регистрация / вход

Польська республіка наприкінці ХХ поч. - ХХІ ст.

Місце Польщі в загальноєвропейському економічному просторі, основні торгові партнери. Політичне життя та його вплив на економічний курс держави. Основні аспекти зовнішньополітичної діяльності Польщі, участь у міжнародних організаціях, вступ до НАТО.

Вступ

Так розпорядилася доля, що на протязі всього свого існування двох держав, історія України та Польщі тісно перепліталася і складала єдиний організм, насамперед з огляду на багатовікове переплетіння історичних доль українців і поляків, розуміння непростих сюжетів їхніх взаємин, які важким тягарем відклалися в свідомості обох народів і подекуди заважають дивитися в майбутнє.

Актуальність теми полягає в тому, що врахування досвіду провідних країн Європи (до яких відноситься і Польща) у вирішенні соціально-економічних, політичних проблем нашої держави сприятиме формуванню нового економічного мислення, без якого неможливо успішно вирішувати комплексні проблеми української економіки.

Об’єктом курсового дослідження – є Польща.

Предметом дослідження – економічне, політичне становище Польщі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

Мета роботи – з’ясувати передумови розвитку економіки Польщі, охарактеризувати сучасну політичну структуру польського суспільства.

Хронологічні рамки – дослідження охоплює період ХХ ст. – початок ХХІ ст.

Територіальні рамки дослідження визначаються межами Польщі.

Згідно мети даної роботи, були визначені і вирішувалися наступні завдання: визначити основні періоди політичного розвитку Польщі, охарактеризувати головні здобутки в економічній сфері та на політичній арені.

Як не дивно, незважаючи на давнє сусідство й такі ж давні стосунки, українська історіографія ні в минулому, ні тепер не спромоглася подати власне українську версію польської історії. Праці з окремих проблем історії Польщі писали ще М.І. Костомаров, потім М.С. Грушевський, С. Томашівський та інші знані українські дослідники. У радянські часи було підготовлено посібники з «Історії південних і західних слов'ян», а також, перекладено українською праці деяких російських авторів (О.Я. Манусевича). Але тодішнє ідеологічне й політичне спрямування обмежувало обрії неупередженого погляду на Польщу і поляків, а велика кількість питань ними взагалі обходилася. Що гірше, і радянська, і давня українська література в силу тих чи інших обставин спотворювали минулу дійсність на догоду інтересам національної, класової чи іншої боротьби. Образ поляка в ній неодмінно асоціювався з паном-шляхтичем і загарбником-експлуататором України. Така література, на жаль, в більшості закріпила в свідомості читачів ці стереотипи.

Проте і в давнину, і сьогодні життя людей, як українців і поляків, так і інших народів ніколи не обмежувалося політичною боротьбою й ідеологічним протистоянням. Більше того, для пересічного українця й поляка вони були питаннями значно менш значними ніж труднощі повсякденного життя і проблеми свого краю. Взаємини між поляками і українцями завжди були набагато різноманітнішими, ніж це може здатися на перший погляд. Не тільки нові політичні реалії – незалежні Україна й Польща в Центрально-Східній Європі та їх роль у формуванні обрисів Старого континенту, а й нова інтелектуальна атмосфера, що поступово починає утверджуватися в посткомуністичних країнах, тривалий час відсторонених від поступу наукових ідей світової гуманістики, вимагають перегляду усталених поглядів на тих, хто живе поряд, ближче чи дещо далі. Образ «ворога» або «неприятеля» повинен поступитися місцем образу «іншого», який є нічим не гірше власного. А щоб так сталося, треба насамперед відкинути й неупереджено подивитися й зрозуміти, як і чим жили ці «інші» впродовж історичних епох, кожна з яких мала свої усталені уявлення, прагнення і пріоритети. Треба спробувати з'ясувати, чому і як минулі покоління сприймали сучасну їм дійсність, визначали в ній своє місце, народжували дітей, вирощували пшеницю й створювали неповторну культуру.

Загалом стан наукової розробки досліджуваної проблеми не можна вважати задовільним. Основний і найбільш вагомий недолік історіографічного характеру – це відсутність фундаментальних наукових досліджень, в яких би ґрунтовно, послідовно характеризувалося економічне, політичне становище Польщі на прик. ХХ – поч. ХХІ ст.

Тут слід згадати загальні праці з економіки зарубіжних країн, які більш – менш висвітлюють проблему в контексті внутрішньо економічного розвитку Польщі (Економіка зарубіжних країн за ред. А. Філіпченка. – К., 1998, Погорлецкий А. Экономика зарубежных стран. – С.-Пб., 2000, Чужиков В. Економіка зарубіжних країн. – К., 2005, Социально-экономическая география зарубежного мира (под ред. В. Вольского). – М., 2001.).

Важливими також вбачаються праці, об’єктом дослідження в яких, стало політичне та геополітичне становище Польщі на різних етапах свого розвитку. Це монографії (Економіка зарубіжних країн (за ред. Ю. Козака). – К., 2003, Экономика зарубежных стран (под ред. В. Колесова). – М., 2000., Зашкільняк Л. Історія Польщі. – Львів, 2004.)

Викликають нагальний інтерес і публіцистичні праці деяких авторів, які приділяли увагу питанням структури і динаміки розвитку економіки Польщі в кінці ХХ – поч. ХХІ ст., а також визначали особливості зовнішньоекономічної діяльності Польщі. Зокрема, даним питанням присвячені статті Пташока Я. (Пташок Я. Стратегия поддержки экспорта // Проблемы теории и практики управления. – 2001. – №2. – С. 24.), Ебергарда П. (Эбергард П. Результаты общественно-экономического преобразования в Польше и Украине // Экономика Украины. – 1999. – №4. – С. 82 – 83.) та ін.

Безумовно, кожне з цих досліджень, не являє собою ізольовану характеристику саме зазначеного періоду, а висвітлює, хоча деякі і в меншій мірі історико-економічний розвиток Польщі, а подають загальну всебічну картину подій, що обумовили взаємозалежність суспільно – політичних та економічних процесів в Польщі.

Таким чином, ця тема є перспективною для подальшого, більш глибокого дослідження, оскільки являє собою

1. Місце Польщі в загальноєвропейському економічному просторі

У світовому масштабі Польща не виділяється ні розмірами території та населення, ні економічною потужністю. Але на теренах Європи її ресурсний потенціал, економічна й політична роль досить помітні. За європейськими мірилами вона знаходиться серед найбільших держав за площею (майже дорівнює розмірам Німеччини) і чисельністю населення (ненабагато поступаючись Іспанії). Але більш важливою е економічна роль Польщі в Європі. Польща – це постсоціалістична країна, що має найбільш яскраві досягнення в перебудові економіки на ринкові засади. На відміну від Китаю, що продовжує дотримуватися соціалістичної моделі розвитку, Польща першою з колишніх соціалістичних країн рішуче відкинула комуністичну ідеологію і принципи соціалістичного господарства. «Шокова терапія» в реформуванні економіки набула в Польщі найбільш виразних форм. [9, С. 88]

Особливо помітна роль Польщі в Центральній Європі, де вона виступає стрижнем інтеграції в рамках Митного Центральноєвропейського союзу (ЦЕФТА). Польща багато в чому є взірцем для інших країн Центральної та Східної Європи, а також для України в процесі здійснення економічних реформ.

Польща є найбільшою державою серед нових членів ЄС як за кількістю населення (близько 39 млн. жителів, 2000 р.) та площею (312 тис. км2 ), так і за виробленим сумарним ВВП (365,6 млрд. дол. за ПКС, 2002 p.). За теорією І. Валлерстайна, саме Польща і Росія з огляду на абсолютні обсяги цього макроекономічного показника можуть претендувати на роль регіональних лідерів держав ЦСЄ. Натомість у відносних показниках, наприклад ВВП на душу населення, країна поступається більшості з нових членів Європейського Союзу, випереджаючи хіба що Латвію та Литву. За ІЛР (0,841) Польща посідала у 2001 р. 35-е місце у світі та 24-е в Європі, пропускаючи перед собою Чеську Республіку та Словенію, проте за індексом рівня освіти (0,95 з 1,0 максимально можливого) країна перебуває на рівні Швейцарії, поступаючись лише країнам – лідерам європейської економіки. [3, С. 12]

У світових технологічних рейтингах Польщу, як правило, відносять до групи потенційних лідерів. Так, за індексом технологічних досягнень (ІТД) у 2000 р. країна посідала 29-е місце, а за питомою вагою експорту технологічних товарів (36,2% загального експорту товарів, 1999 р.) ненабагато поступалася провідним європейським країнам.

Разом з тим, за розрахунками індексів конкурентоспроможності національної економіки, мікроекономічним індексом конкурентоспроможності (відповідно 45-е та 47-е місце у світі, 2003 р.) країна поступається багатьом новим членам Європейського Союзу, зокрема за останнім показником усім восьми державам ЦСЄ.

Проведені у 1990-ті pp. реформи, у тому числі приватизаційні, привели до того, що зараз більш як 70% ВВП виробляється у приватному секторі, хоча існує досить складна проблема реструктуризації багатьох об'єктів важкої промисловості, які ще й зараз перебувають у державній власності.

Проведемо аналіз галузевої структури господарства країни. Реалізація моделі «шокової терапії» на початку 90-х pp. XX ст. та застосування деяких елементів градуалізму у подальшому та імплементація основних документів Європейського Союзу у період з квітня 1994 р. (час подання заявки на вступ) до травня 2004 р. (офіційний час коінтеграції до ЄС) привели до значних структурних зрушень в економіці країни, що були викликані швидкою приватизацією об'єктів державної власності, залученням прямих іноземних інвестицій, посиленою експансією провідних ТНК у селективні галузі національної економіки, «відпуском цін», певними прорахунками у зовнішньоекономічній та внутрішній політиці.

Особливістю польської економіки кінця 1990-х pp. була відмінна від «європейських стандартів» структура національної економіки. Так, на рубежі тисячоліть на сільське господарство припадало 5% ВВП, промисловість – 35% та сферу послуг – 60%, що в цілому відповідало структурі господарства «старих членів» ЄС, з певною поправкою на більш високий відсоток сільського господарства (він у країнах ЄС коливається від 1,5% до 3,5%) та низькою порівняно з ЄС питомою вагою сфери послуг (вона сягає 65–70%), а також поки що значною часткою промисловості в країні, що говорить про перехід від індустріального до постіндустріального суспільства.

Дещо інший вигляд має структура зайнятості. Так, на кінець 1999 р. питома вага зайнятих у сільському господарстві і промисловості становила по 25% у кожній, що аж ніяк не відображало інтенсивний характер розвитку аграрного сектору, цей показник був найвищим в Європі, у тому числі серед претендентів на вступ. Упродовж 2000–2004 pp. завдяки зусиллям уряду країни та коштам, що надходили з Європейського Союзу за різними програмами, у тому числі за пакетом Proaccetion (він був спрямований на підготовку до вступу) призвели до певних змін у структурі сільського господарства, передусім у зменшенні питомої ваги зайнятих у цьому секторі до 17–18% (оцінка, 2004 p.), проте навіть і за цих умов він все одно залишається екстремально високим в ЄС. [2, С. 18]

За останні п'ятнадцять років суттєво змінилася спеціалізація країни. За обсягами ринкової капіталізації у січні 2002 р. перші місця посіли компанія TPSA (TelecomunikacjaPolskaSA) – 21 млрд. злотих (близько 6 млрд. дол.), PKN (PolskiKoncernNaftowy) – 9 млрд. злотих, медіа-компанія AgoraSA– 3 млрд. злотих. У структурі промислового виробництва вирізняється виробництво машин, чавуну, сталі, видобування вугілля, випуск хімічної продукції, суднобудування, виробництво продуктів харчування, скла, напоїв, тканин.

Пожвавлення промислового виробництва, яке розпочалося у середині 1990-х pp. польські економісти пов'язують, як правило, з приходом потужних інвесторів. Станом на кінець 1997 р. в країну було інвестовано близько 20 млрд. дол. (у 1990 р. лише 89 млн., а вже в 2000 р. загальний обсяг ПП перевищив 50 млрд.). Першими на ринок країни прийшли такі відомі ТНК, як Fiat, Daewoo, ABB, THOMPSON, PepsiCo, Coca-Cola, FillipMorris, BP та ін. Станом на кінець 1997 р. найбільшими інвесторами виявилися італійській Fiat (1141,9 млн. дол. інвестицій) та південно-корейська Daewoo (1011,3 млн. дол.). Суттєво нарощував свою присутність у Польщі і міжнародний капітал. Зокрема ТНК EBOiR посіла третє місце (616,5 млн. дол.). У цей час активно відбувався процес створення нових робочих місць передусім в автомобілебудуванні. [15, С. 46]

Значні зміни відбулися й у фінансовому секторі країни. У 1991 р. розпочав роботу американський Citibank, який є одним із лідерів банківської справи у світі. Майже одночасно на польському фінансовому ринку опинилися німецький Commerzbank, а також INGGrup, LG, AlliedIrishBankPLC. Жорстка конкуренція між ними привела до злиття (поглинання) багатьох польських банків та зменшення контролю над ними з боку держави. На кінець 2000 р. серед 73 функціонуючих у країні банків лише 7 певною мірою контролюються урядом країни. Два найбільших банки РКО ВР та Pekao мали у 2000 р. активи в розмірі 12,2 млрд. дол. До інших лідерів належать BankPrezemyslowo-HandlowyPBK та BankHandlowy, які є членами Citigroup. Обсяг і якість банківських послуг, у тому числі кредитних, зараз ні чим не відрізняється від аналогічних у країнах ЄС, хоча кредитна ставка є дещо вищою. [25, С. 29]

Упродовж наступних п'яти років суттєвою проблемою залишатиметься сільське господарство, в якому, як було сказано вище, зайнята майже п'ята частина трудових ресурсів. Квоти на виробництво аграрної продукції, які встановив Європейський Союз для Польщі, є досить низькими. Так, виробництво молока в країні обмежується 200 л на одного жителя, у той час коли в Ірландії така норма становить 1000 л. Непокоять польських селян також суворі санітарні та технологічні вимоги до виробництва продуктів харчування, які їхній уряд вимушений був імплементувати впродовж останніх років. Економісти-аграрії прогнозують значні зміни у польському фермерстві, що зумовлені не тільки посиленням конкуренції між основними товаровиробниками, а й порівняно низькою щодо європейської товарністю виробництва.

Після вступу Польщі до Європейського союзуу 2004 р. сталися значні структурні зрушення в її економіці, які можна звести до кількох блоків.

1. Зростання цін, зумовлене насамперед порівняно високою
щодо ЄС інфляцією, яка у період з серпня 2003 р. по серпень
2004 р. становила 4,6%, тоді як прогнозувалося, що вона не по
винна була перевищувати 2,5–3,5%. Внаслідок цього ціни на
продукти харчування та напої за цей період зросли на 9,3%. Інфляційним чинником також виступає підвищення цін на паливо,
збільшення ставок непрямих податків, підвищений попит на
польські продовольчі товари за кордоном.

2. Деформована структура інвестицій, яка збереглася з 1990-х pp.,
за якою майже 80% їхнього обсягу припадало на промисловий
сектор (2004 p.), при цьому 34% з них становили надходження
до харчової промисловості, виробництва гумотехнічних виробів
та штучних матеріалів (15%), а також переробки неметалічної
сировини (12%).

Упродовж року, який передував вступу Польщі до ЄС, відбулося значне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у 2003 р. їх було залучено 6,42 млрд. дол., то за даними Центру стратегічних досліджень уряду у 2004 р. їх розраховували отримати вже у 1,5 рази більше. Водночас польські компанії продовжували інвестувати свій капітал за кордон, переважно у сусідні країни (Росія, Україна, Словаччина, Чехія). У 2004 р. ситуація дещо змінилася. Країна стала більше інвестувати в розвинуті держави ЄС. Приміром варшавський концерн з виробництва пального PKNOrlen та виробник побутових приладів Arnica активно інвестують свій капітал до Німеччини. [3, С. 17]

3. Зростання макроекономічних показників зумовлене отриманням країною інтеграційних переваг, яке дав їй вступ до Європейського Союзу. Приміром, якщо реальний приріст ВВП Польщі у 2003 р. становив 3,7%, то планувалося, що у 2004 та 2005 pp. він сягатиме щорічного показника у 5%. Темпи зростання продуктивності праці в країні є вищими за аналогічні в Західній Європі, проте їх відносний рівень досить низький.

Дохід на душу населення в країні за ПКС становить лише 43% рівня ЄС – 15, це більше за показник Латвії (33%), але значно нижче за Кіпр (75%). Багатомільярдні субсидії зі структурних фондів та Фонду згуртування, які надходили в країну впродовж 2004–2006 pp. в цілому не змогли ліквідувати відставання, проте значно зменшили відстань між лідерами та аутсайдерами розширення.

4. Високий рівень безробіття. Станом на серпень 2004 р.
його показник становив 19% (тобто 3 млн. осіб). Незважаючи на
те, що мало місце збільшення обсягу промислового виробництва, заробітна плата зростала повільно, а у промисловому секторі наявною була тенденція до скорочення, що призводило до збільшення пропозиції польської робочої сили на європейських ринках.

5. Консолідація державних фінансів, що є необхідною запорукою подальшої конвергенції Польщі з Європейським Союзом.

6. Значна регіональна диференціація. Якщо на початку
1990-х pp. більша частина ПП концентрувалася в Варшаві, то
вже починаючи з кінця XX ст. відбувався процес їх «розтікання» по інших регіонах. Так, у 2001 р. на Варшаву припадало лише 10% їх загального обсягу. Проте рівень безробіття та до ходів є і зараз різним у країні. Так, наприклад, перший із них у столиці не перевищує 1%, у той час як у східних воєводствах становить близько 20%. [22, С. 94]

Протягом 90-х pp. XX ст. Польща нарощувала зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Європейського Союзу, які мали у цей період різну інтенсивність, хоча наявною стала тенденція до зростання обсягів як експорту, так і імпорту. Головною особливістю зовнішньої торгівлі Польщі у цей час було переважання експорту над імпортом, що наявне випливає із таблиці.

Експорт та імпорт Польщі, млн. дол. [19, с. 64]

Індикатор Роки
1996 1997 1998 1999 2000
Імпорт 34844 40553 45303 45 132 48210
Експорт 27557 30731 32467 30060 35902
Сальдо -7287 -9822 – 12 836 – 15 072 -12308

За період з 1996 по 2000 р. польський імпорт до країн ЄС зріс в 1,4 рази, тоді як експорт збільшився лише в 1,3 рази. Зберігалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі, яке перекривалося у багатьох випадках іноземними позиками. Разом з тим, у структурі імпорту все більше домінували інвестиційні товари, а також нафта та природний газ (переважно з Російської Федерації), їх споживачем нерідко виступали спільні підприємства, яких станом на початок 1999 р. налічувалося близько 30 тис. «Автомобільний інвестиційний бум», який мав місце у середині 1990-х pp., та інвестиції у виробництво телевізорів та радіоприймачів сприяло суттєвому нарощуванню експорту цих товарів упродовж перших дев'яти місяців 2004 р. Суттєво зріс також експорт засобів виробництва. Цей рік був рекордним також і щодо експорту польського продовольства на ринки Євросоюзу. Традиційно висока якість, високі смакові властивості, низькі ціни, спрощення митних процедур, відміна ветеринарного контролю, активне освоєння інвестицій, що надійшли на модернізацію фермерського господарства та харчової промисловості, привели до експансії продовольчих товарів країни на ринках ЄС. Відповідно до прогнозів Міністерства сільського господарства Польщі експорт продовольства в країни Євросоюзу сягнув у 2004 р. 5 млрд. євро, тобто на 1 млрд. перевищив імпорт та був значно вищим, ніж у 2003 р.

За свідченням багатьох європейських експертів, суттєво зросла конкурентоспроможність польських товарів на ринках ЄС, що у першу чергу пов'язують зі збільшенням продуктивності праці, асортиментною диверсифікацію виробництва та іншими перевагами.

Останнім часом відбулися також певні зміни і в географії зовнішньої торгівлі.

Основні торгові партнери Польщі, питома вага, 2000 p., %

Експорт Імпорт
1. Німеччина – 34,9 1. Німеччина – 23,9
2. Італія – 6,3 2. Росія – 9,4
3. Франція – 5,2 3. Італія – 8,3
4. Нідерланди – 5,0 4. Франція – 6,4
5. Великобританія – 4,5 5. Великобританія – 4,4
ЄС-15, разом – 70,0 ЄС-15, разом – 61,2

У 2003 p. Польща вийшла на шосте місце (після США, Китаю, Японії, Швейцарії, Росії) серед країн – імпортерів Євросоюзу. На країновому рівні це були такі держави, як Німеччина, Італія та Франція. Крім сировинних товарів, частка яких є традиційно високою, перші позиції посів експорт автомобілів та запасних частин до них, побутових приладів, текстилю, меблів та будівельних матеріалів. Останнім часом почали користуватися попитом на європейському ринку також засоби програмування, вироблені в Польщі.

У структурі імпорту, як уже згадувалося, переважають технологічні товари та енергоносії, а основними партнерами виступають Німеччина, Росія, Італія. Зниження трансакційних витрат, зумовлене вступом країни до ЄС, і тут сприяло суттєвим змінам. Станом на середину 2004 р. постачання товарів тільки сільськогосподарської групи до Німеччини збільшилося на 36%, до Нідерландів – на 50%, до Франції – на 47%, до Італії – на 45%, Великобританії – на 38%, і це при тому, що експорт «товарів продовольчої групи» є високо регламентованим в ЄС. [1, С. 84]

Отже, аналізуючи стан економічного розвитку польської держави варто зазначити, що проведення радикальних реформ в галузі економіки дозволили не лише вийти країни з глибокої економічної кризи, в яку вона потрапила після розпаду соціалістичної системи, а й стати повноправним членом європейської співдружності.

2. Політичне життя та його вплив на економічний курс держави

Перемога «Солідарності» на виборах у червні 1989 р. спричинила суттєві зміни в політичному та економічному ладі країни. До кінця року була проведена «департизація» державного апарату, армії, судів, прокуратури, реформована діяльність служби держбезпеки. Запроваджено повне самоврядування на рівні міст та гмін. 31 грудня 1989 р. була прийнята нова Конституція, яка відновила попередню назву держави – Республіка Польща. [10, С. 183]

Значно більше часу було потрібно на вирішення соціально-економічних проблем. Уряд Т. Мазовецького успадкував народне господарство у стані стагнації: спад промислового виробництва супроводжувався інфляцією, індекс якої 1989 р. сягнув 2000%. Величезна зовнішня заборгованість, яка перевищила 40 млрд. доларів, незбалансований внутрішній ринок, житлова криза, спад виробництва призвели до цілковитої дезорганізації економіки, падіння рівня життя населення. Вихід з такого становища керівництво країни вбачало у зміні структури власності, демонополізації економіки та запровадженні ринкових механізмів, реформуванні фінансової і банківської систем, конвертованості злотого, що мало забезпечити відкритий характер економіки.

Прагнучи максимально скоротити важкий для суспільства перехідний період, нове керівництво Польщі вдалося до «шокової терапії» – швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. З 1 січня 1990 p., згідно з планом міністра фінансів Л. Бальцеровича, було повністю скасовано контроль над цінами, заморожувалася заробітна плата, що спричинило різкий стрибок цін, скорочення споживання й падіння життєвого рівня населення. Проте вже через кілька тижнів після запровадження програми стабілізації інфляція почала спадати, злотий, до якого раніше ставилися зневажливо, перетворився на конвертовану валюту, а торговці й експортери почали переорієнтовуватись на ринки Західної Європи й далі за океан (актив торговельного балансу 1990 р. становив 4 млрд. доларів). Глибокі зміни відбулися в банківській справі: значно зросла роль Нацбанку Польщі, який став незалежним від уряду, розпочалася комерціалізація інших банків. Причини цих успіхів крилися в порівняно невеликих масштабах економіки, функціонуванні до 1989 р. досить значного сектора приватної власності і ринкових відносин проринковому менталітеті населення, значній зовнішній підтримці, передусім, польської діаспори.

Водночас безперечні досягнення політики «шокової терапії» на макроекономічному рівні поєднувалися з негативними наслідками в соціальній сфері. Обсяг промислового виробництва зменшився на 23%, майже 40% промислових підприємств опинилися на межі банкрутства, кількість офіційно зареєстрованих безробітних на кінець 1990 р. зросла до 1,2 млн. чоловік. З великими труднощами здійснювалася ринкова трансформація аграрного сектора економіки, обсяг продукції якої зменшився в 1990 р. на 1,4%, а в 1991 р. – на 2%. Відповідно знизилися доходи селян, що зумовило зростання соціальної напруженості на селі. [14, С. 19]

Перші успіхи макроекономічних реформ і демократії вселили віру поляків у свої сили. Протягом першої половини 90-х років більш як 2 млн. чоловік започаткували власний бізнес. Новостворені приватні підприємства забезпечували зайнятість третини працездатного населення Польщі, виготовляли 50% продукції, що експортувалася за межі країни. Нові підприємці надали польській економіці певної гнучкості й динамізму, зробили вагомий внесок у зростання її продуктивності. На державних мідних рудниках, суднобудівних верфях також запроваджувалися нові технології та методи праці. Деякі колишні державно-монополістичні підприємства були приватизовані й перетворювалися на орієнтовані на експорт промислові холдингові компанії. Проте нерідко економічний націоналізм у мисленні нового управлінського корпусу й небажання передавати підприємства до рук іноземних інвесторів гальмували темпи приватизації. У 1993 р. частка приватного сектора у виробництві ВНП становила 55%. Однак приватний сектор, попри його динамічний розвиток, усе ще не міг запропонувати достатню кількість робочих місць. Рівень безробіття в Польщі залишався одним із найвищих серед країн Східної Європи – 3 млн. чоловік або 16% дієздатного населення за підсумками 1994 р. [7, С. 78]

Суперечливі наслідки економічних реформ прискорили процес не лише соціальної, а й політичної диференціації польського суспільства. До середини 1990 р. у країні функціонувало вже понад 200 різних партій і громадських об'єднань, які представляли увесь спектр політичних сил. Спадкоємицею ПОРП, яка в січні 1990 р. прийняла рішення про саморозпуск, стала Соціал-демократія Республіки Польщі (СДРП), що сповідувала принципи багатопартійної системи, правової держави і ринкової економіки. Партією лівоцентристського напряму є Польська селянська партія (ПСП), її ідеологія – неоаграризм, який в економіці на перший план висуває розвиток сільського господарства, а в суспільному житті – соціальне вчення католицької церкви. До створеної в середині 1990 р. Демократичної спілки (ДС) увійшла інтелектуальна еліта «Солідарності». ДС обстоювала такі цінності, як демократія, ринкова економіка і добробут країни, прагнула до побудови правової держави з рівновагою гілок влади. Близьким до неї з ідеологічного погляду був Ліберально-демократичний конгрес, який апелював до традиційних ліберальних цінностей – свободи особистості, політичного плюралізму, приватної власності, вільної ринкової економіки. Чимало партій виникло на правому фланзі політичного спектра: Християнсько-демократична партія праці, Національно-християнське об'єднання, Республіканська коаліція, Консервативна партія та ін.

У липні 1990 р. підтиском сил, які підтримували Л. Валенсу, із уряду вивели деяких міністрів – представників колишньої коаліції. Л. Валенса, розгорнувши кампанію збору підписів під петицією з вимогою негайної відставки В. Ярузельського з посади президента Республіки, закликав до повного очищення державних структур від комуністів. Не бажаючи загострювати ситуацію, В. Ярузельський погодився обмежити свої повноваження і передати владу всенародно обраному президентові. Після внесення сеймом відповідних змін до Конституції, у листопаді–грудні 1990 р. відбулися нові президентські вибори, на яких переміг Л. Валенса. На парламентських виборах у жовтні 1991 p., що відбувалися за пропорційною системою, до сейму увійшли представники 28 партій. Правоцентристська коаліція сформувала уряд, який очолив Я. Ольшевський. Проте вже через півроку, внаслідок розбіжностей з президентом, він пішов у відставку. Новий коаліційний кабінет у липні 1992 р. очолила X. Сухоцька – один із лідерів ДС. Соціально-економічний курс не зазнав серйозних змін і в 1992 р. Польща стала першою з країн ЦПСЄ, якій вдалося загальмувати падіння виробництва і за короткий строк добитися його поступового зростання. Іншою важливою подією стало прийняття сеймом так званої Малої конституції, що набула чинності у грудні 1992 р. Відповідно до Основного документа право формування кабінету міністрів перейшло з компетенції парламенту до президента. [5, С. 89]

Несподіваними для багатьох стали результати парламентських виборів у вересні 1993 p., що відбувалися на основі нового виборчого закону, який обмежував проходження до сейму й сенату партій та коаліцій, що не набрали відповідно 5 і 8% голосів. Вони принесли переконливу перемогу лівим, піднесення популярності яких було пов'язане передусім з їхньою передвиборною програмою, в якій проголошувалися гарантії соціального захисту. На неї покладали надії ті, хто найбільше потерпів від ринкових реформ – пенсіонери, вчителі, медики, працівники державних підприємств та інші категорії населення, заборгованість у зарплаті яким на грудень 1994 р. становила 39 трлн. злотих. Нову урядову коаліцію, до складу якої увійшли представники СДРП і ПСП, очолив лідер останньої В. Павляк. Ключовим завданням урядової програми проголошувалося зниження соціальної ціни реформ. На практиці це виливалося в патерналізм і державний протекціонізм: програма масової приватизації була відкладена на два роки. Хоча проведення реформ дещо загальмувалося, урядові В. Павляка вдалося досягнути головного – стабілізації злотого й зростання виробництва майже в усіх галузях. У 1994 р. інфляція знизилася до 30%, а промислове виробництво зросло на 8%; ВНП збільшився на 4,4%, частка приватного сектора в його виробництві становила 55%.

Наявність лівоцентристського кабінету та орієнтованого на праві сили президента створювала ситуацію двовладдя, яка вилилася в конфлікт глави держави з урядом, сеймом і сенатом. Урядові ставилися в провину гальмування реформ самоврядування й загальної приватизації, дотації сільському господарству за відсутності спроб його модернізації, «проросійська орієнтація» і стриманість щодо Заходу. У березні 1995 р. конфлікт завершився зміною глави кабінету – ним став соціал-демократ Ю. Олекси. Проте суперечності залишилися. Не було єдності між главою держави і урядом щодо майбутньої конституції країни, а також з питання про форми й методи масової приватизації. Лише подолавши кваліфікаційною більшістю президентське вето, сейм улітку 1995 р. ухвалив відповідну нормативну базу. Це дало можливість здійснити прорив на вирішальному напрямі реформ. У серпні того ж року 15 інвестиційних фондів поділили між собою 413 державних підприємств, а через три місяці до масової приватизації підключилися мільйони польських громадян: почалося роздержавлення 514 великих і середніх підприємств, що становили 10% економічного потенціалу країни. При цьому в 1995 р. темпи економічного зростання в Польщі залишалися найвищими в Європі (6,5%), а безробіття знизилося до рівня 1991 р. [14, С. 27]

З наближенням президентських виборів, призначених на листопад 1995 p., політична боротьба у країні набула особливої гостроти. З 17 кандидатів на президентську посаду до другого туру дійшли Олександр Квасьневський, навколо якого об'єдналося 28 партій і угруповань Спілки демократичної лівиці, і Лех Валенса, підтриманий партіями й коаліціями правого сектора, націонал-патріотичними й католицькими колами. Більшість виборців (51,7%) віддали перевагу кандидатові лівих сил. 23 грудня О. Квасьневський обійняв посаду глави держави, незважаючи на численні протести опозиції та серію політичних скандалів. Найгучніший із них був пов'язаний з ім'ям Ю. Олекси, звинуваченого в багаторічній шпигунській діяльності на користь радянської (а потім російської) розвідки. У січні 1996 р. він змушений був піти у відставку. Тоді ж, у лютому 1996 p., восьмим за рахунком прем'єром пореформеної Польщі став соціал-демократ В. Чимошевич.

Новий уряд продовжив реформаторський курс. Він розробив програму «Стратегія для Польщі до 2000 р.». За його ініціативою в червні 1996 р. сейм прийняв десять законопроектів, спрямованих на децентралізацію влади й управління Водночас тривав процес приватизації й закриття нерентабельних підприємств. У країні з'явився середній клас до якого можна віднести 15% населення (близько 6 млн. чоловік) з середньомісячним доходом від 800 до 1600 доларів на сім'ю з чотирьох чоловік. На середину 1996 р. середня зарплата була еквівалентною 335 доларам США. Та все ж попри очевидні успіхи, життєвий рівень населення залишався утричі нижчим, ніж у середньостатистичного західноєвропейця.

Невдоволення опозиції викликали прийняття сеймом у жовтні 1996 р. революційного для католицької Польщі закону про легалізацію абортів, проти якого активно виступав костьол, а також низка положень нової конституції, винесеної навесні 1997 р. на всенародний референдум. На підтримку схваленого парламентом тексту Основного закону висловилось близько 53% поляків, які брали участь у голосуванні. Нова Конституція набула чинності з 1 вересня 1997 р. Вона гарантує громадянські й економічні свободи, містить принцип відділення церкви від держави. Дещо обмежуються повноваження президента, для подолання вето якого відтепер потрібно 3/5, а не 2/3 голосів депутатів сейму. Економічна система Польщі характеризується в Конституції як соціально-ринкова, заснована на свободі підприємництва, приватної власності, а також солідарності, діалозі й співробітництві соціальних партнерів. [5, С. 94]

На парламентських виборах 21 вересня 1997 р. переміг правоцентристський блок «Акція виборча «Солідарність» (ABC), який об'єднав близько 40 партій і рухів консервативно-ліберального й християнського напряму. Він здобув 33,8% голосів виборців, 202 (із 460) місця у сеймі і 51 (зі 100) в сенаті. Коаліційний уряд очолив автор економічної програми «Солідарності», професор хімії Єжі Бузек. Одним із його заступників і міністром фінансів знову став Л. Бальцерович, лідер Унії свободи. Зусилля уряду були спрямовані на завершення приватизації й демонополізації енергетики, освіти і телекомунікації, реструктуризації важкої промисловості, на всебічну підтримку малого і середнього бізнесу, підготовку країни до вступу до Євросоюзу. Уряд Є. Бузека започаткував чотири важливі інституційні реформи – територіального самоврядування, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, а також освіти, проте не зумів утримати економічної динаміки і втратив громадську підтримку вже на половині каденції.

Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична стабільність і зміцнення міжнародних позицій країни стали основними передумовами нової перемоги О. Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000 р. Уже в першому турі він здобув переконливу перевагу, діставши 56% голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001 р. Польща переживала найважчий період системно-економічної трансформації з часу повалення комуністичної системи в 1989 р. Безробіття в країні сягнуло 18% (в деяких найбідніших регіонах – 40%), а темпи економічного розвитку не перевищували 1%. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину. [15, С. 56]

На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, об'єднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46%). Решту голосів поділили між собою «Громадянська платформа», «Унія праці», Польська селянська партія, а також «Права та солідарність» і популістська «Самооборона», які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії – «Солідарність» і Союз свободи – зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989 р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча. Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. І хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1%), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС мав стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкривав би нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно було також прийняти низку законів, які б «підтягли» польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров'я людини охорони довкілля, пов'язані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію. [2, С. 28]

Таким чином, з крахом соціалістичної системи, та розпадом польської комуністичної партії до влади в країні приходять демократичні сили, які починають орієнтуватися на західноєвропейські країни.

3. Основні засади зовнішньої політики польської держави на рубежі ХХ – ХХІ ст.

Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Наприкінці 1991 р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради північноатлантичного співробітництва. У 1992 р. країна стала асоційованим, а в 2004 р. – повноцінним членом ЄС. Вона активно співпрацює з країнами-учасницями «Вишеградської четвірки», центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації «Карпатській Євро регіон» та ін.

Не менш важливим аспектом зовнішньополітичної діяльності Польщі є її вступ в 1999 р. до блоку НАТО. Ще після розпуску Варшавського Договору Польща, як зазначає секретар Атлантичного клубу цієї держави Кшиштоф Цільке, сформувала і почала реалізацію концепції розширення НАТО. [6, С. 86.] Згідно з нею вона мала стати спочатку членом НАТО, а потім вступити до Євросоюзу. Це розширення слугувало інтересам країн Вишеградської групи, мало створити нову ситуацію у справі безпеки в Європі й стати фундаментом геополітичного ладу на континенті.

Членство в НАТО означає також членство в європейських і євроатлантичних структурах. Йдеться про Польщу як європейську країну, її місце в Європі та відносини з НАТО і Євросоюзом.

Крім того, на переконання польських еліт, це означає і стабілізацію ринкової економіки, специфічного польського капіталізму і демократії, безперервне зростання добробуту і те, що Польща також готова до виконання культурних та економічних завдань, які висуває глобалізація. [12, С. 6.]

Фактично, з кінця 1989 року Польща вибрала однозначно прозахідну орієнтацію, і така позиція залишається незмінною аж до сьогоднішнього дня. Суть прозахідної орієнтації полягала, насамперед, в інтеграції Польщі у європейські та євроатлантичні структури (НАТО, ЄС, ЗЄС), Однак цілі і завдання польської закордонної політики, підпорядковуючись головній стратегічній меті (інтегруватись у західний світ), під впливом різних чинників (переважно зовнішніх) дещо коригувались. [11, С. 24.]

У квітні 1990 року було сформульовано концепцію зовнішньої політики Польщі. В ній зазначались такі пріоритети: 1. Спільно з іншими державами творити систему Європейської безпеки і тим самим співпрацювати для єдності континенту. 2. Одночасно і паралельно з європейською політикою і в сильному з нею зв'язку тісно співпрацювати із сильними сусідами, а саме із СРСР та з Німеччиною. 3. Доповненням до дуалізму Європа – сильні сусіди – повинна бути політика нових регіональних утворень. Така не зовсім чітка позиція у висловлюванні свого бажання вступу в НАТО дещо відрізнялася від позиції інших держав Центрально-Східної Європи (наприклад, Чехословаччини та Угорщини). Її можна пов'язати із тим, що питання про вступ Польщі, як і інших країн ЦСЄ, на тому етапі більше залежало не стільки від позиції цих країн, як від стосунків країн НАТО із СРСР (пізніше з Росією). В той час, на думку польських політиків, НАТО не було зацікавлене у розширенні на Схід. Це було пов'язано із процесом об'єднання Німеччини і переговорами, що стосувалися контролю озброєнь. З другого боку, помірковану позицію і дещо різновекторну зовнішню політику Польщі можна пов'язати з тим, що в Польщі більше, ніж в інших країнах ЦСЄ, було проросійськи налаштованих кіл серед політико-економічної та управлінської еліти. Так, в цей період у Польщі разом із т. зв. «Прометейською» (прозахідною) школою політичного мислення існувала т. зв. «Реалістична» школа, що брала свій початок ще із XIX століття і пов'язувала безпеку Польщі з Росією. [13, С. 69.]

Для того, щоб приєднатись до Заходу, потрібно було спочатку виконати значну підготовчу роботу, без якої всіляка думка стосовно входження до західних інституцій була б нездійсненною мрією. Тому завданням, що ставилось на перше чотириліття в сфері безпеки, було створення підґрунтя, без якого були б неможливі пізніші польські кроки до членства в НАТО.

Першочерговим завданням був вихід із системи колективної безпеки, пов'язаної з Радянським Союзом (Варшавський договір і система двосторонніх угод). Разом з цим МЗС Польщі бачив такі шляхи переконання НАТО щодо доцільності інтеграції Польщі в Альянс, як тісніша прив'язка Польщі до Європи і хороші стосунки зі США. Однак така політика не ставила собі за мету вступ в НАТО, і її результатом було лише створення відповідної кон'юнктури для подальшого розгляду входження Польщі до НАТО.

У листопаді 1992 року в документах «Основи польської політики безпеки» та «Політика безпеки і оборонна політика Польщі» були випрацювані доктринальні основи польської політики у військово-політичній та економічній сфері. В цих документах позиція Польщі за поглиблення інтеграції з НАТО і її розширення уже однозначна. Згідно з оборонною доктриною, Польща виступає за утворення Євроатлантичної системи спільної безпеки в Європі через розширення структур НАТО і Західноєвропейського оборонного союзу, посилення ролі ОБСЄ, оскільки це є життєво важливим інтересом безпеки Польщі, а інтеграція з євроатлантичними структурами безпеки – це головний напрямок реалізації оборонної політики. [17, С. 3.]

Потреба підготовки до членства в НАТО постала перед Польщею ще на початку 90-х років. Це дало політичний імпульс до прискорення проведення реформ і спрямувало їх на вирішення наступних питань: управління оборонним сектором, спочатку – як запровадження національного контролю, пізніше – встановлення демократичного цивільного контролю; пристосування до нових реалій безпеки при збереженні старих структур і концепцій; забезпечення сумісності з НАТО.

Як відомо, від декларації про бажання вступити до НАТО і набуттям Польщею членства вцій організації минуло 7 років. За цей період Польща не зазнала жодних втрат – ні політичних, ні фінансових, ні суспільних. Ці 7 років, як зазначає співробітник Польської інформаційної агенції Пьотр Войцеховський, пішли на досягнення консенсусу польських політичних еліт, різних політичних формувань і партій щодо вступу до НАТО, однак за цей час у Польщі не подбали про те, щоб узгодити із стандартами НАТО військові структури, воєнну промисловість і структури, які відповідають за внутрішню безпеку держави. [2, С. 23.]

Під час переговорів про вступ у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі Польщі було поставлено 70 умов (вимог), по виконанні яких її могли прийняти до НАТО. З тих умов, на думку польських експертів, було виконано три. Встановлено цивільний контроль над армією. Запроваджено в шести літаках МІГ-29 натовську систему розпізнавання «Свій – Ворог», що унеможливлює їх ураження ракетами Заходу. Запроваджено також певні зміни в польській правничій системі, а також обмеження, що стосуються осіб, допущених до державних таємниць Польщі й таємниць НАТО. Надзвичайно чутливим і витратним для країни стало втілення оборонних аспектів євроатлантичної інтеграції.

1994 рік не був, звичайно ж, абсолютно переломним в питанні інтеграції Польщі в євроатлантичну та західноєвропейську системи безпеки, однак, безумовно, цей рік завершив певний етап на «західній» дорозі.

Що ж стосується інтеграції з НАТО, то 1994 рік дав такі результати:

1) Було підтверджено відкритий характер НАТО (рішення Брюссельського самміту НАТО щодо програми «Партнерство заради миру», а також початок реалізації індивідуальних програм, в рамках «Партнерства заради миру»; рішення 1 грудня 1994 року міністрів закордонних справ НАТО стосовно початку роботи над рапортом про розширення НАТО на Схід).

2) Наголошення керівництвом Альянсу на тому, що рішення про розширення НАТО на Схід буде автономним і жодна третя країна не матиме права вето в цьому питанні;

3) Згідно з вищеназваними рішеннями з'явилося переконання, що реальність членства зростатиме зі збільшенням позитивних перетворень усередині країни, тобто було пройдено ще один етап на шляху перетворення Польщі із об'єкта на суб'єкт міжнародних відносин у сфері безпеки, що також було однимізголовних завдань польської закордонної політики. [6, С. 70.]

В наступний період (1995 рік – липень 1997 року) Польща послідовно намагалася продовжувати свою зовнішню політику та реалізувати її стратегічні цілі. Однією з перших проблем, що постала перед польською дипломатією в кінці 1994-на початку 1995 року, стала доктрина т. зв. «перехресної безпеки» країн Центральне-Східної Європи. Концепція перехресної безпеки полягала в тому, що відповідальність за безпеку країн ЦСЄ беруть як НАТО, так і Росія. Польща розглядала це як намагання Росії знову поширити свій вплив на країни колишнього соцтабору і всіляко намагалася переконати країни НАТО в доцільності входження до НАТО, Ще однією проблемою, що постала перед польською закордонною політикою, була відсутність конкретних термінів та умов вступу Польщі до НАТО з боку країн-учасниць Альянсу.

Протягом 1995 року польська закордонна політика в сфері безпеки позбулась «комплементарності» східного та західного напрямків і опиралась на «тріаду» завдань, сформовану п'ятьма попередніми роками: 1) побудова приязних двосторонніх стосунків із сусідніми державами разом з розвитком співпраці із найближчим оточенням; 2) посилення та розширення загальноєвропейських рішень та впливу; 3) ущільнення співпраці із західними інтеграційними структурами, тобто зНАТО, ЄС, ЗЄС, аж до набуття в них повного членства.

В напрямку інтеграції з НАТО польська дипломатія намагалася використовувати доступні можливості впливу на держави НАТО під час багатьох контактів на різних рівнях. На користь Польщі свідчила вдала реалізація програми «Партнерство заради миру» й активна участь у Північноатлантичній Раді Співпраці, а також направлення польського батальйону до Боснії в складі американсько-нордичної дивізії (ІРСЖ), що було одним із підтверджень доброї волі Польщі стосовно майбутніх обов'язків країни-члена НАТО. В наступному, ї 1996 році співпраця в рамках ІРОК була ще більшою і, відповідно, ще більше зблизила Польщу з країнами НАТО. [6, С. 88.]

Після президентських виборів у Росії клімат навколо питання про розширення НАТО на Схід потеплішав. Сигналом виходу на новий етап був спочатку виступ держсекретаря США У. Крістофера в Штутгардті, а пізніше переломна промова Білла Клінтона в Детройті в жовтні 1996 року, де вперше було чітко заявлено про розширення НАТО і вказано, що конкретні переговори щодо запрошення країн ЦСЄ призначені на липень 1997 року. В грудні того ж року така позиція була підтверджена заявою, що метою Альянсу є прийняття нових членів до квітня 1999 року.

Однак повністю питання повноцінного членства Польщі в НАТО вирішене ще не було. Уже на початку 1997 року виявилися розбіжності в підходах до членства Польщі, Чехії та Угорщини в Альянсі. Під натиском Росії та інших противників розширення НАТО з'явилася концепція обмеженого членства – без можливості розміщення військових баз на території нових держав-учасниць та з лімітами в окремих видах озброєнь. З'явились навіть думки щодо обмеження участи в Альянсі суто політичними структурами.

Такі пропозиції були неприйнятні для Польщі. Польща домагалася повноправного членства з усіма правами та обов'язками. Врешті після значної кількості дипломатичних заходів та при суттєвій підтримці США концепція «другорядного членства» країн ЦСЄ в НАТО не втілилася в життя. Заключним акордом цього періоду закордонної політики Польщі у військово-політичній. сфері та сфері безпеки став самміт країн-членів НАТО у липні 1997 року, коли було прийнято рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угорщини до початку переговорів стосовно членства в НАТО. У грудні 1997 року на сесії НАТО були підписані протоколи вступу, які відкрили Польщі дорогу до Альянсу. [14, С. 22.]

Після Мадридського самміту НАТО 1997 року було відомо, що членство Польщі в альянсі ставало уже справою часу, однак роль і місце в цій організації Польщі були невизначені, тому в цей період перед Польщею стояло завдання посилення своєї майбутньої ролі в НАТО, Тут можна виділити декілька напрямків.

По-перше, це внутрішні перетворення та адаптація до стандартів НАТО. Було декілька основних напрямків цих перетворень, та найкраще цей процес ілюструє прийнята в жовтні 1998 року «Програма інтеграції з Організацією Північноатлантичного Трактату та модернізації збройних сил РП на 1998–2012 роки». Крім внутрішніх перетворень, одним із важливих механізмів реалізації завдання інтеграції стала військово-економічна співпраця Польщі, Німеччини й Данії та створення у вересні 1998 року міжнародного Північно-східного корпусу. Хоча всі учасники цієї співпраці були або членами, або постійними членами НАТО, формально корпус не підпорядковувався НАТО, з огляду на можливу реакцію Росії.

ІІ. Після вступу в березні 1999 року Польщі до НАТО перед нею поряд із уже існуючими постали деякі нові завдання, тому загальна стратегія політики Польщі у військово-політичній сфері та сфері безпеки також дещо змінилася.

Найголовніша зміна стратегії Польщі після вступу до НАТО була найтісніше пов'язана з членством у альянсі і полягала у переході від індивідуальної до колективної оборонної стратегії. Таким чином, у побудові оборонної стратегії з'являються два взаємопов'язані напрямки: участь у творенні колективної стратегії Альянсу та вивчення і вироблення власної національної стратегії.

Із зазначеною вище колективною стратегією Альянсу пов'язаний один із пріоритетів закордонної політики РП, означений одразу ж після Інтеграції до НАТО, що вказував на забезпечення повної участі в діяльності Альянсу після формального вступу. Тут малися на увазі якнайширша участь у політичній – співпраці в рамках союзу й участь у творенні політичної та оборонної стратегії НАТО, а також ширше використання інструментів партнерської співпраці Альянсу для зміцнення безпеки в Центрально-Східній Європі. [12, С. 6.]

Бачення колективної стратегії оборони в рамках НАТО зумовило такі цілі польської політики в Альянсі: 1. Неконфліктні стосунки між НАТО та Росією, оскільки кожне напруження в цих справах збільшує загрозу для безпеки; 2. Відкритість НАТО для прийняття інших членів (зокрема, Литви і Словаччини), що зменшило б наслідки невигідної позиції прикордонної держави. 3. Розбудова багатонаціональних сил в рамках НАТО, а також дислокація на території прикордонних держав структур розпізнавання та зв'язку, що гарантувало б можливість застосування цих структур при відсічі агресії. 4. Впровадження в союзницькі доктринальні рішення елементів спільного операційного бачення, яке б уможливлювало в майбутньому прийняття моделі збройних операцій, що досягають мети при мінімальних побічних затратах (втрати серед населення та знищення інфраструктури в зоні території застосування операцій). Це відповідало б інтересам Польщі як прикордонної держави – потенційного поля конфлікту. 5. Незмінність попереднього пріоритету завдань, базованих. на ст. 5 ядерної стратегії Альянсу як засобу застереження, що мінімізує безпосередню загрозу.

Другий напрямок розробки безпеки Польщі –це створення власної національної стратегії, яка мала три складові – 1. Превентивної, здійснюваної під час миру для запобігання військово-політичним загрозам (кризовим та воєнним), через нейтралізацію їх потенційних джерел, а також формування безпечного міжнародного середовища. 2. Кризового реагування, здійснюваного в разі створення кризової ситуації, зокрема участь у міжнародних місіях для контролю над військово-політичними кризовими ситуаціями, а також їх наслідками. 3. Військової (стратегія оборони), спрямованої на використання всього потенціалу держави для відсічі безпосередній збройній агресії проти Польщі чи її союзника через підготовку та послідовне проведення збройних і не збройних військових операцій.

До найважливіших завдань у цій сфері поряд із політикою в НАТО належало в 1999 році також вдале використання статусу асоційованого члена ЗЄС, робота над адаптацією Трактату конвенційних озброєнь в Європі згідно з польськими інтересами, разом із посиленням інших режимів нерозповсюдження та роззброєння, а також робота в ОБСЄ. [3, С. 21.]

Загалом, на мою думку, у загальнополітичному сенсі для сучасної Польщі членство в НАТО означає, насамперед, відчуття безпеки. Стосовно вибору Польщею євроатлантичної моделі безпеки і співробітництва значну роль відіграв факт успішної інтеграції Німеччини, що дав змогу зняти в європейському масштабі проблему військово-політичної поляризації світу, а для Польщі – ліквідувати традиційну небезпеку одночасної загрози із Заходу і Сходу.


Висновки

Розпад СРСР і перетворення, що сталися у країнах Східної Європи в 90-х рр. призвели до зміни геополітичної ситуації. В нових умовах здійснення соціально-економічних реформ в Україні дана зміна повинна була супроводжуватися побудовою іншої системи відносин з країнами Центральної й Східної Європи, з одного боку, і з традиційно західними структурами, як НАТО, ЄС (але в новому складі), з іншої.

Найбільший інтерес у цьому зв'язку представляє найбільша країна регіону – Польща, значимість і пріоритетність якої в україно-європейських відносинах підтверджують такі фактори, як обсяги взаємної торгівлі, прив'язка економіки країни до поставок з України стратегічних товарів, її транзитне положення на шляху з Росії в Західну Європу, активну участь Польщі в інтеграційних процесах ЄС, політичний аспект (участь у НАТО й прагнення до політичного й економічного домінування в регіоні), досвід Польщі в реформуванні економіки, а також істотна роль України у зовнішній торгівлі Польщі.

Варто також додати, що останнім часом в українському суспільстві привалює така думка, що досвід Польщі має стати одним із головних у досягненні проголошеного «європейського вибору України».

Однак досвід євро інтеграції Польщі дав українцям значний шанс розгледіти в усьому позитивному, що надала інтеграції до ЄС полякам і значні негативні моменти. У світлі вищесказаного «європейський вибір», проголошений Україною, мабуть, варто розглядати в трохи іншій площині, ніж якнайшвидше досягнення формального членства, а саме як гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, поступове наближення до якісних стандартів ЄС, можливість створення з ним у майбутньому зони вільної торгівлі або навіть єдиного економічного простору, коли промисловість і сільське господарство України досягнуть відповідного рівня конкурентоспроможності. В іншому разі створення такого єдиного економічного простору призведе лише до окупації внутрішнього ринку товарами та послугами фірм країн ЄС (включаючи і Польщу), до знищення нашого національного виробника.

Україні необхідно використовувати не тільки сучасний досвід розвинених країн і не замикатися на досвіді ЄС, а запозичувати його у країн Північної Америки, Японії. Які за показниками продуктивності праці, економічного зростання, технічного рівня виробництва, інноваційного характеру економіки в багатьох аспектах залишили Європу далеко позаду.

Список використаної літератури

1. Бойцова В. Европейский союз: расширение на восток // Общественные науки и современность. – 2006. – №2. – С. 78 – 87.

2. Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – №7. – С. 15 – 29.

3. Бухарин Н. Польша: десять лет по пути реформ // Новая и новейшая история. – 2000. – №4. – С. 11 – 23.

4. Вакулина Н. Семья ЕС ожидает пополнения вовремя и без осложнений // День. – 2002. – №196. – С. 3.

5. Газін В. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 20002 рр.). – К., 2006. – 608 с.

6. Грицак П. Процес інтеграції Польщі до НАТО та її роль в альянсі // Сучасність. – 2002. – №12. – С. 84 – 94

7. Економіка зарубіжних країн (за ред. А. Філіпченка). – К., 1998.

8. Економіка зарубіжних країн (за ред. Ю. Козака). – К., 2003.

9. Економіка зарубіжних країн: підручник. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.

10. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі – К., 2002

11. Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього // Політика і час. – 2003. – №2. – С. 19 – 25.

12. Иванов П. Трансформация НАТО: век нынешний и век минувший // Зеркало недели. – 2003. – №11. – С. 6.

13. Каркоша А. Оборонний аспект підготовки до членства в НАТО: досвід Польщі // Національна безпека і оборона. – 2003. – №7. – С. 68–73.

14. Майорова О. Роль и место Польши в современной Европе // Славяноведение. – 1999. – №3. – С. 15 – 24.

15. Макроструктурні зміни в Польщі під час ринкової трансформації // Національна безпека і оборона. – 2003. – №4. – С. 42 – 64.

16. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2006. – 480 с.

17. Новак Є. Камо грядеши НАТО, камо грядеш Польща? Десять тез про польські інтереси в НАТО // Голос України. – 2003. – №2. – С. 3.

18. Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом: состояние и прогнозы // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – №4. – С. 75 – 81.

19. Погорлецкий А.Й. Экономика зарубежных стран. – С-Пб., 2000. – 492 с.

20. Ростов Є. Економіка країн світу. Довідник. – К., 1998.

21. Рукомеда Р. Европейский союз до и после расширения // Зеркало недели. – 2004. – №117. – С. 5.

22. Социально-экономическая география зарубежного мира (под ред. В. Вольского). – М., 2006.

23. Социально-экономическая география зарубежного мира. – М.: Аванта, 1998. – 623 с.

24. Чужиков В. Економіка зарубіжних країн. – К., 2005.

25. Экономика малых стран Европы // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №10. – С. 21 – 31.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий