Крім економічного значення, АТР відіграє одну з ключових ролей у глобальній політиці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Китаю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АТР у зону високої інтеграційної активності, економічного та політичного динамізму передрікає йому лідерство у новому XXI сторіччі.
Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні. Сьогодні більш активна орієнтація України на Захід, що пов’язано з можливістю отримання інвестицій, переданням технологій, досвіду управління, проте це не виключає тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на Сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинотехнічного експорту, а також могли б завантажити роботою її науково-технічний потенціал. Україна має великі можливості для участі в реалізації значних енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція у систему економічних відносин з державами АТР вимагає вирішення багатьох економічних та політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону.
Магістральним шляхом розвитку економіки України у XXI ст. буде створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, яка останнім часом зібрала найбільшу кількість прибічників у світі. Це, з одного боку, дасть можливість Україні, яка відкрилася світові, бути зрозумілою для країн-партнерів і розмовляти з ними однією мовою бізнесу, а з другого боку, відкриє для ТНК шлях в Україну.
Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити приватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефективного мінімуму державну адміністрацію.
На ці процеси в Україні впливатимуть також і ТНК, які поділили між собою світовий простір і використовують національні уряди в своїх інтересах, диктуючи їм умови й визначаючи коло пільг, що необхідні для їхньої діяльності у країні. Практика роботи ТНК на національних ринках розкриває методику використання ними політичних кіл окремих держав, а також зацікавленість ТНК у використанні їхньої інфраструктури, національної системи інновацій й захисту авторських прав. У результаті складається ситуація, коли ТНК мають потребу в організації допомоги з боку національної держави, якій, у свою чергу, потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.
Не є секретом те, що сьогодні успіху досягає той, хто володіє найдосконалішими технологіями і вміє їх впроваджувати у виробництво. Однак досягнення успіху неможливе без створення національної системи інновацій, яка формується на засадах використання знань як продуктивної сили шляхом організації досліджень й забезпечення сприяння впровадженню інновацій. У період розгортання глобалізації багато країн об’єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й технологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і, більше того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал та національна система інновацій, на думку спеціалістів, дають Україні значні переваги у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов’язані з ним переваги слід активно задіяти для реалізації стратегічних інтересів України та забезпечення довгострокової стабілізації економіки.
Що ж в кінцевому підсумку являє собою глобалізація? Що вона несе країнам світу – загрозу чи нові можливості? Напевно, прибічники глобалізації та їх опоненти ще довгий час будуть сперечатися. Але вже сьогодні всі погоджуються з тим, що це є об’єктивний процес і іншої альтернативи просто не існує. Джин глобалізації вирвався на волю і не варто намагатися знову загнати його в пляшку. Спроби обмежити чи відтягнути на більш пізні строки ефект глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї та збільшення витрат.
Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід подій у майбутньому.
По мірі розвитку глобалізації практично в усіх країнах відбувалось помітне покращення умов життя. Проте, при цьому найбільш вражаючих успіхів досягли країни з розвинутою економікою і лише невелика кількість країн, що розвиваються.
Збільшення розриву між доходами в країнах з високим рівнем доходу та країнах з низьким рівнем доходу не може не викликати занепокоєння. Глибоку тривогу викликає й те, що значна кількість населення земної кулі за межею бідності. Проте, було би помилково поспішно робити з цього висновок, що причиною цього розриву є глобалізація чи, що нічого не можна зробити для виправлення такого становища. Навпаки, країни з низьким рівнем доходу не змогли інтегруватися в світову економіку так швидко, як і інші країни, частково через обрану ними політику та частково через фактори, які не піддаються контролю. Жодна країна, тим більше найбідніша, не може дозволити собі залишатись в ізоляції від світової економіки. Кожна країна повинна прагнути до скорочення бідності. Міжнародне співтовариство повинно намагатися допомогти (шляхом зміцнення міжнародної фінансової системи, за допомогою торгівлі та сприяння) найбіднішим країнам в їх зусиллях інтегруватися в світову економіку, досягненню більш швидких темпів зростання та скороченню бідності. Саме таким шляхом можна буде забезпечити доступ до блага глобалізації для всіх людей в усіх країнах.
З впевненістю можна сказати, що основні процеси, пов’язані з глобалізацією і про які йшла мова в моїй дипломній роботі, будуть продовжуватися і в найближчі десятиліття. Головними суб’єктами світової економіки ще в більшій мірі, ніж сьогодні, будуть транснаціональні корпорації. Їх склад, структура, співвідношення економічної могутності будуть безперервно змінюватись. Коло країн базування таких корпорацій буде, очевидно, розширятися, перш за все, за рахунок нових індустріальних країн першого, другого, а можливо і третього ешелону. Безперервно будуть відбуватися злиття та поглинання компаній різних країн, так що кількість двонаціональних корпорацій буде збільшуватись. В той же час не можна виключати і можливість розпаду транснаціональних конгломератів, які надзвичайно розрослися, виділення з їх складу більш компактних дієздатних структур.
Конкуренція залишиться міцною рухомою силою всього економічного розвитку, яка протистоїть застою, малорухомості. Велика потужність ТНК не призведе до придушення та усунення малого та середнього бізнесу – і те і інше буде співіснувати, доповнюючи одне одного. При цьому звичайний бізнес також буде втягуватись в міжнародну економіку – і через зв’язки з ТНК і самостійно.
Зростаюча глобалізація економічного життя на рівні ТНК все більше е вимагатиме відповідної макроекономічної політики на державному та міжнародному рівні. Ця політика буде йти за двома напрямками: по-перше, шляхом подальшої регіоналізації світової економіки та, по-друге, шляхом розширення функцій та закріплення універсальних міжнародних організацій.
Найбільш життєздатні регіональні економічні угрупування будуть розширятися та поглиблюватись. Інші залишаться у вигляді розмитих та не дуже міцних утворень, а можливо й зовсім перестануть існувати.
Конкурентна боротьба між ТНК на світовій арені буде поєднуватись та переплітатися із суперництвом між регіональними об’єднаннями. Загальною тенденцією для найбільш успішних угрупувань стане поступове посилення їх наднаціонального характеру, розширення повноважень їх спільних міждержавних та наднаціональних органів.
Логіка життя в умовах глобалізації неминуче вимагатиме розширення та посилення міждержавного регулювання міжнародної економіки, узгодження правових норм, правил поведінки та, що особливо важливо, реального дотримання цих норм та правил.
Все це неминуче вимагатиме нових підходів до проблеми суверенітету кожної держави. Тут можна навести аналогію з проблемою прав людини. Якими б безумовними та невід’ємними не були ці права, але суверенітет особистості, яка живе в суспільстві, за необхідності обмежується. Глобалізація буде вести до обмеження прав суверенних держав і передачі частини їх функцій в економічній сфері деяким міжнародним або наднаціональним органам. В цьому аспекті створення Європейського центрального банку та європейської валютної системи з єдиною валютою можна розглядати як деякий прототип далекого майбутнього для все більшого кола країн.
З усього вищесказаного витікає й значення процесів глобалізації для України. Але особливо нелегко прогнозувати шляхи розвитку країни, що трансформує власну економіку, коли не зроблено ще остаточно вибір щодо найсприятливішої моделі розвитку ринкової економіки. Для України, молодої центральноєвропейської держави, перше десятиліття її незалежного розвитку виявилося вкрай складним, обтяженим економічними кризами, загостренням соціальних проблем у суспільстві. І все ж подає надію те, що почали з’являтися елементи стабільності і деякого прогресу в економіці, які поки ще є надзвичайно скромними порівняно з результатами, досягнутими сусідніми країнами, що переживають подібні труднощі перехідного періоду.