Смекни!
smekni.com

Ультрофіолетове опромінення аутокрові у лікуванні гнійно-запальних процесів 2 (стр. 1 из 6)

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Ультрофіолетове опромінення аутокрові

у лікуванні гнійно-запальних процесів

додатків матки.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури .

1.1.Комплексна терапія гнійно-запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів

1.2.Ультрафіолетове опромінення в комлексному лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки

Розділ 2.Матеріали та методи дослідження.

2.1.Клінічна характеристика хворих на запальні захворювання додатків матки

2.2.Методи дослідження

Розділ 3.Результати власних досліджень та їх обговорення.

3.1.Результати лікування гострих та загострення хронічних запальних процесів додатків матти

3.2.Результати дослідження реактивності організму у хворих з гнійно-запальними процесами додатків матки

Висновки

Список літератури

ВСТУП.

Сьогодні, коли широко розповсюджена полівалентна алергія, а проблема імунодифіцитних станів ( як наслідок перенесення стресів ) все частіше стає перед лікарями, тому приходиться шукати засоби немедикаментозного впливу на хворий організм людини. Седед таких методів перевага надається таким засобам і формам лікування, котрі найбільш природні до організму і дають мінімум побічних дій. До цих засобів можна віднести лікування опроміненою кров’ю , а саме кров’ю самого хворого.

З моменту народження і все своє життя людина знаходиться під впливом сонячних променів . Цілющі дії їх на організм була відома ще в Давньому Єгипті , Греції і Римі.По опису Геродота ,там будувалися солярії для використання сонця з лікувальною метою ( гeліотерапія ). Гіпократом були описані лікувальні властивості променів Сонця.

В ХІХ ст. вперше були систематизовані теоретичні знання і практичний досвід використання світла.Вперша лікувальна установа для геліотерапії була відкрита в Швейцаріїї 1885 році.Тоді почалися дослідження по вивченню теоретичних аспектів біологічної дії сонячного світла на організм.

Одним з найширших використань УФО є загар людини, особливо влітку , коли під пвливом УФО відбуваються накопичення пігменту в шкірі зі зміною її забарвлення.При правельному , дозованому загарі стимулюються різні фізіологічні процеси ,що сприяють профілактиці ряду захворювань.

Запальні процеси внутрішніх жіночих статевих органів займають" одне з основних місць серед гінекологічних захворювань (Я. П. Сольский та Л. І. Іванюта, 1975; В. Й. Бодяжина, 1990; Я. П. Сольский та співавт. 1996; 8. К.. ІоЬпкоп сі. а1., 1991). Питома вага цього виду паталогії серед хворих, що звертаються в жіночу консультацію за медичною допомогою, коливається в межах 50—83% (Г. К. Степанковська, 1996; Л. В. Тимошенко та співавт. 1996; Р. М. Ооіакїеіп, 1984). Ускладнення проблеми гнійно-запальних захворювань зумовлено у переважній більшості випадків низькою ефективністю лікування, розвитком антибіотико-резистентних штамів мікроорганізмів і зниженням імунобіологічної резистентності організму в результаті дії зовнішніх факторів, не дивлячись на застосування нових антибактиріальних засобів і препаратів, покликаних активізувати захисні сили організму (Я. П. Сольський, Л. І. Іванюта, 1975; К. К. Кудайбернов, 1984; Г. М. Савелева, Л. В. Антонова, 1987). Вказані обставини можуть бути причиною частих рецидивів запального процесу В результаті формуються стійкі зміни, які в свою чергу ведуть до розвитку передракових станів, больового .синдрому, погіршення самопочуття хворих, та їх працездатності, виникнення непліддя (Л. І. Іванюта, 1996; Б. М. Венцков-ський та співавт., 1996).. Останнє для України сьогодні стає справж­ньою соціально-демографічною проблемою. Цим і зумовлена необхідність провадження нових методів пато­генетичної терапії запальних захворювань, а також організації заходів по реабілітації репродуктивного здоров'я. Необхідно зазначити, що традиційні методи лікування запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів з використанням лише антибіотиків на сучасному етапі себе не виправдовують. Останнім часом при лікуванні вказаної патології стали застосовувати методи загального впливу на осередок запалення з використанням фізичних засобів.

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури.

1.1Комплексна терапія гінекологічних запальних процесів.

Поліетіологічність захворювання, різноманітність його клі­нічних проявів, а також форм і варіантів протікання визначили різ­ні методичні і тактичні підходи лікування хворих з гострим запаль­ним процесом внутрішніх статевих органів жінки. Комплекс консерва­тивних заходів, що застосовується в повсякденній практиці, включає в себе: зняття больового синдрому, проведення протизапальної тера­пії, усунення інтоксикації, корекцію порушень гемодинаміки і де­сенсибілізуючу, загальнозміцнюючу та розсмоктуючу терапію. Адек­ватне знеболення займає важливе місце в комплексній терапії. Щоб зняти біль використовують різні анальгетики. Проте виразніший знеболюючий ефект досягають застосовуючи анальгетики і антигістамінні препарати - дімедрол, супрастін, діпразін (піпольфен) та ін.

Продовжується постійний пошук нових антисептиків, які знищу­вали б інфекцію й водночас не впливали негативно на здорові ткани­ни. В цьому аспекті, для лікування гнійних ран та запальних інфільтратів м'яких тканин було запропоновано вживати антисептик-дімексид, який має бактерицидну та протизапальну дію (М.В.Даниленко й співавт., 1980; М.П.Черенько й співавт., 1984). Викликає теж цікавість використання антибактеріальних препаратів, які володіють бактерицидною дією. Мова тут йде про створення й застосування пре­паратів сульфаніламідного ряду. Їх особливість в порівнянні з анти­септиками полягає в можливості угамовувати інфекцій при пероральному прийомі або уведенні в кровоносне русло. На сьогодні ці препа­рати займають значне місце в арсеналі засобів боротьби з інфекцією (М.Д.Машковський,1982; С.М.Курбангалеев й співавт.,1977; G.Jackion et аl., 1980, 1981). Проте слід наголосити, що в гнійному осередку завжди є некротичні тканини, які гальмують процес одужання, підтримуючи запалення й в значній мірі блокують мікрофлору від дії антибактеріальних препаратів. Це схиляє ряд авторів до думки, що визначальною є радикальна операція, а антибактеріальна терапія відіграє лише другорядну роль ( G.Jackion еt аl., 1980). В останні роки були запропоновані хіміопрепарати, які володіють антибактеріальною активністю з широким спектром дії, як на грампозитивну так і на грамнегативну мікрофлору, на грибки, дріжджі та віруси - це водні розчини йодофорів: йодінол, комбінація розчинів йоду з тіосульфатом натрію, йодопірон (Й.Мадамінов й співавт.,1986).

Ще на початку 40-х років для лікування запальних захворювань почали вживати антибіотики. Слід зазначити, що в перші роки свого використання вони були досить ефективними при лікуванні гострих гнійних захворювань. Це спричинилось до великого оптимізму щодо можливостей профілактики й лікування гнійної інфекції. Проте сучас­ні дані насторожують, так як з них випливай, що при використанні антибіотиків досить часто допускаються серйозні помилки, в резуль­таті яких антимікробна терапія у 25-30% хворих завдає більше шкоди аніж користі (Л.Д.Татаренко й співавт.,1981; S.Кerubaum,1983; J.S. Solomkin, І987).

В останні роки ефективність використання антибіотиків при лікуванні запальних процесів значно знизилась в зв'язку зі зростом антибіотикорезистентних штамів бактерій. Ряд бактерій, які ще в недалекому минулому відносились до сапрофітів, сьогодні твердо ввійшли до числа збудників гнійних захворювань і з серйозною проб­лемою для хіміотерапії (О.П.Тарасенко й співавт.,1983; М.І.Литкин і співавт.,1986; Т.Вееm,1983). Зниження ефективності антибіотикотерапії при гнійно-запальних процесах пояснюється селекцією стафілококів стійких до антибактеріальних препаратів, агресивністю госпітальної інфекції, безконтрольністю застосування антибактеріальних препара­тів внаслідок алергізації (Л.Д.Татаренко й співавт., 1981; N.J. Cruz еt аl., 1984).

Значна частина авторів з метою підвищення ефективності антибіотиків широко використовують їхні комбінацій з іншими хіміо­препаратами, що підсилає антибактеріальну дію антибіотиків. До них відносяться сульфаніламіди та антисептики нітрофуранового та фуразолідонового ряду - фуразолідон, солафур, фурадонін (Я.П.Сольський й співавт., 1975; В.І.Юхтин й співавт., 1987; А.Е.Франчук, 1984). Інші, для підвищення чутливості мікрофлори до антибіотиків, реко­мендують сполучати їх один з одним або застосовувати в поєднанні з протеолітичними ферментами, які одночасно дають некролітичну дію, володіють протизапальним ефектом і пролонгують їхню дію (СЛ.Навашин й співавт., 1979,1982; N.S. Роlk еt аl.1983).

Таким чином, застосування антибіотиків, антисептиків, фер­ментів та інших лікувальних засобів поки, що не розв'язали проблеми лікування гнійних захворювань, хоча певний прогрес спостерігається,

В комплексній терапії запального процесу необхідно проводити активну дезінтоксикаційну терапію з метою нейтралізації токсичних речовин, зниження їх концентрації й швидкого виведення з організму. Високі дезінтоксикаційні якості мають гемодез (6% розчин полівінілпіролідону) і полідез (розчин низькомолекулярного полівінілу). Дезінтоксикаційними властивостями в значній мірі володіють і такі розчини як ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка та 5% розчин глюкози. Для підсилення дезінтоксикаційної дії інфузійну терапію доцільно сполучати з форсованим діурезом протягом 2-4 днів. Н.Т.Терехов і В.В.Бичков (1980) успішно застосовували реоглюман, який виявив позитивний вплив на мікроциркуляцію та володіє чітким діуретичним ефектом. Вплив на мікроциркуляційне русло за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові сприяє оптимізації функціональної активності печінки та нирок, ризик ураження яких при гострому запальному процесі жіночих статевих органів надто високий.

Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальних запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що пов­не одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через при­сутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес. Але деякі клініцисти й до тепер притримуються подібного підходу при лікуванні хворих із запальними процесами. О.Т.Михайленко і Г.Н.Бублик-Дорняк (1979) пропонують проводити пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви на ранніх етапах захворювання - до початку ексудації (фаза гіперемії). Це на їх думку дозволяє попе­редити утворення спайок та зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі. Одночасно в черевну порожнину пропонується уводити лікувальні суміші: антибіотики з хлорфіліптом або хімотрипсином. При серозному ексудаті лікувальні пункції рекомендують проводити двічі на тиждень (всього 2-3 пункції), при гнійному - через день (4-10 пункцій).