- освіта та професійна підготовка, з метою надання працівникам гарантованої можливості придбання необхідних навичок в умовах динамічних змін в економіці;
- точно націлені системи соціального захисту, призначені для надання допомоги працівникам, що втратили роботу.
І все ж цілий ряд чинників дає підстави вважати сучасну глобалізацію економічної діяльності новим за змістом і більш значним по кількісним показникам явищем, ніж те, що відбувалося до 70-90-х рр. XX ст.
До того часу значна частинасвіту була слабо залучена до світової економіки. Сьогодні ж процеси глобалізації охопили велику кількість країн, що розвиваються в Азії і Латинській Америці, а також країни Центральної і Східної Європи, які встали на шлях ринкових реформ і лібералізації [5].
Інша відмінність полягає в тому, що якщо в XIX ст. - на початку XX ст. важливе значення для розвитку міжнародних економічних зв’язків мало зниження транспортних витрат (на основі технічних досягнень того часу), то тепер головну роль в цьому відношенні відіграє здешевлення засобів зв’язку. Ця обставина істотно полегшила організацію і функціонування компаній, діючих в глобальних масштабах. Дешеві і ефективні засоби зв’язку дають можливість таким компаніям розміщувати спеціалізовані частини єдиного виробництва в різних країнах і в той же час підтримувати необхідні контакти між менеджерами різних рівнів, між виробниками, постачальниками і споживачами, які можуть знаходитися на будь-якій відстані один від одного [24].
Сучасні засоби зв’язку різко розширили діапазон економічної діяльності і супутніх комерційних операцій, що не вимагає безпосередніх контактів між сторонами. Це торкається майже всіх форм діяльності, яка може знайти відображення на екрані комп’ютера або в телефонному спілкуванні, будь то продаж авіаквитків, більшість банківських операцій, навчання на відстані, аж до медичних консультацій.
Третій момент відноситься до міжнародних фінансових ринків, загальні масштаби яких несумірно зросли не лише в порівнянні з початком століття, але і протягом останніх років[4,9].
Однак, незважаючи на дані, що свідчать про зростаючу глобалізацію, світова економіка все ще далека від повної інтеграції. У економічних відносинах світ поступово стає, але ще аж ніяк не став (і, звичайно, ще не скоро стане) по-справжньому єдиним. До того ж успішне просування до цієї єдності, подальша економічна глобалізація на ринковій основі (а ніякої іншої основи для цього процесу немає і бути не може) зовсім не означають рух до якогось безконфліктного, несуперечливого світу. Швидше, навпаки. Тільки існуючі і нові протиріччя, пов’язані передусім з конкурентною боротьбою ще більш могутніх економічних сил, будуть розгортатися на новому, більш високому рівні розвитку науки, техніки, технології, економіки, організаційних структур, загального накопиченого багатства, рівня і якості життя.
У найближчі роки потрібно чекати подальшого, причому вельми різкого, пониження тарифів на послуги зв’язку.
Крім того, за допомогою системи Інтернет і супутніх систем і технологій інформація про ринки і ціни в глобальних масштабах буде ставати все більш доступної для покупців і продавців. Світовий ринок, який до цього часу єдекілька абстрактною категорією, знайде свою справжню реальність.
З іншого боку, це питання можна розглянути і в більш широкому плані: які взагалі межі глобалізації в умовах сотень суверенних держав? Зрозуміло, не лише в найближчому, але і в більш віддаленому майбутньому, наприклад в середині XXI ст., світ буде ще далеко не єдиним, не гомогенним. Рівень глобалізації підвищиться, частка інтернаціоналізованого виробництва і міжнародного обміну зросте, масштаби фінансових ринків збільшаться в багато разів, але при цьому збережуться чималі економічні масиви, обмежені переважно національними рамками і не пов’язані (або лише віддалено пов’язані) з процесами глобалізації. В зв’язку з цим варто зазначити, що повністюгомогенних ринків і економік практично не існує навіть в рамках окремих країн (особливо великих багатонаціональних країн, наприклад, Індії); свої гострі регіональні відмінності, а звідси і відмінності в основних економічних показниках існують в Італії (проблема Півдня), в Великобританії (проблема Шотландії) і в Німеччині (проблеми східних земель). Це відноситься і до такої стійкої регіональної спільноти, як Європейський Союз.
У найменшій міріглобалізації піддається ринок праці, особливо на своєму основному, середньому професійному рівні, тісно пов’язаному з національним підгрунтям. Нижній рівень представляють некваліфіковані або малокваліфікованні робітники-мігранти, вищий рівень - це люди, що втілюють сучасний глобальний менеджмент, а також вчені і особи вільних професій з високою міжнародною рухомістю. Глибокі відмінності в культурі, звичаях, образі життя, не кажучи вже про мови, неминуче стримують глобалізацію в цій сфері [35].
Тут, очевидно, буде відбуватися те, що можна назвати “глобалізацією без відриву від будинку”. Мовайде про певне вирівнювання умов праці, організаційних форм і, звичайно, оплати праці в різних країнах, поширенні деяких загальних принципів глобального менеджменту.
2.3. Глобальна економічна система.
Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій, і охоплення ними все нових територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєвого простору на планеті. На кінець XX ст. людство визнало обмеженість й замкнутість середовища проживання людини на Землі та марність територіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності використання природних та людських ресурсів.
Визначальним напрямом сучасного економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розробок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих та інших наукоємних галузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних систем для інформаційних та інших послуг призвели до зменшення залежності економічного розвитку від природних ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються на малих витратах сировини.
В агропромисловому комплексі, завдяки дослідженням і виведенню покращених сортів зернових, обсяг їх виробництва за останні 40 років збільшився майже у 3 рази і складає на кінець XX ст. 1,9-2 млрд т на рік.
Інтенсивний розвиток біотехнологій дозволяє розраховувати на одержання ще більших врожаїв і виведення таких сортів зернових, які будуть краще пристосовані до нових кліматичних умов і більш суворих методів культивації.
Особливо значний вплив на розвиток процесів глобалізації справляють новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, що перетворилися з елементів інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології дозволяють об’єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. З їхньою допомогою з’являється можливість гнучко реагувати на зміни кон’юнктури і перекидати ресурси з метою захоплення нових ринків. Такій новій моделі світової економіки деякі автори дають назву - “нова глобальна інформаційна економіка” [47].
Використання гнучких виробничих систем, а також систем автоматичного проектування дозволяє прискорити процес створення виробів, а також скоротити число одиниць виробничого обладнання з метою налагодження гнучкого серійного виробництва.
Нові інформаційні технології дозволяють здійснити створення децентралізованого виробництва з централізованим фінансовим контролем. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації виробництва, яка веде до збільшення обсягів світової торгівлі. Розвиток більш дешевих транспортних можливостей також сприяє зростанню обсягів комерційної торгівлі на більших відстанях, виконанню прямих замовлень, що надходять з віддалених регіонів, а також розширенню обміну послугами.
На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному масштабі в кінці XX ст., як на рівні індивідуума, компанії, так і держави в цілому, являє собою процес упорядкування основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ територій - це головний механізм регулювання розподілу ресурсів між державами у рамках світової системи.
Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати права власності за межами своїх національних кордонів, внесла цілком нове забарвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулювання права власності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально змінили процеси транснаціоналізації та глобалізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Ч. Бартлетт бачив відмінність МНК від ТНК у тому, що МНК моделі 1950-1970-х років орієнтувалися на виробництво продукції в рамках своєї головної національної компанії, яка має дочірні торговельні структури за кордоном з метою завоювання ринків [35]. Глобальні компанії моделі 1990-х рр. вже переорієнтувалися на виробництво у тих куточках планети, де воно коштує дешевше. Перекидання виробництва здійснюється, головним чином, через злиття, або аквізиції.