Смекни!
smekni.com

Історія розвитку аудиту. Аналітичні аудиторські процедури (стр. 1 из 4)

Контрольна робота

За курсом: «Аудит»


Зміст

1. Введення

2. Загальний огляд бухгалтерської звітності

3. Історія розвитку та тенденції становлення аудиту

4. Аналітичні процедури аудиту

5. Завдання

7. Список використаної літератури


1. Введення

Батьківщиною аудиту в сучасному розумінні цього слова є Велика Британія, яка в 1884. прийняла пакет Законів про Компанії, розпорядження акціонерним компаніям доручати незалежним бухгалтерам перевірку бухгалтерських книг і рахунків компаній із наступним звітом перед акціонерами.

Виникнення аудиту, таким чином, пов'язане з розподілом інтересів тих, хто безпосередньо займається управлінням організацією (адміністрація, менеджери) і тих, хто вкладає гроші в її діяльність (власники, акціонери, інвестори).

Історія виникнення аудиту бере свій юридичний початок з Шотландії, у столиці - Единбурзі - у 1853. був офіційно заснований Единбурзький інститут аудиторів.

Аудиторська діяльність (аудит) являє собою підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, документів бухгалтерського обліку, податкових декларацій і інших фінансових зобов'язань і вимог економічних суб'єктів, а також наданню інших аудиторських послуг.

Аудитор - особа, перевіряє стан фінансово-господарської діяльності підприємства за певний період. Аудитор - фахівець, атестований на право аудиторської діяльності в порядку, встановленому законодавством України.

Слід зазначити, що аудит відрізняється від судово-бухгалтерської експертизи. Ця відмінність полягає в тому, що аудит - незалежна перевірка, а судово-бухгалтерська експертиза здійснюється за рішенням судових органів. Специфіка судово-бухгалтерської експертизи виявляється в її процесуально - правовій формі, що забезпечує одержання джерела доказів у застосуванні експертних знань в області бухгалтерського обліку в ході дослідження скоєних господарських операцій.

Аудит існує незалежно від наявності або відсутності кримінальної або цивільної справи. У той час як судово-бухгалтерська експертиза не може існувати поза кримінальним або цивільної справи, оскільки являє собою процесуально - правову форму (правову сторону даного виду експертизи).

Аудитор відрізняється від ревізора по своїй суті, по підходу до перевірки документації, по взаємовідносинах з клієнтом, за висновками, зробленими за результатами перевірки, і т.д.

В Україні аудиторська діяльність і професія аудитора в їхньому сучасному вигляді з'явилися порівняно недавно у зв'язку з економічними перетвореннями в країні в даний час.


2. Загальний огляд бухгалтерської звітності

У міру збільшення зовнішніх джерел капіталу зростає і потреба у сучасній і надійної фінансової інформації (наприклад, про те, наскільки адекватний отримується власниками дохід відповідно до ступеня ризику зроблених ними інвестицій; чи повинні вони продавати, купувати або продовжувати тримати свою частку в активах підприємства, чи тебе підприємство здатне задовольнити їх очікування стосовно дивідендів). Більше того, подальші власники акцій і кредитори, як правило, одержують менше, ніж попередні, гарантій і прав на пріоритетне отримання виплат при можливому банкрутстві підприємства. Для компенсації відповідного ризику акціонери і кредитори вимагають від адміністрації підприємства надання регулярної фінансової інформації, а також наполягають, щоб ця інформація була підтверджена незалежним третьою особою (аудитором) таким чином, щоб її можна було вважати достатньо надійною для прийняття управлінських рішень. Якщо, не керуючи підприємством безпосередньо, власники можуть бути впевнені в чесності й акуратності своїх керуючих, а також у відсутності фальсифікацій у періодично складати і надавати їм фінансової звітності, то, відповідно до теорії агентів, очевидна необхідність аудиту.

Правильні дані потрібні не тільки безпосереднім інвесторам або акціонерам, але і кредиторам для оцінки надійності погашення позик і виплати відсотків. Постачальників цікавить інформація про здатність підприємства вчасно погасити кредиторську заборгованість; працівників підприємства, стабільність і рентабельність його діяльності для оцінки своїх перспектив зайнятості, отримання фінансових та інших пільг і виплат. Уряд зацікавлений в інформації, необхідної для розробки економічної політики, включаючи податкові заходи.

Компанії, в яких адміністрація та власники представлені одними і тими ж особами (тобто відсутній традиційний для великих компаній конфлікт інтересів), проводять аудит тому, що це забезпечує їм цілий ряд переваг:

можливість уникнути суперечок між партнерами, особливо в ситуаціях зі складним угодою про розподіл прибутку, завдяки тому, що рахунки піддаються об'єктивному аналізу з боку незалежного аудитора;

спрощення процедури залучення нового партнера завдяки надаються можливості вивчити висновки аудитора про фінансовий стан компанії;

спрощення процедури отримання фінансової допомоги завдяки поданням завірених аудитором документів про фінансове становище компанії;

спрощення відносин з податковими органами, так як перевірені аудитором рахунку викликають більшу довіру;

можливість отримати кваліфіковану допомогу у вирішенні різних проблем: аудитора часто запрошують в якості арбітра г при розборі специфічних спірних питань між партнерами.

Об'єктами аудиторського контролю є предмети і засоби праці, а також сама праця, який використовується в процесі розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.

За видами об'єкти аудиторської діяльності підрозділяються:

ресурси - засоби праці, предмети праці, трудові ресурси, фінансові ресурси, нематеріальні активи;

господарські процеси - економічні процеси впровадження нової техніки і технологій, МТО, основне виробництво, допоміжне виробництво, збут продукції, забезпечення фінансовими ресурсами;

економічні результати діяльності підприємства - обсяг виробництва, фондовіддача, виробнича с / р, нерозподілений прибуток, рентабельність підприємства;

організаційні форми управління - організаційна структура виробництва, апарат управління;

методи управління - система стимулювання, всередині виробничий розрахунок;

функції управління - планування, нормування, облік, контроль, економічний аналіз, регулювання, стимулювання.

3. Історія розвитку та тенденції становлення аудиту

Аудит (у різних перекладах це слово означає «він чує», що слухає ») має досить велику історію. Вивчення історіографічних джерел дає можливість стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому - на папері. Так, при І і II династіях у старовинному Єгипті (3400 - 2980 рр.. До н.е.) через кожні два роки велися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентаризація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами - один наголошував на папірусі кількість цінностей, які передбачалися до відпуску; другий - проставляв поряд фактичний відпуск і, врешті-решт, третій - порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилення. Вже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежна від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.

При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кошториси витрат та контролювати їх дотримання господарюючими суб'єктами, які підтверджується документами (2500 - 2400 рр.. До н.е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Прийом робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спеціальною комісією.

У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси їй визначали чад, які контролювали за нормами.

Вавілонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммурабі (2200 - 2150 рр.. До н.е.) передбачали: купцям - ведення самостійного обліку; храмам - державне рахівництво; передача грошей без розписки вважалася недійсною. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб'єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.

У Юдеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це в Біблії збереглося вираз царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховується і оцінюй, що даєш, і що отримуєш - запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не починали службу до тих пір, поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентного рахунку і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції контрольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед вівтарем встановлювався скриню, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.

У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господарювання, а й таємний. Контролерів називали «очима і вухами царя».

У Старовинної Греції особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна (інвентарю). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, при яких державі був вигідний недолік цінностей у матеріально відповідальних осіб. Тим не менш, важливо, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести великий заставу або представити впливових поручителів. Недолік цінностей покривалася із застави або майна матеріально відповідальної особи або його поручителів, причому якщо нестача кваліфікувався як розкрадання, то відшкодування вироблялося в десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, які вимагають незалежного висновку аудитора.