Смекни!
smekni.com

Глобалізація світогосподарських звязків (стр. 12 из 23)

Питома вага кожного з вказаних чинників могла б виглядати (зрозуміло, умовно ) таким чином:

1. 15%

2. 15% сфера виробництва - 48%

3. 10%

4. 8%

5. 30% - сфера обігу - 30% (товари – 25%, послуги – 5%)

6. 10% - сфера обміну технологіями - 10%

7. 4%

8. 4% фінансова сфера - 12%

9. 4%

100%

На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна було б визначити загальний індекс глобалізації в сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції [13].

В принципі, на базі таких же показників можна розрахувати індекс глобалізації відносно окремих країн і регіонів, ступінь їх інтеграції в світову економіку[64].

При цьому, однак, потрібно враховувати деякі істотні обставини і застереження. Процеси глобалізаціїрозгортаються перш за все і в найбільшій мірі в межах промислово розвинених країн, що входять в Організацію економічної співпраці і розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними - в групі нових індустріальних країн. Країни, що розвиваються беруть участь в цьому процесі в меншій мірі, а так звані найменш розвинені країни майже зовсім не беруть участь в ньому. У зв’язку з цим середні загальносвітові показники зменшують рівень і значення глобалізації для одних країн і перебільшують його для інших. Тому представляється доцільним розглядати дане явище передусім стосовно розвинених країн.

Необхідно також враховувати (що переважно не робиться) не лише пряму, безпосередню, але й непряму участь пов’язаних підприємств, компаній, галузей і сфер господарства в міжнародній економічній діяльності, а отже, і в її глобалізації. Існує, наприклад, прямий товарний експорт, який відбивається в митній статистиці і на її основі в показниках експортних квот. Нарівні з цим існує непрямий експорт у вигляді постачання товарів і послуг для підприємства, що експортує свою продукцію, або для торгової експортної фірми.

Так, на основі розгалужених міжгалузевих зв’язків (а чим вище рівень економічного розвитку країни, тим складніше і ланцюжки цих зв’язків) у зовнішньоекономічну діяльність виявляється залученої значно більшачастина національної економіки, чим про це можна судити лише по експортним квотам, які засновані на прямому експорті.

Те ж саме відноситься і до прямих іноземних інвестицій. І експорт, і імпорт цих інвестицій звичайно виявляються пов’язаними і з внутрішньою інвестиційною активністю, яка необхідна для обслуговування іноземних (тим більше змішаних – joint ventures) компаній в даній країні, або в зв’язку з діяльністю власних компаній за кордоном.

У всіх подібних випадках вступає в дію ефект так званого мультиплікатора, який вперше був описаний Дж. М. Кейнсом, зокрема, зовнішньоторгівельного і інвестиційного мультиплікатора. Такого роду мультиплікатор, хоч і в специфічних формах, діє і на фінансових ринках [22]. Так, наприклад, зовнішні кредитні операції банків стимулюють міжбанківські операції на внутрішньому ринку. Це ж відноситься і до фондових ринків, міжнародні і внутрішні сегменти яких тісно пов’язані один з одним. Що ж до валютних і внутрішніх грошових ринків окремих країн, то в умовах вільного обігу більшості валют вони представляють, по суті, єдині ринки.

Внаслідок всіх цих обставин глобалізація економічної діяльності звичайно захоплює не лише якусь відокремлену частину національної економіки, безпосередньо залучену до системи зовнішньоекономічних зв’язків, але і набагато більш глибокі її основи, пронизує в більшій або меншій мірі всі або майже всі шари економічного життя. Це справедливо насамперед саме для розвинених країн, де на відміну від багатьох країн, що розвиваються немає якогось особливого експортного сектора, ізольованого від іншої економіки, не пов’язаної із зовнішнім світом.

І, звичайно, ця обставина (мультиплікаційний ефект зовнішньоекономічної діяльності) потрібно в повній мірі враховувати стосовно до сучасної України і її поступової інтеграції в світову економіку. Власне кажучи, сам термін “інтеграція” доречний лише тоді, коли мовайде не про розвиток зовнішньоекономічних зв’язків в окремих секторах економіки і не в якійсь однійпереважаючій формі, а про широкі і глибокі зв’язки всієї національної економіки з економіками інших країн і, отже, зі світовою економікою загалом.

Звідси витікає, що вигоди і переваги такої глобалізації і інтеграції ні в якому разі не можна розглядати лише у вигляді односторонньогонапрямку і руху, зменшуючи значення іншого напрямку. Тим часом саме це відбувається, коли, наприклад, експорт на відміну від імпорту визнається безумовним благом, і заходи по стимулюванню експорту супроводжуються обмеженнями в області імпорту, або коли проблеми міжнародних кредитних відносин, прямих і портфельних інвестицій розглядаютьсявиключно в розрізі “залучення іноземних ресурсів”.

Загальна тенденція до зростаючої глобалізації не викликає сумнівів. Проте більш ретельний аналіз веде до ряду застережень.

Зовнішньоторгівельні квоти (відношення зовнішньоторгівельного обороту до валового внутрішнього продукту) в більшості країн за останні десятиріччя різко збільшилися. Але в той же час цей показник для Великобританії і Франції зараз лише трохи перевищує рівень 1913 р., а для Японії виявляється навіть нижче за цей рівень.

Особливе місце серед показників інтеграції і глобалізаціїзаймає порівняльна динаміка цін на однакові товари в різних країнах. Теоретично чим менше бар’єрів в міжнародній торгівлі (а лібералізація якраз і полягає в зниженні, часом навіть усуненні цих бар’єрів), тим більше повинні зближуватися, вирівнюватися ці ціни під тиском конкуренції. Проте значні розходження в цінах продовжують зберігатися.

Поряд з багатьма іншими чинниками (транспортні витрати, відмінності в податках) певну роль відіграють при цьому і імпортні обмеження.

Навіть в тих не таких численних випадках, коли торгівля між сусідніми країнами майже повністюлибералізована, як, наприклад, між США і Канадою, все ж виявляється, що об’єм торгівлі між двома канадськими провінціями в 20 раз більше, ніж між канадською провінцією і сусіднім американським штатом. І це незважаючи на всі розмови про єдиний американський ринок, особливо після створення трьохсторонньої зони вільної торгівлі з участю США, Канади і Мексіки. Те ж саме відноситься до і інтеграції, що вже давно розпочалася в рамках Європейського Союзу.

Певних застережень вимагає і глобалізація фінансових ринків, яка, безсумнівно, просунулася досить далеко, випереджаючи в цьому відношенні і товарні ринки, і сферу прямих інвестицій. Так, за даними англійського журналу “Економіст”, ринки капіталу на початку століття були більше інтегровані, ніж тепер[51]. Протягом багатьох років перед першою світовою війною, в умовах золотого стандарту, що переважав в той час величезні капітали прямували з Західної Європи в Північну Америку, Аргентину і Австралію. Чистий відтік капіталу з Великобританії (тобто активне сальдо її платіжного балансу по поточних операціях) складав в середньому за 1880-1913 рр. 5% валового внутрішнього продукту, досягаючи іноді навіть 10%. Для порівняння можна зазначимо, що для сучасної Японії - країни з максимальним активним сальдо платіжного балансу ця цифра в останнє десятиріччя становить лише 2-3% [20].

Декілька зауважень з приводу ринків робочої сили. Міра їх інтеграції і глобалізації значно поступається глобалізації ринків товарів і капіталу. Звичайно, десятки мільйонів людей працюють за межами своїх країн. І все ж мобільність трудових ресурсів нині набагато менше, ніж у другій половині XIXст., коли приблизно 100 млн. людей емігрували з Європи в країни Нового світу, передусім в США. Навіть в межах Європейського союзу, де створені найкращі правові умови для трудової міграції між країнами учасниками ЄС, ця міграція не така значна, і ринки праці зберігають свій національний характер[26]. Але тут постає питання наскільки обґрунтованими є побоювання щодо того, що конкуренція з боку “країн з низькими рівнями заробітної плати” веде до витіснення робітників з високооплачуваних робочих місць і зниженню попиту на працівників низької кваліфікації? Чи не є економічні і суспільні зміни, що відбуваються в цих країнах, прямим наслідком глобалізації?

Економіка знаходиться в стані безупинного відновлення, і поглиблення глобалізації є лише однією з цілого ряду постійних тенденцій. У число таких тенденцій входить і те, що в міру дозрівання економіки в промислово розвинутих країнах вона стає усе більш орієнтованою на надання послуг з метою задоволення потреб населення цих країн. Ще одна тенденція полягає у зсуві в бік більш висококваліфікованої праці. Однак згідно всім наявним даним, такі зміни відбувалися б (хоча і не обов’язково такими ж темпами) незалежно від наявності чи відсутності процесу глобалізації. Більш того, глобалізація робить ці процеси менш хворобливими і дорогими для економіки в цілому, оскільки приносить вигоди у виді потоків капіталу, технологічних нововведень і більш низьких цін на імпортні товари. Економічне зростання, зайнятість і життєвий рівень населення — усі ці показники перевищують рівень, на якому вони знаходилися, якби економіка була закритою[7,9].

Однак ці блага, як правило, нерівномірно розподіляються серед різних груп населення в межах країн, і деякі з цих груп можуть виявитися в програші. Наприклад, працівникам застаріваючих галузей, які знаходяться на стадії спаду, може виявитися непросто перейти в нові галузі.

Яку політику варто проводити у відповідь на ці проблеми? Чи належні органи державного керування намагатися захистити конкретні групи, наприклад, низькооплачуваних працівників чи застарілі виробництва, шляхом введення обмежень на торгівлю чи переміщення капіталу? Такий підхід, можливо, комусь допоможе в найближчій перспективі, однак, у кінцевому рахунку досягатися це буде за рахунок життєвого рівня населення в цілому. Замість цього урядам необхідно проводити політику, спрямовану на сприяння інтеграції у світову економіку і, у той же час, яка передбачає практичні заходи для надання допомоги потерпілим у результаті змін. Процвітанню економіки в цілому буде більш сприяти політика, орієнтована на підтримку глобалізаційнних процесів шляхом надання економіці більш відкритого характеру і, яка враховує необхідність забезпечення загального доступу до благ. У центрі уваги державної політики повинні знаходитися дві важливі галузі: