Поняття та основні завдання системи валютного регулювання і валютного контролю

Основні напрямки валютного регулювання. Інституційне забезпечення валютного регулювання (інструменти). Механізми валютного регулювання в Україні. Основні завдання валютного регулювання та валютного контролю. Суб'єкти валютних відносин та їхні права.

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні валютно-кредитні відносини»

Поняття та основні завдання системи валютного регулювання і валютного контролю


Зміст

1. Основні напрямки валютного регулювання

2. Інституційне забезпечення валютного регулювання (інструменти)

3.Механізми валютного регулювання

4.Валютне регулювання в Україні

5. Основні завдання валютного регулювання та валютного контролю

Задача (№28)

Список літератури


Поняття та основні завдання системи валютного регулювання і валютного контролю (№55)

Невід'ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке регулювання здійснюється на двох рівнях — міждержавному (в т.ч. регінальному) та національному. Особливо зросла значущість валютного регулювання у зв'яз ку з запровадженням на основі Ямай ської угоди механізму «плаваючих» валютних курсів, принципу поліцентризму у структурній побудові всієї системи. Функції регулювання міжнародних валютних відносин світова спільнота поклала на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом фонду та ухвалами й домовленостями, що іх спільно прийняли країни-учасниці. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи й нормативні параметри визначаються з аконодавчими актами кожної країни.

1. Основні напрямки валютного регулювання

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на базі принципів і методів, що визначаються МВФ та регіональними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює всі ланки валютних відносин, що склалися в тій чи іншій країні.

Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються:

— суб'єкти валютних відносин, їхні права (в т.ч. права власності на валютні цінності в іноземній валюті) та обов'язки;

— статус національної валюти;

— порядок здійснення валютних операцій, використання надходжень в іноземній валюті, організації торгівлі валютними цінностями, розрахунків в іноземній валюті; — режим визначення й регулювання валютного курсу; — механізм утворення й використання офіційних валютних резервів;

— механізм здійснення валютного контролю, повноваження органів державного управління і функції банківської системи у цьому питанні і т.ін.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на розвиток як внутрігосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго- й короткострокових капіталів, заборгованість, платіжний баланс країни тощо.

Існує обернено пропорційна залежність між динамікою валютного курсу і ціновою конкуренцією. За підрахунками, підвищення курсу долара США на 1 % супроводжується зростанням дефіциту річного торговельного балансу цієї країни на 2,5—3 млрд.доларів. Внаслідок заходів зі зміцнення національної валюти, що Їх провадив уряд президента Р.Рейгана в 1980—85 рр., реальний курс долара відносно провідних валют країн Заходу виріс більш як на 70%. Однак цей ріст відчутно послабив зовнішню конкурентоздатність американських товарів. Адже це фактично означало додатковий 70-відсотковий податок на всі товари, що вивозилися за межі США, І 70 % субсидії на імпортні товари. Значною мірою завдяки цьому чинникові частка США в японському експорті зросла з 24 % 1980 р. до 35 % 1985 р. Водночас дефіцит торговельного балансу США у торгівлі з Японією виріс більш як у 4 рази і досяг 1985 р. 50 млрддоларів.

Цей по суті класичний приклад є переконливим доказом значення валютних курсів у структурі зовнішньоекономічної діяльності й того, наскільки виваженою має бути економічна політика щодо їхнього регулювання.


2. Інституційне забезпечення валютного регулювання (інструменти)

Чинним законодавством кожної країни визначаються фуйкції та повноваження, якими наділяються державні владні структури задля здійснення ними валютного регулювання та управління валютними ресурсами.

В системі інституційного забезпечення валютного регулювання важлива роль відводиться парламентам окремих країн. До їхньої виняткової компетенції належить прийняття законодавчих актів з питань валютного регулювання та контролю; визначення принципів і основних напрямків валютної політики на поточний період; встановлення лімітів державного боргу, державних кредитів та іншої економічної допомоги іноземним державам, що здійснюється на бюджетній основі; визначення повноважень органів державного управління та центральних банків у сфері валютних відносин тощо.

Виконавчими органами валютного регулювання та контролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи.

Головним виконавчим органом управління (в широкому розумінні цього поняття) валютою є Центральний банк країни. У його компетенції — виконання таких функцій:

— нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення операцій з їх розміщення, в т.ч. і в іноземних банках;

— визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти:

— визначення курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн;

— встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями;

— встановлення механізму обліку та статистичного обслуговування валютних опе рацій;

— у багатьох країнах на центральні банки покладаються функції головного валютного контролера.

Окрім названих функцій, центральні банки представляють інтереси своє ї держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях.

Функції Міністерства фінансів у сфері валютного регулюва ння визначаються залежно від наявного в тій чи іншій країні статусу Центрального банку та розмежування в цій сфері його повноважень і повноважень уряду. Однак у будь-якій ситуації виключною компетенцією Міністерства фінансів є:

В усіх випадках діяльність Міністерства фінансів як урядової структури тісно пов'язується й координується з діяльністю центральних банків.

Державна податкова інспекція здійснює фінансовий контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами на території держави. Державний митний комітет здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон країни. На Міністерство зв' язку покладаються обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням правил поштових переказів валютних цінностей за кордон.

У структурі Кабінету Міністрів можуть утворюватися спеціалізовані підрозділи з функціонального забезпечення окремих напрямків валютної політики.

В системі інституційного забезпечення валютного ре гулювання та контролю певні функції покладаються і на комерційні банки. Уповноважені банки здійснюють контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами за посередництва таких банків. У деяких країнах діють експортно-імпортні банківські установи, що обслуговують валютні операції , здійснювані на рівні держави.

3.Ме ханізми валютного регулюванн я

Основним об'єктом валютного регулювання є відповідна корекція курсу національної грошової одиниці. При регулюванні валютного курсу залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку в період функціонування Бреттон-Вудсько ї валютної системи широко використовувалися методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці. Про масштаби застосування цього інструмента свідчить такий факт: лише з 1946 по 1973 р. в західних країнах було проведено понад 500 девальвацій.

Та не слід вважати, що девальвації та ревальвації з запровадженням саморегулювальних механізмів Ямайської валютної системи повністю відійшли в минуле. 16 вересня 1992 р., під час різкого загострення валютної кризи на фінансових ринках Європи, Італія, втративши можливість утримувати курс своєї валюти в межах коливань, що допускалися статутними нормами ЄВС, вимушена була девальвувати ліру на 7 %. Водночас були проведені девальвації іспанської песети, ісландської крони та португальського ескудо. Власне, і Україна при запро- вадженні в листопаді 1992 р. купоно-карбованця в без готівковий обіг знизила його курс відносно російського рубля в пропорції 1:1,45 проти співвідношення 1:1, що існувало раніше. Таке офіційне зниження курсу української грошової одиниці за економічним змістом було формою її девальвації.

Проведення девальвацій чи ревальвацій далеко не завжди є результативним. Непоодинокі випадки, коли після їх з дійснення настає лише короткочасне покращання зовнішньоекономічної ситуації країни, що вдається до застосування цих інструментів валютної політики.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, та з другого — на підвищення конкурентоздатності та поліпш ення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі мається на меті утри мати на внутрішньому ринку споживчий попит та сти мулювати товарний імпорт. Ревальвацією стимулює ться і приплив іноземних інвестицій.

Механізм валютної інтервенції, що є санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка ши роко використовується у світовій практиці, пов'язаний з операціями щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції і впливають на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці та приводять до відпо відно ї кореляції її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

- за рахунок використання власних резервів інвалюти;

- на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» — договір із певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції:

— за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іно земній валюті;

— статутом МВФ передбачається можливість продажу в зазначених цілях кредитних позицій у СДР .

Найбільш ефективним для досягнення цілей інтервенції є її поєднання зі здійсненням відповідних за змістом заходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широко використовується у практиці валютного регулювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномінація в іноземній валюті активів тієї чи іншої країни на зовнішньому валютному ринку і здійснення рівнозначних з а величиною закупівель цінних паперів на внутрішньому ринку.

Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригуван ня облікових ставок Цен трального банку, підвищення яких веде до зростання завдяки збільшенню попиту курсу валюти, а скорочення — до зниження цього курсу..

Розглянут і інструменти валютної політики є засобом екопомічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко з астосовуються методи прямого втручання держави у механіз м формування обмінних курсів. Й деться про використання валютних обмеже нь, що являють систему нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно обміну валюти своєї країни на іноз емну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі, і т.ін.

Засобом впливу на валютні курси через механізм регулюванн я платіжного балансу країни є застосування експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, тощо.

4.Валютне регулювання в Україні

Під міжнародною валютною ліквідністю розуміють сукупність всіх джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту, до яких належать валютні резерви, золоті запаси, міждержавні кредити, міжнародний ринок позичкових капіталів, сукупність різних джерел фінансування та кредитування зовнішньої торгівлі. Показники міжнародної ліквідності кожної країни прискіпливо вивчаються та аналізуються фінансистами, економістами і політиками, а тому уряди приділяють велику увагу публікації та розповсюдженню відповідної інформації.

У квітні 1992 року на прохання України Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк) прийняли рішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 року ухвалила відповідний Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”. 3 вересня 1992 року наша держава стала членом МВФ та МБРР .

У своїй політиці та діяльності МВФ керується Статутом, прийнятим у 1994 р. на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції і відомим під назвою “Статті угоди про МВФ”. Згідно зі “Статтями угоди про МВФ” країна-член повинна надавати Фонду інформацію, яку він вважає необхідною для своєї діяльності.

Із грудня 1992 року Національний банк України надає Міжнародному валютному фонду зведені балансові звіти Національного та комерційних банків України, а також інформацію щодо валютних курсів та відсоткових ставок, а з 1993 року складається платіжний баланс України.

Розпорядженням Кабіне ту Міністрів та Національного банку України від 14 грудня 1995 року Національний банк був призначений відповідальним за підготовку показників і проектів публікацій грошово-кредитної статистики та статистики платіжного балансу в збірнику “Міжнародна фінансова статистика” (МФС)

Збірник “Міжнародна фінансова статистика” (“International Financial Statistics”, ІFS) є основним статистичним виданням Міжнародного валютного фонду, який публікується англійською мовою щомісячно починаючи з січня 1948 року. МФС містить сторінки країн – членів Фонду. Сторінки країн демонструють основні агреговані економічні показники, які використовуються для аналізу економічного розвитку та містять інформацію про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, виробництво, цінові показники, міжнародні транзакції, рахунки державного сектора та національні рахунки. Крім міжнародних організацій і донорів, інформація цього видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.

Перше видання сторінки України було надруковане в липневому випуску збірника МФС за 1996 рік і містило показники грошово-кредитної статистики починаючи з грудня 1992 року і статистики платіжного балансу починаючи з першого кварталу 1994 року. Показники розраховуються за методологією Міжнародного валютного фонду. Перелік показників, що входять до збірника стандартний для всіх країн – членів МВФ; дані публікуються в МФС на тематичній сторінці, присвяченій Україні.

Дані для публікацій у збірнику МВФ “Міжнародна фінансова статистика” готуються на підставі статистичної звітності, яка щомісячно складається Економічним департаментом Національного банку України й надається Міжнародному валютному фонду.

Авуари в СДР (СПЗ) – це резервні активи, що належать учасникам Фонду та встановленим міжнародним фінансовим установам і є частиною міжнародних резервів країн-членів МВФ. Запроваджений у 1969 р. Спеціальний рахунок запозичення МВФ надає країнам – членам МВФ додаткові міжнародні резерви. СПЗ не є зобов’язаннями МВФ, а розглядаються як активи, оскільки дають право на отримання інших активів – іноземної валюти або інших резервних активів. Починаючи з січня 1996 р. вартість одиниці СПЗ визначається Фондом щоденно як середньозважене значення валютних курсів п’яти провідних валют.

В цілому позицію України в Міжнародному валютному фонді можна визначити як стабільну, але слід зазначити, що сума заборгованості за кредитами і позичками Фонду за останні роки значно зросла.

5. Основні завдання валютного регулювання та валютного контролю

Як вже було зазначено раніше, під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

– організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

– регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

– організація внутрішнього валютного ринку;

– регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

– регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

– встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

– забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

– дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

– девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

– диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

– отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

– низки адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:

– Національний банк України.

– Уповноважені банки.

– Державна податкова адміністрація України.

– Міністерство зв'язку України.

– Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство і зв'язку України — за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України — за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

– державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

– разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

– контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

– визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

– видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

– накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

– видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

– встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

– встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

– публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.


Завдання 28

Поточні значення валютних курсів складають:

GBP/USD=l,5550-l,5585;

EUR/USD=0,9950-0,9965.

Процентні ставки на міжбанківському ринку позичкових капіталів становлять:

по депозитах у GBP - 2,5 %;

по кредитах у GBP - 3,5 %;

по депозитах у USD - 4,0 %;

по кредитах у USD - 4,5 %;

по депозитах у EUR - 5,0 %;

по кредитах у EUR - 6,0 %;

Термін форвардної угоди становить 3 місяці.

Визначити:

1. Поточне значення крос-курсу GBP/EUR.

2. Курси "аутрайт" GBP/USD та EUR/USD.

3. Форвардний крос-курс GBP/EUR та EUR/GBР.

Рішення

Визначимо поточне значення крос-курсу GBP/EUR.

Поточне значення крос-курсу GBP/EUR=1,5628-1,5640

Форвардний курс відрізняється від поточного на величину форвардної маржі (премія чи дисконт). У професійній термінології для визначення форвардного курсу використовують курс "аутрайт" (outright). Це означає, що покупець хоче у майбутньому купити певну суму валюти (або продавець — продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін застосовують з метою уникнення плутанини в розумінні умов форвардної операції, якщо йдеться про одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації, пов'язаної з одночасним здійсненням строкової та поточної операцій (операції "своп").

Показник розміру форвардної премії (П) чи дисконту (Д) можна подати у вигляді формули. Для розрахунку премії чи дисконту за визначення курсу "аутрайт" на купівлю валюти вона буде такою:

Для GBP/USD:

Для EUR/USD:

де П(Д)куп — премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти;

Кс.куп — спот-курс купівлі певної валюти;

Сд.в — відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для валюти котирування;

Скр.б — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування);

Т — термін у днях, на який розраховується форвардний курс.

Премію (дисконт) валютного курсу "аутрайт" на продаж валюти можна розрахувати за формулою:

Для GBP/USD:

Для EUR/USD:

де П(Д)пр — премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти;

Кс.пр — спот-курс продажу валюти;

Скр.в — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для певної валюти;

Сд.б — відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти.

Тоді курс "аутрайт" на купівлю чи продаж валюти можна визначити так:

Для GBP/USD: Кф.куп = Кс.куп + П(-Д) = 1.5550 – 0.0077 = 1.5473

Для EUR/USD: Кф.куп = Кс.куп + П(-Д) = 0,9950 +0,0012 = 0,9962

К с.куп — спот-курс на купівлю валюти;

П — премія;

Д — дисконт;

Для GBP/USD: Кф.прод = Кс.прод + П(-Д) = 1.5585 – 0.0019 = 1.5566

Для EUR/USD: Кф.прод = Кс.прод + П(-Д) = 0,9965+ 0.0049 = 1.0014

Кс.прод — спот-курс на продаж валюти.


Список використаної літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

3. Бурений А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. —М.: Тривола, 2005. — 240 с.

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

6. Дзюблюк, О.В. Валютна політика [Текст] : підручник / О. В. Дзюблюк. - К. : Знання, 2007. - 422 с.

7. Колб Робертп У. Финансовые деривативы: Учебник. — Изд. 2-е: Пер. с англ. — М.: Информ.-изд. дом «Филинь», 2007. — 360 с.

8. Международная торговля: Финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с англ. — К.: Торг.-изд. бюро BHV, 2004. —480 с.

9. Михайлів, З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст] : навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

10. Плахіна, І. В. Правове положення валютних бірж у системі юридичних осіб приватного права України [Текст] / І. В. Плахіна // Держава і право. - 2006. - N 3. - C.294-301

11. Поєдинок, В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст] : навчальний посібник / В. В. Поєдинок ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.

12. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст] : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

13. Ринок фінансових послуг [Текст] : навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад "УАБС НБУ", Каф-ра фінансів ; сост. В. Л. Пластун. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 166 с.

14. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

15. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text] : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.

16. Ющенко В.А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. — К.: Знання, КОО, 1998. — 444 с.