Права та обов'язки лікуючого лікаря

Етика лікаря випливає із загальних етичних норм, що стосуються лікарської діяльності. Згідно з ними, лікар повинен поважати права людини та дбати про свою фахову гідність. Кожен лікарський вчинок, що підриває авторитет лікаря, порушує гідність лікарського

Вступ

Досліджую сучасні тенденції в медицині, варто припустити, що розвиток вітчизняної охорони здоров'я поряд з іншими характеристиками визначається зміною суті традиційних відносин лікаря і пацієнта. Відносини ці сьогодні в більшому ступені, чим у період радянського розвитку суспільства, наповняються економічними складовими; починають здобувати ліберальну маркетингову сутність. Крім класичних визначень, лікар, як фахівець, що допомагає при утраті фізичного і психічного здоров'я, що приймає пологи і продовжують життя, що полегшує страждання стражденних - починає виступати, у більшій або в меншому ступені, як виробник медичних послуг і продавець своєї праці і його результатів.

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Обов’язки лікаря

Для виконання своїх обов’язків лікар повинен мати свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини.

За лікарем зберігається свобода вибору в застосуванні обґрунтованих методів, які, на його думку, є найвиправданішими. Лікар повинен, однак, обмежитись такими діагностичними, лікувальними і профілактичними заходами, які дійсно необхідні хворому та відповідають сучасному рівню медичних знань.

В окремих ситуаціях лікар може відмовитись або ж ухилитись від лікування хворого, крім випадків, коли надання невідкладної лікарської допомоги не терпить зволікання. Не маючи змоги надати медичну допомогу хворому, або ж ухиляючись від неї, лікар зобов’язаний вказати хворому, а також його законним представникам, на іншу можливість її одержання.

Лікар може здійснювати лікарські заходи виключно з медичних та (або) естетичних показань.

Лікар повинен старанно провести діагностування, лікування і профілактику, присвячуючи на це необхідний час.

Лікар може почати лікування тільки після попереднього обстеження пацієнта. Винятком є хіба надзвичайні ситуації, за яких негайна лікарська допомога у формі поради може бути надана лише на відстані.

Проводячи діагностування, визначення нозології, профілактику і лікування, лікар не повинен виходити за межі своїх професійних можливостей.

Якщо ці заходи перевищують компетенцію лікаря, він повинен звернутися до компетентнішого колеги. Це не стосується надзвичайних ситуацій і важких захворювань, при яких зволікання може загрожувати здоров’ю і життю хворого.

Лікар повинен дбати про такі умови виконання своїх обов’язків, які забезпечують відповідну якість опіки над хворим.

Лікар зобов’язаний доброзичливо та культурно ставитись до пацієнта, шанувати його особисту гідність.

Лікар зобов’язаний поважати право пацієнта на свідому участь у прийнятті основних рішень, що стосуються його здоров’я.

Пацієнт повинен одержати доступно сформульовану інформацію щодо стану свого здоров’я. Пацієнт має знати про ступінь потенційного ризику діагностичних і профілактичних заходів та очікуваного покращання, що пов’язані з цими діями, а також про можливість іншої тактики лікування.

Лікар не може використовувати свого впливу на пацієнта поза лікувальною метою.

Діагностування, лікування і профілактика вимагають згоди пацієнта. Якщо пацієнт нездатний свідомо виявити свою волю, тоді це може зробити його законний представник чи фактичний опікун, тобто особа, яка постійно ним опікується.

Діагностування, лікування чи профілактику можна розпочати без згоди хворого лише в особливих випадках, коли є загроза життю та здоров’ю пацієнта або інших осіб.

У випадку відмови пацієнта від пропонованих заходів лікар повинен, у міру можливостей, оточувати його лікарською опікою.

За бажанням пацієнта лікар може не інформувати його про стан здоров’я чи перебіг лікування. Пацієнт може також назвати осіб, які контактуватимуть з лікарем від його імені. Надання інформації родині, коли це можливо, повинно бути погоджене з хворим.

Якщо хворий непритомний, то для його добра лікар може поінформувати іншу особу, будучи впевненим, що вона діє в інтересах хворого.

У випадку хвороби дитини лікар зобов’язаний вичерпно поінформувати її батьків або опікунів.

Якщо прогноз для хворого несприятливий, його слід тактовно й обережно повідомити про це. Інформацію про діагноз і несприятливий прогноз лікар може подати лише тоді, коли він твердо переконаний, що це не завдасть глибоких страждань або інших шкідливих для здоров’я пацієнта наслідків; проте, якщо пацієнт наполягає на цьому, лікар повинен її подати.

Лікар не має права перешкодити хворому звернутись до іншого лікаря з проханням про визначення стану його здоров’я і оцінки лікувальних заходів. Якщо хворий цього бажає, лікар повинен сприяти в одержанні такої консультації.

Під час лікування хворий має право користуватись опікою родичів або друзів, звертатись до осіб духовного стану. Лікар повинен з належним зрозумінням ставитись до близьких хворому осіб, які турбуються його життям і здоров’ям.

Лікар, який опікується хворим, повинен забезпечити безперервність лікування, а якщо необхідно — забезпечити опіку інших лікарів.

Якщо в процесі лікування лікар допустив серйозну помилку або ж виникли непередбачені ускладнення, він повинен поінформувати про це хворого та вжити заходів для їх усунення.

Коли ж стан хворого вимагає застосування особливих методів діагностування, терапії чи профілактики, які одночасно не можна застосувати усім пацієнтам, що їх потребують, лікар встановлює черговість їх здійснення для пацієнтів, керуючись медичними критеріями.

Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.
У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.
Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

Обов'язок надання медичної інформації

Лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я.

Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування.
В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані.

Лікарська таємниця

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Загальні умови медичного втручання

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.
Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта

Застосування методів профілактики, діагностики, лікування і лікарських засобів

У медичній практиці лікарі зобов'язані застосовувати методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, дозволені Міністерством охорони здоров'я України.

В інтересах вилікування хворого та за його згодою, а щодо неповнолітніх та осіб, яких було визнано судом недієздатними, - за згодою їх батьків, опікунів або піклувальників лікар може застосовувати нові, науково обгрунтовані, але ще не допущені до загального застосування методи діагностики, профілактики, лікування та лікарські засоби. Щодо осіб віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними застосування таких методів та засобів проводиться за їх згодою та згодою їх батьків або інших законних представників.

Порядок застосування зазначених методів діагностики, профілактики, лікування і лікарських засобів встановлює Міністерство охорони здоров'я України.

Подання медичної допомоги хворому в критичному для життя стані

Медичні працівники зобов'язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Така допомога може також подаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави.
Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Порядок припинення таких заходів, поняття та критерії смерті визначаються Міністерством охорони здоров'я України відповідно до сучасних міжнародних вимог.

Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Якісна і безпечна медична допомога

Пацієнти мають право на якісну медичну допомогу, що відповідає як сучасним технологічним стандартам, так і принципам людяності у стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг.
Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні повинна бути гарантована якість і безпека наданої медичної допомоги з метою задоволення потреб, обумовлених його станом, і виключення невиправданого ризику для життя і здоров'я.

Держава забезпечує якість і безпеку медичної допомоги пацієнтам завдяки відповідній системі сертифікації, ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належній підготовці і перепідготовці медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання, і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою.
При наданні медичної допомоги пацієнтам повинні використовуватися методики, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами.

Будь-яке медичне втручання повинно здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм.

Відповідальність за дотримання безпеки медичної діяльності стосовно здоров'я і життя пацієнтів в закладах охорони здоров'я несе адміністрація цих установ або приватно-лікуючий медичний працівник за місцем здійснення своєї практики.

Відповідальність за порушення прав пацієнта

Особи, винні у порушенні прав пацієнта, визначених цим законом, несуть відповідальність у випадках і в порядку, передбачених цивільним, адміністративним чи карним законодавством України. Шкода, заподіяна здоров'ю пацієнтів у результаті порушення їхніх прав, підлягає відшкодуванню у спосіб, встановлений цивільним законодавством України.
Факт здійснення стосовно пацієнтів протиправних дій, що спричинили заподіяння шкоди їхньому здоров'ю, може бути визнаний у результаті досудового розгляду із залученням організацій із захисту прав пацієнтів, представників інших громадських організацій і професійних медичних асоціацій, страхових організацій і (чи) у судовому порядку.
Умови і порядок страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, що заподіяна здоров'ю пацієнта, а також порядок виплати компенсацій визначаються законодавством України.

ПРАВА ЛІКАРЯ

Права медичних і фармацевтичних працівників щодо підприємницької діяльності

Загальні права громадян щодо підприємницької діяльності були викладені у розділі “Господарська діяльність та господарські відносини”, а специфічні права будуть приведені нижче.

Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;

е) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв’язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров’я середніх ставок і посадових окладів на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

і)безплатне користування квартирою з опаленням і освітленням тим, хто проживає в сільській місцевості, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва власного житла, придбання автомототранспорту;

й) першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами; к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

л) судовий захист професійної честі та гідності.

Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.

Право на доступ до медичної допомоги

Медичні послуги повинні плануватися й організовуватися у такий спосіб, який би давав можливість пацієнтам на рівний доступ до них, тобто незалежно від таких відмінностей, як раса, мова, релігія, стать, політичні чи філософські погляди, соціальний чи економічний стан, вік, ознаки генетичної спадковості.

Будь-яка відмова лікувальної установи або медичного працівника без законних підстав, передбачених правовими актами, у наданні пацієнтам медичної допомоги є неприпустимою і розглядається як дискримінація.
В усіх випадках, коли обставини надання медичної допомоги потребують від лікаря здійснити вибір пацієнта, обумовлений черговістю її надання, такий вибір повинен бути зроблений без дискримінації, справедливим чином і обгрунтований тільки медичними критеріями. Пацієнта можна залишити очікувати медичну допомогу тільки тоді, коли цього не можна уникнути і на якнайкоротший час.

Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності при медичному втручанні

Право на дотримання фізичної і психічної недоторканності і цілісності організму пацієнта є обов'язковою умовою надання йому медичної допомоги і не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачені чинним законодавством України. Це право може бути обмежене чи порушене тільки для порятунку життя пацієнта.

Рішення про медичне втручання, здатне спричинити погіршення фізичного чи психічного стану здоров'я пацієнта, з метою порятунку його життя чи лікування, спираючись на положення статей 7 і 8 цього закону пацієнт, випадку своєї дієздатності, приймає сам на основі повної інформації, наданої лікуючим лікарем, про що робиться запис у медичній документації пацієнта. Рішення про необхідність такого втручання, при недієздатності пацієнта, приймає консиліум лікарів, а в екстрених випадках, якщо неможливо зібрати консиліум, - лікуючий (черговий) лікар, про що також робиться запис у медичній документації пацієнта.

У процесі надання хірургічної допомоги пацієнту не допускається вилучення будь-яких протезів, органів, тканин і середовищ організму, включаючи тканини і середовища, що відриваються в процесі пологів і абортивний матеріал ні на які інші цілі, крім нормалізації стану здоров’я пацієнта.

Право на інформовану згоду

Обов'язковою попередньою умовою будь-якого медичного втручання є згода на це дієздатного пацієнта, отримана на основі наданої йому повної й об'єктивної інформації про таке втручання.

Згоду або незгоду на медичне втручання пацієнт повідомляє лікуючому лікарю або адміністрації установи охорони здоров'я.
Якщо пацієнтами є обмежено дієздатні особи, то при одержанні згоди їхніх законних представників на медичне втручання повинна також враховуватися думка самих пацієнтів, яких необхідно залучати до процесу ухвалення рішення у той спосіб, у який вони на це здатні і дозволяють обставини.
Згода пацієнта на медичне втручання може бути виражена усно, письмово або іншим способом. В усіх випадках, коли невиконання медичного втручання може привести до важких наслідків для пацієнта, відмова, надана йому або його законним представникам повинна бути виражена тільки в письмовій формі за підписом пацієнта або його законного представника.
Згода пацієнта необхідна в усіх випадках консервації і використання будь-яких компонентів людського тіла, у т.ч. з метою діагностики чи лікування.
У випадку коли лікар вважає, що медичне втручання необхідне для порятунку життя пацієнта або поліпшить стан його здоров'я, а сам пацієнт не в змозі прийняти рішення і його законний представник не приймає рішення про проведення медичного втручання або є відсутнім, лікар таке втручання робить.

Вирішення суперечностей після виконання такого медичного втручання проводиться в судовому порядку відповідно до законодавства.
Інформована згода пацієнта є обов'язковою умовою його участі в процесі клінічного навчання, медичних і наукових експериментів. Усі протоколи повинні бути надані відповідній етичній експертизі. Медичні і наукові експерименти не можуть бути проведені на пацієнтах, що самі не можуть висловити згоду й у них відсутній законний представник, а також на особах, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Право на вибір та відмову від медичного втручання

Пацієнт має право здійснювати самостійний і усвідомлений вибір у процесі діагностики, лікування, навчання, наукових і медичних експериментів на основі самовизначення.

Пацієнт має право на вибір практикуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника чи лікувально-профілактичної установи, за умови, якщо вони мають можливість забезпечити йому відповідну медичну допомогу.

Якщо за медичними показами є доцільним переведення пацієнта в інший лікувально-діагностичний заклад або виписку його додому, то пацієнт має право знати причини такого переводу або виписки. Необхідною умовою переводу є згода іншого закладу прийняти хворого. Якщо після виписки необхідно продовжити лікування або догляд за місцем проживання, то перед випискою необхідно пересвідчитися в тому, що відповідне лікування або догляд будуть реально здійснені.

Пацієнт має право вибору запропонованих йому методів лікування, діагностики і профілактики на основі повної та об'єктивної інформації, що йому зобов'язаний надати лікуючий лікар чи медичний працівник, що має відношення до його лікування.

Пацієнт може вимагати переведення в іншу установу охорони здоров'я, що повинно бути здійснене відповідно до діючого порядку, визначеного законодавством і якщо ця установа має можливість забезпечити відповідне лікування.

Пацієнт має право на заміну лікуючого лікаря, а також будь-якого іншого медичного працівника, причетного до його лікування, за умови, якщо його вимоги обґрунтовані.

Кожен пацієнт має право на повну чи часткову відмову від пропонованої медичної допомоги за умови, якщо йому докладно були роз'яснені наслідки цього рішення.

Відмова від медичного втручання повинна бути добровільною, оформлятися письмово і завірятися підписом пацієнта після одержання ним повної інформації про необхідність запропонованого лікування і можливих наслідків прийнятого ним рішення і включатися в медичну документацію пацієнта.

Пацієнт має право залишити установу охорони здоров'я в будь-який час, навіть якщо його лікар буде вважати продовження лікування необхідним. Водночас пацієнту це може бути заборонено, якщо його стан здоров'я може наразити на небезпеку чи принести шкоду здоров'ю інших осіб.
У випадках недієздатності пацієнта відмову від пропонованої медичної допомоги може виразити його законний представник.

Якщо законний представник неповнолітнього чи визнаного недієздатним пацієнта відмовляється від медичного втручання стосовно до пацієнта, але це не має екстреного характеру, проте необхідне для збереження здоров'я пацієнта, рішення про таке втручання приймає суд за поданням адміністрації установи охорони здоров'я, у якій пацієнту було рекомендовано зазначене медичне втручання.

Реалізація права на повну або часткову відмову від пропонованої медичної допомоги може бути обмежене у випадках, передбачених чинним законодавством України, з метою захисту здоров'я, прав і законних інтересів, як самого пацієнта, так і інших осіб.

Пацієнт має право на повну чи часткову відмову від надання інформації щодо свого здоров’я, якщо він висловить таке побажання, призначити у встановленому законом порядку представника для інформування його від свого імені, крім випадків, коли лікар вважає, що пацієнт повинний знати про суть свого захворювання, а також якщо він може наразити на небезпеку здоров’я інших осіб.

Кожен пацієнт має право на відмову від участі в біомедичних дослідженнях, навіть якщо вони поєднані з наданням йому медичної допомоги. Така відмова пацієнта не може бути причиною обмеження його в правах і не повинна бути причиною дискримінації стосовно нього.

Право на конфіденційність

Усі медичні дані про стан здоров'я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування так само, як і будь-яка інша інформація персонального характеру, є конфіденційними і не можуть бути розкриті для третіх осіб навіть після його смерті.

Конфіденційна інформація може бути розкрита тільки тоді, коли на це є персональна згода пацієнта чи у випадках, передбачених законом. Лікувальна установа так само, як і медичні працівники, несуть відповідальність за збереження і нерозголошення інформації про стан здоров'я пацієнта, включаючи дані про його особисте життя, що стали відомими в процесі надання медичної допомоги, а також інформацію, що міститься в письмових документах, архівах і комп'ютерних базах даних, у т.ч. інформацію про особисте майно пацієнта.

Пацієнт може зробити заяву про осіб, що не повинні бути проінформовані про його стан здоров'я. Ступінь захисту інформації повинна бути адекватною формі приховування даних. Якщо згідно чинного законодавства медичний заклад надає конфіденційну інформацію третій стороні пацієнт має право вчасно про це довідатись. Компоненти людського тіла, з яких можна отримати ідентифікаційну інформацію, також повинні зберігатися з дотриманням вимог захисту.

Право пацієнта на дотримання норм медичної етики та у лікувальній практиці з використання досягнень біомедицини

Медичні працівники мають етичний обов’язок і професійні зобов’язання діяти в інтересах пацієнта у будь-який час. Інтереси та благополуччя окремої людини домінують над інтересами суспільства або науки.
Діяльність медичного персоналу будь-якої установи охорони здоров'я в процесі надання медичної допомоги пацієнтам повинна бути заснована на дотриманні норм медичної етики, що включають у себе:
- поважне і гуманне ставлення медичного й обслуговуючого персоналу;
- полегшення фізичних і моральних страждань, включаючи знеболення, пов'язаних із захворюванням чи медичним втручанням відповідно до наявних наукових знань;

- індивідуальний підхід до пацієнта в процесі надання медичної допомоги;
- дотримання лікарської таємниці;

- гуманне ставлення в термінальній стадії невиліковного захворювання .
Пацієнт має право прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу духовної особи відповідної конфесії. Хворий, що помирає, має право на гуманне поводження і на гідну смерть Евтаназія (акт навмисного переривання життя пацієнта) або прискорення його смерті не може бути виконана медичним працівником навіть за проханням самого пацієнта або його близьких родичів. Допомога лікаря при самовбивстві, подібна евтаназії, навіть безнадійно хворого є неетичною.
Дотримання даних норм забезпечується медичним персоналом і керівництвом установ охорони здоров'я усіх форм власності, що надають медичну допомогу пацієнтам.

Втручання з метою модифікації геному людини може здійснюватися лише в профілактичних, діагностичних або терапевтичних цілях і лише за умови, що воно не спрямоване на зміну геному нащадків. Створення ембріонів людини для дослідницьких цілей, а також клонування людини забороняється. Неприпустимим є використання допоміжних медичних технологій для вибору статі дитини, яка має народитися за винятком випадків, коли це робиться задля уникнення серйозних спадкових захворювань, що пов’язані зі статтю.

Етичним має бути ставлення і до тіла померлого. При відсутності родичів, інших законних представників померлого допускається використання органів і тканин тіла покійного в навчальних і наукових цілях за умов дотримання права на повагу до тіла померлого й у порядку, передбаченому законодавством України.

Не допускається експорт і імпорт трупів і трупного матеріалу на комерційній чи іншій основі, крім випадків з наступним похованням.

Висновки

Етика лікаря випливає із загальних етичних норм, що стосуються лікарської діяльності. Згідно з ними, лікар повинен поважати права людини та дбати про свою фахову гідність.

Кожен лікарський вчинок, що підриває авторитет лікаря, порушує гідність лікарського фаху.

Лікар покликаний охороняти життя і людське здоров’я, запобігати хворобам, лікувати хворих і полегшувати їх страждання.

Здоров’я хворого має бути для лікаря найвищим законом!

Як у мирний час, так і в дні війни, лікар повинен виконувати свій обов’язок, шануючи людину без огляду на вік, стать, національність, расу, віросповідання, майновий стан, суспільне становище, політичні погляди чи інші обставини.


Література

1. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"

2. Медицинская газета «Здоровье Украины»

3. Закон України "Про права пацієнтів в Україні"

4. Етичний кодекс лікаря

5. Наказ МОЗ України від 20.09.93 р. №208 "про затвердження тимчасових кваліфікаційних характеристик лікарів-спеціалістів".

6. Наказ МОЗ України від 22.06.95 р. №114 "Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я, переліку лікарських посад і переліку посад фармацевтичних працівників";