Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку (стр. 9 из 13)

Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсуватибрак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради. [27]

Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції,слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянськогосуспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативнетло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

Подібні загрози і непевності є ів сфері економіки.Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.

Основнимиформами співробітництваУкраїни та Європейського Союзу сьогодні єтехнічна допомога,торгівлята інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомогиз боку ЄС Україна займає друге після Росіїмісце серед колишніх радянськимреспублік. Головними пріоритетамитакої допомоги,що здійснюється в межахпрограмиТАСІС є ядерна безпека тазахистдовкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.

Таблиця 3.1.

Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.

Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало 18 % зовнішньоторгівельного оборотуУкраїни(16,1 % товарногоекспортута 19,8 % імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України після колишніх радянських республік.Товарнаструктура торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну спеціалізацію на експорті сировинних товарів -нафтита газу). В експорті України до ЄС переважають вироби знизьким ступенем обробки, тодіяк машин татранспортного обладнанняУкраїна продає надто мало. Імпорт з ЄС представленийпереважно промисловими товарами, машинами та транспортним обладнанням.

Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна: на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризикованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непривабливим економічним партнером та інвестиційним ринком для Європейського Союзу. [21]

Такимчином, сучаснийстан економічних відносин міжУкраїною таЄСможна назвати «торговельною моделлю співробітництва". Її характерноюрисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:

1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах.

2. Економічна криза гальмуєвихід на світовий ринок в ціломута європейськийзокрема і утвердженняна них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств.До того ж нагромадження взаємноїзаборгованості міжпідприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, безчого неможливо забезпечитивипуск кінцевої продукції. Слід ще окремовідзначити, що самеекономічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком)повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезенняукраїнськихтоварів.

3. ІнтеграціяУкраїни в європейськуекономікузначною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минуломуУкраїна спеціалізуваласяпереважно на випускупроміжноїпромислової продукції, тоді яквиробництво кінцевих товарів знаходилосяза межами республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні на світових ринках.

5. Європейський ринокдосить насичений товарами з низькимступенем обробки, промисловими товарамиспоживчогопризначення та сільськогосподарською продукцією.А саме ці товарисьогодністановлять основну часткуукраїнського експорту. Насиченість ринкуЄС виробами традиційногомашинобудування, що їх випускаєвітчизняна промисловість,означає,що утвердження України наринку ЄС як виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.

б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництвогальмується недостатньоюпідтримкою виробниківз боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можнаназвати численнівипадки, коли Українавтрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.

3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.

У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1 червня 1995 року.

2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.

З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.

4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,

окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.

5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн - членів ЄС.

6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [26]

Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.