Вступ
Розділ 1. Становлення первісного суспільства і первісного лікування
Розділ 2. Лікування в первісному суспільстві
2.1. Історія первісного суспільства
2.2. Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування
2.3. Джерела по історії первісної ери і первісного лікування
2.4. Дані письмових джерел
Розділ 3. Первісні лікарі
Висновки
Список використаних джерел
В наші дні, коли у всьому світі на перший план виходить пріоритет загальнолюдських цінностей, підготовка лікарів у всіх країнах світу немислима без широкої гуманітарної освіти і розвитку історичного мислення, без плідної наукової співпраці між народами різних держав.
Викладання усесвітній історії медицини закладає основи цих понять, вводить студентів в світ їх майбутньої професії, підвищує рівень загальної і професійної культури, виховує відчуття професійної лікарської етики.
Медицина як область людської діяльності і культури по суті своїй глибоко інтернаціональна: всі народи світу більшою чи меншою мірою внесли і продовжують вносити свій вклад до її розвитку, в становлення сучасної медицини і міжнародної співпраці в області охорони здоров'я. Історія медицини — яскраве свідоцтво все зростаючої єдності людського суспільства, що розвивається. Її вивчення неминуче наводить до розуміння глобальності загальнолюдських проблем і завдань в області медицини і охорони здоров'я населення, а у результаті — до усвідомлення власної відповідальності за долі нашої планети, до пошуків доріг і засобів їх рішення.
Як галузь науки історія медицини вивчає закономірності розвитку і історію лікування, медичних знань і діяльності народів світу впродовж всієї історії людства (з прадавніх часів до сучасності) в нерозривному зв'язку з історією, філософією, природознавством, культурою, складовою частиною якої вона є.
Як учбова дисципліна історія медицини — самостійний предмет, який вивчається на кафедрах (курсах) історії медицини вищих медичних учбових закладів в нашій країні і багатьох зарубіжних країнах. Невелика тривалість цього курсу не дозволяє вміщати в нього величезний фактичний матеріал по історії окремих медичних спеціальностей, та це і не входить в його завдання, — адже ще древні греки знали, що «учень — це не судина, яку потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити».
Розділ 1. Становлення первісного суспільства і первісного
лікування
Перехід від найближчих предків людини (австралопітеков) до підродини гомінід (тобто людей) довгий еволюційний процес, який протікав протягом мільйонів років і завершився, як показують археологічні дослідження, на рубежу третинного і четвертинного періодівУ встановленні кордону між тваринним світом і людиною існують два підходи: антропологічний і філософський.
У основі антропологічного підходу лежить біологічна своєрідність людини, його морфологічна відмінність від найближчих до нього предкових форм. Ця відмінність визначається гомінідною тріадою:
1) прямоходінням, або біпедією;
2) вільною кистю з великим пальцем, що протиставляється , здібною до тонких трудових операцій;
3) відносно крупним високорозвиненим мозком.
Ознаки гомінідної тріади остаточно сформувалися не одночасно, а на різних етапах еволюції.
Згідно з сучасними палеоантропологічними даними перша ознака гомінідної тріади — прямоходінням — склався вже у найближчих предків людини — австралопітеків (більше 2 млн. років тому, в кінці третинного періоду). Прямоходіння створило передумови для розвитку трудової діяльності і, таким чином, з'явилося вирішальною ознакою гомінідів. Іншими словами, в процесі еволюції прямохождіння випереджало становлення трудової діяльності: спочатку австралопітеки стали прямоходячими, а потім гомініди (тобто люди) почали створювати перші знаряддя праці (на відміну від точки зору Л. Моргана: людина встала на ноги для того, щоб звільнити руки для гарматної діяльності) .
Друга ознака гомінідної тріади — розвинена кисть — сформувався на рубежі нижнього і середнього палеоліту, до часу виникнення роду Homo (300/200 тис. років тому).
Становлення третьої ознаки — високорозвиненого мозку — за часом було ще тривалішим: маса мозку наблизилася до сучасної на стадії пізніх палеоантропів (близько 50/40 тис. років тому), тоді як вдосконалення його структури продовжувалося впродовж всієї історії роду Homo. Таким чином, формування гомінідної тріади, а отже, і людини сучасного вигляду — неоантропа (Homo sapiens), остаточно завершилося близько 50/40 тис. років тому (див. таблиці. 2 і 3).
У основі філософського підходу до визначення критеріїв людини і його виділення з тваринного світу лежить соціальне єство людини — його гарматна (або трудова) діяльність, мислення, мова, суспільні стосунки.
Розділ 2. Лікування в первісному суспільстві
2.1 Історія первісного суспільства
Історія людства починається разом з виникненням людини на Землі. Сучасна історична наука визначає в розвитку людства дві ери: 1) неписьменну історію (первісна, або докласова, ера) і 2) письмову історію людства (з IV тисячоліття до н. е.).
Історія первісної ери вивчає людське суспільство від виникнення людини (більше 2 млн років тому) до формування перших цивілізацій (IV тисячоліття до н. е.). За своєю тривалістю первісна ера охоплює більше 99% всієї історії людства (див. таблиці. 1). Все подальші періоди історії (стародавній світ, середні століття, нова і новітня історія) займають не більше 1 % історичної дороги людства.
Не дивлячись на відсутність писемності (і письмовій історії), історія первісного суспільства є невід'ємною складовою частиною всесвітньо-історичного процесу розвитку людства і не може визначатися як до історія, або праісторія, а первісна людина — як доісторичний.
Первісно-громадських буд є універсальними: через нього пройшли всі народи нашої планети без виключення. У його надрах складалися вирішальні передумови для всього подальшого розвитку людства: гарматна (або трудова) діяльність, мислення і свідомість, мова і мови, господарська діяльність, соціальні стосунки, культура, мистецтво, а разом з ними лікування і гігієнічні навики. Аналіз їх розвитку від самих витоків має важливе практичне значення для формування концепції історичного розвитку медицини в цілому.
2.2 Періодизація і хронологія первісної ери і первісного лікування
У історії первісної ери виділяють три етапи: становлення первісного суспільства (понад 2 млн. років — 40 тис. років тому назад); розквіт первісного суспільства (40 тис. років тому — X тисячоліття до н. е.); розкладання первісного суспільства (з X—V тисячоліть до н. е.)
Відповідно історичним етапам умовно визначаються три періоди в розвитку первісного лікування:
1) становлення людини, первісного суспільства і первісного лікування, коли відбувалося первинне накопичення і узагальнення емпіричних знань про природні лікувальні засоби (рослинного, тваринного і мінерального походження);
2) лікування в період розквіту первісного суспільства, коли розвивалося і затверджувалося цілеспрямоване вживання емпіричного досвіду колективного лікування в соціальній практиці;
3) лікування в період розкладання первісного суспільства, коли разом із зародженням класів і приватної власності йшло становлення культової практики лікування (що зародилася в період пізньої родової общини), продовжувалося накопичення і узагальнення емпіричних знань лікування (як колективного досвіду общини і індивідуальної діяльності лікаря).
2.3 Джерела по історії первісної ери і первісного лікування
Вивчення розвитку лікувальної діяльності людини в різні періоди історії не однакова і, як правило, знаходиться в зворотній залежності від давності епохи. Найбільш складна реконструкція історії первісного суспільства: воно не залишило письмових джерел, а осмислення археологічних і етнографічних даних має сповна об'єктивні труднощі і вимагає того, що постійного передивляється наших вистав у зв'язку з новими науковими відкриттями.
Достовірні наукові знання про лікування первісної ери базуються на даних археології і етнографії, палеопатології і палеоботаніки, палеоантропології і палеопсихології.
Дані археології. Основними речовими джерелами первісної історії є: знаряддя праці, залишки первісних споруд, святилища, поховання і останки людини, предмети первісної культури.
Археологічні знахідки, що є у розпорядженні учених, складають лише нікчемну частину тих предметів, якими користувалася первісна людина. Причини цього двоякого роду. По-перше, археологичєєкая вивчена на різних континентах неоднакова. По-друге, надбанням археології стає лише те, що зберігається в землі протягом тисяч і мільйонів років (предмети з дерева, шкіри, кори або рослин не зберігаються).
Дані палеопатології. Палеопатологія вивчає патологічні зміни останків первісної людини, точніше, його скелета.
До виникнення палеопатології, яка як наука сформувалася близько ста років тому, існувало уявлення про те, що первісна людина була абсолютно здорова, а хвороби виникли пізніше як результат цивілізації. Подібної точки зору дотримувалися вельми освічені люди, наприклад Жан-Жак Руссо, який щиро вірив в існування «золотого, століття» на зорі людства. Деякі хвороби людини, такі як силікоз або променева хвороба, безумовно, є продуктом ноосфери і пов'язані з діяльністю людського розуму (і деколи безрозсудною його діяльністю). Але це справедливо лише відносно обмеженого числа захворювань.
Концепція «золотого століття» не ставила в центрі своєї уваги здоров'я людини. Проте дані палеопатології певною мірою сприяли її спростуванню. Вивчення останків первісної людини показало, що його кістки несуть на собі незгладимі сліди травматичних пошкоджень (мал. 1) і важких хвороб (таких як артрити, пухлини, туберкульоз, викривлення хребта, карієс зубів і ін.).