Смекни!
smekni.com

Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі (стр. 1 из 4)

Зміст

Вступ

Розділ І. Опис хвороби

1.1. Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби

1.2. Ступені, форми і симптоми ГХ

Розділ ІІ. Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі

2.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ

2.2. Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГХ

2.3. Комплекс вправ при ГХ

Розділ ІІІ. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Гіпертонічна хвороба — це хронічне захворювання, що вражає різні системи організму, що характеризується підвищенням артеріального тиску вище за норму, найпоширеніше захворювання серцево-судинної системи. Встановлено, що страждаючі гіпертонічною хворобою складають 15 — 20% дорослого населення за даними різних епідеміологічних досліджень. ГХ досить часто приводить до інвалідності і смерті. В основі захворювання лежить артеріальна гіпертензія. Артеріальна гіпертензія є одним з головних чинників ризику розвитку ІБС, мозкового інсульту і інших захворювань.

Тема нашої роботи – Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі.

Актуальність полягає у тому щоб розглянути реабілітацію при цій хворобі, адже Гіпертонічна хвороба знаходить неухильну тенденцію до зростання і зв'язано це, перш за все з тим, що гіпертонічна хвороба — це хвороба цивілізації, її негативних сторін (зокрема, інформаційного буму, збільшеного темпу життя, гіпокінезії і ін.). Все це викликає неврози, у тому числі серцево-судинні, негативно впливаючи на організм і його регуляторні механізми, у тому числі на регуляцію судинного тонусу. Крім цього, неврози і стреси ведуть до зайвого викиду в кров катехоламинів і тим самим сприяють розвитку атеросклерозу.


Розділ І. Опис хвороби

1.1 Причини виникнення і клінічна течія гіпертонічної хвороби

Причинами виникнення гіпертонічної хвороби є атеросклерозні поразки периферичних судин і порушення нейроендокринної регуляції.

Повної ясності в розумінні етіології гіпертонічної хвороби немає. Зате добре відомі чинники, сприяючі розвитку захворювання:

— нейропсихічне перенапруження, емоційний стрес

— спадково-конституційні особливості

— професійні шкідливості (шум, напруга зору, підвищена і тривала концентрація уваги) надмірна маса тіла і особливості харчування (надмірне споживання солоної і гострої їжі) зловживання курінням і алкоголем вікова перебудова регуляторних механізмів (юнацька гіпертонія, клімакс у жінок)

травми черепа

гіперхолестеринемія

хвороби нирок

атеросклероз

алергічні захворювання і ін.

Оскільки рівень АТ визначається співвідношенням серцевого (хвилинного) викиду крові і периферичного судинного опору, патогенез ГХ формується унаслідок зміни цих двох показників, який можуть бути наступними:

підвищення периферичного опору, обумовлене або спазмом, або атеросклерозною поразкою периферичних судин;

збільшення хвилинного об'єму серця унаслідок інтенсифікації його роботи або зростання внутрішньосудинного об'єму циркулюючої крові (збільшення плазми крові через затримку натрію);

поєднання збільшеного хвилинного об'єму і підвищення периферичного опору.

Незалежно від клінічного і патогенетичного варіантів перебігу гіпертонічної хвороби підвищення АТ приводить до розвитку артеріосклерозу трьох основних органів: серця, головного мозку, нирок. Саме від їх функціонального стану залежать течія і результат гіпертонічної хвороби.

1.2 Ступені, форми і симптоми ГХ

В останньому варіанті класифікації артеріальної гіпертензії, рекомендованої експертами ВОЗ (1962, 1978, 1993, 1996), передбачається виділення трьох стадій артеріальної гіпертензії (АГ), яким передує прикордонна гіпертензія (лабільна або транзиторна гіпертензія) трьох ступенів тяжкості.

I. Класифікація по рівню АТ:

— нормальний АТ — нижче 140/90 мм рт. ст.;

— прикордонна АГ — АТ знаходиться в межах 140/90 — 159/94 мм рт. ст.;

- артеріальна гіпертензія — АТ дорівнює 160/95 мм рт. ст. і вище.

II. Класифікація по етіології:

— первинна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба);

— вторинна (симптоматична) гіпертензія.

По характеру прогресування симптомів і тривалості гіпертонічної хвороби (ГХ) виділяють: доброякісну ГХ (поволі прогресуюча, або не прогресуюча) і злоякісну ГХ (швидко прогресуюча). Виділяють також ГХ кризової і некризової течії. Існує, крім того, розподіл гіпертонічної хвороби на три основні ступені: легку (м'яку), помірну і важку — з урахуванням вираженості і ступеня стійкості підвищення АТ. Для кожного з цих трьох ступенів характерні свої межі підвищення діастоли АТ: 90/100, 100/115, 115 мм рт. ст. відповідно.

Центральним симптомом — синдромом артеріальної гіпертонії — є підвищення АТ, що виміряється слуховим методом, по Короткову, від 140/90 мм рт. ст. і вище. Основні скарги: головні болі, запаморочення, порушення зору, болі в області серця, серцебиття. Скарги у хворих можуть бути відсутні. Для захворювання характерна хвилеподібна течія, коли періоди погіршення зміняються періодами відносного благополуччя. ГХ може привести до ряду ускладнень: серцевої недостатності, ІБС, інсульту, ураженню нирок. Течія ГХ у багатьох хворих ускладнюється гіпертонічними кризами. Вони характеризуються різким підйомом величин АТ і можуть виникати на всіх стадіях захворювання, при цьому може спостерігатися нудота, блювота, погіршуватися зір.


Розділ ІІ. Фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі

2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ

Фізичні вправи, будучи біологічним стимулятором регулюючих систем, забезпечують активну мобілізацію пристосованих механізмів і підвищують адаптаційні можливості організму і толерантність хворого до фізичних навантажень. Вельми важливо і те, що виконання фізичних вправ супроводиться, як правило, виникненням певних емоцій, що також позитивно впливає на протікання основних нервових процесів в корі великих півкуль.

Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу (елементи масажу, пасивні вправи, ізометричні вправи з подальшим розслабленням) може бути використано і для зниження підвищеного судинного тонусу. Застосування фізичних вправ надає позитивну дію на самопочуття хворого ГХ: зменшуються дратівливість, головні болі, запаморочення, безсоння, підвищується працездатність.

2.2 Основні принципи лікування і реабілітації хворих ГХ

Реабілітація хворих ГХ повинна бути строго індивідуальною і плануватися відповідно до наступних принципів:

Лікування осіб з прикордонною артеріальною гіпертензією і хворих ГХ I стадії проводиться, як правило, немедикаментозними методами (дієта без солі, лікувальна фізкультура, аутогенне тренування і ін.). Лише за відсутності ефекту призначають лікарські засоби.

У хворих I і II стадії ведуча роль в лікуванні належить систематичній медикаментозній терапії, яка повинна носити комплексний характер. Разом з тим необхідно систематично виконувати і профілактичні заходи, серед яких істотне місце займав засоби фізичної культури.

Фізичне навантаження хворих повинне відповідати стану хворого, стадії процесу і формі захворюванні.

Використовуються вправи для всіх м'язових груп, темп виконання середній, тривалість занять 25—30 мін. Хворі з I стадією проходять лікування амбулаторно, а також в профілакторіях і санаторіях. Звичайно у осіб з прикордонною АГ і у хворих ГХ I стадії використовують навантаження, при яких ЧС не повинна перевищувати 130—140 уд/хв, а АТ — 180/100 мм рт. ст.

Останніми роками виріс інтерес до вправ у хворих ГХ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень обумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депресорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт. ст. Вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1—2 кг), набивних м'ячів і інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Звичайно використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного пресу.

Через декілька місяців занять хворі з прикордонною гіпертензією і I стадією захворювання при стійкому нормальному АТ можуть переходити до занять фізичною культурою в групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, деякими спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів.

При гіпертонічній хворобі II стадії А і Б характер реабілітаційної дії і умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежать від стану хворого, вираженості наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. На цій стадії велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Більшу увагу надається масажу і самомасажу, особливо комірної зони. Необхідні і достатньо ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, аутогенне тренування.

При гіпертонічній хворобі III стадії і після гіпертонічних кризів заняття проходять, як правило, в умовах стаціонару.

Програма реабілітації на стаціонарному етапі при гіпертонічній хворобі А і Б стадіях. В умовах стаціонару весь процес реабілітації будується по трьох рухових режимах: постільний: а) строгий, б) розширений; палатний (напівпостільний); вільний. При строгому постільному режимі ЛГ не проводять. Під час розширеного постільного режиму розв'язуються наступні задачі: поліпшення нервово-психічного статусу хворого; поступове підвищення адаптації організму до фізичного навантаження; зниження судинного тонусу; активізація функції серцево-судинної системи шляхом тренування інтра- і екстракардіальних чинників кровообігу. Заняття лікувальною гімнастикою проводяться індивідуально або груповим способом. Лікувальна фізкультура проводиться у формі лікувальної гімнастики, уранішньої гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Заняття лікувальною гімнастикою проводиться лежачи на спині з високо підведеним узголів'ям і сидячи (обмежено). Застосовуються вправи для всіх м'язових груп, темп повільний. Виконують елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок без зусилля, з обмеженою і поступово зростаючою амплітудою рухів в дрібних і середніх суглобах кінцівок, чергуючи їх з дихальними вправами (2:1). Кількість повторень 4—6 разів, тривалість занять — від 15 до 20 мін. В заняття включають вправи на розслаблення, поступове тренування вестибулярного апарату і діафрагмального дихання. Лікувальна гімнастика поєднується з масажем стоп, гомілки і комірної зони.