Смекни!
smekni.com

Магнітотерапія (стр. 1 из 7)

Вінницький соціально-економічний інститут

Університету «Україна»

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра «Здоров`я людини»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Технічні засоби у фізичній реабілітації»

на тему: «Магнітотерапія»

Вінниця 2010


Вступ

Явищамагнетизму були відкриті ще в глибокій давнині. Основні властивості магніту стали відомі на початку сімнадцятого століття. В першій половині дев`ятнадцятого століття Ерстед побачив зв`язок магнетизму і електричного струму, який протікає по провіднику.

В останні роки розпочали застосовувати магнітне поле у лікувальних цілях. Розрізняють магнітні поля постійні та перемінні, а останні – низької, високої та ультрависокої частоти.

Фізіологічна дія магнітного поля ще недостатньо вивчена. Воно надає знеболюючу, розсмоктувальну і судиннорозширюючу дію, впливає на трофіку тканини. Магнітне поле також діє антипаработично на переферичні нерви і підсилює процеси гальмування у корі головного мозку.

В теперішній час постійне магнітне поле частіше використовують у вигляді магнітофорних аплікаторів – каучукових пластин,які включають в себе порошок барія феритол. Ці пластини закріплююють на больових ділянках, наприклад кінцівок або хребта. Довготривалість діїдо 10 – 12 годин.

Магнітотерапія – метод, за якого на організм людини діють постійними або змінними низькочастотними магнітними полями (відповідно ПМП або ЗМП). На відміну від високочастотних електромагнітних полів дія ПМП і ЗМП низької частоти практично не зумовлює появу теплових ефектів. Магнітотерапія є одним із методів фізіотерапії. Сучасна фізіотерапія у своєму арсеналі нараховує близько 80 лікувальних методі [8, c. 58].

Актуальність теми полягає у тому, що цей метод фізіотерапії має найменьше протипоказань, а показань до застосування цього методу дуже багато. Нині магнітотерапія знаходить широке застосування для лікування різних хвороб. Однак при індустріальному підході до лікування місце магнітотерапії серед інших фізіотерапевтичних методів остаточно не визначене. Разом з тим магнітотерапія має деякі переваги перед окремими з них: невелика кількість протипоказань, безпечність та простота виконання процидур. При аутоімунних і запально-дистрофічних процесах з недостатністю глюкокортикоїдної функції кіркової речовини надниркових залоз ефективність магнітотерапії менша, ніж загальновизначених фізіотерапевтичних методів.

Нині магнітотерапія знаходить широке застосування для лікування різних запальних процесів в органах малого таза у жінок. Магнітотерапія справляє сприятливу дію при ендометріозі не лише на супутній запальний процес, а й поліпшує дітородну функцію жінок. У хворих з ендометріозом формується імунологічна недостатність, що виявляється в рості клону В-лімфоцитів з рецепторами до імуноглобулінів А і зменьшенням числа Т-лімфоцитів. Протизапальну дію магнітного поля використовують для профілактики маститів у породіль, лікування хронічного сальпінгоофориту в період загострення. При цьому наявність фіброміоми матки не є протипоказанням до застосування магнітотерапії. Поряд з цим спазмолітична, знеболювальна та протизапальна дія ЗМП дає змогу рекомендувати його при нирковокам`яній хворобі з супутнім пієлонефритом.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб вивчити вплив магнітного поля на організм людини. Знати, коли можна застосовувти магнітотерапію у фізичній реабілітації, вивчити методику і техніку проведення процедур, вивчити апаратуру, за допомогою якої проводять магнітотерапію.

Для виконання даної мети поставлено наступні завдання:

1. Навчитись працювати з літературою.

2. Вивчити будову техніки та методику проведення процедур.

3. Зробити певні висновки по даній роботі.


РОЗДІЛ 1. Вивчення літературних джерел за темою: «Технічні засоби у фізичній реабілітації. Магнітотерапія»

1.1Загальна характеристика магнітотерапії. Сучасні погляди на механізм дії магнітного поля

Магнітотерапія – метод лікування змінним і постійним магнітним полемневеликої напруги. Магнітне поле підсилює процеси гальмування у головному мозку, зменшує хронічний, але не гострий біль, особливо запального характеру; позитивно діє на нейровегетативні процеси мікроциркуляції, імунітет, викликає гіпотензивний протинабряковий ефект, стимулює регенеративні процеси, консолідацію кісткової тканини.

Дія магнітного поля (в особливості перемінного) на речовини, в тому числі і тканин організму,відбувається через рухомі заряджені електричні частинки, або частинки з власними зарядженими магнітними моментами.

Відповідно сучасним уявам, всі структурні елементи речовини являються джерелами магнетизму, так як володіють магнітним моментом і, відповідно, магнітними властивостями. В основному магнетизм в речовині виникає внаслідок того, що електрони володіютьвласним магнітним моментом – спином (електронний магнетизм). Атомні ядра і їх складові елементи також являються джерелом орбітального і спинового ядерного магнетизму.

Одним із провідних механізмів взаємодії МП (магнітного поля) з живою тканиною являється наведення електрорухомої сили.

Відомо, що в регуляції швидкості фізіологічних процесів важлива роль належить об`ємним електричним зарядам, які формуються в біологічних мембранах і примембранних областях. Утворення цих зарядів обумовлено вибірковою прониклівістю мембран з різними зарядами (аніони катіони). Це в свою чергу призводить до нерівномірного розподілу позитивних і негативних зарядів і переходу їх електричної енергії в механічну, здатну проводити роботу по доставці реагентів до мембран і зон реакцій,а також впливати на швидкість і напрямок обмінних процесів. Об`ємні електричні заряди локалізуються, як правило, в кровоносних капілярах. Фактично тут знаходжують вплив МП на проникливість капілярів і стан ендотелію та його функцію. Дія на об`ємні електричні заряди являється характерним для МП. Воно відбувається за рахунок енергії живої системи, яка накопичується в ході хімічних реакцій розподілу зарядів, які протікають в біологічних мембранах. Магнітне поле лише забезпечує здатність утилізації цієї енергії в ряді фізико-хімічних процесів, протікаючих в примембранних областях живої клітини.

В рухомих електропровідних середовищах (кров, плазма крові, лімфа) в постійному МП виникає різновидність потенціалів і індукуються струми. Величина струму залежить від швидкості руху крові в МП і особливо велика вона в тому випадку, коли силові лінії МП перпендикулярні напрямку руху крові. При наведенній електрорухомій силі в судині дії електричних струмів підлягають клітинні і неклітинні компоненти крові, які пересікають силові лінії. В механізмі дії слабких електрорухомих сил, наводжувальних під впливом МП, важливу роль відіграє «тунельний» переніс протону. Це може лежати в основі впливу МП на локальні зміни концентрації водневих іонів, на згортання крові і ряд інших біологічних процесів.

Крім того, наведена електрорухома сила активує АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів в пошкоджених судинах і сприяє утворенню в них тромбів. Разом зі зниженням електрокінетичного потенціалу вона призводить до підвищення проникненості судин, активізації факторів гемокоагуляції (тромбопластичних і антигепаринових сполук) і інгібіторів фібринолізу. Вплив на систему гемостазу в пепошкоджених судинах неоднозначно: МП низької інтенсивності понижують згортання крові, тоді як сильні МП збільшуюь її на протязі 5-7 діб від моменту дії. При подальшій дії МП спостерігається нормалізація системи гемостазу. В еритроцитах також понижується поверхневий електричний заряд клітин і виділяються тромбопластичні і антигеперинові сполуки і інгібітори гібринолізу. В пониженні електричного заряду клітин в МП важливу роль можуть відігравати зміни фібриногену, його перехід у фібрин і наступна абсорбція на поверхні клітин з активним електричним зарядом. При цьому, на відміну від більшості фізичних факторів, взаємодія з рухомим потоком крові являється специфічним механізмом біологічної дії МП і супроводжується змінами системи гемостазу.

Поряд з впливом на згортування крові виникаючі в постійному МП струми зміщення підвищують проникність судин мікроциркуляторного русла, що призводить до активації транскапілярного транспорту речовин, підсиленню метаболізму в тканинах і відновленню їх електролітного балансу. Цьому сприяє і збільшення в тканинах вмісту цитокинів і простогландинів, а також токоферолу, який являється міцним антиоксидантом і гальмує окислення ліпідів у вогнищі запалення [7,c.195].

1.2 Біологічна і фізіологічна дія магнітотерапії

Магнітне поле – це вид матерії, за посередництвом якої відбувається взаємодія між рухомими електричними зарядами, тобто відповідними струмами в провідниках або незкомпенсованими молекулярними струмами в постійних магнітах. Графічно МП зображають силовими лініями, що утворюють у просторі замкнуті контури.

Напругу МП вимірюють у системі CI в амперах на метр – А/м (у системі CGS в ерстедах – Е). Співвідношення між цими одиницями таке: 1Е = 80 А/м, або 1 А/м = 0,01256 Е. Для характеристики в речовині слугує величина, що має назву магнітної індукції. Індукція вимірюється в системіCI у теслях – Тл (у системі CGS у гаусах – Гс): 1 Тл = 10 Гс, або 1 мілітесла (1мТл) = 10 Гс.

Магнітні властивості речовин характеризуються проникністю. Більшість тканин і середовищ організму за своїми властивостями належать або до діа-, або до парамгнетиків і їхня магнітна проникність відповідно дещо більша або менша за одиницю. У феромагнетиків магнітна проникність значно більша від одиниці, що зумовлює збільшення енергії взаємодії МП з феромагнетиками порівняно з пара- і діамагнетиками.

У фізіотерапії використовують постійні, пульсівні та змінні МП у постійному і переривчастому режимах. Поняття «переривчасте МП» близьке за змістом поняття «імпульсне МП (ІМП)». Розподіл МП у просторі біля джерела характеризується неоднорідністю, що вимірюється градієнтом, тобто зміною величинполя зі зміною віддалі на 1 см (мТл/см). Практичне застосування МП зумовило появу терміну «біотронні параметри МП», під яким розуміють фізичні характеристик МП, що визначають первинні біологічні механізми дії поля. До них належать інтенсивність МП, градієнт, вектор, частота, форма імпульсу, тривалість експозиції. Поряд з цим до числа чинників, що визначають реакції-відповіді, належать такі характеристики взаємодії МП з організмом, як локалізація дії, обєм тканин, що взаємодіють з МП, а також вихідний стан організму. Змінююючи їх параметри та число, можна регулювати ефективність дії МП.