Поряд з цим, нами було обстежено 20 дітей з бронхіальною астмою тяжкого перебігу (БАТП) у віці 1-6 р.11 місяців та 20 хворих у віці 7-15 років. В результаті проведених досліджень встановлено (табл.3.1.3), що в обох групах обстежених дітей, як раннього, так і старшого віку, спостерігалося вірогідне зниження вмісту СD3+- та СD4+ –лімфоцитів, субпопуляції СD22+ –лімфоцитів та достовірне підвищення в обох групах СD16+-клітин і концентрації ЦІК середнього розміру.
Фукціональна активність Т-лімфоцитів в обох групах була знижена (р<0,001). Фагоцитарна активність нейтрофілів достовірно знижена в групі дітей раннього віку (р<0,001).
Для хворих на БАТП характерним є явище дисгамаглобулінемії: у дітей раннього віку на тлі зниженої концентрації ІgG та ІgМ спостерігається підвищення вмісту ІgА, старшого віку-ІgМ при вірогідній гіпоглобулінемії ІgG та ІgА.
У дітей з БАТП характерним було підвищення вмісту загального ІgЕ до 1084,72±154,25 v/ml (р<0,001) та зниження концентрації SІgА до 0,20±0,01 г/л порівняно з контролем (р<0,001). Спостерігалося також вірогідне підвищення у дітей з БАТП рівня ІЛ-4 до 120,4±26,25 пг/мл (р<0,01), рівня ІЛ1b до 12,7±0,35 пг/мл та НСТ-тесту—до33,4±1,45%.
Характерною була також позитивна кореляція між рівнем ІЛ-4 і вмістом СD4+-лімфоцитів (r=0,765; р<0,01), рівнем ІЛ-4 і кількістю СD8+-супресорів/ цитотоксичних (r=0,523; р<0,05), рівнем ІЛ-4 і концентрацією ІgА (r=0,835; р<0,01), вмістом ІЛ-4 і концентрацією ІgЕ (r=0,637; р<0,05) та рівнем ІЛ-1b і вмістом СD4+-клітин (r= 0,687; р<0,05), рівнем ІЛ1b і кількістю СD22+ клітин (r= 0,765; р<0,01), рівнем ІЛ1b і фагоцитарним індексом ( r=0,835; р<0,01), вмістом ІЛ1b і і НСТ-тестом (r=0,657; р<0,05).
Табл.3.1.3 Показники клітинного та гуморального імунітету у дітей з БАТП (М ±m)
| Показники | Контроль1-6 .11міс.(n =30) | БАТП діти1–6р. 11міс. n=30) | Контроль7-15 років( n=30) | БАТП діти 7-15 років(n=38) |
| СD3+лімфоцити, % | 51,20±1,07 | 43,95±2,53 | 52,34±1,5 | 37,25±2,22* |
| ´ 109 /л | 1,98±0,06 | 1,06±0,08 * | 1,55±0,32 | 0,93±0,09* |
| СD4+лімфоцити, % | 29,30±1,30 | 25,16±2,35 | 33,60±1,20 | 19,02±1,70* |
| ´ 10 9 /л | 0,98±0,05 | 0,63±0,07* | 0,86±0,08 | 0,49±0,05* |
| СD8+лімфоцити,% | 20,30±2,90 | 19,58±1,69 | 44,20±2,40 | 17,58±1,67* |
| ´ 10 9/л | 0,62±0,06 | 0,44±0,04* | 0,97±0,09 | 0,44±0,04* |
| СD4+/СD8+ | 1,44±0,44 | 1,83±0,33* | 0,76±0,50 | 1,25±0,17* |
| CD16+лімфоцити,% | 11,62±0,42 | 17,98±0,58 | 11,63±0,90 | 17,39±1,18 |
| ´ 10 9/л | 0,52±0,07 | 0,44±0,03* | 0,62±0,045 | 0,43±0,07* |
| CD22+лімфоцити,% | 27,96±1,70 | 27,12±1,57 | 21,64±0,50 | 25,27±1,33 |
| ´10 9 /л | 1,13±0,08 | 0,68±0,06* | 0,37±0,16 | 0,66±0,07* |
| Еа-РУК,% | 19,90±0,90 | 22,10±1,95 | 28,00±2,70 | 24,94±2,85 |
| ´109 /л | 0,52±0,03 | 0,57±0,07 | 0,62±0,05 | 0,63±0,08 |
| РБТЛ з ФГА,% | 67,60±1,55 | 56,96±1,28 | 55,00±2,10 | 60,89±1,78* |
| ´109/л | 2,63±0,09 | 1,49±0,09* | 1,21±1,10 | 1,52±0,12* |
| ФІ,% | 67,00±1,50 | 56,96±1,90* | 58,00±2,50 | 55,00±1,90 |
| IgG, г/л | 8,34±0,18 | 8,00±0,28 | 12,10±1,10 | 8,67±0,48* |
| IgA, г/л | 0,62±0,02 | 1,25±0,07* | 2,10±0,20 | 1,27±0,10* |
| IgM, г/л | 0,99±0,04 | 0,92±0,05 | 1,03±0,51 | 0,95±0,07 |
| ЦІК.ум.од. | 42,00±0,45 | 54,14±1,91 | 43,00±0,50 | 52,83±1,86 |
Примітка:*p<0,01—вірогідність різниці показників порівняно з контролем.
У дітей з БАЛП були виявлені антитіла IgG до Chlamуdiapneumonia у 37,03%, антигени Chlamуdiapneumonia у 33,33% хворих, у 44,4% антигени Mycoplasmapneumonia, у 23,45% дітей антигени Chlamуdiapneumonia і Mycoplasmapneumonia.
Було виявлено від'ємну кореляцію між титром антитіл ІgG до Chlamуdiapneumonia і вмістом СD4+-клітин (r=0,735; р<0,01), кількістю СD8+-супресорів /цитотоксичних (r=0,473; р<0,05); вмістом Т-активних лімфоцитів (r=0,711; р<0,01), концентрацією сироваткового ІgG (r=0,648; р<0,05); концентрацією ІgА (r=0,531; р<0,05); концентрацією ІgМ (r=0,499; р<0,05).
У 45,83 % хворих з БАСТП були виявлені антитіла IgG до Chlamуdiapneumonia, у 27,08% антигени Chlamуdiapneumonia, у 52% антигени Mycoplasmapneumonia, у 27% антигени Chlamуdiapneumonia і Mycoplasmapneumonia. Нами встановлено від'ємну кореляцію між титром антитіл ІgG до Chlamуdiapneumonia і вмістом СD4+-клітин (r=0,612; р<0,05), кількістю СD8+-лімфоцитів (r=0,511; р<0,05), вмістом Т-активних лімфоцитів (r=0,487;р<0,05), концентрацією сироваткового ІgG (r=0,496; р<0,05), ІgА (r=0,547; р<0,05), ІgМ (r=0,510; р<0,05).
Таким чином, в результаті проведених досліджень нами встановлено, що в усіх групах хворих на БАЛП, БАСТП та БАТП, незалежно від віку дітей,спостерігається вірогідне зниження кількості Т-лімфоцитів та їх імунорегуляторних субпопуляцій – Т-хелперів/індукторів та Т-супресорів/цитотоксичних, функціональної активності Т-клітин за даними РБТЛ з ФГА. Для гуморальної ланки імунітету притаманна наявність В-лімфоцитозу та дисгамаглобулінемії зі зниженням концентрації сироваткового ІgG в усіх хворих, ІgМ- у дітей 1-6 років в усіх групах та високим вмістом ІgА у пацієнтів 1-6 років, хворих на БАСТП. У всіх групах хворих відмічено підвищення концентрації ЦІК середнього розміру, які мають найбільший патологічний потенціал і вражають тканини-мішені. Фагоцитарна активність нейтрофілів у всіх групах хворих була знижена, а НСТ-тест підвищений, що вказує на напруження неспецифічного протиінфекційного захисту. Характерне підвищення концентрації ІgЕ у всіх групах хворих та зниження рівня SІgА є підтвердженням сенсибілізації організму та зниження захисту слизовових оболонок. Підвищення рівня ІЛ-4 та ІЛ-1b, яке спостерігалося у всіх групах дітей, вказує на наявність алергічного запалення навіть в періоді ремісії. Виявлені зміни в імунній системі трактувалися нами як наявність імунних розладів різного ступеня вираженості, що служило підгрунтям до призначення імунокоригучої терапії.
3.2 Клініко-імунологічна ефективність препарату імунофан в реабілітації дітей, хворих на бронхіальну астму
Чисельними фундаментальними і прикладними роботами вітчизняних та зарубіжних авторів встановлено значення порушень імунного гомеостазу в патогенезі хронічних захворювань. Практично будь-яке захворювання, а тим більше хронічне, супроводжується розвитком імунодефіцітного стану [39]. Зниженням імунної реактивності населення Європейського регіону в теперішній час пояснюють ріст захворюваності хронічними неспецифічними захворюваннями легень, атиповий, затяжний і ускладнений їх клінічний перебіг, підвищення етіологічної ролі умовно-патогенної мікрофлори, малою ефективністю традиційної антибактеріальної терапії. Стійкий імунний дисбаланс при БА, з однієї сторони, сприяє подальшій хронізації захворювання, а з другої — прогресування хронічного запального процесу в бронхах виснажує адаптаційні резерви організму і закономірно призводить їх до зриву. Тому питання реабілітації імунної системи при БОС, що спроводжує БА, є однією із актуальних проблем сучасної медицини.
Реабілітація імунної системи заключається в проведенні адекватної імуномодулюючої терапії, котру підрозділяють на екстраімунну і власне імунотерапію [33]. Екстраімунна терапія має метою усунути причини імунодефіціту шляхом зменшення антигенного навантаження.
В зв¢язку з цим, особливу зацікавленість дослідників, які вивчають імунокорекцію при ХНЗЛ, привертають препарати, переважно діючі на Т-клітинну ланку імунітету, враховуючи наявність у даної категорії хворих хронічної тимічної недостатності [39]. Для вибору оптимального варіанту імунокорекції необхідно виявити імунологічні розлади і ступінь їх вираженості, знати інформацію про імунотропну дію традиційних лікарських препаратів, знання основних мішеней імунокоректорів, визначення invitro індивідуальної відповіді хворого на них, оптимальних разових і курсових доз, показання для призначення моно-, комбінованої і альтернативної імунокоригуючої терапії [39].
За даними акад. Р.І.Сепіашвілі [40], президента Союзу алергологів та клінічних імунологів СНГ, генерального директора Інституту алергології, астми та клінічної імунології основними принципами імуномодулюючої терапії є постановка достовірного клінічного діагнозу і визначення ступеню імунної патології, індивідуальний підбір імуномодулюючих препаратів в залежності від ступеня імунних порушень, терапія ж імуномодулюючими препаратами повинна проводитись на фоні патогенетичної терапії і входити в комплесні програми лікування хворих. Комплексна імунореабілітація з використанням імуномодуляторів повинна складатися із методів, які безпосередньо впливають на імунну систему, і методів екстраімунної дії, що сприяють відновленню функції імунної системи.
Оскільки, у крові обстежених дітей в обох вікових групах було виявлено високий рівень протихламідійних антитіл ІgG і антигени Chlamуdiapneumonia у 70,33%, антигени Mycoplasmapneumonia - у 44,4% хворих та антигени до обох збудників-у 23,45%, цим хворим призначали макроліди (азитроміцин, джозаміцин) і при наявності кишкового дисбіозу — пробіотики. Як імуномодулятор, всім хворим призначали імунофан, згідно вікової схеми.
У всіх обстежених дітей І та ІІ груп з різним ступенем тяжкості БА після проведеного лікування препаратом імунофан (Табл. 3.2.1; Табл. 3.2.2 та Табл.3.2.3) спостерігалося вірогідне підвищення вмісту СD3+-, СD4+-, СD8+- та СD22+– лімфоцитів, Т-“активних” лімфоцитів, нормалізація вмісту СD16+–клітин. Характерним було вірогідне підвищення функціональної активності Т-лімфоцитів і фагоцитарної активності нейтрофілів в обох групах (р<0,001).
Вміст сироваткових імуноглобулінів ІgG, ІgА та ІgМ в обох групах вірогідно підвищився порівняно з контролем і даними до лікування (р<0,001), а концентрація ЦІК вірогідно зменшилась.