-14 від 16.07.99, №41, ст. 373) охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані із створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

Стаття 5 визначає, що Законом охороняються твори в галузі науки, літератури і мистецтва (в тому числі й авторські рекламні роботи. — Авт.), а саме:

• літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

• виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

• музичні твори з текстом і без тексту;

• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми;

• хореографічні твори для сценічного показу;

• аудіовізуальні твори;

• скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

• твори архітектури;

• фотографії;

• твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

• ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;

• збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові творів за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;

• тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів кінематографії.

Законом охороняються як оприлюднені, так і неоприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, цінності, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну право-можність на твір, для свідчення про авторство на оприлюднений чи неоприлюднений твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Стаття 11 Закону визначає, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор. Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику оприлюдненого твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку (ст. 12).

Стаття 24 визначає, що термін охорони прав авторів, що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір було оприлюднено.

Особливо важливе значення в телерадіорекламі має ст. 31 Закону, яка визначає порядок охорони суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом.

Виробники фонограм і організації мовлення повинні дотримувати прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримувати прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Критерії для надання охорони суміжних прав (ст. 32):

1. Права виконавців охороняються згідно із цим Законом, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;

• виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;

• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею. Згідно зі ст. 33:

1. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння.

2. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.

4. У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 35 визначає права організацій телерадіомовлення — розповсюджувачів реклами.

1. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

2. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їхніх передач.

Згідно зі ст. 37 допускається без згоди виробників фонограм (у тому числі і рекламних аудіовідеороликів. — Авт.), опублікованих з комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою винагороди:

• публічне виконання фонограми;

• сповіщення фонограми в ефір;

• сповіщення фонограми по проводах.

Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, і організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другого боку. Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фонограми.

Розділ V Закону визначає порядок захисту авторського права та суміжних прав.

У ст. 41 зазначається:

1. Відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право та суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення є порушенням авторського права та суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.

2. Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених із порушенням авторського права та суміжних прав, є контра-фактними.

3. Ввезення на територію України примірників творів і фонограм, що охороняються на території України згідно з цим Законом, з держави, в якій ці твори і фонограми не охоронялись або перестали охоронятися, визнається порушенням авторського права та суміжних прав.

Стаття 44 Закону визначає порядок відшкодування збитків за порушення авторського права та суміжних прав.

1. Особи, які мають авторське право та суміжні права, можуть вимагати відшкодування збитків, завданих їм у результаті порушення авторського права та суміжних прав, включаючи упущену вигоду; вилучення та спрямування на їхню користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права та суміжних прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсації, яка визначається судом.

2. Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків суд, арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів.

3. Порушник авторського права та суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право та суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Пропонована праця є конспективним викладом теоретичних основ і практичного досвіду рекламної діяльності за кордоном — фундаментальних вітчизняних наукових досліджень у цій царині поки що немає. Сучасна реклама є обов'язковим атрибутом ринку, вона забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням неможливий, її становлення й розвиток як системи незалежного бізнесу для економіки України — одна з актуальних проблем, тому розв'язувати її потрібно на сучасному рівні.

Теорія і практика реклами — не набір догм, а спонукання до дії. Треба вчитись і творчо осмислювати вивчене. Як мовив Тарас Шевченко:

"Учітеся, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь".

На жаль, рекламна діяльність в Україніаж ніяк не відповідає положенням класичної теорії реклами — у нас ще немає рекламістів рівня Девіда Огілві або Лео Бернетта, немає і потужної рекламної інфраструктури.

Проте ми маємо майже всі об'єктивні умови й суб'єктивні чинники для того, щоб піднятися до світового рівня у сфері реклами: відповідний інтелект, сучасну освіту, потужну науку, стійкий менталітет і національну еліту, яка формується й покликана відіграти роль каталізатора суспільного прогресу.

Рекламісти — частина еліти, яка бере активну участь у формуванні нової економіки та ринкових відносин. Ринок не може існувати без реклами. Рівень розвитку реклами визначає, наскільки успішно ми просуваємося по шляху економічних перетворень. На українському ринку розгортається гостра конкурентна боротьба, а тому рекламна справа потребує глибших знань і професіоналізму. Нині потрібні не рекламісти-ремісники, а рекламісти відповідного фахового рівня, які вміють творчо мислити, створювати нові й адаптувати наявні методи реклами до української реальності, рекламісти, які переможуть рекламу памперсів і створять сучасну ефективну українську рекламу. Таких фахівців треба готувати.

Не за горами створення в Україні спеціалізованих навчальних закладів — інститутів реклами (до речі, в наших північних сусідів, у

Москві, їх два), науково-дослідних закладів і потужних рекламних агентств.

Пропонований конспект лекцій є лише невеличкою цеглинкою до фундаменту, на якому будується сучасна українська реклама.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Указ Президента України "Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення" від 5.12.94.

2. Закон України "Про рекламу" від 3.07.96, № 270/96-ВР.

3. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.96.

4. Закон України "Про інформацію" від 2.10.92, № 2657-ХІІ.

5. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.92 № 2782-ХІІ.

6. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.93 № 3759-XII.

7. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5.07.94 № 80/94-ВР.

8. Закон України "Про видавничу справу" від 5.06.97 № 318/97-ВР.

9. Велика історія України: У 2 т. — К.: Глобус, 1993.

10. Реклама. Словник термінів / Уклад. Р. Г. Іванченко. — К., 1998.

11. Уэллс Уильям, Бернетт Джон, Мориарти Сандра. Реклама. Принципы и практика. —СПб.: ПИТЕР, 2001.

12. Шкляр В. L, Мелещенко О. К., Мукомела О. Г., Паримсъкий I. С. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1996.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий