Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”
Кафедра гуманітарних дисциплін
на тему:
I курсу гр. 31
Перевірив викладач
Братіца Л.І.
План:
1.Вступ.
2.Порівняння китайської і західної медицини.
3.Видатні китайські лікарі та їх вклад у розвиток давньо-китайської медицини.
4.Превентивна медицина.
5.Історія та сучасність направлень китайської медицини.
6.Цілісний підхід до аналізу явищ.
7.Метод голковкалування и припікання, або акупунтура (Чжень-цзю)
8.Лікувальні властивості точок акупунктури.
9.Масаж
10.Китайська цигун-терапія.
11.Дванадцять каналов, зв’язаних з плотними та полими органами.
12.Класифікація внутрішніх органів.
13.Висновок.
Давньокитайська медицина.
Історія та сучасність
Всі народі світу мають свої традиційні методи лікування, які сторіччями старанно збиралися і бережно зберігалися в пам'яті нащадків. Їх позитивні результати , практичного застосування стали основою досвіду народної медицини. Але в XXст. в зв'язку зі стрімким розвитком хімічної фармакології, появою складних і точних діагностичних апаратів, широким застосуванням фізіотерапії інтерес до традиційних методів лікування стрімко знизився, багато методів стали забуті...
І тільки в остання десятиріччя знову виріс інтерес до народної медицини – вітчизняної, та особливо східної, до якої відноситься і Давньо-Китайська медицина. Це частково обумовлено “фармакологічною перенасиченістю” сучасної медицини і появою негативних реакцій організму (різного роду алергій, “лікарські хвороби”) до нових синтетичних препаратів.
В історичній перспективі китайська медицина в деяких відношеннях обігнала західну. Більш ніж два тисячоліття назад, в пер іуд правлення династії «Весеннего и осеннего периодов» (770-476 гг. до н.е..) та «Враждующих империй» (475-221 гг. до н.э.), в Китаї були записи трудів по медицині книга «Нэй-цзин» . Роботи греческого лікаря Гіппократа, жившего в 446-377 гг. до н.е.., який рахувався батьком західної медицини, відносяться до більш пізднего пер іуда. Тому «Нэй-цзин» поправу може рахуватися найдавнішою у світі роботою по медицині. «Нэй-цзин» включає в себе майже весь практичний медичний досвід, накоплений поколіннями китайських лікарів, об основує теоретичну систематику традиційного лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, а також ігловкалування та прижигання, акупунктури.
При порівнянні медицини Китаю та західних країн виявляються інші пріоритети китайської медицини. До їх числа належать використання наркотичних засобів для досягнення повного наркозу при проведенні операцій на череві і при других видах хірургічного втручання китайським хірургом і спеціалістом по акупунктурі Хуа Туо більше тисячі семисот років тому.
Хуа Туо, живий з 112 до 207 р. н.е.., використовував для анестезії при своїх сміливих, на той час операціях, яка стала видатною, чайну суміш “Ма-фей-сан”.
Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 гг. н.е..) написав вже в той час свою роботу “Рассмотрение различных болезней от воздействия холода”, в яких розглянув питання особливої диалектической діагностики китайської медицины, зберігшиї значення до сучасного часу.
А в середині IIIст. лікар Хуан Фу-ми (215-288 рр.) написав першу спеціальну книгу “Цзя-і-цзин”, яка стала основою всіх наступних видань і досліджень по ігловкалуванню та прижиганію (чжень-цзю-терапія). В працях Сун-си-мяо (VIIст. н.е..), Ван Чу (VIIIст. н.е..) методика чжень-цзю-терапії модернізуеться-становіться більш досконалою, і стає багатством багатьох поколінь.
Іншою значною подією в історії китайської медицини є опублікування Лі Шичженем в 1578 році фармацевтичного збірника «Бэн-Цзяо Ган-Му».
До нашого часу дійшло більш ніж шість тисяч китайських книг по медицині, в яких розповідається о різних методах лікування. Деякі з цих книг допомагають китайським лікарям і в наш час, в якості довідкових пособіях.
Значне місце в давньо-китайській медицині займала превентивна медицина. Ідея попередження хвороби стояла в самому початку дошедшего до нас лікарського спадку давнього Китаю. Так, наприклад, змістом одного з діалогів в перший главі книги «Нэй-Цзин» являється питання проте, як людина може захистити своє здоров'я. По цій причині гігієнічні засоби і боротьба з паразитами завжди відігравали велику роль в китайській історії. В період Танскої династії (618-907 рр. н.е..) китайським лікарям було відомо, що проказа була інфекційною хворобою, і хворі ізолювались від здорових людей. Також була здобутком давньокитайської медицини противооспенє прищеплення. Вперше вона була використувана в одинадцятому сторіччі, при цьому сироватка, взята в хворих оспой, вводилась здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга «Новая книга о прививках против оспы» (Чжун-тоу Хин-жу), новаторський труд в області иммунології, був відомий в ХVI столітті в деяких країнах Європи та Азії.
Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху династії Інь (1324-1066 рр. до н.е..) до династії Жоу (1066-1221 рр. до н.е..) різниця існувала між діетологіей (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Нєй-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарній (Шоу-и). В період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина подальший розподіл. Виникло одинадцять різних направлень:
1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фэн-май).
2. Общая медицина (Цзэ-и).
3. Педіатрія (Хао-фэн-май).
4. Лікування паралічем (Фэн-га).
5. Гінекологія (Фу-гэ).
6.Офтальмология (Ян-гэ).
7.Стоматологія(Гоу-ци).
8. Лікування хвороб глотки та гортані (Ян-хоу).
9. Ортопедія (Чжен-гу).
10. Зовнішні хвороби та хірургія (Цзинь-чжуан).
11. Метод ігловкалування и прижигання, або акупунктура (Чжень-цзю).
Зараз китайська медицина поділяться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об’єм знань, який повинен вивчатися особливо в лікарській спеціальності. Єдиним , що стало відомо на Заході, це ігловкалування та прижегання, «акупунктура».
Одночасно з призначенням спеціальних ліків і застосуванням акупунктури давньо-китайській медицині відомі наступні методи дії, які використовуються згідно з показаннями в різних областях медицини:
1. Скребковий масаж, наприклад, за допомогою монети (Хуа-ша).
2. Наклеювання лікарських засобів на шкіру (Бо-ди).
3. Банки (Хуа-гуань).
4. Введення медикаментів в шкіру шляхом “утюжки” (Юнь-фа).
5. Гідротерапія (подібно терапії по методу Кнайпа)
(Шуй-лао).
6. Бальнеотерапія (Ю-фа).
7. Лікування лікарськими парами та димом (Хунь-чжэн).
8. Накладання пов’язок з бджолиним візком (Ла-лао).
9. Грязі (Ни-лео).
10. Лікувальна гімнастика (Дао-инь).
11. Массаж (Дуй-на).
12. Китайская дихальна терапия (Ци-гун).
13. Щипковая терапия позвоночника (переважно в дітей)
(Ни-жи).
14.Надрізи шкіри (Га-чжи).
Різні з цих методів, і зараз знаходять багатогранне використання в лікарській практиці, і по можливості вдосконавлються.
Для китайської медицини є характерним цілісний підхід до аналізу явищ.
Характерний для китайської медицини цілісний підхід до аналізу явищ ґрунтується переважно на двох факторах:
1. Розгляді людського організму як органічно єдине ціле.
2. Визнання цілісності взаємини між людиною і
природою.
Людське тіло як органічно єдине ціле
Китайська медицина виходить з того, що різні частини людського тіла знаходяться між собою в тісному органічному взаємозв'язку. Центр цього органічного цілого знаходиться в п'ятьох щільних органах, відносини яких до інших частин тіла встановлюються через систему каналів (Чин-люо), що включає відповідно до традиційних китайських представлень кровоносні судини і нервові шляхи. Дія системи каналів виявляється у взаємодії між окремими щільними і по-лыми органами й в обміні між внутрішніми органами й іншими частинами тіла.
Так, наприклад, серце зв'язане через систему каналів з тонким кишечником, воно відає* кровоносними судинами. Ключем до розуміння його стану є поверхня мови. Легені знаходяться в зв'язку з товстим кишечником, вони відповідають за шкіру і волосяний покрив тіла. Ключем до розуміння їхнього стану є ніс. Селезінка зв'язана через систему каналів зі шлунком, вона відповідає за м'язи і кінцівки. Ключем до розуміння її стану є рот. Печінка зв'язана з жовчним міхуром, обоє відають сухожиллями. Ключем до розуміння її стану є очі. Бруньки зв'язані каналами із сечовим міхуром, вони відають кістами. Ключем до розуміння їхнього стану є вуха.
Відхилення від норми в роботі нутрощів відбивають відповідно до представлень китайської медицини через систему каналів на поверхні тіла. З іншого боку, хвороби, що проникають усередину через поверхню тіла, можуть поширюватися далі по канальних судинах. Наполнительные і порожні органи також можуть робити вплив один на одного через систему каналів. З огляду на взаємозв'язок,китайський лікар при встановленні причин захворювання робить на основі оцінки стану так званих п'яти отворів (мова, ніс, рот, очі, вуха), зовнішнього вигляду, кольору особи і пульсу висновок про зміни усередині організму. У такий спосіб можна установити, чи знаходяться внутрішні органи в стані спорожнювання (Ху) або наповнення (Шиа), сильні і рясні (Чэн) або слабкі (Шуай) ци і кров, яке співвідношення між захисними силами організму (Чжан) і хвороботворним початком (Хэ) і т.д.
Відповідно до того ж підходу в практиці китайської медицини використовується метод лікування «охолодження печінки» (Цин-гань), якщо пацієнт скаржиться на печіння в очах, що мають почервонілий збуджений вид. Метод «охолодження серця» (Цин-синь) і «відводу вогню тонкого кишечнику» (Хэ Сяо-чан-хуо) застосовується, якщо пацієнт скаржиться на появу пухирців у роті і мовою. Грипозну інфекцію і кашель можна вилікувати, сприяючи функції «розширення» (Хуань) легень. При хворобах шкіри, фурункульозі й інших ознаках захворювання на поверхні тіла застосовуються методи «внутрішньої підтримки» (Дуо-ли) і «внутрішнього знищення» (Нэй сяо), що також засновано на теорії цілісності, що лежить в основі китайської медицини, відповідно до якої внутрішній стан і зовнішній вигляд людського тіла утворять нероздільне ціле.