Реферат на тему:
ВИНИКНЕННЯ ТА СТАДІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ
Дрогобич
- 2003 -
Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що ринок – це інститут чи механізм, який зводить разом покупців і продавців конкретного товару чи послуг. Ринок є системою обміну різними за своїми споживчими властивостями продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безкоштовно, а за певну ціну. Отже, ринок передбачає наявність як різних за своїми споживчими властивостями продуктів праці, так і їх різних власників.
Визначення змісту такої категорії як ринок зустрічається різне. Тому наведемо приклад ще одного, яке найбільш адекватно відобража його зміст. Так, ринок – це спосіб чи механізм реалізації і придбання товарів і послуг, в якому приймають участь продавці і покупці, тобто вони представляють собою систему співвідношення попиту і пропозиції різних власників. Отже, ринок – це вартісна система обміну різними продуктами праці. Зазвичай, під ринком розуміють місце, де продаються і купуються товари. В дійсності ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначений механізм товарного виробництва.
Виникнення і становлення ринку обумовлене розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва. Із розвитком товарного виробництва розвивається і ринок – спосіб обміну продуктів, які передбачені для продажу, а не для споживання самими виробниками.
При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарооборот всередині окремих країн були розвинуті слабо. У відповідності з тим на зовнішній ринок відправлялась лише незначна частина продукції. І вже таки при рабовласницькому ладі виник світовий ринок. В той час він мав внутріконтинентальний масштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з багатьма містами Середземномор’я і Чорномор’я. Але рабство по своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло служити основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш міцнішою основою було ремісниче виробництво. Тому світовий ринок за своїм соціально-економічним характером був ремісничо-рабовласницьким ринком.
На протязі довгого періоду часу і при феодалізмі також на спостерігалось широкого розповсюдження товарного виробництва, оскільки основним було натуральне господарство. В силу цього в обмін поступала незначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація суспільного виробництва була майже відсутня. Товарообмін між окремими виробниками охоплював лише невеликі райони.
Капітал купців, виступаючи посередником між товаровиробниками, поступово залучав в обмін все нові райони та області. Але в умовах їх політичної та виробничої неоднорідності, товарний обмін носив нерегулярний характер: був відсутній єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися виключно продукцією місцевого виробництва.
Слабкий розвиток суспільного поділу праці всередині окремих країн перешкоджав встановленню регулярних торговельних зв’язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала суттєвого значення у задоволенні потреб феодального суспільства в цілому.
Але, не зважаючи на все, саме при феодалізмі стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Венеція і Генуя вели торгівлю як з феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і країнами Сходу. Подорож Васко да Гами з’єднала два регіональні міжнародні ринки, а відкриття Америки Колумбом і навколосвітня подорож Магеллана з’єднали всі регіональні ринки в один ланцюг. Так що світовий ринок виник не в ХІХ столітті, а значно раніше. Звичайно, міцність його була слабка, а масштаби невеликі, але все ж таки він існував.
Основними постачальниками на зовнішній ринок були феодали і ремісники. Саме тому товарний ринок, який утворився в епоху феодалізму за своїм соціально-економічним змістом був ремісничо-феодальним.
Спосіб обміну продуктами праці як товарами в кінці епохи феодалізму почав розвиватися під впливом виникнення капіталістичних підприємств, відокремлення промисловості від землеробства, спеціалізації сільського господарства в різних районах по виробництву конкретних товарів, розчленовування промислового виробництва на все більше число галузей.
В умовах розвитку капіталістичного товарного виробництва кожна із галузей промисловості та сільського господарства поступово стає ринком одна для одної .Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес розширення суспільного поділу праці. Чим глибшим стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим самим все більше розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за межі окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на тій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, які пов’язані між собою товарообміном.
Світів ринок базується у міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де в цілях забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміна виробів, вироблених однією країною, продуктами іншої. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, який забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язки між товаровиробниками різних країн, які здійснюються через обмін товарами, розширюються по мірі збільшення масштабів виробництва.
Варто зазначити, що вирішальний вплив на формування єдиних національних ринків, а потім і на подальший розвиток світового міжконтинентального ринку здійснила могутня капіталістична промисловість. В результаті промислового перевороту. Який стався в Англії в кінці XVIIIстоліття, а потім на протязі ХІХ століття і в інших країнах Європи і Америки, почала швидко розвиватися велика промисловість, що і прискорило формування національних ринків і спричинило утворення світового капіталістичного ринку. Ця творча роль промисловості зумовлена рядом обставин.
По-перше, капіталістичному виробнику притаманне прагнення до отримання високої норми прибутку. Підприємці, які не задовольнялися існуючим рівнем прибутку, шукали оптимальних умов реалізації своєї продукції за межами своєї країни. І не випадково, ХІХ століття стало часом політичного поділу світу між могутніми промисловими країнами. Крім політичних інтересів, уряди цих країн забезпечували своїм підприємцям високодоходні ринки збуту їх продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв’язки одних країн з іншими.
По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури могутня машинна промисловість дає можливість виробляти великі партії товарів для продажі. У погоні за масою прибутку підприємці прагнуть розширити продаж своїх товарів не лише в країні, але й за кордоном. Це також приводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємності світового ринку.
По-третє, погоня за прибутком в країні відбувається в умовах гострої конкурентної боротьби між підприємцями. З ціллю отримання високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі потреб інших національних галузей, які служать для них ринком збуту. Ця нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан внутрішнього ринку. Ті галузі, які у своєму розвитку випереджають технологічно пов’язані з ними інші галузі, прагнуть реалізувати свою продукцію на зовнішніх ринках.
По-четверте, масове виробництво товарів на базі потужної машинної промисловості викликає попит на сировинні товари. В процесі розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країни, які знаходяться в колоніальній залежності від більш розвинутих в промисловому відношенні держав, які примушували їх економічними і неекономічними методами до спеціалізації економіки в певному напрямку. Як бачимо, машинна індустрія з часу свого виникнення втягує на світовий ринок різні країни не лише як покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.
Світовий ринок міг досягнути свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаним ним широким міжнародним поділом праці. Лише в умовах капіталістичного способу виробництва світовий ринок стає розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всестороннього міжнародного товарообороту, який опирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світовому ринку, на розвинену мережу міжнародних засобів зв’язку і транспорту.
Хоча світовий ринок виник на основі розвитку національних ринків, але він не ототожнюється з ними. Можна відмітити наступні відмінності:
· Деякі товари, які приймають участь в обороті всередині країни, зовсім не виходять на світовий ринок;
· Рух товарів на національному ринку обумовлений економічними факторами, тобто виробничими зв’язками між підприємствами та іншими організаціями, а на світовий ринок впливає зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава створює високі бар’єри, а при русі національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами цього не робить;
· На світовому ринку існує особлива система цін – світові ціни
Світовий капіталістичний ринок у своєму розвитку проходить 3 стадії, які визначаються розвитком капіталістичного способу виробництва: стадію підготовки капіталістичного способу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративну стадію капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має свої особливості, які визначаються самим капіталістичним способом виробництва.
Світовий ринок на стадії підготовки капіталістичного способу виробництва знаходився ще на стадії зародження, нерозвиваючого стану. Основною рисою на цій стадії була переважаюча роль купецького капіталу, який виступав в якості посередника в процесі обороту товару, який вироблявся переважно простими товаровиробниками і частково капіталістичними мануфактурами.