регистрация / вход

Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні

Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі. Дослідження політики протекціонізму в світі та Україні. Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі: особливості та тенденції сучасного розвитку. Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут.

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Реферат з дисципліни

"Міжнародна економіка"

на тему

"Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні"

Рівне - 2008

Зміст

Вступ

1. Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі

2. Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі: особливості та тенденції сучасного розвитку

3. Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут

4. Додаткові аргументи проти протекціонізму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На мою думку тема даного реферату: "Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні", на сьогоднішній день є дуже актуальною, оскільки протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів зовнішньої торгівельної політики. Іншими словами, протекціонізм - це економічна політика держави, направлена на захист і підтримку національної економіки. Така політика здійснюється за допомогою митних і податкових бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від ввозу іноземних товарів, знижують їхню конкурентоспроможність порівняно з товарами національного виробництва. Отже дана тема є актуальною, оскільки протекціонізм розглядає зовнішню торгівлю, а зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже - і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.

Об’єктом даної роботи стала найрухоміша частина світового господарства - світовий ринок , що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами світового господарства, які пов’язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Докладно розглянута міжнародна торгівля та місце України на світовому ринку товарів та послуг.

Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат їх діяльності у сфері операцій, направлених на обіг товарів та послуг, що здійснюються з участю іноземного елемента.

Метою написання даного реферату, є аналіз об'єктивних світогосподарських процесів і місця в них України, а також досвіду розвинутих держав у подоланні труднощів економічного розвитку, розгляд основних торговельних партнерів України та зміни основних напрямків зовнішньої торгівлі.

Завдання даної роботи полягає у дослідженні політики протекціонізму в сучасному світі та Україні, розкритті поняття протекціонізму та світового ринку, а також визначення взаємозв’язку між даними поняттями. В ході написання роботи потрібно буде встановити хронологію етапів розвитку міжнародної торгівлі та вплив протекціонізму на виробництво і добробут.

Міжнародна торгівля вважається однією з перших форм міжнародних економічних відносин. Її зародження сягає у глибину сторіч, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки та письмена. Більш-менш сталого розвитку зовнішньоторговельні зв’язки починають набувати ще у стародавніх цивілізаціях. Після ж промислових революцій XVI - XVIII століть з появою великої машинної індустрії зовнішня торгівля досягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних торгово-грошових відносин. Вона стає основною і найбільш динамічною формою міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля (world trade, international trade, world commerce) - процес купівлі та продажу, який здійснюється між продавцями, покупцями та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних торгово-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їх експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

Поряд із поняттям міжнародної торгівлі існує термін зовнішня торгівля - це торгівля між країнами, яка складається з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг, тобто, це торгівля будь-якої країни з іншими країнами.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнародних економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що сьогодні вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки і техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення [1].

Отже, розглянемо детальніше особливості політики протекціонізму в сучасно світі та Україні.

1. Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі

1. Етап початковий (з 18 до першої половини 19 сторіччя)

2. Друга половина 19 сторіччя до початку першої світової війни (1914р)

3. Період між двома світовими війнами (1914-1939рр)

4. Післявоєнний період (50-60-і рр.)

5. Сучасний період (з початку 70-х років)

Кожний етап характеризується джерелами розвитку, особливостями, які відображали рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної торгівлі у розвитку національних економік, пріоритетними методами регулювання.

Для першого етапу характерний вплив промислової революції, в тому числі у розвитку транспорту та зв’язку. Окрім цього, в процесах спостерігались такі тенденції, як домінування вивозу товарів, випередження темпів росту світового товарообігу у порівнянні з ростом промислового виробництва, лідерство Англії. У регулюванні пріоритетність політики протекціонізму.

У другому етапі основним джерелом зовнішнього середовища стали інтенсивно використовуватися продукти науково-технічного прогресу у виробництві товарів, розвиток транспортних шляхів та якісних характеристик транспортних засобів, поява монопольного виробництва.

Торгівельні процеси характеризуються вивозом капіталу, швидким ростом товарообігу, зміною у співвідношенні сил на світовому ринку, що пов’язано з поменшанням впливу Франції та Англії, концентрацією торгових зв’язків між розвинутими країнами. В регулюванні помітно посилились тенденції, пов’язані з переходом від захисного підходу до протекціонізму.

Третій етап, найбільш драматичний з-за наслідків першої світової війни, що проявилася у кризах 1920-1921 рр., 1929-1933 рр. Почали формуватися дві світові системи господарювання. У процесах спостерігалось глибоке порушення торгівельних зв’язків, коливання об’ємів товарообігів, переважання сировинної структури експорту та імпорту. Регулювання відзначилось з одного боку посиленням митного протекціонізму, а з іншого крахом міжнародної валютної системи та формування валютних блоків [2].

Четвертий етап, коли ми спостерігали розвал світової колоніальної системи, поява світових міжнародних організацій, посилення двох світових систем господарювання, стала ключовою у процесах зміни товарної структури експорту. Підвищення темпів росту світового товарообігу разом з послабленням позицій країн, що розвиваються, привело до посилення позицій Японії, ФРН, Канади та Італії разом з пониженням значення США, Англії та Франції у світовому експорті.

В регулюванні помітний перехід до політики лібералізації торгівельних зв’язків. На сучасному етапі до джерел повнішого середовища відносять посилення міжнародної конкуренції, укріплення існуючих та появлення нових інтеграційних угруповань, розпад світової соціалістичної системи господарювання. У процесах виявляється різке підвищення об’ємів торгівлі, зміна товарної структури експорту, активізація зустрічної торгівлі.

2. Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі: особливості та тенденції сучасного розвитку

У класичному розумінні протекціонізм (від латинського protection - покровительство, захист) трактується як "державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків". В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів.

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо) [5].

Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника - експортера тощо.

Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні, або фритредерські. Відповідно до цього в міжнародних торговельних економічних відносинах прийнято виокремлювати два типи зовнішньоторговельних політик - протекціоністську та ліберальну.

Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти (від італ. mercante - торговець, купець) У. Стаффорд, Т. Мен, А. Серра (Великобританія), Г. Скаруффі, А. Монкретьєн (Франція), які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Система протекціонізму, яка передбачала високе мито, адміністративне обмеження імпорту та фінансову підтримку молодих галузей національної економіки, була характерна для розвинутих країн у XVI-XVIII ст. За політики протекціонізму сформувалась промисловість Великобританії, стабільні позиції на світовому ринку посіли індустрії Німеччини, США, Франції та деяких інших країн.

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) - мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

Крайнім проявом протекціонізму є автаркія (від гр. autarkeia - самовдоволення) - політика відособлення, країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Автаркія призводить до скорочення економічних зв'язків з іншими країнами, відмови від використання переваг міжнародного розподілу праці і формування замкнутої економіки. Політику автаркії важко здійснювати протягом тривалого часу внаслідок того, що відсутність зарубіжної конкуренції призводить до гальмування прогресивних структурних змін в економіці, науково-технічного прогресу, процесів підвищення якості та розширення асортименту продукції. Крім того, обов'язковою умовою автаркії є наявність на території країни різноманітних ресурсів, особливо палива та сировини, потенційна забезпеченість продовольством, а також підтримка населенням такої державної політики. У світовій практиці частіше зустрічається не повна, а часткова автаркія, тобто політика, спрямована на досягнення незалежності від зовнішніх поставок окремих товарів або послуг. Необхідність досягнення такої незалежності обґрунтовується, як правило, політичними і військовими аргументами. Незважаючи на те, що в чистому вигляді автаркія існувала тільки за натурального господарства в період докапіталістичних формацій, історичний досвід усіх країн показує, що обсяги і жорстокість заходів, регулюючих зовнішньоекономічну діяльність, перебувають у зворотній залежності від рівня і темпів соціально-економічного розвитку країн.

Монополія держави на зовнішню торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності являє собою виключне право держави здійснювати зовнішньоекономічні зв'язки через соціально вповноважені на це органи (єдиним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності є держава). Державна монополія зовнішньої торгівлі була введена в радянській Росії Декретом про націоналізацію зовнішньої торгівлі в 1918 p., а аналогічний принцип організації зовнішньоекономічних зв'язків - зафіксований у Конституції СРСР та конституціях інших соціалістичних країн. Такий рівень протекціонізму відповідав одночасно і вимогам централізованої системи управління народними господарствами соціалістичних країн, і їх політичним інтересам.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. В таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупуванням), або колективним (за ознакою кількості суб'єктів протекціоністських заходів) чи просто протекціонізмом інтегральних угруповань. Уразі застосування інструментів проктеціонізму одним суб’єктом - державою - протекціонізм набуває форми державного, або національного.

За об'єктом захисту протекціонізм поділяється на селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний).

Об'єктом захисту селективного протекціонізму є окремі (вибіркові) галузі національної економіки, що потребують захисту. До них традиційно в світовій економіці належать сільське господарство (існує навіть спеціальний термін - аграрний протекціонізм), сфера послуг, молоді галузі національної економіки.

При наступальному (або агресивному) протекціонізмі захищаються не найменш розвинуті та уразливі виробництва, навпаки, ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні вже сьогодні або найближчим часом здійснити наступ (агресію) на відповідні світові товарні ринки. Комбінацією, селективного і наступального є протекціонізм тотальний (суцільний), коли майже рівномірно захищаються всі галузі національної економіки.

Історично першим і тривалий час основним інструмент протекціонізму в торгівлі був митний тариф (його структура, ставки мита, метод визначення країни походження товару тощо). Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосовується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної" конкуренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів таких як ліцензування і квотування, "добровільне" обмежені експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Такий тип протекціонізму буде називатися нетарифним.

Нетарифними за походженням є ще два типи в протекціонізмі неопротекціонізм і так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм - це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) обмеження небажаного імпорту товарів. До неопротекціоністських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну, такі як "добровільне" обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, "впорядкування" торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські. Засоби нетарифного, прихованого та неопротекціонізму ефективно використовують індустріально розвинуті країни, захищаючи внутрішні ринки від небажаного за асортиментом або обсягами імпорту товарів чи послуг з менш розвинутих країн. Зрозуміло, що жодна зовнішньоторговельна політика не може ґрунтуватися тільки на нетарифних заходах. На практиці кожна країна застосовує змішаний протекціонізм як поєднання тарифних і нетарифних методів та інструментів впливу на процес досягнення національних торговельно-економічних інтересів. За спрямованістю заходів протекціонізм можна поділити на два типи:

обмежувальний (імпортний) - як система інструментів і методів прямого та непрямого обмеження імпорту;

стимулюючий (експортний) - як система інструментів і методів відкритого та завуальованого стимулювання національного виробництва, особливо експортного.

Різноманітні заходи протекціоністської політики (митні тарифи, квоти, антидемпінгові санкції тощо) широко застосовуються розвинутими країнами і сьогодні, у чому вже пересвідчилася й Україна (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо). За підрахунками фахівців МЗЕЗТоргу, з 1992 р. українські підприємства втратили від антидемпінгових санкцій 1-1,5 млрд. дол. США. На осінь 1999 р.13 країн світу за 26 товарними групами здійснювали проти України понад 100 антидемпінгових розслідувань. Всупереч вимогам економічної безпеки України світові фінансові організації й іноземні торговельні партнери нав’язують їй такий безпрецедентно лібералізований режим зовнішньої торгівлі, який в умовах кризи внутрішнього ринку відкладає на невизначений термін повноцінну участь країни у європейському і світовому поділі праці.

Як засоби протекціонізму розглядаються також класичні важелі економічного регулювання - політика валютних курсів та облікових ставок. Проте конкуренція як основа ринкової економіки існуватиме завжди, лише зміщуючись з міждержавного на міжкорпоративний рівень.

Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємопов’язаних, обґрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах. На думку авторів, стратегію економічного протекціонізму доцільно розуміти як комплекс заходів щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку України.

Відповідно до цього принципу стратегія економічного протекціонізму спрямована на такі заходи: не створювати для виробників "тепличні" умови, але забезпечувати нормальні можливості для господарської діяльності та рівноправної конкуренції; забезпечити термінове відновлення місткості внутрішнього ринку; припинити практику невиконання державою зобов’язань перед власним населенням та підприємствами; забезпечити реалізацію факторних переваг України; враховувати у практичній діяльності соціально-економічні та політичні особливості України [3].

3. Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут

Найбільш розповсюдженим видом обмеження торгівлі є мито на імпорт, що представляє собою державний грошовий збір із увезених товарів, що пропускаються через границю країни під контролем митного відомства. При введенні тарифу вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існують два основних види митних податків: специфічні й адвалерні. Специфічні мита визначаються у виді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.д.). Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після обкладання специфічним тарифом буде дорівнює:

Рd = Pim + Ts

де: Pim - ціна, по якій товар імпортується (митна вартість товару);

Ts - ставка специфічного тарифу.

Адвалерне мито встановлюється у вигляді відсотка від митної вартості товару.

При застосуванні адвалерного тарифу внутрішня ціна імпортного товару складе:

Рd = Pim * (1 + Tav)

де: Tav - ставка адвалерного тарифу.

Митний тариф у вузькому змісті являє собою перелік товарів, оподатковуваних митними податками, застосовуваними даною країною до імпортованих товарів, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Однак в економічній літературі поняття митного тарифу часто використовується в широкому змісті - і як особливий інструмент зовнішньоторговельної політики, і як конкретна ставка мита.

Крайньою формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, наприклад, торгове ембарго - заборона державою ввозу в яку-небудь країну чи вивозу з якої-небудь країни товарів. Країна вводить ембарго на торгівлю з іншою країною, як правило, по політичних мотивах. Економічні санкції стосовно якої-небудь країни можуть також носити колективний характер, наприклад, коли вони вводяться за рішенням ООН. З загальної теорії зовнішньої торгівлі очевидно, що ембарго завдає економічної шкоди як країні, що вводить ембарго, так і країні, проти якої воно вводиться. Крім того, для третіх країн, що не приєдналися до ембарго, виникає можливість одержати додатковий виграш.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифного обмеження зовнішньої торгівлі є квота, чи контингент. Квотування являє собою обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, дозволеної до ввозу в країну (імпортна квота) чи вивозу з країни (експортна квота) за визначений період. Як правило, квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає ліцензії на імпорт чи експорт обмеженого обсягу продукції й одночасно забороняє не ліцензовану торгівлю. В даний час положення ГАТТ/ВТО дозволяють уводити кількісні обмеження імпорту у випадку різкої не рівноваги платіжного балансу.

З початку 70-х років широке поширення одержала особлива форма кількісного обмеження імпорту - добровільні експортні обмеження (ДЕО), коли не країна-імпортер установлює квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов'язання по обмеженню експорту в дану країну. В даний час укладено кілька десятків подібних угод, що обмежують експорт автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д. головним чином з Японії і нових індустріальних країн у США і країни ЄС. Звичайно, на ділі такі експортні обмеження є недобровільними, а змушеними: вони вводяться або в результаті політичного тиску країни-імпортера, або під впливом погроз застосувати більш тверді протекціоністські міри. У принципі ДЕО являють собою ту ж квоту, але вводиться вона не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак наслідки такого заходу для обмеження зовнішньої торгівлі для економіки країни-імпортера носять ще більш негативний характер, чим при використанні тарифу чи імпортної квоти.

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але і заохочувати експорт. Однієї з форм стимулювання вітчизняних експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, надані державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. У результаті таких субсидій експортери одержують можливість продавати товар на зовнішньому ринку по більш низькій ціні, чим на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробнику при його виході на зовнішній ринок) і непрямими (шляхом пільгового оподатковування, кредитування, страхування і т.д.). Відповідно до правил ГАТТ/ВТО застосування експортних субсидій заборонено. Якщо вони усе-таки використовуються, то країнам, що імпортують, дозволено уживати відповідних заходів шляхом стягування компенсаційних імпортних податків.

Розповсюдженою формою конкурентної боротьби на світовому ринку є демпінг, коли експортер продає свій товар на закордонному ринку за ціною, нижче нормальної. Звичайно мова йде про продаж за ціною нижче ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера. Демпінг може бути, по-перше, наслідком державної зовнішньоторговельної політики, коли експортер одержує субсидію (цей випадок розглянутий вище). По-друге, демпінг може стати результатом типової монополістичної практики дискримінації в цінах, коли фірма-експортер, що займає монопольне положення на внутрішньому ринку, при нееластичному попиті максимізує доход, підвищуючи ціни, тоді як на конкурентному закордонному ринку при досить еластичному попиті вона домагається максимізації доходу шляхом зниження ціни і розширення обсягу продажів. Такого роду дискримінація в цінах можлива, якщо ринок сегментований, тобто утруднене вирівнювання цін внутрішнього і зовнішнього ринку шляхом перепродажу товару через високі транспортні витрати чи встановленні державою обмежень торгівлі.

Ще однією формою зовнішньоторговельної політики, зв'язаної з монополізацією ринків, є міжнародні картелі - монополістичні об'єднання експортерів, що шляхом забезпечення контролю за обсягами виробництва обмежують конкуренцію між продавцями з метою установлення вигідних цін. Такого роду картелі створювалися неодноразово на ринках сировинних і сільськогосподарських товарів (наприклад, олова, кава, цукор й ін), що характеризуються низькою еластичністю попиту за ціною й обмеженою кількістю продавців. Але найбільш успішним з цих картелів стала ОПЕК - Організація країн-експортерів нафти, створена в 1960 р. З 1973 р. протягом принаймні 12 років ОПЕК зуміла підтримувати ціну на нафту на рівні, що значно перевищує ціну конкурентного ринку. Міжнародний картель - як монополістичне об'єднання може одержувати великий додатковий виграш за рахунок покупців (держав-імпортерів).

Відповідно до загальної теорії монополії можливість картелю одержувати додатковий доход шляхом установлення монопольно високих цін на світовому ринку залежить від еластичності попиту на продукцію картелю: чим нижче еластичність попиту, тим більша надбавка до ціни, що може установити картель.

Нами були розглянуті економічні наслідки застосування лише деяких основних інструментів зовнішньоторговельної політики. На практиці їх використовується набагато більше. Зокрема, за останнім часом широке поширення одержали так називані технічні бар'єри, що представляють собою адміністративне регулювання, при якому відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень та ін [4].

Незважаючи на те, що як тарифні, так і нетарифні методи державного впливу на зовнішню торгівлю в абсолютній більшості випадків приводять до чистих утрат добробуту, вони широко використовуються практично всіма країнами світу. Це порозумівається, з одного боку, наявністю ефекту перерозподілу доходу і, отже, значних (і впливових) груп населення, для яких політика протекціонізму вигідна. Ці групи населення можуть натискати на державу на користь обмеження торгівлі, і такий тиск часто приносить свої плоди, тим більше, що і самій державі митний тариф і деякі нетарифні міри протекціонізму приносять чималий доход.

З іншого боку, проведений вище аналіз базувався лише на кількісній оцінці зміни добробуту в окремій галузі і тільки в короткостроковому періоді. Однак як прихильники, так і супротивники протекціонізму використовують цілий ряд додаткових аргументів, що не завжди піддаються простій кількісній перевірці і тому вимагають особливого розгляду аргументів на користь протекціонізму, стимулювання виробництва і збільшення зайнятості. Прихильники протекціонізму затверджують, що обмеження імпорту необхідно, по-перше, для того, щоб підтримати вітчизняних виробників, зберегти робочі місця і тим самим забезпечити соціальну стабільність. По-друге, скорочення імпорту збільшує сукупний попит у країні і тим самим стимулює зростання виробництва і зайнятості.

Однак суть проблеми полягає в тім, що вітчизняне виробництво має потребу в захисті в силу своєї недостатньої ефективності, і політика протекціонізму, обмежуючи конкуренцію, створює умови для збереження такого положення. Крім того, хоча імпорт скорочує зайнятість у імпортозамінних галузях, але одночасно він створює і нову зайнятість (зв'язану, наприклад, із закупівлею, продажем, після продажним обслуговуванням імпортної продукції). Нарешті, держава може забезпечити підтримку вітчизняних виробників і більш ефективним, чим протекціонізм, методом, з меншими втратами для добробуту суспільства.

Захист молодих галузей. Часто приводиться аргумент, що протекціонізм необхідний як тимчасова міра для того, щоб перспективні галузі промисловості, що народжуються, у яких поки високий рівень витрат, змогли сформуватися і зміцнити свої позиції. В міру становлення цих галузей і підвищення їхньої ефективності рівень протекціоністського захисту може знижуватися. Особливо часто цей аргумент приводиться стосовно до країн, що розвиваються.

Однак, по-перше, досить важко точно визначити, яка саме галузь є дійсно перспективної з погляду формування нових порівняльних переваг країни. По-друге, протекціонізм у відношенні молодих галузей у значній мірі знижує стимули до підвищення їхньої ефективності, і в результаті період становлення може затягтися на невизначено довгий час. Нарешті, по-третє, і у випадку з молодими галузями надання субсидій чи інших пільг виявляється більш ефективним засобом підтримки, чим зовнішньоторговельний протекціонізм.

Збільшення доходів державного бюджету. У багатьох випадках держава проводить протекціоністську політику, тому що має потребу в додаткових доходах для покриття дефіциту державного бюджету. Особливо популярним цей аргумент є в тих країнах, де нормальна податкова система знаходиться в стадії становлення й існують значні труднощі зі збором внутрішніх податків.

Звичайно, мито організаційно зібрати набагато легше, ніж, наприклад, податок на прибуток. Однак надходження в бюджет у цьому випадку сильно залежать від ступеня еластичності попиту на імпорт за ціною і при досить високій еластичності доходи держави зростуть не при посиленні, а при ослабленні протекціонізму.

Забезпечення економічної безпеки й обороноздатності країни. Аргумент на користь протекціонізму у відношенні галузей, що випускають стратегічну і військову продукцію, носить не економічний, а скоріше військово-політичний характер. Затверджується, що надмірна залежність країни від імпорту може поставити країну в уразливе положення у випадку виникнення надзвичайних обставин.

Однак і цей на перший погляд справедливий аргумент вимагає ретельного і конкретного аналізу. Зокрема, серйозні утруднення може викликати саме визначення галузей, необхідних для забезпечення національної безпеки: до них може бути віднесене виробництво озброєнь, продуктів харчування, комп'ютерів, одягу, автомобілів, енергоносіїв і багато чого іншого. Важко назвати таку галузь, яка б не вносила свій внесок у забезпечення безпеки країни. Крім того, стимулювання за допомогою протекціонізму виробництва стратегічних не поновлюваних ресурсів (наприклад, нафти і газу) може створити залежність від імпортних постачань у майбутньому. Доцільніше створювати стратегічні запаси цієї продукції за дешевими цінами світового ринку, а не робити її більш дорогою, вводячи обмеження на зовнішню торгівлю. Нарешті, і стратегічні галузі можна захищати більш ефективним, чим зовнішньоторговельний протекціонізм, способом (наприклад субсидіями).

4. Додаткові аргументи проти протекціонізму

Як ми бачимо, аргументи на користь протекціонізму є щонайменше небезперечними, вони мають потребу в ретельній перевірці, і в багатьох випадках можна знайти більш ефективні засоби досягнення тих же цілей. Разом з тим крім неминучих утрат добробуту протекціонізм може породжувати і деякі додаткові негативні для країни наслідку.

Загострення міждержавних протиріч. Навряд чи можна сказати, що політика протекціонізму, проведена однією країною, не викликає відповідних мір з боку її торгових партнерів. Іншими словами, наслідком скорочення імпорту в результаті введення країною тарифних чи нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі швидше за все стане скорочення і її експорту, виходить зниження зайнятості, зменшення сукупного попиту і т.д. Економічні протиріччя між країнами можуть загостритися до такого ступеня, що почнуться дійсні торгові війни, що будуть мати дуже серйозні негативні наслідки для всіх залучених у них сторін. Такий сценарій розвитку подій у реальній дійсності далеко не рідкий.

Скорочення експорту і погіршення платіжного балансу. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика, скорочуючи імпорт і збільшуючи чистий експорт країни, неминуче впливає на рівень обмінного курсу національної валюти, сприяючи його підвищенню. У свою чергу, підвищення обмінного курсу стимулює імпорт і стримує експорт [5]. У результаті відбувається погіршення стану платіжного балансу країни, що має серйозні негативні макроекономічні наслідки.

Висновок

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, яка передбачає використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими: мито і митні податки, кількісні обмеження, нетарифні методи регулювання, підтримка національного експорту, експорт та імпорт (держава намагається зменшити обсяги імпорту та збільшити обсяги експорту з метою підтримки національного виробника).

За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні. Відповідно до цього в міжнародних торговельних економічних відносинах виокремлюються два типи зовнішньоторговельних політик - протекціоністська та ліберальна.

Протекціонізм - це "державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків".

Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти, які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Система протекціонізму, яка передбачала високе мито, адміністративне обмеження імпорту та фінансову підтримку молодих галузей національної економіки, була характерна для розвинутих країн у XVI-XVIII ст. За політики протекціонізму сформувалась промисловість Великобританії, стабільні позиції на світовому ринку посіли індустрії Німеччини, США, Франції та деяких інших країн.

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі.

Як ми уже зазначили, кожна країна вдається до захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, можна вважати рівень, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

Крайнім проявом протекціонізму є автаркія - політика відособлення, країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Автаркія призводить до скорочення економічних зв'язків з іншими країнами, відмови від використання переваг міжнародного розподілу праці і формування замкнутої економіки.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. Уразі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом - державою - протекціонізм набуває форми державного, або національного.

За об'єктом захисту протекціонізм поділяється на селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний).

Об'єктом захисту селективного протекціонізму є окремі галузі національної економіки, що потребують захисту, наприклад с/г, сфера послуг, молоді галузі національної економіки. При наступальному протекціонізмі захищаються ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні здійснити наступ на відповідні світові товарні ринки. Тотальний протекціонізм - це коли майже рівномірно захищаються всі галузі національної економіки.

Історично першим і тривалий час основним інструмент протекціонізму в торгівлі був митний тариф. Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосовується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної" конкуренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів таких як ліцензування і квотування, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Такий тип протекціонізму буде називатися нетарифним.

Різноманітні заходи протекціоністської політики (митні тарифи, квоти, антидемпінгові санкції тощо) широко застосовуються розвинутими країнами і сьогодні, у чому вже пересвідчилася й Україна (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо). За підрахунками фахівців МЗЕЗТоргу, з 1992 р. українські підприємства втратили від антидемпінгових санкцій 1-1,5 млрд. дол. США. На осінь 1999 р.13 країн світу за 26 товарними групами здійснювали проти України понад 100 антидемпінгових розслідувань. Всупереч вимогам економічної безпеки України світові фінансові організації й іноземні торговельні партнери нав’язують їй такий безпрецедентно лібералізований режим зовнішньої торгівлі, який в умовах кризи внутрішнього ринку відкладає на невизначений термін повноцінну участь країни у європейському і світовому поділі праці.

Список використаної літератури

1. Застосування політики протекціонізму в сучасному світі / О. Округлення, А. Блінов // Журнал Європейської економіки: Тернопільський національний економічний університет. - 2007. - №2. - С.159 - 175.

2. Надбання і втрати в зовнішньоекономічній діяльності: лібералізація і протекціонізм // Економіка АПК - 2002. - № 9. - С.60 63. / Губенко В.І.

3. Світова практика протекціонізму та можливості його застосування в Україні / В. Антонов // Визвольний шлях: Суспільно-політичний та літературний місячник. - Київ. - 2007. - Кн.7. - С.3 - 13.

4. Україна: протекціонізм і тарифи / Ю. Дьомін // Митна справа: Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності. - Львів, 2004. - №1. - С.21 - 25.

5. Www.Grinchuk. Lviv.ua

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий