Контрольна робота
з дисципліни:
«Міжнародні валютно-кредитні відносини»
Поняття та основні завдання системи валютного регулювання і валютного контролю
Зміст
1. Основні напрямки валютного регулювання
2. Інституційне забезпечення валютного регулювання (інструменти)
3.Механізми валютного регулювання
4.Валютне регулювання в Україні
5. Основні завдання валютного регулювання та валютного контролю
Задача (№28)
Список літератури
Поняття та основні завдання системи валютного регулювання і валютного контролю (№55)
Невід'ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке регулювання здійснюється на двох рівнях — міждержавному (в т.ч. регінальному) та національному. Особливо зросла значущість валютного регулювання у зв'язку з запровадженням на основі Ямайської угоди механізму «плаваючих» валютних курсів, принципу поліцентризму у структурній побудові всієї системи. Функції регулювання міжнародних валютних відносин світова спільнота поклала на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом фонду та ухвалами й домовленостями, що іх спільно прийняли країни-учасниці. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи й нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.
1. Основні напрямки валютного регулювання
Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на базі принципів і методів, що визначаються МВФ та регіональними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює всі ланки валютних відносин, що склалися в тій чи іншій країні.
Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються:
— суб'єкти валютних відносин, їхні права (в т.ч. права власності на валютні цінності в іноземній валюті) та обов'язки;
— статус національної валюти;
— порядок здійснення валютних операцій, використання надходжень в іноземній валюті, організації торгівлі валютними цінностями, розрахунків в іноземній валюті; — режим визначення й регулювання валютного курсу; — механізм утворення й використання офіційних валютних резервів;
— механізм здійснення валютного контролю, повноваження органів державного управління і функції банківської системи у цьому питанні і т.ін.
В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на розвиток як внутрігосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго- й короткострокових капіталів, заборгованість, платіжний баланс країни тощо.
Існує обернено пропорційна залежність між динамікою валютного курсу і ціновою конкуренцією. За підрахунками, підвищення курсу долара США на 1 % супроводжується зростанням дефіциту річного торговельного балансу цієї країни на 2,5—3 млрд.доларів. Внаслідок заходів зі зміцнення національної валюти, що Їх провадив уряд президента Р.Рейгана в 1980—85 рр., реальний курс долара відносно провідних валют країн Заходу виріс більш як на 70%. Однак цей ріст відчутно послабив зовнішню конкурентоздатність американських товарів. Адже це фактично означало додатковий 70-відсотковий податок на всі товари, що вивозилися за межі США, І 70 % субсидії на імпортні товари. Значною мірою завдяки цьому чинникові частка США в японському експорті зросла з 24 % 1980 р. до 35 % 1985 р. Водночас дефіцит торговельного балансу США у торгівлі з Японією виріс більш як у 4 рази і досяг 1985 р. 50 млрддоларів.
Цей по суті класичний приклад є переконливим доказом значення валютних курсів у структурі зовнішньоекономічної діяльності й того, наскільки виваженою має бути економічна політика щодо їхнього регулювання.
2. Інституційне забезпечення валютного регулювання (інструменти)
Чинним законодавством кожної країни визначаються фуйкції та повноваження, якими наділяються державні владні структури задля здійснення ними валютного регулювання та управління валютними ресурсами.
В системі інституційного забезпечення валютного регулювання важлива роль відводиться парламентам окремих країн. До їхньої виняткової компетенції належить прийняття законодавчих актів з питань валютного регулювання та контролю; визначення принципів і основних напрямків валютної політики на поточний період; встановлення лімітів державного боргу, державних кредитів та іншої економічної допомоги іноземним державам, що здійснюється на бюджетній основі; визначення повноважень органів державного управління та центральних банків у сфері валютних відносин тощо.
Виконавчими органами валютного регулювання та контролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи.
Головним виконавчим органом управління (в широкому розумінні цього поняття) валютою є Центральний банк країни. У його компетенції — виконання таких функцій:
— нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення операцій з їх розміщення, в т.ч. і в іноземних банках;
— визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти:
— визначення курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн;
— встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями;
— встановлення механізму обліку та статистичного обслуговування валютних операцій;
— у багатьох країнах на центральні банки покладаються функції головного валютного контролера.
Окрім названих функцій, центральні банки представляють інтереси своєї держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях.
Функції Міністерства фінансів у сфері валютного регулювання визначаються залежно від наявного в тій чи іншій країні статусу Центрального банку та розмежування в цій сфері його повноважень і повноважень уряду. Однак у будь-якій ситуації виключною компетенцією Міністерства фінансів є:
В усіх випадках діяльність Міністерства фінансів як урядової структури тісно пов'язується й координується з діяльністю центральних банків.
Державна податкова інспекція здійснює фінансовий контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами на території держави. Державний митний комітет здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон країни. На Міністерство зв'язку покладаються обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням правил поштових переказів валютних цінностей за кордон.
У структурі Кабінету Міністрів можуть утворюватися спеціалізовані підрозділи з функціонального забезпечення окремих напрямків валютної політики.
В системі інституційного забезпечення валютного регулювання та контролю певні функції покладаються і на комерційні банки. Уповноважені банки здійснюють контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами за посередництва таких банків. У деяких країнах діють експортно-імпортні банківські установи, що обслуговують валютні операції, здійснювані на рівні держави.
3.Механізми валютного регулювання
Основним об'єктом валютного регулювання є відповідна корекція курсу національної грошової одиниці. При регулюванні валютного курсу залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку в період функціонування Бреттон-Вудської валютної системи широко використовувалися методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці. Про масштаби застосування цього інструмента свідчить такий факт: лише з 1946 по 1973 р. в західних країнах було проведено понад 500 девальвацій.
Та не слід вважати, що девальвації та ревальвації з запровадженням саморегулювальних механізмів Ямайської валютної системи повністю відійшли в минуле. 16 вересня 1992 р., під час різкого загострення валютної кризи на фінансових ринках Європи, Італія, втративши можливість утримувати курс своєї валюти в межах коливань, що допускалися статутними нормами ЄВС, вимушена була девальвувати ліру на 7 %. Водночас були проведені девальвації іспанської песети, ісландської крони та португальського ескудо. Власне, і Україна при запро-вадженні в листопаді 1992 р. купоно-карбованця в безготівковий обіг знизила його курс відносно російського рубля в пропорції 1:1,45 проти співвідношення 1:1, що існувало раніше. Таке офіційне зниження курсу української грошової одиниці за економічним змістом було формою її девальвації.
Проведення девальвацій чи ревальвацій далеко не завжди є результативним. Непоодинокі випадки, коли після їх здійснення настає лише короткочасне покращання зовнішньоекономічної ситуації країни, що вдається до застосування цих інструментів валютної політики.
Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповіднихінституційних структур, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, та з другого — на підвищення конкурентоздатності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.