Смекни!
smekni.com

Особливості діагностики та лікування хронічного панкреатиту з синдромом шлункової гіперацидності в амбулаторних умовах (стр. 2 из 6)

Вперше запропонований показник кількісної оцінки постпрандіального залуження у хворих на ХП – показник постпрандіального залуження, величина якого тісно корелює зі ступенем вираженості зовнішньосекреторної недостатності.

Вперше виявлена достовірна різниця між середніми показниками постпрандіального залуження у хворих з зовнішньосекреторною недостатністю та без неї, що покладено в основу способу діагностики вторинної зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози.

Встановлено, що інгібітори протонної помпи достовірно (p<0,05) зменшують інтенсивність больового синдрому у хворих з підвищеним та нормальним рівнем ацидності в шлунку та значно менше впливають на його інтенсивність при гіпоацидності шлунка.

Комбінована терапія з короткостроковим трьохдобовим призначенням фамотидину та подовженим призначенням пантопразолу забезпечує зменшення больового синдрому в хворих на ХП найбільш ефективно як за швидкістю так і за інтенсивністю.

Практичне значення одержаних результатів визначається розробкою диференційованого, під контролем pH-метрії, призначення інгібітора протонної помпи – пантопразолу. В групі хворих на ХП з вираженою та помірною гіперацидністю, а також нормоацидністю шлунка рекомендовано пантопразол у дозі 40 мг 2 рази на добу, а в хворих з помірною гіпоацидністю шлунка – 40 мг 1 раз на добу.

Значення частки ефективного постпрандіального залуження менше 24,68±6,64 % є об'єктивним показником, що визначає покази до диференційованого призначення блокаторів шлункової ацидності в комплексному лікуванні зовнішньосекреторної недостатності.

Результати роботи впроваджені в лікувальну практику гастроцентру Вінницької міської поліклініки № 2, Вінницької центральної районної клінічної лікарні, гастроентерологічних відділень Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І.Пирогова, Кримської республіканської установи: клінічної лікарні ім. Н.А. Семашко.

Матеріали дисертації використовуються у лекційному курсі для студентів, лікарів-інтернів, практичних лікарів та при проведенні практичних занять на кафедрі поліклінічної терапії та сімейної медицини Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, кафедрі шпитальної терапії Львівського національного медичного університету ім. Д.Галицького, кафедрі внутрішньої медицини Сумського державного університету, кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини, кафедрі терапії та сімейної медицини ФПО Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено розробку основних теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження. Дисертантом самостійно визначена мета та завдання даного дослідження, проаналізована наукова література з вивченої проблеми.

Здобувач провела самостійно клінічні, лабораторні та інструментальні дослідження, серед яких: комп'ютерна базальна рН-метрія по протягу шлунка за методикою проф. В.М. Чернобрового, багатогодинні внутрішньошлункові рН-фармакопроби, добовий внутрішньошлунковий рН-моніторинг, C13-дихальний уреазний тест на Н.pylori, C13-амілазний тест до моменту апаратного аналізу. За участі асистентів та лаборантів кафедри проведені фіброезофагогастродуоденоскопії з прицільною біопсією. Загально-клінічні та загально-лабо­раторні аналізи проведені лаборантами Вінницької міської поліклініки № 2.

Спільно зі співробітниками науково-дослідного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова здійснено морфологічні та біохімічні дослідження. Здобувачем особисто написані всі розділи дисертації. Аналіз та узагальнення одержаних результатів, обґрунтування висновків проведено спільно з науковим керівником. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, використано фактичний матеріал, отриманий дисертантом у процесі виконання досліджень.

Апробація результатів дисертації.Основні положення роботи викладені та обговорені на VI Міжнародному медичному конгресі студентів та молодих учених (Тернопіль, 21-23 травня 2002); XIII науково-практичній конференції вищих медичних закладів освіти Вінницького регіону (Київ-Вінниця, 14-15 червня 2002); Всеукраїнській науково-прак­тич­ній конференції "Сучасні методи діагностики та лікування в клініці внутрішніх хвороб" (5-6 лютого 20004); ХV з’їзді терапевтів України (Київ, 21- 23 квітня 2004); Пироговських читаннях (Вінниця, 3-4 червня 2004); науково-практичному симпозіумі "Езофаго-гастро-pH-моніторинг та ізотопні тести в сучасній гастроентерології" (Вінниця, 5-6 квітня 2006); науково-практичній конференції "Актуальні питання фармакотерапії у загальній практиці – сімейній медицині" (Вінниця, 26-27 жовтня 2006); ІХ з’їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Вінниця, 10-12 травня 2007); науково-практичній конференції "Актуальні питання фармакотерапії у загальній практиці – сімейній медицині" (Вінниця, 8-9 листопада 2007); науково-практичній конференції "Досягнення і терапія поєднаних хвороб органів травлення" (Тернопіль, 22-23 листопада 2007).

Матеріали дисертації апробовані на спільному засіданні кафедр поліклінічної терапії та сімейної медицини, внутрішньої медицини № 1, № 2, № 3, внутрішньої медицини медичного факультету № 2, клінічної фармакології, клініко-діагностичної гастроентерологічної лабораторії Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, Вінницького міського гастроцентру (лютий, 2008).

Публікації.За темою дисертаційного дослідження За матеріалами дисертації опубліковано 14 наукових праць (з них 3 у співавторстві), які повністю відображають зміст проведеного дослідження. 8 праць опубліковано в рекомендованих ВАК України наукових журналах (з них 6 самостійних).

Структура та обсяг дисертації.Дисертація викладена на 170 сторінках машинописного тексту, з яких 130 сторінок залікового принтерного тексту, і складається із вступу, огляду літератури, загальної методики та основних методів дослідження, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел (271 джерело: 161 викладених кирилицею та 110 викладених латиницею) та додатків. Робота ілюстрована 30 рисунками та 28 таблицями. Наведено 3 розрахункові формули.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Усі пацієнти, відібрані для дослідження, перебували в стадії загострення ХП, хворі включались в дослідження з першого дня перебування в денному стаціонарі, в дослідження включались хворі з наступними супутніми захворюваннями: біліарні дискінезії, хронічні холецистити, постхолецистектомічний синдром, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, функціональна шлункова диспепсія, хронічний гастродуоденіт, пептична ерозія, пептична виразка шлунка та/або ДПК.

З дослідження виключались: хворі віком менше 17 років та більше 70 років, хворі з вираженою серцевою, легеневою, печінковою, нирковою недостатністю, хворі з хірургічними втручаннями на шлунку в анамнезі, вагітні, хворі, які мали медикаментозну алергію до ІПП та Н2-гістаміно­блокаторів, хворі на злоякісні новоутворення.

У всіх обстежених хворих виконувався збір анамнезу, оцінка клінічної симптоматики, клінічний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, лейкоцити та лейкоцитарна формула), біохімічний аналіз крові (загальний білок, білірубін, АЛТ, АСТ), рівень альфа-амілази крові, загальний аналіз сечі, діастаза сечі, копрограма. Всім досліджуваним хворим виконувалась езофагогастродуоденоскопія, тести на Н. рylori: швидкий уреазний тест з гастробіоптатом, Immunocomb 2, дихальний С13-уреазний тест, УЗД органів черевної порожнини та заочеревинного простору, С13-амілазний дихальний тест. Всім хворим проводили комп’ютерну експрес-гастро-рН-метрію, вивчали динаміку внутрішньошлункової ацидності шляхом добового та багатогодинного моніторування внутрішньошлункового рН.

Дослідження проведено в 2 етапи. На першому етапі обстежено 237 хворих, яким встановлено діагноз ХП в фазі загострення, та ще не призначено лікування.

Всіх хворих розподілили на дві групи: основна та порівняльна. До основної групи відносили хворих на ХП у випадку виявлення гіперацидності в шлунку за методикою комп’ютерної внутрішньошлункової експрес рН-метрії (четвертий чи п’ятий функціональний інтервал (ФІ) рН за Чернобровим). Групу розділили на дві підгрупи: перша підгрупа - гіперацидність виражена при рН 0,86 — 1,29 (ФІ рН5); друга підгрупа — гіперацидність помірна при рН 1,3 — 1,59 (ФІ рН4). До порівняльної групи відносили хворих на ХП у випадку виявлення нормоацидності або гіпоацидності в шлунку за методикою комп’ютерної експрес-гастро-рН-метрії. Групу розділили на три підгрупи: перша підгрупа - нормоацидність при рН 1,6 — 2,29 (ФІ рН3); друга підгрупа - гіпоацидність помірна при рН 2,3 — 3,59 (ФІ рН2); третя підгрупа - гіпоацидність виражена при рН 3,6 — 6,99 (ФІ рН1).

На другому етапі досліджували 142 хворих, які після обстеження та встановлення діагнозу ХП знаходились на амбулаторному лікуванні, яке, окрім дієти типу 5-П (за Певзнером), включало обов'язкове застосування міотропних спазмолітиків (но-шпа, дуспаталін), анальгетиків (баралгін, парацетамол), ферментних препаратів (креон) та диференційоване призначення кислотознижуючих препаратів. Всіх обстежених цієї групи було розподілено на 3 групи, репрезентативних за чисельністю, віком і статтю.

Пацієнти першої групи (31 особа), хворі на ХП отримували лише обов’язкове лікування.

Пацієнти другої групи - 40 хворих на ХП, які окрім обов’язкового лікування отримували фамотидин.

Хворі третьої групи - 46 хворих на ХП, які окрім обов’язкового лікування отримували пантопразол.

Хворі четвертої групи - 35 хворих на ХП, яким окрім обов’язкового лікування призначали комбіновану терапію фамотидином та пантопразолом.

Для переважної більшості хворих на ХП характерним був біль різного характеру у верхньому відділі живота. Більшість хворих скаржились на біль в епігастральній зоні (38,56 %), біль у правому підребер'ї (31,78 %). Рідше хворі скаржились на біль в лівому підребер'ї (16,53 % випадків). Біль в епігастрії часто супроводжувалась іррадіацією у спину, рідше біль віддавав у ліву половину грудної клітки. У 69,78 % хворих мали місце відчуття тиску та важкості в епігастральній зоні.