Тема:
«Задоволенняпотреби пацієнтів у підтриманні нормальної температури тіла»
1. Поняття про терморегуляцію
Терморегуляція (від грец. «жар, тепло» і лат. regulo «впорядковую») – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища. Найкраще та найстабільніше терморегуляція працює у людини та деяких інших теплокровних тварин (переважно ссавців і птахів), у яких температура підримується на майже сталому рівні, незалежно від змін температури зовнішнього середовища, у цих організмів терморегуляція є одним із аспектів гомеостазу. Крім них, багато організмів, від хребетних тварин до рослин, включаючи багатьох «холоднокровних», мають різноманітні рівні та методи терморегуляції, що дозволяють в певних межах регулювати температуру тіла.
Організм людини належить до гомойотермних – здатний підтримувати сталу температуру тіла незалежно від коливань температури навколишнього середовища.
Поняття гомойотермії стосується ядра тіла (внутрішні органи та головний мозок). Оболонка тіла людини (шкіра та підшкірна клітковина) є пойкілотермними – її температура залежить від температури навколишнього середовища.
Сталість температури ядра тіла є досить досить відносною, тому що:
1. Мають місце добові коливання температури тіла, які досягають одного градуса (температура мінімальна вночі о 3–4 годині й максимальна ввечері о 17–18 годині);
2. В тілі людини має місце радіальний градієнт температури (температура знижується від ядра до периферії), який на периферії досягає 1 °С.
Фізіологічне значення гомойотермії. Терморецептори і центр терморегуляції.
Підтримка сталості температури ядра необхідна для нормального протікання процесів обміну речовин в клітинах (активність ферментів залежить від температури). Організм людини краще переносить зниження температури – життєдіяльність зберігається до 26 °С. До підвищення температури організм людини менш стійкий – її підвищення до 43 °С протягом більш-менш тривалого часу зумовлює смерть внаслідок порушення процесів обміну речовин та функцій клітин.
Умовою підтримання ізотермії є баланс процесів теплоутворення та тепловіддачі.
Регуляція ізотермії здійснюється як за збуренням, так і за відхиленням. Більш вигідним, корисним є вмикання регуляції за збуренням, оскільки при цьому попереджують ся несприятливі зміни температури ядра тіла при зміні зовнішньої температури.
Регульованим параметром є температура ядра тіла. Інформація про її величину сприймається центральними терморецепторами, котрі містяться в гіпоталамусі, кровоносних судинах та передміхуровій залозі. При зміні температури ядра, керуючий пристрій (КП) – центр терморегуляції, котрий міститься в гіпоталамусі, виробляє керуючий сигнал, що спрямований на виконуючі органи – шкіру, потові залози, скелетна мускулатура, органи з інтенсивним обміном речовин, змінюючи процеси утворення та виділення тепла повернення температури ядра до нормального рівня. Так здійснюється регуляція за відхиленням.
Але організму набагато вигідніше попереджувати зміну температури у відповідь на стимуляцію теплових чи холодових рецепторів (регуляція за збуренням). Здійснюється вона наступним чином: при дії на організм високої чи низької температури, інформація про це сприймається терморецепторами шкіри (СП2) передача в КП (гіпоталамічний центр терморегуляції) КП виробляє та надсилає до виконавчих органів сигнал, котрий змінює діяльність цих органів (процеси віддачі та вироблення тепла) так, що температура ядра не змінується, не дивлячись на зміну зовнішньої температури.
2. Термометрія
Термометрія – вимірювання температури тіла людини. Температура тіла є відносною константою внутрішнього середовища, підтримання якої забезпечується і складними процесами терморегуляції. У здорової людини під пахвою вона коливається в межах 36,4–36,8 °С. Летальна максимальна температура тіла 42,5 °С. При цьому відбуваються незворотні зміни білкових структур. Летальна мінімальна температура тіла коливається в межах 15–23 °С. Можливі фізіологічні коливання. Так, температура, виміряна в прямій кишці, піхві, паховій складці, порожнині рота, виявляється на 0,2–0,4 °С вищою, ніж під пахвою. У дітей температура тіла дещо вища (у новонароджених вона досягає 37,2 °С під пахвою), у похилому віці, навпаки, – знижена. У жінок температура залежить від фази менструального циклу: в період овуляції вона підвищується на 0,6–0,8 °С. Добові коливання температури тіла – 0,1–0,6 °С. Максимальна температура реєструється в другій половині дня, між 17-ю і 22-ю г од, а мінімальна – на світанку між 3-ю і 6-ю год.
Температуру тіла найчастіше вимірюють у глибині пахвинної западини. Якщо термометр зберігався в дезінфікуючому розчині, то перед використанням його ополіскують під проточною водою і витирають серветкою насухо, щоб не спричинити алергічного подразнення шкіри у хворого. Кожного разу перед вимірюванням температури тіла ртуть у термометрі потрібно опустити в резервуар. Для цього беруть термометр у кулак так, щоб кінець термометра з резервуаром був вільний і повернутий донизу. Потім кілька разів струшують термометр, після чого перевіряють, чи вся ртуть опустилася в резервуар. Якщо вона не опустилася до поділки 34 °С, термометр знову струшують. Потім хворий у положенні сидячи або лежачи дещо піднімає руку. Якщо шкіра під пахвами волога, її витирають рушником, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими. У глибину западини поміщають кінець термометра з резервуаром ртуті. Після цього хворий притуляє зігнуту в ліктьовому суглобі руку до тіла. Ослабленим хворим треба допомагати підняти руку і потім підтримувати її в потрібному положенні. Під час вимірювання температури хворий повинен перебувати в цілковитому спокої, краще в лежачому положенні. Термометр тримають під пахвою 10 хв. Показники термометра заносять у температурний листок, а термометр дезінфікують.
У дітей температуру тіла вимірюють у паховій складці. Для цього термометр поміщають у пахову складку, а ногу дитини дещо згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр заховався в утвореній складці шкіри.
Щоб виміряти температуру в ротовій порожнині, резервуар термометра розміщують під язиком. ча хворий губами притримує корпус термометра.
При вимірюванні температури в прямій кишці хворого вкладають на бік. Витертий термометр вводять за внутрішній сфінктер на глибину 2–3 см. Для полегшення введення нижній кінець термометра змащують вазеліном. Після введення термометра сідниці хворого зближують між собою. Термометр тримають 5 хв. Протипоказане вимірювання температури в прямій кишці при затримці випорожнень, проносах та захворюваннях прямої кишки. Після кожного вимірювання температури в прямій кишці термометр промивають теплою водою і дезінфікують. Для дезинфекцїї термометри укладають у лоток, заливають 3% розчином перекису водню на 80 хв, 0,1%розчином зезоксону або 1%розчином хлораміну на 15 хв. Потім їх виймають, насухо витирають І зберігають у сухому вигляді. Можна зберігати термометри в посудині з темного скла з 0,5%розчином хлораміну (на світлі хлорамін втрачає свої властивості), зануривши їх резервуаром униз на 2/з довжини. На дно посудини кладуть шар вати, щоб не розбити резервуар зі ртуттю. В лікарнях показники температури тіла хворого записують у спеціальний температурний листок, який заводиться на кожного хворого, що поступає в стаціонар. У цьому листку зазначають прізвище, ім'я та по-батькові хворого, номер історії хвороби, номер палати (мал. 31), Крім графічної реєстрації даних вимірювання температури (шкала «Т о), у температурному листку графічно, у вигляді кривої, відмічають частоту пульсу (шкала «П»), а у вигляді стовпчиків – рівень систолічного та дїастолічного тиску (шкала «АТ»). У нижній частині температурного листка затісують дані підрахунку частоти дихання за І хв, масу тіла, а також кількість випитої за добу рідини і добову кількість виділеної сечі. Дані про випорожнення та санітарну обробку позначають знаком +. Щоб графічно зобразити дані вимірювання температури, на температурному листку зверху по горизонталі відмічають дату, день хвороби та час вимірювання (ранок – «р», вечір – «в»). По вертикалі зліва відкладена шкала термометра (шкала «Т°»). Після кожного вимірювання наносять точку синім або чорним кольором на рівні, що відповідає даті, часу вимірювання (ранок або вечір) і показнику температури. Щоб правильно зафіксувати дані вимірювання температури, слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки по шкалі «Т & становить 0,2 °С. З'єднавши точки лініями, отримують криву, що називається температурною кривою. Остання допомагає в діагностиці ряду захворювань, оскільки при багатьох з них зміни температури мають характерні особливості.
Для швидкого виявлення у великому колективі (поліклініках, дитячих садках) людей з підвищеною температурою тіла користуються термометром «Термотест». Він являє собою полімерну пластинку, покриту емульсією з рідких кристалів.
Для вимірювання температури пластинку прикладають до чола: при температурі 36–37 °С на пластинці зеленим кольором світиться «М» (Могта), а при температурі, вищій від 37 С, – буква «Р» (гарячка). Конкретні цифри підвищення температури визначають медичним термометром.
У практиці інтенсивного спостереження за хворими звичайні скляні медичні термометри незручні. Вони мають велику інертність у встановленні показників, їх не можна використовувати для дистанційного вимірювання і графічної реєстрації температури тіла. Крім цього, знання хворим температури тіла може негативно впливати на його психіку. У палатах інтенсивного спостереження термометрію можна проводити стаціонарним медичним термометром для дистанційного вимірювання. Термометр складається з пульта управління і датчиків, їх закріплюють на спинках ліжок, а пульт управління встановлюють на столі медичної сестри. Вимірювання температури тіла проводять таким чином: після включення приладу медична сестра подає хворим звуковий або світловий сигнал і включає реле витримки часу пульту управління. Коли загоряється сигнальна лампочка реле часу, сестра почергово натискує кнопки з порядковими номерами датчиків і за положенням світлового показника визначає температуру тіла у кожного хворого. В палатах інтенсивної терапії застосовують також індивідуальні термометричні блоки в системі тривалого моніторного спостереження. Вони призначаються для вимірювання температури тіла і при її виході за встановлені межі подають сигнал тривоги. Безперервна термометрія дозволяє проводити реєстрацію температурної кривої протягом доби, а при необхідності й довше.