ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАХВОРЮВАННЯ НА СНІД ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ
1.1 Етіологія хвороби
1.2 Епідеміологія
1.3 Патогенез та клінічні прояви ВІЛ
1.4 Лікування та профілактика
1.5 Характеристика стресового стану при ВІЛ
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ БОРОТЬБИ З ХВОРИМИ НА СНІД
2.1 СНІД – медико-соціальні проблеми і перспективи
2.2 Порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям
2.3 Робота служби "Телефон довіри"
2.4 Консультування в зв'язку з тестуванням на ВІЛ
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД
3.1 Клінічні ознаки депресивних станів
3.2 Психологічна допомога при депресіях та стресах хворим ВІЛ-інфекції
3.3 Методика та результати дослідження
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1
Актуальність. У нашому суспільстві, на жаль, існує ряд соціальних проблем, пов'язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві й недостатній державній підтримці.
Внаслідок дискримінації багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику, у тому числі споживачів ін’єкційних наркотиків, працівників комерційного сексу та чоловіків, що мають секс з чоловіками. Значна кількість ВІЛ-позитивних людей стикається з порушенням прав на працю, освіту, медичну допомогу та конфіденційність діагнозу.
Зараз в Україні функціонує мережа центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, але їх недостатньо, щоб надати послуги всім, хто цього потребує. Окрім того, вони здебільшого розташовані в обласних центрах, і люди з невеликих населених пунктів не мають можливості отримати належну допомогу. Результати опитування, проведеного у червні 2005 року, засвідчили, що 32% ВІЛ-позитивних респондентів не знали, чи ВІЛ-інфекція розвинулася в їхньому організмі настільки, що вони потребують антиретровірусної терапії, оскільки ці люди не мали доступу до відповідних закладів, де було б проведено належне медичне обстеження.
Гострою проблемою залишається надання допомоги ВІЛ-позитивним дітям. Інфраструктура надання медичних послуг дітям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, є недосконалою: немає національного центру для лікування дітей, істотно обмежено можливості їх ранньої діагностики (до 18 місяців); у більшості медичних установ відсутнє сучасне обладнання та препарати для лікування опортуністичних захворювань. В центрах СНІДу немає посади педіатра, у той час як спостерігаються непоодинокі випадки, коли медичні працівники в поліклініках, через позитивний ВІЛ-статус дитини, відмовляють у наданні їй медичної допомоги.
В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності з питань ВІЛ/СНІДу, які б фінансувалися державою. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ/СНІДу проводяться та/або фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями.
Також необхідно докласти зусиль для охоплення таких уразливих груп населення як ув’язнені та чоловіки, що мають секс з чоловіками. Люди, що перебувають у місцях позбавлення волі, знають про ВІЛ/СНІД недостатньо: за результатами дослідження, проведеного у 2005 році, тільки 39% з них знали про те, як попередити передачу ВІЛ статевим шляхом. Також обмежено доступ ув’язнених до лікування ВІЛ; через погані санітарно-гігієнічні умови та харчування вони ризикують заразитися туберкульозом та іншими опортуністичними захворюваннями.
Поінформованість та знання про ВІЛ/СНІД чоловіків, що мають секс з чоловіками, також невисокі, тоді як ризикована поведінка широко розповсюджена. Під час дослідження, проведеного у 7 містах України, лише 53% чоловіків, вказали, що вони користувалися презервативом під час останнього статевого акту з чоловіком. Водночас бракує програм профілактики ВІЛ, спрямованих саме на цю цільову групу.
Інфекційне захворювання, що спричиняється вірусом імунного дефіциту людини (ВІЛ) і передається переважно статевим і парентеральним (при внутрішньом'язевих та внутрішньовенних ін'єкціях) шляхами. Основною особливістю цієї інфекції є зростаюче пригнічення імунітету (захисної системи організму людини), чим викликає клінічно виражену форму - синдром набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS), який проявляється лімфоаденопатією (збільшення лімфатичних вузлів), інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань та закінчується смертю.
В 1981 році у районі Лос-Анджелеса (США), серед молодих чоловіків гомосексуалістів були виявлені хворі з рідкісним захворюванням - пневмонією, яку викликає Pneumocyslis carini (пневмоциста) і саркомою Капоші (пухлина шкіри). Як відомо, пневмоцистна пневмонія зрідка трапляється у будинках пристарілих, але перебігає в нетяжкій формі. У Лос-Анджелесі, навпаки, запалення легень мало затяжний тяжкий перебіг і смертельні наслідки. Саркома Капоші, як відомо, є рідкісною формою раку шкіри. Вона розвивається переважно в осіб похилого віку у вигляді висипань на підошвах та інших ділянках тіла, перебігає тривалий час і відносно доброякісно. Тут вона вражала молодих чоловіків, ускладнювалась метастазами (віддалені від первинного вогнища ураження будь-яких органів раковим процесом) і закінчувалась емері пісно.
Спеціальні дослідження показали, що у хворих серйозно страждає імунна система - рідко послаблюється імунітет (саме клітинний імунітет). З легкої руки журналістів хворобу назвали синдромом набутого імунодефіциту, така назва є невдалою, хоча би по тій причині, що у переважної більшості заражених спостерігається довготривале вірусоносійство без ознак ураження клітин імунної системи. Сам синдром набутого імунодефіциту належить до багатопричинних станів, то і о може викликатись різними факторами, а не лише вірусом СНІДу. Для позначення цієї патології все частіше вживають термін "ВІЛ-інфекція" (ВІЛ-вірус імунодефіциту людини).
Предмет дослідження – психофізіологічні особливості ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
Об`єкт дослідження – психологічні проблеми ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
Мета дослідження полягає втому, щоб охарактеризувати надання психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.
Завдання роботи:
1) проаналізувати суть, поширення та перебіг захворювання на СНІД;
2) охарактеризувати особливості надання психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД;
3) проаналізувати особливості депресивних станів серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
Відкриття збудника пов'язане з дослідженнями, що були виконані в Пастерівському інституті (Франція) під керівництвом професора Люка Монтаньє і в Національному інституті раку (США) групою Роберта Гаяло.
У зв'язку з тим, що хвороба вражає клітини імунної системи, шукали віруси, спроможні вбивати лімфоцити. Наприкінці 1983 року групою Л.Монтаньє зроблено повідомлення про те, що одержано новий вірус і доведено його етіологічну (причинну) роль у розвитку СНІДу. Мри цьому використовувалась методика пошуку вірусу Р.Галло. Через декілька місяців аналогічний вірус було відкрито і в лабораторії Р.Галло. Обох вчених визнано першовідкривачами вірусу СНІДу.
Розрізняють два неповні і йми збудника - віруси імунодефіциту людини 1 і 2 (ВІЛ-1 і ВІЛ-2). Перший розповсюджений у всіх країнах світу, другий переважно в Західній Африці, але вже виявляється в різних країнах Європи й Америки.
Існує декілька гіпотез про виникнення нової хвороби.
1. Спочатку гадали, що вірус отримано в умовах лабораторії і призначений був для біологічної війни. Але шляхи зараження досить складні і на ефект від такої зброї треба було б чекати дуже довго.
2. Більш вірогідне природне виникнення захворювання. У 1985 році дослідники з Гарвардського університету виділили від африканських зелених мавп вірус, який за своєю будовою і властивостями близький до ВІЛу. Було встановлено, що він патогенний (заразливий) для азіатських макак і спричиняє у них хворобу, яка нагадує СНІД у людини. Цей вірус знайдено, також і у мавп у природних котловинах центральної Африки, де зосереджена велика кількість радіоактивних руд. Саме радіоактивний фон в місцях її видобування легко міг викликати появу мутанта, що став збудником СНІДу.
У центральній Африці виявлено найбільш ранні серологічні докази ВІЛ - інфекції у людей і найвищий рівень захворюваності супроти інших регіонів планети. Тому центральні райони Африки вважаються тією територією, де у 70-ті роки розпочалась сучасна пандемія.
Припускають, що з Африки вірус потрапив з мігрантами на о.Гаїті, а звідти - до США. Жителі цього екзотичного острова через злидні легко стають жертвами сексуальної експлуатації багатих громадян США. Епідемія досить швидко розповсюдилась у США, а далі - продовжила тріумфальний похід вірусу в інші країни і його розповсюдження триває.
ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56° С він гине до 30О хв., а при 100 ° С - зразу гине. На нього згубно діють ефір, ацетон, 70% етиловий спирт, 0.2% розчин гіпохлориту натрію. Вірус зберігає життєздатність у висушеному стані протягом 4-6 діб при 22° С, а при нижчій температурі - значно довше.
ВІЛ-інфекція належить до антропонозів - джерелом є хвора людини або вірусоносій. Хворі заразні протягом усього життя. Максимальна тривалість вірусоносійства ще не встановлена, але вже добре відомо, що число осіб інфікованих вірусом у багато разів перевищує число хворих на СНІД. Інфікований стає заразним досить швидко, нерідко через 1-2 тижні після зараження. Таким він, очевидно, залишається до кінця життя.