Смекни!
smekni.com

Кінезотерапія при сколіозах у дітей (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти і науки України

Вищій навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Горлівський регіональний інститут

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Фізична реабілітація в травматології та ортопедії

на тему:

КІНЕЗОТЕРАПІЯ ПРИ СКОЛІОЗАХ У ДІТЕЙ

2010 р

Зміст

1 Сколіотична хвороба

1.1 Етіологія і патогенез сколіотичної хвороби

1.2 Етіологічні фактори сколіотичної хвороби

2 Клініка сколіотичної хвороби

3 Клініко-фізіологічне обґрунтування кінезотерапії для дітей зі сколіотичною хворобою

3.1 Стимулююча дія

3.2 Трофічна дія

3.3 Компенсаторна дія засобів кінезотерапії

3.4 Механізм нормалізації функції

Список літератури

1 СКОЛІОТИЧНА ХВОРОБА

Сколіоз являє собою прогресуюче захворювання, що характеризується дугоподібним скривленням хребта у фронтальній площині й скручуванням хребців навколо вертикальної осі - торсія. Головна відмінність сколіозу від порушення постави у фронтальній площині - наявність торсій хребців. Крім деформації хребта при сколіозі спостерігається деформація таза й грудної клітки. Ці негативне зміни приводять до порушення діяльності серцево-судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту й багатьох інших життєво важних систем організму. Тому обґрунтовано говорити не просто про сколіоз, а про сколіотичну хвороби [14,3].

1.1 Етіологія і патогенез сколіотичної хвороби

Сколіотична хвороба виникає в період росту хребта. Це поліетіологічне захворювання. Первинні порушення відбуваються в межхребцевих дисках, де в силу обмінних порушень сполучної тканини виникають дистрофічні процеси, що приводять до зсуву диска, тобто эпіфізеолізу. Уражений диск зміщається в опуклу сторону, даючи початок біомеханічним порушенням. Подальший розвиток і прогресування сколіозу відбувається при активній участі нервово-м'язової системи, тому що зсув студенистого ядра змінює умови рівноваги. Паравертебральні м'язи, що здійснюють антигравітаційну функцію, роботу з утримання тіла у вертикальному положенні, діють у різних умовах на стороні опуклості й увігнутості хребта. Різна активність м'язів приводить до зміни конфігурації відростків, до яких вони прикріплюються, і до поступової зміни форми зростаючого хребця. Провідну роль у цих змінах грають поперечно-остисті м'язи. При формуванні дуги скривлення у верхній і середній її частині м'язова активність підвищена на стороні опуклості, а в нижній частині - на стороні ввігнутості. Як компенсація надмірної напруги паравертебральных м'язів, в організмі хворої дитини відбувається зміни статики й зв'язкового апарата хребта, нахил тіла й розтягання зв'язувань на стороні перенапружених м'язів. Зі скривленням хребта навантаження, що діє на зростаючі хребці, приводить до їхньої клиноподібної деформації, що збільшує сколіоз, і до гвинтоподібного скручування - торсії. У процесі компенсації наявного скривлення хребта й відхилення центра ваги тіла від стійкого стану відбувається відхилення голови, зсув таза, а потім під впливом однобічної тяги м'язів формується противоискривление хребта над основною дугою й під нею [17, 8].

Існує поділ сколіотичної хвороби по патогенетичній ознаці, виділяючи основний патогенетичний фактор, що формує сколіоз.

Залежно від цього сколіози діляться на 3 групи – дискогенні, гравітаційні й міотичні.

Дискогенні сколіози формуються на ґрунті дисплазії хребта, при яких студеністе ядро межхребцевого диска первинно зміщюється, внаслідок чого виникають всі наступні ланки сколіотичної хвороби.

Результат і прогноз сколіотичної хвороби при дискогенних сколіозах багато в чому визначаються станом м'язів хребта й тулуба. Поки паравертебральні м'язи здатні протидіяти порушенню рівноваги тіла при змінах у межхребцевих дисках і хребцях, прогресування сколіозу не відбувається. Із втратою м'язової компенсації скривлення, коли антигравітаційна функція починає виконуватися зв'язковим апаратом хребта, сколіоз починає прогресувати.

Гравітаційні сколіози виникають внаслідок порушення симетрії тіла дитини щодо хребта: при кривошиї, грубих однобічних рубцях, перекосі таза, укороченні м'язів на одній стороні. При таких сколіозах лікувальні заходи, спрямовані на усунення порушень статики, можуть бути досить ефективними. До них належать й засоби лікувальної фізкультури, що забезпечують вирівнювання м'язової тяги, подовження м'язів, усунення наявної однобічної контрактури.

Міотичні сколіози виникають при функціональній неспроможності м'язів тулуба внаслідок ураження нервової системи при церебральних інфекціях, міопатії, поліомієліті й ін. Дисфункції м'язів при цій групі сколіотичної деформації стають пусковим механізмом порушення статики [10,2].

1.2 Етіологічні фактори сколіотичної хвороби

Всі етіологічні фактори сколіотичної хвороби розділені на первинні, статико-динамічні й загально-патологічні.

Первинно-патологічні фактори, щовикликаютьпорушення росту й розвитку хребта, можуть мати як уроджений, так і придбаний характер: уроджений клиноподібний або напівклиноподібний хребець із асиметрією осі росту, дисплазія (диспластичний сколіоз), коли одна сторона хребта росте активніше іншої, наявність додаткового ребра на одній стороні, відсутність ребра на якій-небудь стороні, зрощення V поперекового хребця із крижами (сакралізація), перехід I крижового хребця в поперекову область (люмбалізація).

Первинно-патологічні фактори придбаного характеру, що приводять до порушення росту й розвитку хребта й сколіотичної хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильним лікуванням компресійним перелому хребта, туберкульозного ураження хребців.

Статико-динамічні фактори призводять до розвитку сколіозу внаслідок тривалого асиметричного положення тіла, що сприяє скривленню хребта (наприклад, різниця в довжині нижніх кінцівок уродженого характеру, однобічний уроджений вивих стегна, однобічне плоскостопість, неправильно зрослий перелом костей однієї з кінцівок).

Загально-патологічні фактори сприяють прогресуванню сколіозу, або його виникненню у зв'язку з різким зниженням опірності організму хворого й зменшенням компенсаторних можливостей [19,1].

2 КЛІНІКА СКОЛІОТИЧНОЇ ХВОРОБИ

Характерні порушення статики виявляють рано. При обстеженні хворої дитини встановлюються стійкі ознаки бічного відхилення хребта й торсіонні зміни, обумовлені в положенні як стоячи, так і лежачи (у розвантаженні). Функціональні дослідження м'язової сили й рухливості хребта виявляють більш-менш значні порушення.

Важливе значення для клініки має поділ сколіозів за рівнем поразки – шийно-грудний, грудний, попереково-грудний, поперековий і комбінований. При шийно-грудному типі сколіозу вершина скривлення розташовується на рівні IV–V грудних хребців (ТIV–V); при ньому рано виникають патологічні деформації в області грудної клітини, зміни лицьового кістяка. Функції серцево-судинної й дихальної систем порушуються мало. При цьому типі сколіозу консервативне лікування не завжди успішно. При грудному сколіозі в більшості хворих спостерігається прогресування хвороби. Первинна дуга має вершину на VII–IX грудних хребцях (ТVIII–IX), порівняно швидко виникають деформації грудної клітини, реберний горб. Характерні виражені функціональні порушення зовнішнього подиху й кровообігу (кифосколіотичне серце). До грудного сколіозу по клінічній картині примикає попереково-грудний сколіоз для якогохарактерна вершина першої дуги в області X–XI грудних хребців (ТX–XI). Поперековий сколіоз має вершину скривлення на I–II поперекових хребцях (LI–II), повільно прогресує, не супроводжуючись значними порушеннями подиху й кровообігу. Характерні рано виникаючі болі в області деформованого кістяка. У таких хворих прогресування сколіозу може виникнути в дозрілих літах через спондилоартроз, що розвивається. Комбінований сколіоз має дві первинні дуги скривлення – на рівні VIII–IX і грудних I–II поперекових хребців, це S-образний тип сколіозу. Захворювання схильне до прогресування, проявляється не тільки змінами хребта й статики, але й порушеннями функції зовнішнього подиху й кровообігу. Для них, так само як і для поперекових сколіозів, характерний біль у попереково-крижовій області. Цей тип сколіозів частіше спостерігається при диспластичних процесах.

По важкості клінічної картини сколіози діляться на 4 ступені. В основі такого розподілу лежать розходження за формою дуги сколіозу, по куту відхилення первинної дуги від вертикальної лінії, по ступені виразності торсіонних змін і по стійкості наявних деформацій.

I ступінь сколіозу характеризується простою дугою скривлення, хребет при цьому нагадує російську букву С. На рентгенограмі, зробленої в положенні лежачи, кут відхилення не перевищує 10°. Клінічні прояви сколіозу найбільш виражені в положенні стоячи, при розвантаженні асиметрія положення тіла зменшується, але повністю не зникає.

II ступінь сколіозу відрізняється від першої появою компенсаторної дуги скривлення, внаслідок чого хребет здобуває форму латинської букви S. Кут відхилення основної дуги сколіотичного скривлення – до 25°. Деформація хребта при II ступені сколіозу здобуває більше стійкий характер. При переході в горизонтальне й при невеликому витягненні скривлення в порівнянні з вертикальним положенням згладжується дуже незначно.

III ступінь сколіозу. За формою хребет має не менш двох дуг. Кут відхилення основної дуги, обумовлений рентгенологічно, становить від 25° до 40º. Торсіонні зміни різко виражені, проявляються значною деформацією грудної клітини й наявністю реберного горба. Всі зміни хребта й грудної клітини носять стійкий характер.