Смекни!
smekni.com

Фізіолого-імунологічні аспекти формування епідемій та пандемій (стр. 1 из 6)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

кафедра загальної біології

Курсова робота

Фізіолого-імунологічні аспекти формування епідемій та пандемій

Виконала:

студентка 53 групи хіміко – біологічного факультету Домбровська А.В.

Науковий керівник:

доцент кафедри загальної біології Волошин О.С.

Тернопіль – 2010

План

Вступ

1. Поняття про епідемії та пандемії

2. Загальна характеристика вірусів

3. Механізми імунологічної захисту організму

4. Грип, як збудник епідемій та пандемій

4.1 Прояви імунітету

4.2 Вплив імунітету на передачу вірусу

4.3 Антитіла, специфічні до НА або NA

4.3.1 Антитіла до НА

4.3.2 Антитіла до NA

4.4 Відносна роль в імунітеті антитіл до НА і NA

4.5 Ієрархія вірусів грипу А

4.6 Гетеротипний імунітет

4.7 «Первороднй антигенний гріх»

4.8 Клітинний імунітет і грип

5. Профілактика епідемій та пандемій

5.1 Полісахариди

5.2 Похідні піримідину і пурину

5.3 Препарати різних груп

Висновки

Використана література

Вступ

Сучасна людина протягом свого життя перебуває в різних середовищах: соціальної, виробничої, місцевої (міської, сільської), побутової, природної та ін. Людина і середовище її проживання утворюють систему, що складається з безлічі взаємодіючих елементів, що має впорядкованість в певних межах і володіє специфічними властивостями. Така взаємодія визначається безліччю факторів і впливає як на саму людину, так і на відповідне середовище її проживання. Цей вплив може бути, з одного боку, позитивним, з іншого ‑ одночасно і негативним.

Негативні впливу факторів природного середовища виявляються головним чином у надзвичайних ситуаціях. Ці ситуації можуть бути наслідком, як стихійних лих, так і виробничої діяльності людини. До таких надзвичайних ситуацій відносяться епідемії та пандемії різної етіології.

1. Поняття про епідемії та пандемії

Епідемія (від грец. epi- — «серед» і demos — «народ») — тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу).

Епідемія часто розвивається дуже швидко, тому потрібне проведення оперативних заходів.

Інфекційні захворювання передаються від хворих здоровим людям при безпосередньому контакті, через повітря, грунт, воду, харчові продукти.

У природних умовах джерелом інфекції можуть бути не тільки інфекційні хворі, а й бактеріоносії, які будучи самі здоровими, в організмі тривалий час зберігають мікроби, наприклад при черевному тифі, дизентерії, холері - роки. Інфекційні хворі і бактеріоносії виділяють мікроби в навколишнє їх середовище з блювотними масами, з повітрям, що видихається, з випорожненнями, сечею, через кров при укусах комах або через шприц та іншими шляхами.

Мікроби, що виділяються з випорожненнями хворої людини, потрапляють в грунт, воду, на харчові продукти, де вони розмножуються при певних температурних умовах. При вживанні зараженої води можуть виникнути масові захворювання (холера, черевний тиф, вірусний гепатит та ін.) З забрудненої ґрунтом збудники можуть потрапляти на пошкоджені ділянки шкіри. При деяких хворобах збудники проникають у шлунково-кишковий тракт через рот, при забрудненні рук, кухонне приладдя. Можливе зараження через продукти харчування, отримані від хворих тварин. Прямий контакт з хворими свійськими та дикими тваринами або зі здоровими носіями також можуть призвести до передачі інфекційної хвороби.[1]

Виникнення інфекційних хвороб і поширенню епідемії того чи іншого інфекційного захворювання обумовлено безперервністю взаємодії трьох рушійних сил, або факторів, складною епідемічною ланцюга:

‑ джерело інфекції (хвора людина, бактеріоносій, хвора тварина):

‑ фактори передачі інфекції (повітря, вода, харчові продукти, предмети праці, кліщі)

‑ сприйнятливість населення

Вимкнення будь-якого з факторів епідемічної колі призводить до її розриву. Якщо викорінення носить безповоротний характер, наприклад повністю видаляється з біосфери збудник натуральної віспи, то відбувається повна ліквідація відповідного епідемічного процесу.

Рушійними силами епідемічного процесу є також природні та соціальні чинники.

Природні чинники здатні підвищувати або знижувати агресивність (вірулентність) збудника, впливати на переносників збудників і на активність факторів передачі, а також на фізіологічний стан організму людини (підвищуючи або знижуючи його імунітет), сприяючи тим самим інтенсифікації чи ослаблення епідеміологічного процесу.

До соціальних чинників, який впливає на перебіг епідемічного процесу, відноситься вся складна сукупність умов і способу життя людей:

‑ характер виробничої діяльності;

‑ матеріальна забезпеченість;

‑ умови праці, відпочинку та побуту;

‑ щільність розселення людей і їх місцепроживання (місто, село)

‑ тип житла, його санітарно-технічний стан;

‑ особливості харчування;

‑ благоустрій;

‑ міграція населення;

‑ стан охорони здоров'я і т.д.

Медичні заходи щодо боротьби з інфекційними захворюваннями діляться на профілактичні та протиепідемічні.

Профілактичні заходи проводять незалежно від наявності інфекційних хвороб. Їх мета ‑ попередження виникнення інфекційних захворювань.

Під протиепідемічними заходами розуміють сукупність заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію інфекції в епідемічному вогнищі. Від того наскільки відпрацьована ця система, яка ефективність і своєчасність їх проведення, залежить результативність комплексу вжитих заходів боротьби, а отже, і рівень подальших захворювань у вогнищі.

Комплекс протиепідемічних заходів повинен включати наступні заходи:

‑ щодо джерела інфекції;

‑ спрямовані на розрив шляхів передачі інфекції;

‑ спрямовані на підвищення несприйнятливості до інфекційних захворювань.

Особлива увага приділяється здійсненню тих заходів, які є найбільш ефективними в конкретній ситуації і в місцевих умовах.

Профілактичні заходи зазвичай спрямовані на:

‑ підвищення несприйнятливості населення (загальний і специфічний імунітет);

‑ знешкодження факторів передачі інфекції;

‑ виявлення і усунення джерела інфекції.

Щоб не допускати поширення інфекції, в осередку масових захворювань вводиться спеціальний режим - карантин або обсервація.

Пандемія (від. гр. παν «пан» — все + δήμος «демос» — народ) — епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни, територію сусідніх держав, а в окремих випадках і багатьох країн світу. Характеризується відсутністю імунітету в людства, або сироватки. (наприклад, холера, грип).[3,7]


2. Загальна характеристика вірусів

Основними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Цей тип організації характерний для всіх видів живих істот, за винятком вірусів, які розглядають як неклітинні форми життя.

Віруси настільки малі, що лише в кілька разів перевищують розміри великих молекул білків. Віруси мають розміри 10—275 нм. їх можна побачити лише під електронним мікроскопом. Вони легко проходять крізь пори спеціальних фільтрів, що затримують усі бактерії і клітини багатоклітинних організмів.

Віруси були відкриті у 1892 р. російським фізіологом рослин і мікробіологом Д. І. Івановським під час вивчення хвороби тютюну.

Віруси — збудники багатьох хвороб рослин і тварин. Вірусними хворобами людини є кір, грип, гепатит А (хвороба Боткіна), поліомієліт (дитячий параліч), сказ, віспа тощо.

Під електронним мікроскопом різні види вірусів мають форму паличок або кульок. Окрема вірусна часточка складається з молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК), скрученої в клубок, і молекул білка, розміщених у вигляді своєрідної оболонки навколо молекули кислоти (капсид).

Віруси не здатні самостійно синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, з яких вони складаються. Розмноження вірусів можливе лише в разі використання ферментних систем клітин. Потрапивши у клітину, віруси змінюють і перебудовують обмін речовин у ній, внаслідок чого клітина починає синтезувати молекули нових вірусних часточок. Поза клітинами віруси переходять у кристалічний стан, що сприяє їх збереженню.

У житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до клітини, вторгнення вірусу в клітину, латентну стадію, утворення нового покоління вірусів, вихід віріонів. У латентну стадію вірус ніби зникає. Його не вдається виявити або виділити з клітини, але в цей період уся клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в результаті чого утворюється нове покоління віріонів.

Проникнення вірусу в клітину організму хазяїна розпочинається із взаємодії вірусної часточки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. Оболонка часточки вірусу має відповідні прикріпні білки, які "впізнають" ці ділянки.

Саме цим зумовлена висока специфічність вірусів стосовно клітинхазяїв: часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів.

Так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну.

Якщо часточка вірусу прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до інших місць на поверхні клітинихазяїна, то зараження останньої може і не відбутися. Отже, наявність рецепторних ділянок на поверхні клітини визначає її чутливість до того чи іншого виду вірусів.

Усередину клітинихазяїна вірус може проникнути різними шляхами. Часом оболонки вірусних часточок зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу грипу), і ДНК виявляється у цитоплазмі клітини, іноді вірусна часточка потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти клітинихазяїна розщеплюють її оболонку і вивільняють нуклеїнову кислоту (вірус поліомієліту тварин).