Смекни!
smekni.com

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю (стр. 1 из 7)

ПЛАН

1. Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, їх види та форми відповідальності за них

2. Співробітництво держав у галузі боротьби з міжнародним тероризмом, із незаконним захопленням цивільних повітряних суден, незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (характеристика міжнародних конвенцій, що регулюють відносини у цій сфері)

3. Інтерпол: структура, компетенція. Інтерпол і Україна

4. Міжнародні стандарти в галузі кримінального судочинства, що стосуються захисту підозрюваних, обвинувачених, засуджених, та осіб, що потерпіли від злочину

5. Договори України з іншими країнами щодо правової допомоги в кримінальних справах. Основні види зобов’язань держав

6. Міжнародний кримінальний суд: структура, компетенція


1. Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, їх види та форми відповідальності за них

У юридичній доктрині отримала визнання концепція, відповідно до котрої серед багатьох правопорушень існує окрема категорія міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру, що становлять велику суспільну небезпеку. Правильне окреслення кола цих злочинів, їх розрізнення допоможе обрати ефективні форми і методи боротьби з ними. Поняття міжнародного злочину та злочину міжнародного характеру дозволить визнати такими лише ті діяння, які є найбільш небезпечними для міжнародних відносин.

Вперше перелік таких злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства:

злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій;

воєнні злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;

злочини проти людства, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв’язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні.

Зазначена класифікація міжнародних злочинів мала велике значення як перший документ міжнародного кримінального права, спрямований на захист миру і безпеки людства.

Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (ст. 2).

Документ вказував на можливі форми геноциду: вбивство членів такої групи; заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення групи; заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи і насильницька передача дітей із однієї людської групи в іншу.

Протиправними оголошувалися геноцид, змова з метою вчинення геноциду, пряме і публічне підмовляння до вчинення злочину, а також замах і співучасть у ньому.

Конвенція передбачала розгляд кримінальної справ про геноцид компетентним судом тієї держави, на території якої був учинений злочин, а також можливість створення Міжнародного кримінального суду із відповідною юрисдикцією для розгляду конкретної справи.

Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року та Додатковим протоколом І до них 1977 року було суттєво доповнено перелік воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

В 1968 році Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства назвала серед міжнародних злочинів злочини проти людства, вигнання в результаті збройного нападу чи окупації, нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також геноциду (ст. 1).

Генеральна Асамблея ООН у 1973 році прийняла Міжнародну конвенцію про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього, в якій апартеїд було оголошено злочином проти людства, який створює серйозну загрозу міжнародному миру і безпеці.

В 1976 році Комісія міжнародного права схвалила проект статей про відповідальність держав. Згідно п. 3 ст. 19 цього документа до числа міжнародних злочинів віднесено агресію, встановлення чи збереження силою колоніального панування, рабство, геноцид, апартеїд та екоцид.

У 60-х роках ХХ століття активно обговорювалось питання про розгляд екоциду і біоциду як окремих міжнародних злочинів.

Використання засобів негативного впливу на навколишнє середовище засуджується багатьма міжнародними політико-правовими документами. Серед них можна назвати Протокол про заборону застосування на війні ядушливих, отруйних та інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 року, Додатковий протокол І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, Конвенцію про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї і про їх знищення 1972 року, Конвенцію про заборону воєнного чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, Конвенцію про заборону чи обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірне пошкодження чи мають невибіркову дію, 1980 року.

Аналіз вищезгаданих документів дозволяє зауважити, що офіційно термін “екоцид” у міжнародному кримінальному праві ще не застосовується. Лише у проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства цей міжнародний злочин названо як навмисна і серйозна шкода навколишньому середовищу.

Екоцид передбачає непоправні наслідки для природного середовища, яке має велике значення для людства. Міжнародна небезпека цього злочину проявляється і в тому, що його наслідки не знають кордонів, порушення екології в одній державі виявляється в інших. Тому боротьба з екоцидом має принципове значення для всього людства.

Останнім часом виокремився такий самостійний міжнародний злочин як біоцид. Він є спрямованим безпосередньо не проти навколишнього природного середовища, а проти людини. Біоцид визначається як навмисне і масове знищення людей та інших живих істот, живої природи, живих організмів, біосфери за допомогою зброї масового знищення з метою досягнення воєнної переваги над противником і перемоги у збройному конфлікті. Не випадково джерелом біоциду є агресивна війна і збройні конфлікти, в процесі яких він може бути вчинений.

Біоцид як міжнародний злочин потрібно відрізняти від злочинного забруднення навколишнього природного середовища. Ці злочини, насамперед, відрізняються за суб’єктами, адже накази про застосування біологічної зброї можуть виходити лише від керівників держави та вищих посадових осіб. Іншими є також і способи вчинення біоциду. Вони пов’язані із використанням такої військової техніки, яка призначена для масового знищення живої сили і завдання шкоди здоров’ю людей.

У проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що був прийнятий Комісією з міжнародного права в 1991 році, до злочинів проти миру і безпеки людства віднесені агресія; загроза агресії; втручання; колоніальне панування та інші форми іноземного панування; геноцид; апартеїд; систематичні і масові порушення прав людини; виключно серйозні воєнні злочини; вербування, використання, фінансування і навчання найманців; міжнародний тероризм; незаконний обіг наркотичних засобів; навмисна і серйозна шкода навколишньому середовищу.

Статут Міжнародного кримінального суду, що був прийнятий дипломатичною конференцією повноважних представників держав під егідою ООН у липні 1998 року, до міжнародних злочинів відніс геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини і агресію.

До злочинів проти людства і воєнних злочинів включено, зокрема, такі злочини проти цивільних осіб як вбивство, винищування, поневолення, депортація, позбавлення волі, катування, різні форми сексуального насильства; переслідування будь-якої групи суспільства за політичними, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими та іншими мотивами; насильницькі зникнення людей; апартеїд; інші нелюдські діяння подібного характеру.

Більше того, до воєнних злочинів Статут Міжнародного кримінального суду відніс більше 50 різних складів, які порушують Женевські конвенції 1949 року, закони та звичаї війни і можуть бути вчинені під час збройних конфліктів міжнародного і не міжнародного характеру.

Злочини міжнародного характеру в юридичній літературі називаються неоднаково: “міжнародні кримінальні злочини”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “конвенційні злочини” і т.д.

Деякі із злочинів міжнародного характеру ще раніше аналізувались ученими як міжнародні, інші з’явилися тільки останнім часом, окремі модифікувалися, набули нових ознак.

Характерним для цих злочинів є те, що вони посягають на міждержавні інтереси, тобто мають міжнародний характер. Очевидним є те, що проти злочинів міжнародного характеру жодна держава світу не може самостійно вести боротьбу в силу особливостей цих протиправних діянь, що вчиняються на території різних країн. У багатьох випадках держави вже досягли згоди щодо співпраці у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру шляхом укладення відповідних міжнародно-правових договорів.