Перша медична допомога (стр. 1 из 7)

Курси цивільної оборони Полтавської області

Перша медична допомога

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ПРЕДМЕТУ ОБЖ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ

ПОЛТАВА

2004

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА// Ївженко Сергій Михайлович – методист-завідувач методичним кабінетом; Гафіатуліна Ірина Віталіївна – методист з безпеки життєдіяльності.

Схвалено на методичній нараді курсів цивільної оборони Полтавської області протокол від 28.10.04 №11

Передмова

Чи стане людина постраждалою в повсякденних умовах життя – значною мірою залежить від неї самої. Дотримання всім відомих правил дорожнього руху та техніки безпеки значно зменшує вірогідність транспортного, побутового та виробничого травматизму, а здоровий спосіб життя та правильний режим харчування знижує ризик отруєнь. Цей перелік можна продовжувати і далі. Але, нажаль, статистика вперто свідчить про зростання випадків, коли людина терміново потребує медичної допомоги через власну необачність або екстремальні ситуації в яких вона опинилася. За таких обставин людина іноді може сподіватися лише на допомогу випадкових людей або розраховувати лише на себе.

Саме у таких ситуаціях вміння надати першу медичну допомогу собі та оточуючим стає вирішальним для збереження здоров’я, а, іноді, і життя. І тоді багато залежить від адекватності, правильності та своєчасності дій.

Матеріал даної брошури містить відомості про основні прийоми надання різних видів першої медичної допомоги, звернуто увагу на неприпустимість окремих помилкових дій під час її надання.

Матеріал брошури розраховано для використання при проведенні занять за програмою предмету "Основи безпеки життєдіяльності".

Перша медична допомога– це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження життя і здоров'я потерпілого. Її повинен надавати той, хто знаходиться поряд з потерпілим (взаємодопомога), або сам потерпілий (самодопомога) до прибуття медичного персоналу.

Від того, наскільки уміло і швидко надана перша допомога, залежить життя потерпілого.

Послідовність дій при наданні першої допомоги потерпілому:

- усунення дії на організм потерпілого небезпечних і шкідливих чинників (звільнення його від дії електроструму, винесення з небезпечної зони, гасіння одягу, що горить тощо);

- оцінка стану потерпілого;

- визначення характеру травми;

- виконання необхідних заходів щодо порятунку потерпілого (штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинка кровотечі і т. д.);

- виклик швидкої допомоги;

- підтримка життєвих функцій потерпілого до прибуття медперсоналу.

Огляд потерпілого

Знаходячись в пасивному положенні, потерпілий нерухомий, не може самостійно змінити прийняту позу, голова і кінцівки звішуються. Таке положення буває при несвідомому стані. Вимушене положення потерпілий приймає для полегшення важкого стану, ослаблення болів. Наприклад: при поразці легенів, плеври він вимушений лежати на ураженій стороні, положення лежачи на спині потерпілий приймає переважно при сильних болях в животі; при ураженні нирок, деякі потерпілі тримають ногу (з боку поразки) зігнутої в тазостегновому і колінному суглобі, оскільки при цьому болі ослабляються.

Основними показниками життєдіяльності організму є збережене дихання і серцева діяльність. Ознаками життя є:

- наявність збереженого дихання, яке визначають по руху грудної клітки і живота, запотіванню дзеркала, прикладеного до носа і рота, руху грудочки вати або бинта, піднесеного до ніздрів;

- наявність серцевої діяльності, яка визначається шляхом прощупування пульсу на сонній артерії. Визначити пульс можна також на променевій артерії, розташованій під шкірою між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого м'яза. Звичайна частота пульсу у здорової людини 60-75 уд./хв., ритм пульсу правильний, рівномірний. Пульс частішає при недостатності серцевої діяльності в результаті травм, при крововтраті, під час больових відчуттів. Значне порідшання частоти пульсу відбувається при важких станах (черепно-мозкова травма);

- наявність реакції зіниць на світло, яку визначають шляхом напряму на око пучка світла від будь-якого джерела; звуження зіниці свідчить про позитивну реакцію. При денному світлі ця реакція перевіряється таким чином: закривають око рукою на 2-3 хв., потім швидко прибирають руку; якщо зіниці звужуються, це свідчить про збереження функцій головного мозку;

Відсутність всього названого вище є сигналом до негайного проведення реанімаційних заходів (штучне дихання, непрямий масаж серця) до відновлення ознак життя. Проведення реанімаційних заходів слід продовжувати до появи ознак смерті.

Ознаки смерті

Біологічній смерті - необоротному припиненню життєдіяльності організму - передують агонія і клінічна смерть.

Агонія характеризується затемненою свідомістю, відсутністю пульсу, розладом дихання, яке стає неритмічним, поверхневим, судомним, зниженням артеріального тиску. Шкіра стає холодною, з блідим або синюшним відтінком. Після агонії наступає клінічна смерть. Клінічна смерть - стан, при якому відсутні основні ознаки життя, - серцебиття і дихання, але ще не розвинулися необоротні зміни в організмі. Клінічна смерть триває 5-8 хвилин. Даний період необхідно використовувати для проведення реанімаційних заходів. Після закінчення цього часу наступає біологічна смерть.

Ознаками смерті є:

- відсутність дихання;

- відсутність серцебиття;

- відсутність чутливості на больові та термічні подразники;

- зниження температури тіла;

- помутніння і висихання рогівки ока;

- відсутність блювотного рефлексу (при натисканні на корінь язика);

- трупні плями синьо-фіолетового або багрово-червоного кольору на шкірі обличчя,грудей, живота;

- трупне задубіння, що з’являється через 2-4 год. після смерті.

Остаточне рішення про смерть потерпілого приймається у встановленому законодавством порядку.

При наданні першої допомоги слід керуватися наступними принципами:

1. правильність і доцільність;

2. швидкість;

3. обдуманість, рішучість і спокій.

Зберігайте спокій. Якою б серйозною не була травма або небезпечно. ситуація, паніка тільки ослабить вашу здатність думати і понизить ефективність ваших дій. Крім того, при цьому ви втратите час, а в кризовій ситуації час може вирішити на користь життя або смерті.

Уникайте непотрібного ризику. Це не боязливість. Ви не зможете нікому допомогти, якщо самі постраждаєте.

Перш ніж діяти, подумайте ретельно і спокійно, але, по можливості, швидко. Намагайтеся заспокоїти і втішити потерпілих.

З'ясуйте, чи немає інших уцілілих людей, що зберегли активність і могли б допомогти вам впоратися з ситуацією. Зокрема, пошукайте, чи немає серед уцілілих медиків або людей, більш досвідчених, ніж ви.

При оцінці наслідків нещасного випадку максимально використовуйте свої органи чуття. Питайте, дивіться, слухайте, нюхайте. Потім подумайте і дійте. Попросіть потерпілого описати свої симптоми, сказати вам, що, на його думку, відбулося, і що, згідно його відчуттям, у нього не в порядку.

Способи надання першої допомоги залежать від стану потерпілого.

Якщо потерпілий дихає дуже рідко і судорожно (як би із схлипуванням), але у нього прощупується пульс, то необхідно негайно робити штучне дихання.

Якщо у потерпілого відсутні свідомість, дихання, пульс, шкірний покрив синюшний, а зіниці розширені, слід негайно приступити до реанімації (тобто оживлення) шляхом проведення штучного дихання і зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Не слід роздягати потерпілого, втрачаючи на це дорогоцінні секунди. Спроби реанімації ефективні в тих випадках, коли з моменту зупинки серця пройшло не більше 4 хвилин, тому першу допомогу слід надавати негайно.

Не можна потерпілого вважати померлим, висновок про смерть робить тільки мед. персонал. Приступивши до реанімації, слід обов’язково забезпечити і виклик швидкої медичної допомоги.

Штучне дихання проводиться двома методами «рот в рот» і «рот в ніс». Перед його проведенням необхідно;

	1. Укласти потерпілого на спину.2. Розстібнути стискаючий одяг.3. Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які в положенні на спині в несвідомому стані закриті запалим язиком.4. Видалити чужорідні тіла.
	Закинути максимально голову назад (корінь язика підіймається і звільняє вхід в гортань, рот відкривається).

Метод «рот в рот»

Рятувальник двома пальцями руки, що знаходиться на лобі потерпілого, затискає йому ніс. Потім робить глибокий вдих, щільно притискається до рота потерпілого і робить енергійний видих. Стежить за грудною кліткою потерпілого, яка повинна підійматися. Потім піднімає голову і стежить за пасивним видихом. Якщо у потерпілого добре визначається пульс, то інтервал між вдихами повинен складати 5 секунд, тобто 12 разів на хвилину.

Слід стежити за тим, щоб повітря, яке вдувається, потрапляло в легені, а не в шлунок. Якщо ж повітря потрапило в шлунок – слід швидко повернути потерпілого на бік і обережно натиснути на живіт між грудиною і пупком.

Метод «рот в ніс»

Рятувальник однією рукою фіксує голову потерпілого, інший обхвачує його підборіддя, висуває нижню щелепу трохи вперед і щільно стуляє з верхньою. Губи затискає великим пальцем. Потім набирає повітря і щільно обхвачує губами основу носа так, щоб не затиснути носові отвори і енергійно вдуває повітря. Звільнивши ніс, стежить за пасивним видихом.

Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого і ритмічного самостійного дихання.