Зовнішній та внутрішній аудит

Зовнішній та внутрішній аудит, аудиторський ризик і обгрунтування необхідності його оцінки при проведенні аудиту, пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів.

План.

1) Зовнішній та внутрішній аудит 2

2) Аудиторський ризик і обгрунтування необхідності його оцінки при проведенні аудиту 2 - 8

3) Пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів: 8 - 13

- фактичної перевірки;

- підтвердження;

- документальної перевірки;

- спостереження;

- опитування;

- аналітичних процедур.

4) Мета аудиту – це: 14

a) Визначити і попередити помилку;

b) Надати допомогу керівництву в підготовці фінансової звітності;

c) Перевірити фінансову звітність і висловити про неї думку.

Необхідно вказати правильну відповідь, підкріпивши її відповідними положеннями діючих нормативних документів.

Список використаної літератури 15

1. Зовн ішній та внутрішній аудит.

Аудит – це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації відносно фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству.

Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за договорами із замовниками: підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів замовник надсилає аудиторській фірмі замовлення, в якому визначає конкретні питання для вирішення аудитом.

Питання ці стосуються перевірки стану фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерського обліку, балансу та звітності. При цьому аудит визначає відповідність такої діяльності законодавству, а також достовірність її відображення в системі бухгалтерського обліку і контролю фінансово-господарської діяльності, консультації і рекомендації з питань бізнесу.

Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через аудиторські фірми залежить від якості аудиторських перевірок, відповідальності аудиторів за кваліфіковане і сумлінне виконання своїх договірних зобов’язань перед клієнтом.

За результатами перевірки при зовнішньому аудиті аудитор складає висновок, в якому дає оцінку стану обліку, внутрішньогосподарського контролю і достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам його діяльності.

Внутрішній аудит здійснюється спеціальним структурним підрозділом підприємства або його робітниками, безпосередньо підлеглими керівництву підприємства чи перебуваючими в його штаті.

Внутрішні аудитори окрім основної діяльності – удосконалення системи обліку та внутрішнього контролю на підприємстві – можуть виконувати також спеціальні завдання керівництва підприємства.

2. Аудиторський ризик і обґрунтування необхідності його оцінки при проведенні аудиту.

Аудиторський ризик – це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контрольними органами.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язані кілька аспектів ризику. Два основних – це аудиторський ризик і ризик для бізнесу (аудитора або його фірми).

Аудиторський ризик полягає у наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно і на цій підставі у аудиторському висновку стверджує це без застереження, а в дійсності фінансова звітність має істотні похибки.

Для того щоб запобігти аудиторському ризику або зробити його мінімальним, аудитор має визначити оптимальний обсяг інформації для дослідження, щоб він міг взяти на себе професійну відповідальність. При цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною.

Щоб повністю забезпечити інформаційні потреби, аудитору необхідно вивчити бізнес клієнта та його галузеві особливості. Фінансова звітність відображує своєрідні аспекти тих або інших видів діяльності. Так, аудит страхової діяльності не може бути виконаний із достатньою достовірністю без вивчення унікальних особливостей цієї роботи. Неможливо уявити аудиту клієнта, який будує мости без знання технології будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за ступенем готовності об’єктів. Це стосується також сфери промислового виробництва, транспорту і зв’язку, торгівлі, невиробничої сфери, банків та ін., для проведення аудиту в них необхідно володіти технологією виробництва продукції, робіт, послуг.

Загальноприйняті стандарти аудиту потребують, щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Це можливо при вивченні організаційних структур, що діють у клієнта, методик, спілкуючись із працівниками компанії-клієнта, складання анкет і схем документообороту, а також спостерігаючи за діяльністю клієнта.

Вивчивши систему внутрішньогосподарського контролю, аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилень від нормативів. Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунуті. Цю процедуру називають оцінкою ризику контролю.

Якщо за оцінкою аудитора ризик контролю незначний, то він може зменшити недовіру до точності інформації фінансової звітності, що стосується контролю (інвентаризація статей балансу). В противному випадку доведеться виконувати повний комплекс робіт щодо збирання аудиторських свідчень. Але щоб забезпечити вірогідність своїх попередніх висновків щодо мінімального ризику, аудитор перевіряє ступінь ефективності контролю. Процедури, які використовуються при такій перевірці, називають тестами внутрішньогосподарського контролю. Здебільшого ці тести включають перевірку первинних документів, якими оформлені господарські операції. Наприклад, інвентаризаційні відомості, машинограми наявності основних засобів, коштів, розрахункових операцій, дебіторів і кредиторів, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Міжнародними і національними нормами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може бути представлена таким алгоритмом:

АР = ВР х РК х РН,

де АР – аудиторський ризик

ВР – внутрішньогосподарський ризик

РК – ризик контролю

РН – ризик невиявлення.

Ступінь аудиторського ризику за поданою моделлю ґрунтується на експертній оцінці аудитора. Припустимо, що аудитор, оцінюючи попередньо програму аудиту для клієнта, визначив, що внутрішньогосподарський ризик становить 70%, ризик контролю – 40% і ризик невиявлення – 15%.

За моделлю прийнятий ризик становитиме

АР = 0,7 х 0,4 х 0,15 = 4,2%

Якщо аудитор дійшов висновку, що достатній рівень прийнятого аудиту у цьому випадку має бути не менше ніж 4,5%, то він може вважати ризик цілком задовільним. Це означає, що за цього аудиторського ризику ні майнових, ні моральних збитків клієнту і аудитору (аудиторській фірмі) завдано не буде.

Розглянемо складові елементи моделі аудиторського ризику.

Прийнятий аудиторський ризик – це суб’єктивно встановлений рівень ризику, котрий готовий взяти на себе аудитор. Полягає він у тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки після завершення аудиту і представлення аудиторського висновку без застереження. Якщо аудитор визначає для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що фінансова звітність не має істотних погрішностей.

Нульовий ризик означав би повну впевненість у цьому, а стовідсотковий ризик – повну невпевненість. Ступень ризику може коливатись у діапазоні між нулем і одиницею (від 0 до 100%), але не може бути ні вище, ні нижче цих значень. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно недоцільна, бо для цього необхідно не вибірковим, а суцільним способом перевірити всю документацію аудитором, а також в разі потреби залучити до проведення аудиту технологів, маркетологів та інших фахівців. Такий аудит буде довготривалим, не оперативним, дорого коштуватиме для клієнта і не завжди сприятиме удосконаленню його діяльності.

Аудиторською практикою доведено, що за певних обставин необхідно, щоб ризик був якомога нижчим, інакше не можна захистити інтереси ні аудиторів, ні користувачів. Це залежить від того, якою мірою зовнішні користувачі покладаються на показники фінансової звітності, а також від того, наскільки вірогідно виникнення у клієнта фінансових труднощів після подання аудитором висновку. Звідси, якщо зовнішні користувачі повністю покладаються на достовірність фінансової звітності, то аудитору необхідно намагатися знизити рівень аудиторського ризику. Одночасно, якщо за умови високої довіри до фінансової звітності у ній залишилися значні погрішності, то це може завдати шкоди, насамперед іміджу аудитора.

Аудитору нелегко передбачити фінансове банкрутство до того, як це станеться, проте є певні фактори, які є індикаторами такої вірогідності:

-спад ділової активності

-збитковість роботи

-неплатоспроможність і неліквідність підприємства

-професійна некомпетентність працівників маркетингу і менеджменту.

Аудитор повинен дослідити діяльність клієнта і оцінити значення кожного з факторів, які впливають на рівень довір’я зовнішніх користувачів до фінансової звітності, а також визначальних для фінансового банкрутства клієнта після закінчення аудиту може мати істотну погрішність. У процесі перевірки аудитор отримує додаткову інформацію про клієнта і може змінити свою оцінку рівня аудиторського ризику.

Є ряд обставин, які змушують різних аудиторів визначати у однакових умовах різні рівні аудиторського ризику. Оскільки виміряти аудиторський ризик складно, то немає підстав вважати, що всі аудитори за різних умов виберуть той самий рівень за обсягом і змістом свідоцтв (доказів). Звідси цілком вірогідно, що припускається багато помилок при визначенні аудиторського ризику. Для зменшення кількості цих помилок необхідно користуватися не лише нормативами аудиту, а й законодавством, нормативно-правовими актами, спеціальними методичними рекомендаціями, положеннями, інструкціями, затвердженими міністерствами і відомствами, Національним банком України. Так, у практиці аудиту застосовуються Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене Кабінетом Міністрів України; Інструкція з проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і документів та розрахунків, затверджена Мінфіном України. Вимоги до аудиторського висновку за наслідками перевірки балансу та річної звітності затверджені Аудиторською палатою України та ін.

Виходячи із моделі аудиторського ризику, є пряма залежність між прийнятим аудиторським ризиком і ризиком невиявлення, а також зворотній зв’язок між прийнятим ризиком та обсягом свідчень, які планує зібрати аудитор. Якщо аудитор вирішує скоротити рівень прийнятого аудиторського ризику, то тим самим скорочує ризик нерозкриття і зменшення кількості збирання свідоцтв.

Наступним сегментом у моделі аудиторського ризику є внутрішньогосподарський ризик – наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором внутрішньогосподарського контролю і складає висновок про вірогідність наявних помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні внутрішньогосподарського ризику не береться до уваги внутрішньогосподарський контроль, бо він входить до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю.

Якщо брати до уваги залежність між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком невиявлення, а також кількістю свідоцтв, які збираються, то внутрішньогосподарський ризик обернено пропорційний до ризику невиявлення і прямо пропорційний до кількості свідоцтв. Наприклад, якщо аудитор стверджує, що у дебіторській заборгованості внутрішньогосподарський ризик високий, оскільки багато контрагентів клієнта стають неплатоспроможними у зв’язку з економічними умовами у галузі, то ризик невстановлення має бути низьким, а планова кількість свідоцтв – велика.

Модель аудиторського ризику показує тісний взаємозв’язок між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком контролю. Включення внутрішньогосподарського ризику до моделі аудиторського ризику – один із найважливіших аспектів аудиту. Це передбачає, що аудитори повинні орієнтуватися, в яких формах фінансової звітності помилки найбільш або найменш вірогідні. Ця інформація визначає загальну кількість свідчень, які необхідно зібрати, а також яким чином їх зібрати.

На початку аудиту можна лише наближено оцінити зміни у рівні внутрішньогосподарського ризику. До цього аудитор має вивчити фактори, які створюють ризик, і аудиторські свідчення, після чого взяти їх до уваги.

Оцінюючи внутрішньогосподарський ризик, аудитор повинен врахувати ряд важливих факторів, а саме:

Þ характер бізнесу клієнта;

Þ чесність адміністрації;

Þ результати попереднього аудиту;

Þ первинний і повторний аудит;

Þ професіоналізм бухгалтерських кадрів;

Þ вірогідність привласнення коштів;

Þ достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку.

Аудитор повинен оцінити перелічені фактори внутрішньогосподарського ризику і вирішити, який іх них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського ризику.

Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні. Ризик контролю обернено пропорційний до ризику невиявлення, тоді як між ризиком контролю і кількістю належних збиранню свідоцтв існує пряма залежність. Наприклад, якщо аудитор зробив висновок, що система внутрішньогосподарського контролю ефективна, то рівень ризику невиявлення може бути підвищений, а кількість свідоцтв зменшено. Коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризику невиявлення, оскільки ефективна система внутрішньогосподарського контролю скорочує ймовірність погрішностей у фінансовій звітності.

Ризик невиявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Ризик невиявлення визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. За низького рівня невиявлення аудитор не погоджується брати на себе великий ризик невиявлення помилок через нестачу свідоцтв, тому докладає всіх зусиль до отримання більшої кількості

свідоцтв (доказів), необхідних для дослідження питань, поставлених клієнтом.

Рівень аудиторського ризику значною мірою залежить від професіоналізму аудиторів, їхніх морально-вольових та етичних якостей. Досвід показує, що професійні вимоги до аудиторів, тестування їх, сертифікація та ліцензування на право аудиторської діяльності не забезпечують комплектування аудиторських фірм висококваліфікованими фахівцями. Причиною цього є недостатність підготовки у навчальних закладах фахівців з обліку та аудиту й низька професійна якість їх, оскільки не вирішено питання проходження студентами навчальної і виробничої практики з аудиторської діяльності безпосередньо у трудових колективах замовників аудиту. Внаслідок цього створюється вакуум у потребі аудиторів, що заповнюється не завжди високопрофесійними фахівцями. У зв’язку з цим якість аудиторських робіт не відповідає вимогам клієнтів щодо активізації маркетингової діяльності, поліпшення фінансового становища, удосконалення обліку та звітності, внутрішньогосподарського контролю, запобігання помилкам у оподаткуванні тощо.

Все це стримує формування ринку аудиторських послуг, а звідси і відсутність конкуренції аудиторів за місце на ринку аудиту.

З подальшим розвитком підготовки фахівців з аудиту за якістю та кількістю, створенням ринку аудиторських послуг виникають передумови для конкуренції аудиторів, завдяки чому запрацює саморегулюючий механізм аудиторської діяльності в Україні.

3. Пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів:

¨ фактичної перевірки;

¨ підтвердження;

¨ документальної перевірки;

¨ спостереження;

¨ опитування;

¨ аналітичних процедур.

До фактичної перевірки належать інвентаризація, контрольний обмір, дослідження об’єктів, контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво, лабораторний аналіз.

Інвентаризація – перевірка наявності грошових коштів, матеріальних цінностей, стан розрахунків та інших статей балансу на конкретну дату.

Інвентаризація здійснюється згідно Інструкції про інвентаризацію основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 5 грудня 1997р. за №268.

При вивченні будівельних та ремонтних робіт використовуються контрольні обміри. Вони організуються для визначення фактично виконаного обсягу будівельних та ремонтних робіт і застосовується для перевірки достовірності обліку незавершеного виробництва, витрат будівельних матеріалів порівняно з нормативами та фактично виконаним обсягом робіт, перевірки правильності нарахованої заробітної платні, розрахунків з підрядниками та іншими підприємствами за виконання обсягів робіт.

Для проведення обмірів виконаних робіт створюється комісія з обов’язковим залученням спеціалістів з будівництва (інженера-будівельника, техніка-будівельника, мастера); мурування стін (в кубометрах) та ін.

В процесі контрольних процедур часто використовується дослідження об єктів . Воно включає коло питань, пов’язаних з вивченням організаційно-виробничої діяльності і перевіркою забезпечення зберігання майна контролюємого підприємства.

Звичайно дослідження об’єктів доцільно проводити на початку аудиторських процедур. В процесі обстеження можна отримати інформацію про похибки в організаційно-виробничій діяльності, а також отримати відповіді на багато питань, пов’язаних із забезпеченням зберігання майна безпосередньо на об’єктах:

¨ наявність обладнання, що використають, його якісний стан та умови його зберігання;

¨ причинизбоївв роботідіючого обладнання;

¨ наявність запасів сировини, матеріалів та готової продукції й умови їх зберігання;

¨ дієздатність пропускної системи підприємства при ввезенні,вивезеннісировини, матеріалів та готової продукції

¨ ведення оперативного обліку заказів й постачання продукції та ін.

При аудиторських перевірках іноді необхідно перевірити якість виробленої продукції. В цьому випадку роблять контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво або здають готову продукцію для лабораторного аналізу.

При контрольному запуску сировини та матеріалів на виробництво в присутності контролера та запрошеного спеціаліста перевіряється весь технологічний процес починаючи з зважування відповідних сировини та матеріалів, його обробці й закінчуючи зваженням готової продукції.

Це дає можливість перевірити фактичний вихід готової продукції й дійсну кількість використаних сировини та допоміжних матеріалів, а також порівняти ці дані з даними, що маємо (до контрольного запуску).

Лабораторні аналізи найчастіше застосовуються при перевірках відповідності якості готової продукції діючим стандартам. Лабораторні аналізи проводяться як харчових, так і нехарчових готових виробів, виробляємих підприємствами, заснованих на різних формах власності.

Для аналізу вилучають пробу готового виробу. Одну беруть у виробника, а іншу – за можливістю у споживача. Вилучені проби пломбуються та із супровідним листом направляються до відповідної лабораторії. На основі проведеного аналізу, лабораторія дає висновки, які потім використовуються контролером.

Підтвердження складається в отримані аудиторами підтверджуючої інформації, яка знаходиться в бухгалтерських регістрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає прямого підтвердження сум дебіторської заборгованості, зв’язуючись з боржниками-підприємствами.

Кожна господарська операція оформлюється відповідними документами або ж обґрунтовуються записи в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. На основі регістрів бухгалтерського обліку складаються бухгалтерський баланс і звітність. Тому аудитори для оцінки достовірності здійснених господарських операцій в першу чергу використовують методичні прийоми перевірки документів і записів у регістрах бухгалтерського обліку.

Без використання методичних прийомів перевірки первинної документації, виробничих записів в облікових регістрах й бухгалтерській звітності ніяка аудиторська діяльність неможлива.

Дослідження документів – прийом документального контролю достовірності, доцільності ефективності господарських операцій, відповідності їх законодавчим актам, що регулюють процес розширеного суспільного виробництва.

Камеральні перевірки – прийом документального контролю проектно-кошторисної документації по капітальних вкладеннях, а також документів на виконання будівельно-монтажних робіт, які подають установі банку, що здійснює контроль за фінансуванням капітальних вкладень із державного бюджету. Застосовується також податковими службами для контролю звітності, до проведення контрольної перевірки її на підприємстві.

В залежності від змісту контролю і стану бухгалтерського обліку здійснених господарських операцій використовуються відмінні за змістом методичні прийоми перевірки документів. Серед них можна виділити формальну, арифметичну, експертну, логічну, економічну, нормативно-правову, зустрічну, контрольну звірку, зворотну калькуляцію, оцінку документів за даними кореспондуючих рахунків, аналітичну перевірку звітності та балансів, порівняння та ін.

Формальна перевірка документа передбачає перевірку дотримання діючих форм, послідовності, повноти і правильності заповнення реквізитів документа, дотримання порядкової нумерації та наявностей відповідних підписів.

Арифметична перевірка включає перевірку правильності виставлених цін у документі, вказаних націнок, знижка, зроблених обчислень і таксировок, підрахунок підсумків та ін. арифметичних дій, що виконуються при оформленні та обробці документу.

Експертна перевірка доповнює формальну та арифметичну і спрямована на виявлення підробок в документах:

- дописка тексту, букв, цифр;

- закреслення;

- часткове або повне видалення написаного тексту, цифрових записів;

- підробка підписів та ін.

При підробці документи не мають стійких ознак. Там, де замінені букви та цифри, залишаються подряпини, місцями змінені колір паперу, шрифт цифр й літер, забарвлення друкованого тексту або колір чорнил. Букви та цифри виглядають занадто покрученими, нерівними, наявність порушення у нахилі букв та цифр та інші ознаки підробок.

При логічній перевірці методом порівняння господарських операцій, відображеної в документі, з відмінними взаємопов’язаними показниками, подіями, явищами визначається чи була об’єктивна можливість її виникнення.

Наприклад, приведені в накладній дані о масі та обсязі вантажу порівнюється з вантажопідіймальністю або обсягом автомобіля, на якому перевозився вантаж, місткістю тари, вказаній в накладній; кількістю якої-небудь сировини або матеріалу, зафіксованих у інвентаризаційній відомості, - з розміром площі, на якому вони могли зберігатися, місткістю цистерн, кількість виробленої продукції – з виробничою потужністю обладнання, цеха, комбінату.

При нормативно-правовій перевірці встановлюється відповідність здійсненої операції діючим правилам, вимог статуту або установчим документам, чи є відхилення від затверджених норм, лімітів та ін.

При економічній перевірці з’ясовуються економічна доцільність здійсненої операції, її обґрунтування джерелами фінансування, плановими розрахунками, вивчаються отримані результати від даної операції або її вплив на кінцевий фінансовий результат.

Сутність зустрічної перевірки складається з вивчення достовірності операцій шляхом порівняння документів та записів в облікових регістрах, які відносяться до одних й тих же взаємопов’язаних операцій.

Звичайно документи створюються у двох або більше примірниках, але окремі операції оформлюються додатковими документами. Такі документи знаходяться при звітах (реєстрах) різних матеріально відповідальних працівників. Багаторазово можуть повторюватись й записи в облікових регістрах бухгалтерського обліку. Все це відкриває великі можливості для зустрічної перевірки вивчаємого документа та уточнення достовірності здійсненої операції.

Контрольна звірка вживається переважно там, де ведеться облік матеріальних цінностей за найменуванням без зазначення ґатунків, марок, номерів та ін. ознак, які мають особливу ціну, при занедбаному аналітичному обліку та в усіх випадках, коли окремі підприємства вживають сумовий облік матеріальних цінностей.

Контрольні звірки знаходять широке застосування для перевірки правильності оприбуткування та списання на витрати окремих ґатунків матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку й т.д.

Зворотня калькуляція використовується для перевірки розміру необґрунтованого зписання сировини на виробництво при виробленні визначеного виду готових виробів. Сутність цього методичного прийому полягає в тому, що за фактичним випуском готових виробів розраховуються витрати сировини відповідно до встановлених норм за міжінвентарний період, які порівнюються з фактично зробленим списанням сировини за первинними документами за цей час. В наслідку цього встановлюються факти незаконного списання сировини та матеріалів на виробництво.

При вживанні перевірки документів за даними кореспондуючих рахунків можна виявити документи, за якими здійснені недоцільні, незаконні операції та в деяких випадках виявити зловживання. Це може виявлятися в невірній кореспонденції рахунків, невідповідності записів у регістрах бухгалтерського обліку доданим документам, відсутності бухгалтерських проводок, згортанні сальдо по окремим рахункам, повторенні кореспонденції в однакових сумах по одному й тому же документу, в необґрунтованих документами сторнированих та додаткових записів на рахунках бухгалтерського обліку.

Серед методичних прийомів перевірки документів особливе місце займає аналітична перевірка звітності та балансів. За допомогою цього прийому вивчається обґрунтованість показників фінансової звітності та балансів даним аналітичного й синтетичного обліку, узгодження показників в окремих формах бухгалтерської звітності та балансу, в регістрах бухгалтерського обліку та первинних документах.

Цей методичний прийом застосовується в поєднанні з іншими прийомами контролю, що дозволяє здійснити не лише технічну перевірку фінансової звітності та балансів, але й вивчити стан розрахункових взаємовідносин з фінансовими органами, з банками за короткостроковими й довгостроковими кредитами, а також з іншими підприємствами й організаціями за різними розрахунками.

Крім цього, аналітична перевірка звітів і балансів дозволяє провести підготовчу роботу по підбору та систематизації звітних матеріалів для виконання аналітичних розрахунків, пов’язаних з оцінкою фінансового стану підприємства.

При вивченні фінансових результатів і стану зберігання майна підприємства широко використовується порівняння . За його допомогою фактичні дані, які відображені в звітності, зіставляються з базовими періодами, плановими, нормативними й іншими показниками.

Спостереження – цей процес складається в спостереженні процесу чи процедури, виконуваної іншими особами, наприклад, спостереження аудитором за підрахуванням товарно-матеріальних запасів працівниками компанії або за виконуванням процедур контролю, після яких не залишається ознак їх проведення з точки зору аудиту.

Опитування – складається в пошуку інформації, яку можливо отримати від інформованих осіб підприємства або за його межами. Опитування можуть варіювати від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування робітників підприємства. Відповіді на опитування можуть надати аудитору інформацію, яку він раніше не мав, або підтверджуючу аудиторські свідоцтва.

Аналітичні процедури складаються з аналізу найбільш важливих показників ті співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень та взаємозв’язків, заперечующих іншій інформації, які стосуються цієї справи або відхиляються від очікуваних показників.

4. Мета аудиту – це:

a) визначити і попередити помилку;

b) надати допомогу керівництву в підготовці фінансової звітності;

c) перевірити фінансову звітність і висловити про неї думку.

Необхідно: вказати правильну відповідь, підкріпивши її відповідними положеннями діючих нормативних документів.

Згідно з ННА № 3 “Мета й загальні принципи аудиту фінансової звітності”, метою аудиту фінансової звітності є вираження аудитором заключення про те, чи відповідає фінансова звітність, у всіх істотних аспектах, інструкціям, регламентуючих порядок підготовки та представлення фінансових звітів.

Список використаної літератури:

1. “Аудиторская деятельность в Украине” Харьков

ООО “Конус” 2001р.

2. “Ревизия и аудит” Киев В.Г.Жила 1998р.

3. “Курс аудиту” Київ М.Т.Білуха 1998р.

4. Національні нормативи аудиту

5. Закон України “Про аудиторську діяльність”

6. “Аудит” Кузьминский 1996р.