Прогнозування фін діяльності підприємства та планування її результативності

Дніпропетровський державний університет Факультет прикладної економики Контрольна робота предмету “Мікроекономика” тема: Прогнозування фінансової діяльності підприємства та планування її

Дніпропетровський державний університет


Факультет прикладноїекономики


Контрольна р о бота

з предмету “Мікроекономика”

тема: Прогнозування фінансової діяльності підприємства та планування її

результативності

студентки гр. ЗЕО-00-01

заочного вітделения

Кравченко О.В.

Перевірив

__________ Ломова Л.І.

м.Дніпропетровськ

2001р.

Поліщук Н.В.

кандидат економічних наук

ПЛАНУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Необхідність регулювання результативності діяльності підприємства визначається її значною роллю у розвитку підприємства і гармонійному забезпеченні інтересів його власників, персоналу та держави.

Планування результативності діяльності підприємства можна здійснювати, використовуючи такі три головні його системи: 1) прогнозування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 2) поточне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання; 3) оперативне планування рівня результативності діяльності підприємства та його використання. Кожній із цих систем властиві свої форми реалізації.

Перша з них реалізується у вигляді розробки політики формування та ви­користання рівня результативності діяльності підприємства (політика регулю­вання результативності); період планування — до трьох років. Друга система реалізується у вигляді розроблення поточних планів з усіх головних аспектів формування й використання рівня результативності діяльності підприємства; період планування — рік. Третя система реалізується у вигляді розробки та до­ведення до виконавців бюджетів з усіх головних питань формування і вико­ристання рівня результативності діяльності підприємства; період плануван­ня — місяць, квартал.

Усі системи планування результативності діяльності підприємства взаємо­пов'язані й реалізуються у певній послідовності. Початковим етапом плану­вання є розробка політики регулювання результативності діяльності підприєм­ства, яка покликана визначати завдання і параметри поточного її планування. Поточне планування результативності діяльності підприємства, у свою чергу, створює основу для розроблення й доведення до виконавців оперативних бюджетів з усіх головних питань її формування та використання.

Система прогнозування рівня результативності діяльності підприємства (перша із зазначених вище трьох систем планування) — найскладніша у за­гальному механізмі її регулювання, її реалізація полягає у розробленні політи­ки регулювання результативності діяльності підприємства на наступні роки. Під такою політикою розуміють визначення системи довгострокових цілей формування рівня результативності діяльності підприємства у відповідності із завданнями розвитку підприємства та вибір найефективніших шляхів їх до­сягнення.

Процесу розроблення політики регулювання результативності діяльності підприємства відповідають такі послідовні етапи:

— визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;

— дослідження факторів зовнішнього середовища та ступеня їх впливу н результативність діяльності підприємства;

— визначення системи стратегічних цілей формування рівня результативності діяльності підприємства;

— конкретизація цільових показників формування рівня результатив-ності діяльності підприємства за періодами їх реалізації;

— розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;

— розроблення політики використання рівня результативності діяльності підприємства;

— розроблення системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації політики регулювання результативності діяльності підприємства;

— оцінка розробленої політики регулювання результативності діяльності підприємства.

Визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства залежить переважно від тривалості періоду, прийнятого для формування загальної стратегії розвитку підприємства та його фінансової стратегії. Це пов'язано з тим, що політика регулювання результативності діяльності підприємства є складовою частиною цих стратегій, а тому вона не може виходити за межі періоду їх розроблення, хоч цей період може бути коротшим.

До інших умов визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства можна віднести: ступінь передбачуваності розвитку економіки в цілому та кон'юнктури тих сегментів товарного і фінансового ринків, із якими пов'язана діяльність підприємства (в умовах сучасного нестабільного, а з окремих аспектів і непередбачуваного розвитку економіки країни цей період не може бути дуже тривалим і в середньому повинен визначатися у межах трьох років); галузеву приналежність підприємства; розмір підприємства; стадію його життєвого циклу тощо.

Дослідження факторів зовнішнього середовища і ступеня їхнього впливу на результативність діяльності підприємства потребує попереднього вивчення економіко-правових умов діяльності підприємства та можливої їхньої зміни у наступно­му періоді, аналізу кон'юнктури товарного й фінансового ринків і факторів, що їх визначають, розроблення прогнозу кон'юнктури у розрізі окремих сегментів то­варного і фінансового ринків, пов'язаних із діяльністю підприємства.

Визначення системи стратегічних цілей формування рівня результативності діяльності підприємства має бути підпорядковане головній меті її регу­лювання — максимізації добробуту власників підприємства у поточному та перспективному періоді у гармонійному поєднанні з інтересами держави і персоналу підприємства. Ця головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням завдань і особливостей подальшого розвитку підприємства, а то­му необхідно встановити певні цільові показники, які дають змогу оцінити: наблизилося підприємство до своїх стратегічних цілей чи віддалилося від них. До таких цільових показників можна віднести середньорічні темпи зростання результативності процесів праці, розподілу чистої продукції процесу праці, розподілу чистого прибутку та інших процесів.

Конкретизація цільових показників формування рівня результативності діяльності підприємства за періодами їх реалізації передбачає здійснення її за роками перспективного періоду, що створює основу подальшого поточного її планування. При цьому слід забезпечити синхронізацію у часі всіх стратегіч­них цільових показників регулювання результативності діяльності підприємс­тва з урахуванням послідовності й комплексності усіх завдань, що розв'язу­ються підприємством.

Оцінка розробленої політики регулювання результативності діяльності підприємства має провадитися за такими головними параметрами:

1) ступінь узгодженості політики із зовнішнім середовищем (у процесі оцінки визначається, наскільки розроблена політика регулювання результа­тивності діяльності підприємства відповідає прогнозованому розвиткові еко­номіки країни та змінам кон'юнктури товарного і фінансового ринків);

2) рівень внутрішньої збалансованості політики (при цьому визначається, наскільки вона узгоджується із загальною фінансовою стратегією підприємс­тва, наскільки узгоджуються між собою окремі цілі й цільові показники полі­тики регулювання результативності діяльності підприємства, наскільки ефек­тивні й узгоджені між собою заходи щодо забезпечення її реалізації);

3) можливість реалізації політики з урахуванням наявного ресурсного потен­ціалу підприємства (виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового тощо);

4) прийнятність рівня ризиків, пов'язаних із реалізацією політики (поза-як рівень результативності діяльності підприємства тісно пов'язаний із рівнем ризиків, то у процесі оцінки необхідно визначити, наскільки рівень господар­ських ризиків допустимий для діяльності підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат);

5) очікувані результати реалізації політики. Окрім того, можна оцінити зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня керованості його структурними підрозділами, поліпшення умов роботи і побуту працівників, підвищення рівня матеріальної і соціальної задоволеності персоналу тощо.

Розроблення політики регулювання результативності діяльності підприєм­ства дає змогу вживати ефективних управлінських заходів з усіх головних ас­пектів формування її рівня та використання у процесі поточного планування.

Система поточного планування формування і використання рівня ре­зультативності діяльності підприємства (друга із зазначених трьох систем пла­нування) базується на політиці її регулювання і полягає у розробленні конк­ретних видів планів.

Вихідними показниками для таких поточних планів є: цільові показники, розроблені у процесі формування політики регулювання результативності ді­яльності підприємства; заплановані обсяги операційної, інвестиційної і фінан­сової діяльності підприємства; системи розроблених на підприємстві норм і нормативів затрат окремих видів ресурсів; наявна система ставок податкових платежів; дані аналізу результативності діяльності підприємства за попередній період.

Оскільки низка вихідних передумов розроблення поточних планів має імовірнісний характер і розсіювання їхніх параметрів в умовах сучасної еконо­мічної нестабільності країни досить високе, поточні плани бажано розробля­ти у кількох можливих варіантах — "оптимістичному", "ймовірному", "песи­містичному".

Головним видом поточного плану, пов'язаного з результативністю діяль­ності підприємства, є план доходів і витрат із діяльності підприємства. Уза­гальнена форма цього плану тісно пов'язана з формою бухгалтерського облі­ку "Звіт про фінансові результати". Класифікація доходів і витрат за видами діяльності й функціями співвідноситься із цим звітом.

У цьому плані поквартальне відображаються такі статті доходів: дохід від реалізації (готової продукції, товарів, робіт і послуг); інший операційний дохід (реалізація іноземної валюти, реалізація інших оборотних активів, крім фінан­сових інвестицій, операційна оренда активів, інші операції); дохід від участі у капіталі (від інвестицій в асоційовані підприємства, від спільної діяльності, від інвестицій у дочірні підприємства); інші фінансові доходи (одержані дивіден­ди, одержані відсотки, інші доходи від фінансових операцій); інші доходи (реалізація необоротних активів, реалізація фінансових інвестицій, реалізація майнових комплексів, інші доходи від звичайної діяльності).

У плані відображаються ще й такі статті витрат: собівартість реалізації (продукції, товарів, робіт і послуг); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати (витрати на дослідження та розроблення, собівартість реалізованої іноземної валюти, собівартість реалізованих виробничих запасів, операційна оренда активів, інші витрати операційної діяльності); витрати від участі у капіталі (втрати від інвестицій в асоційовані підприємства, втрати від спільної діяльності, втрати від інвестицій у дочірні підприємства); фінансові витрати (відсотки за кредит, інші фінансові витрати); інші витрати (собівар­тість реалізованих необоротних активів, собівартість реалізованих фінансових інвестицій, собівартість реалізованих майнових комплексів, інші витрати від звичайної діяльності); податки із прибутку від звичайної діяльності.

Система оперативного планування формування та використання рівня результативності діяльності підприємства (третя із зазначених трьох систем планування) полягає у розробленні системи бюджетів (бюджетуванні). Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду (зазви­чай місячний чи квартальний), який відображає витрати і надходження кош­тів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності. Він дета­лізує показники поточних планів і є головним документом, який доводиться до центрів відповідальності усіх типів.

Бюджети, що застосовуються у процесі оперативного планування резуль­тативності діяльності підприємства, класифікуються за рядом ознак: за сфера­ми діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової); за змістом показників (за затратами, доходами, прибутком); за видами витрат (поточний бюджет — бюджет поточних витрат, капітальний бюджет — бюджет капітальних вит­рат); за широтою номенклатури витрат (функціональний бюджет, комплекс­ний бюджет); за методами розробки (стабільний бюджет, гнучкий бюджет).

Бюджети за сферами діяльності й за змістом показників відображають особливості регулювання результативності діяльності підприємств за сферами діяльності та центрами відповідальності різних типів.

Поточний бюджет контролює план доходів і витрат підприємства, що до­водиться до центрів прибутку.

Він складається із двох розділів: 1) поточні витрати; 2) доходи від поточ­ної (операційної) господарської діяльності. Загальна форма цього бюджету містить показники, що відповідають його призначенню і пов'язані з поточни­ми витратами, доходами від операційної діяльності підприємства, податкови­ми платежами, валовим прибутком (збитком), фінансовими результатами від операційної діяльності, фінансовими результатами від звичайної діяльності до оподаткування, податком на прибуток від звичайної діяльності, фінансовими результатами від звичайної діяльності, чистим прибутком.

Капітальний бюджет являє собою форму доведення до конкретних ви­конавців результатів поточного плану капітальних вкладень. Він розроб­ляється на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції та модерні­зації головних фондів, придбання нових видів обладнання і нематеріальних активів тощо.

Він складається із двох розділів: 1) капітальні витрати (витрати на придбання позаоборотних активів); 2) джерела надходження коштів (інвестиційних ресурсів). Загальна форма капітального бюджету містить показники, що відпо­відають його призначенню і пов'язані з капітальними витратами та джерелами надходження коштів.

За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комп­лексний.

Функціональний бюджет розробляється за однією (чи двома) статтями витрат — наприклад, бюджет оплати праці персоналу, бюджет інноваційних заходів, бюджет рекламних заходів тощо. Комплексний бюджет розробляєть­ся за широкою номенклатурою витрат — наприклад, бюджет виробничої ді­лянки підприємства, бюджет адміністративно-управлінських витрат підприєм­ства тощо.

За методами розроблення розрізняють стабільний та гнучкий бюджети.

Стабільний бюджет не змінюється із зміною обсягів діяльності підприєм­ства — наприклад, бюджет з охорони підприємства. Гнучкий бюджет передба­чає встановлення запланованих поточних чи капітальних витрат підприємст­ва не в чітко зафіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які залежать од відповідних показників обсягу його діяльності, — наприклад, від обсягу ви­пуску продукції чи обсягу будівельно-монтажних робіт. У цьому разі витрати в цілому з конкретного підрозділу операційної діяльності підприємства плану­ються за відповідним алгоритмом і залежать від запланованого обсягу постій­них статей бюджету, обсягу випуску чи реалізації продукції, встановленого нормативу змінних витрат бюджету на одиницю продукції.

Особливою формою бюджету є платіжний календар, який розробляється з окремих видів руху коштів (податковий платіжний календар, платіжний ка­лендар розрахунків із постачальниками тощо) та по підприємству в цілому (у цьому разі він деталізує поточний фінансовий план надходження і витрачан­ня коштів).

Платіжний календар складається, як правило, на наступний місяць (із розподілом на дні, тижні та декади). Він містить графік витрачання коштів і графік їх надходження.

Використання розглянутих систем і методів планування результативності діяльності підприємства як складової частини систем і методів планування його господарської діяльності дає, на наш погляд, змогу підвищити ефектив­ність її регулювання.


ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Прогнозування фінансової діяльності підприємства на сучасному етапі розвитку економіки є складним етапом фінансового планування. Досвід країн із розвиненою ринковою економікою свідчить про неухильне підвищення ро­лі фінансового планування на підприємствах, у фірмах і корпораціях. І це дає їм можливість уникати значних прорахунків і пов'язаних із ними втрат. Однак, на жаль, сучасні методи планування і управління фінансами далекі від ідеалу як за своєю структурою, так і за способами використання.

Безсумнівний інтерес викликає питання про напрями і специфіку засто­сування прогнозної моделі на рівні підприємства.

Нині прогнозування фінансової діяльності суб'єкта господарювання віді­грає важливу роль. Потрібні нестандартні підходи, які передбачають розробку і реалізацію нових, гнучких методик, спрямованих на універсальніше співвід­ношення планованих фінансових показників.

Процес прогнозування необхідно починати з прогнозу обсягів продажу, після чого визначаються необхідні активи для підтримки його рівня і прий­мається рішення щодо джерел фінансування необхідних активів. Потім мож­на спроектувати план руху готівки і балансові звіти.

Прогноз обсягу продажу, якій є початком усього процесу прогнозування, дає змогу отримати таку інформацію:

— передбачувані затрати на здійснення мети планування або видатки, які пов'язані з продажем (реалізацією) і маркетинговими рішеннями;

— передбачуваний обсяг робіт, що закладений у календарний план при плануванні виробничих потужностей (інакше кажучи, потреби у трудових і матеріальних ресурсах та організації їх використання)[1] .

Прогноз обсягів слід починати з огляду величин продажу за минулі 2—3 роки, використовуючи графічну форму. Беручи за основу попередні тренди обсягів продажу, виробництва нової продукції й прогноз загальноекономічно­го стану, можна спрогнозувати темп зростання обсягу продажу протягом року та прибуток із продажу.

Наведемо деякі фактори, які повинно розглядати підприємство у процесі прогнозування обсягів продажу:

1. Рівень економічної активності на ринку, де працює компанія (наскіль­ки стійкий економічний стан очікується на кожній території збуту).

2. Майбутня частка ринку, яку може зайняти підприємство на кожній те­риторії.

3. Виробничі й дистриб'юторські можливості підприємства, потенціал його конкурентів, виробництво нової продукції, що може бути запланована як підприємством, так і його конкурентами.

4. Стратегії ціноутворення. Наприклад, чи планує підприємство підвищи­ти ціни для зростання прибутку або понизити їх для збільшення частки рин­ку та отримання переваг від економії на витратах?

5. Інфляційні впливи на ціну. Підприємство може планувати підвищити ціни у середньому на величину очікуваного підвищення рівня інфляції.

6. Вплив рекламних кампаній, умов кредитування, просування товарів тощо. Тому прогнозується і розвиток цих напрямів.

Слід проявляти акуратність при прогнозуванні продажу. Це не означає якихось особливих труднощів, але якщо прогнози підприємства надто опти­містичні, то у кінцевому підсумку підприємство обтяжить себе накопиченим, не зайнятим у виробництві устаткуванням та оборотним капіталом.

Будь-який прогноз фінансових вимог повинен включати визначення:

— розміру необхідних грошових фондів протягом даного періоду;

— частини цих фондів, які будуть утворені з внутрішніх джерел протягом аналогічного періоду;

— потреби у зовнішніх джерелах фінансування, за мінусом утворених фондів від необхідних.

Для оцінки потреб у зовнішніх джерелах фінансування пропонується ви­користовувати метод проектованого фінансового звіту. При цьому проекту­ються потреби в активах на поточний період, потім зобов'язання (пасиви) та власний капітал, що будуть утворені за нормальних умов функціонування. Після цього віднімаються спроектовані пасиви і капітал від необхідних акти­вів для визначення додатково необхідних фондів (ДНФ). У цій процедурі не­обхідно дотримуватися таких етапів:

— прогноз звіту про прибуток;

— прогнозування балансу;

— утворення додатково необхідних фондів;

— фінансування "зворотного оживлення".

Етап /. Прогноз звіту про прибуток. У ході цього етапу прогнозується звіт про прибуток на поточний рік для того, щоб отримати суму нерозподі­лених прибутків підприємства протягом року. Це має співвіднести операцій­ні витрати, ставки податку на прибуток, відсоткові платежі й сплачувані дивіденди. У спрощеному випадку робиться припущення, що витрати підви­щуватимуться на такий відсоток, на який зростатиме продаж. Головна метацієї частини прогнозу — визначення величини прибутку, який одержить підприємство і потім утримає його у виробництві для реінвестування протя­гом планового року.

Розглянемо використання цього методу на прикладі даних підприємства (табл. 1). Таблиця 1 показує фактичний (1999 року) та прогнозний (2000 року) звіти про прибутки. Спочатку ми припускаємо, що продаж і витрати зростати­муть на 10% у 2000 році порівняно з 1999 роком. Тому у перших трьох рядках стовпчика 3 показано прогнозований продаж, операційні витрати та аморти­заційні відрахування. Прибуток до вирахування податків і платежів за нарахо­ваними відсотками (ПВПН) знаходимо шляхом віднімання, тоді як платежі за нарахованими відсотками просто перенесені зі стовпчика 1 у стовпчик 3.

Фактичний і прогнозований звіти про прибутки (у гри.) Таблиця 1.

Фактичний 1999 рік

(1)

Базис прог­нозу (2)

Первіс­не поло­ження

(3)

Прогноз на 2000 рік

Зворотне оживлення (4) Друге положення (5)

Кінцевий результат

(6)

Продаж

3000

Х1.Ю

3300

— >

3300

3300

Витрати за мінусом амортизації

2616

Х1.10

— >

Амортизація

100

Х1.10

110

— >

110

110

Сукупні операційні витрати

2716

2988

2988

2988

ПВПН

284

312

— >

312

312

Процентні платежі

88

— >

88

+ 5

93

93

Прибутки до вирахування .податків

196

224

219

219

Податки

78

89

—1

88

88

Чистий прибуток до виплати дивідендів за акціями

118

135

131

131

Дивіденди за акціями

4

— >

4

— >

4

4

Чистий прибуток

114

131

127

127

Потім розраховується прибуток за вирахуванням податків та чистий при­буток до виплати дивідендів за акціями. Дивіденди за акціями перенесені зі стовпчика 1. Вони залишаються постійними, поки підприємство не прийме рішення про додатковий випуск акцій у 2000 році. Потім розраховується чис­тий прибуток.

Етап 2. Прогнозування балансу. Якщо обсяг продажу продукції підприєм­ства повинен зрости, то й активи також мають збільшитися. Оскільки у 1999 році підприємство максимально використовувало виробничі потужності, то для досягнення вищого рівня продажу кожна стаття активів має збільшитися. Для проведення операцій потрібно буде мати більше готівкових коштів. Збільшення продажу зумовить накопичення дебіторських рахунків, додаткового оборотного капіталу, придбання нового обладнання та верстатів.

Якщо зростає продаж, то таким же чином зростатиме закупівля сировини, що автоматично приведе до збільшення кредиторських рахунків. Відповідно для виконання більшого обсягу робіт буде залучена додаткова робоча сила, що приведе до збільшення оподатковуваного прибутку. Тому зростатимуть і нара­хована заробітна плата, і податкові платежі. Взагалі, ці автоматичні (спонтан­ні) пасивні рахунки зростатимуть настільки, наскільки й продаж. Нерозподі­лені прибутки також збільшуються, але не так, як продаж.

Наприклад, якщо підприємство одержує прибуток і спрямовує його час­тину у виробництво, нерозподілені прибутки зростатимуть навіть тоді, коли продаж спадатиме. Тому новий обсяг нерозподілених прибутків складати­меться з попереднього рівня плюс доповнення до нерозподілених прибутків.

Узагальнюючи, можна зазначити:

— вищий рівень продажу необхідно зміцнювати вищим рівнем активів;

— деяке зростання активів може бути профінансоване внаслідок автома­тичного збільшення кредиторських рахунків, рахунків накопичених платежів і за допомогою нерозподілених прибутків;

— нестача має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання по­зичок чи продажу звичайних акцій нового випуску.

Таблиця 1 містить фактичний баланс 1999 року та проектований баланс на 2000 рік.

Для прогнозу балансу використовуємо таку ж саму методику, яку вико­ристовували при розробці прогнозованого звіту про прибуток. Ті статті балан­су, що, як очікується, зростатимуть прямо пропорційно до продажу, мно­жаться на коефіцієнт 1,10 для отримання первісного прогнозу на 2000 рік.

Таким чином, готівкові кошти у 2000 році заплановані у розмірі 11 млн. грн.: 10 млн. грн. (1,10) = 11 млн. грн. Дебіторські рахунки — у розмірі 412 млн. грн.: 375 млн. грн. (1,10) = 412 млн. грн. і так далі. У нашому прик­ладі всі активи зростають разом із продажем, тому, як тільки буде закінчено прогнозування окремих статей активів, ці статті можуть бути сумовані для от­римання прогнозованої величини сукупних активів у балансі підприємства.

Прогноз рахунків пасивів, що автоматично зростають (кредиторські ра­хунки та рахунки накопичених платежів), поданий у стовпчику 3. Прогноз су­купних активів встановлено на рівні 2 млрд. 200 млн. грн., якій указує на те, що підприємство має додати 200 млн. грн. нових активів для підтримки вищо­го рівня продажу. Однак валові прогнози статті пасивів та акціонерного капі­талу, як показано у нижній частині стовпчика 3, дорівнюють 2 млрд. 88 млн. грн. Через те, що баланс повинен сходитися, підприємство повинно отрима­ти додаткові 112 млн. грн.: 2200 млн. грн. — 2088 млн. грн. = 112 млн. грн. Цю суму ми визначаємо як додатково необхідні фонди. Останні будуть отримані за рахунок позичок банку, випуску довгострокових облігацій, продажу звичайних акцій нового випуску або за рахунок комбінації цих трьох джерел.

Етап 3. Утворення додатково необхідних фондів. Підприємство свої рі­шення щодо джерел фінансування ґрунтуватиме на кількох факторах, що включають:

Фактичний та прогнозований баланс підприємства (в грн.) Таблиця 2.

Фактичний 1999 рік (1)

1 + g Продаж (2)

Прогноз на

2000 рік

Друге положення (5)

Кінцевий результат (6)

Первісне поло­ження (3)

ДНФ (4)

Готівкові кошти

10

Х1.10

11

— >

11

11

Дебіторські рахунки

375

Х1.10

412

— >

412

412

Оборотний капітал

675

Х1.10

677

— >

677

677

Валові поточні активи

1000

1100

1100

1100

Обладнання та верстати

1000

Х1.10

1100

— >

1100

1100

Валові активи

2000

2200

2200

2200

Кредиторські рахунки

60

Х1.10

66

— >

66

66

Векселі до оплати

110

— >

110

+28

138

140

Рахунки накопичуваних платежів

140

Х1.10

154

— >

Г54

154

Валові поточні пасиви

310

330

358

360

Довгострокові облігації

754

— >

754

+28

782

784

Валовий борг

1064

1084

1140

1144

Привілейовані акції

40

— >

40

— >

40

40

Звичайні акції

130

130

+56

186

189

Нерозподілені прибутки

766

+68

334

827

827

Валовий акціонерний капітал

896

964

1013

1016

Валові пасиви та акціонерний капітал

2000

2088

+112

2193

2200

Додатково необхідні фонди (ДНФ)

112

7

0

Сукупні ДНФ

112

119

119

- цільову структуру капіталу підприємства;

- вплив короткострокових позичок на поточний коефіцієнт підприємства;

- умови, що склалися на ринку боргових зобов'язань та акціонерного капіталу;

- обмеження, притаманні борго­вим договорам, що накладаються підприємством.

Прогноз був би завершеним — первісна нестача була б встановлена і під­приємство змогло б отримати необхідну суму, якби зміни не приводили до подальших зрушень у будь-якій статті звіту про прибуток або у рахунках ба­лансу. Однак, коли підприємство вирішує проводити фінансування за рахунок нового боргу, його відсоткові витрати зростатимуть, або за рахунок випуску додаткових акцій, що викличе підвищення сукупних платежів за дивідендами. Ці зміни приведуть до такого ефекту фінансування, як "зворотне оживлення".

Етап 4. Фінансування "зворотного оживлення ". При проведенні фінансово­го прогнозування виникає проблема, пов'язана із фінансуванням "зворотного оживлення", яке визначається як результат проведення дій із фінансування зростання активів, що впливає на звіт про прибуток і баланс. Отримані для фінансування нових активів зовнішні фонди створюють додаткові витрати, які мають бути відображені у звіті про прибуток та які занижують первісне прог­нозування доповненнями до нерозподілених прибутків.

Для розв'язання цієї проблеми ми пропонуємо прогнозувати додаткові витрати за нарахованими відсотками та додаткові дивідендні платежі, які мо­жуть бути сплачені в результаті фінансування із зовнішніх джерел.

Доповнення до нерозподілених прибутків зменшується на 7 млн. грн. за рахунок фінансування "зворотного оживлення", тобто від 68 млн. грн. до 61 млн. грн. Це зменшення у додатку до нерозподілених прибутків, в свою чергу, знижує прогнозовану величину нерозподілених прибутків у балансі на таку ж суму. Тому у таблиці 2 — другий прогноз нерозподілених прибутків у балансі на 2000 рік становить 766 млн. грн. + 61 млн. грн. = 827 млн. грн., або на 7 млн. грн. нижче первісного прогнозу. Таким чином, нестача 87 млн. грн. матиме місце як прямий результат впливу фінансування "зворотного оживлення" — додаткові платежі за нарахованими відсотками та дивідендами зменшують прогнозовану величину нерозподілених прибутків на 7 млн. грн. від рівня первісного прогнозу. Саме тому існує додаткова нестача. Ця сума та­кож збільшує ДНФ від 112 млн. грн. до 119 млн. грн. і показана у нижній час­тині стовпчика 5 таблиці 2.

Можна побудувати третій прогноз балансу, використовуючи цю ж струк­туру фінансування, додаючи ці 7 млн. грн. до пасивних рахунків та акціонер­ного капіталу. Але нестача й надалі матиме місце, тільки вона буде значно меншою, ніж у другому прогнозі. Можна побудувати і четвертий прогноз звіту про прибуток і баланс, п'ятий прогноз звітів і так далі. У кожному пов­торенні величина ДНФ зменшується. Приблизно після п'ятого повторюван­ня величина ДНФ стане незначною, і тоді можна розглядати завершеність прогнозу.

Отже, при плануванні необхідно розробляти попередній прогноз, ґрунтуючись на продовженні минулих трендів і видів політики у майбутньому, що забезпечить керівників базовим прогнозом. Потім модифікується модель із метою визначення, який ефект матимуть різні операційні плани, що можуть вплинути на фінансовий стан підприємства та його прибутки. Альтернативні операційні плани можуть також розглядатися при різних темпах зростання продажу з використанням цієї моделі для аналізу дивідендної політики і рі­шень щодо структури капіталу.


ЛІТЕРАТУРА

1. Журнал “Фінанси” 2000-2001г.г.

2. Уилсон П. Финансовый менеджмент в малом бизнесе.

Под ред. В. А. Микрюкова. - М.: Аудит, ЮНИТИ. – 1995г.

3.


[1] Уилсон П. Финансовьій менеджмент в малом бизнесе: Пер. с англ./ Под ред. В. А. Мик-рюкова. - М.: Аудит, ЮНИТИ. - 1995.