Смекни!
smekni.com

Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике (стр. 14 из 34)

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо яких групувалися інші держави.

Важливим важелем у міжнародних відносинах почала відігравати ядерна зброя. Саме вона стала причиною того, що між двома військово-політичними блоками почалася холодна, а не традиційна війна.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

Міжнародні відносини у повоєнний період набули ідеологічного забарвлення і своїх опонентів країни сприймали як потенційного ворога.

52. Радикальні зміни у системі міжнародних відносин повоєнного періоду.

Після Другої світової війни система міжнародних відносин зазнала суттєвих змін. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.

По-перше із списку великих держав випали Німеччина, Італія, та Японія, а Франція і значною мірою Велика Британія ослабили свої позиції. Якщо Німеччина (і Італія) потерпіла поразку у війні, то Франція та Британія були виснажені війною, їх економіка була підірвана, а борги були велетенськими.

По-друге на світову арену рішуче вийшли США, які зазнали незначних втрат від війни, зате їх економіка процвітала протягом всієї війни завдяки військовим поставкам. На кінець війни США були найбагатшою і найсильнішою як в економічному так і у військовому плані країною (до 1949р. США мали монополію на ядерну зброю). Окрім того США остаточно відмовились від доктрини Монро, що відкривало їм шлях до того аби стати світовим центром сили.

По-третє суттєво збільшилась роль СРСР, який незважаючи на виснаженість війною був переможцем у війні і під його окупацією на кінець війни знаходилося значна частина Європи. Окрім того СРСР у 1949 р. створив власну ядерну зброю. В наслідок цього утворилося два полюси сили навколо яких групувалися інші держави.

Другим аспектом повоєнних змін став крах колоніальної системи. Це сталося в результаті поразок метрополій у війні, або сильного їх послаблення. Утворилася маса нових незалежних держав, які сформували у рамках біполярної систему третій міні-полюс сили – рух неприєднання.

53. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі).

Наприкінці 80-х - на початку 90-х pp. відбулися фун­даментальні зміни у системі міжнародних відносин. З історичної арени зійшла одна з домінуючих наддержав - Радянський Союз. Було зруйновано дво­полюсну структуру повоєнних міжнародних відносин.

У той же час поліцентричний баланс сил, що діє у багатополярній системі міжнародних відносин замість балансу сил двох наддержав являє більш складну й менш стійку систему. Через нестійкість поліцентричної системи можливе формування моноцентричної системи МВ, з США у ролі центру сили. США нині є єдиною супердержавою і до того ж активно претендує на світове лідерство.

Значно посилилися дезінтеграційні процеси, що спричинило розпад слідом за СРСР, СФРЮ та Чехословаччини.

Для міжна­родних відносин 90-х pp. характерними є такі тенденції:

- на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна структура, посилилася взаємо­залежність країн;

- перенесення центру протистояння з лінії Схід -Захід на лінію Південь - Північ. Поглибилася міжнарод­но-політична диференціація у «третьому світі»;

- подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних держав, трьох центрів - амери­канського, європейського та японського, «великої сімки», або більш широкого кола провідних держав;

- зміни існуючих регіональних комплексів, створен­ня нових регіональних та субрегіональних комплексів на основі інтеграційних процесів (ЄС, Північна Америка), у той же час можливим є посилення відцентрових тенденцій, розпад ряду країн, як це відбулося з СРСР, Югославією та Чехословаччиною, ця тенденція може по­ширитися на Росію.

54. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин.

Міжнародні відносини у повоєнний період розвивалися в ключі геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були США та СРСР.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1. холодна війна – як результат протистояння двох наддержав в умовах можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на “околиці світу”, але провідні держави прямо чи опосередковано участь у них все одно брали.

2. створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія – відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод, що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на східні та західні.

3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни, в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона розглядала іншу як потенційного ворога;

4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;

5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала опонента через призму власної ідеології (комуністичної, антикомуністичної, антиколоніальної).

Наприкінці 80-х років почали проступати нові тенденції у розвитку МВ. Кінець “холодної війни” і розпад СРСР поклали край біполярній системі МВ. Явно почали проступати дві суперечливі тенденції: інтеграційна – як наприклад створення ЄС і дезінтеграційна – розпад Чехословаччини, Югославії, і серйозні внутрішні проблеми в Росії, Туреччині і ряді інших країн.

55. Створення Ліги арабських держав

Після краху мандатної системи й утворення неза­лежних арабських держав посилилися доцентрові тенденції в міжарабських відносинах. Цьому сприяла й консолідація арабських країн у зв'язку з загос­тренням палестинської проблеми.

Спочатку ініціаторами об'єднання виступили пред­ставники Хашимітів — правлячої династії в Йорданії та Іраку. Проте їхні плани «Великої Сирії» та «Родючого півмісяця» були відкинуті іншими арабськими країнами. Ініціативу об'єднання взяв на себе Єгипет.

Восени 1944р. в Александрії на установчій конференції арабських країн було підписано так званий Александ-рійський протокол, що передбачав створення Ліги арабських держав.

Статут Ліги, підписали в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ірак та Ліван (Ємен підписав Статут у травні). Статут зафіксував цілі й завдання орга­нізації: розвиток відносин між арабськими країнами на основі поваги до незалежності й суверенітету, співпраця в галузі економіки, соціальній та культурній сферах. Перед­бачалася також координація зовнішньополітичних курсів арабських країн.

Принципами діяльності ЛАД проголошувалися: добро­вільність відносин між державами, взаємна повага до суверенітету й незалежності, суверенна рівність держав, заборона використання сили для розв'язання суперечок, повага до існуючих в країнах режимів.

З самого початку існування ЛАД центральною проб­лемою в її діяльності стала палестинська проблема. На сьогоднішній день ЛАД об'єднує 21 країну (Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданію, Ірак, ЙАР, Катар, Кувейт, Ліван, Лівію, Мавританію, Марокко, НДРЙ, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію, Сирію, Сомалі, Судан, Туніс).

56. Особливості повоєнного врегулювання в Європі

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції було створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) п'яти великих держав для підготовки мирних угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фін­ляндією.

Першій сесія РМЗС (з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні). Істотним результатом роботи сесії стала принципова домовленість про те, що в основу мирних угод з Бол­гарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією будуть по­кладені угоди про замирення.

Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезультатно, бо не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення.

Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, фор­мально поза межами РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії.

На нараді було узгоджено процедуру підготовки мир­них угод, запропонованих Потсдамською конференцією.

Основна робота з підготовки мирних угод розгорнула­ся на другій сесії РМЗС (в Парижі з 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946р.)

Першою проблемою була економічна. В пропозиціях США й Великобританії містилися умови щодо «свободи торгівлі» та «рівних можливостей». Західні країни наполягали на виплаті репарацій переможеними країнами в доларах США, що означало узалежнення торгівлі й економіки цих країн від західних держав у цілому й від США зокрема. Радянський Союз як держава, що зазнала найбільших збитків від переможених країн, претендував на переважну частину репарацій. СРСР висловив готовність отримати репараційні виплати у вигляді товарів.