регистрация / вход

Проблема ісламського тероризму

Початок третього тисячоліття, тліючий конфлікт трьох моделей світового порядку - американського, європейського та ісламського світу. Організація Ісламська конференція, активізація діяльності релігійних рухів. Збройні конфлікти та ісламський тероризм.

На початку третього тисячоліття виявився тліючий конфлікт трьох моделей світового порядку — американського, європейського та ісламського світу. Забезпечення мирного функціонування світового співтовариства насамперед пов’язано з інтересами держав та наслідками реалізації цих інтересів для всього співтовариства, і в результаті має бути спрямоване на появу рівнодіючої інтересів, а в деяких випадках — балансу сил стосовно конкретної проблеми. Світовий порядок виступає як стан динамічної рівноваги системи міжнародних відносин, на який постійно впливають соціально-економічні, політичні, ідеологічні та релігійні системи.

Ісламський світ та тероризм. Двадцять п’ятого вересня 2004 р. виповнюється 35 років організаційного оформлення третього шляху у світовій політиці — створення у 1969 р. Організації Ісламська конференція (ОІК), що нині налічує 57 держав.

Створення ОІК, як і терористична акція 11 вересня 2001 року в США, є віддзеркаленням взаємно суперечливих та водночас надзвичайно динамічних процесів, що мали місце в зоні розповсюдження ісламу в кінці ХХ століття. Соціальне середовище даної зони характеризується високим приростом населення з одночасним загостренням соціально-економічних проблем, що стимулює пошуки соціальної справедливості шляхом релігійної досконалості. Цьому сприяє і міжнародна ситуація.

Зона ОІК поширюється на 42% території планети та 35% усіх людських ресурсів. У 2000 р., за оцінками Міністерства енергетики США, ОПЕК, що переважно складається з мусульманських держав, отримала від експорту нафти 211 млрд. дол. США, а кількість осіб, що сукупно володіли капіталом 1,3 трлн. дол. США, становила 220 тисяч. З цієї суми 800 млрд дол. США інвестовані за кордон.

Активізація діяльності релігійних рухів спричинила лавиноподібне розповсюдження ісламу. Протягом 1969–1979 рр. були створені нові інститути міжурядового і неурядового характеру, спрямовані на імплементацію ідей ісламської концепції світового порядку.

Слово «іслам» означає присвяту себе богові — Аллаху. Іслам як спосіб дотримання божих настанов у будь-яких життєвих ситуаціях є багатогранна система поглядів, покладених в основу організації всіх сторін життя суспільства, яке його прийняло. Таким чином, він зводиться не лише до рамок релігії, яка сучасним суспільством сприймається як дотримання певних культових ритуалів, а охоплює державний устрій, духовну, соціальну, економічну та культову складові. Тобто іслам — це спосіб життя.

Релігійний чинник у політичному житті країн зони розповсюдження ісламу набув глобального характеру завдяки своїй широкій соціальній базі, транснаціональності, поліцентризму, величезним фінансовим можливостям енергоресурсних країн. Саме іслам є однією з найбільш поширених світових релігій, частка прихильників якої зросла за останні 100 років з 13 до 19,5% від загальної кількості населення земної кулі. Водночас слід відзначити, що християнство є основною релігією у 150 країнах світу, а чисельність його прихильників становить 22%, із яких католиків — 58%, протестантів — 34,5%, православних — 7,5 відсотків.

Однак в кінці ХХ століття з’явилися й нові саудівська, пакистанська та іранська релігійні моделі державного устрою і спроби розповсюдити ці моделі на інші держави регіону. Феномен режиму талібів в Афганістані підтвердив, що серед іншого мають місце й екстремістські форми ісламізму як політичної практики. Екстремізм може виникати з філософсько-політичного чи релігійного світогляду, але для того, щоб він став політичною практикою, необхідні великі кошти, зброя, професіонали тощо.

Суперечності релігійно-політичного й економічного характеру спричинили появу в зоні розповсюдження ісламу екстремістських угруповань, у формуванні яких певною мірою виявляли зацікавлення і держави регіону для ведення боротьби між собою.

Найбільшу тривогу викликає той факт, що в зоні розповсюдження ісламу з’явилася ядерна зброя. У 1998 р. Пакистан та Індія майже одночасно випробували ядерну зброю. А іранська ядерна програма спроможна створити реальні можливості для її виробництва. До того ж така зброя є і в Ізраїлі, що знаходиться в регіоні ісламських країн.

11 вересня 2001 р. продемонструвало слабкість та уразливість людини перед сучасними можливостями терористичних організацій. Повною мірою був задіяний правовий механізм РБ ООН, розпочалася повномасштабна боротьба з міжнародним тероризмом. У проголошених цілях тероризм оперував ісламською релігійною лексикою, використовуючи найрадикальніші методи. Необхідно врахувати, що ісламські радикали — це лише одна з гілок мусульманського ісламського світу, що знаходиться у стані війни з іншими. Отже, тероризм не слід пов’язувати з ісламом як релігійним вченням.

Варто нагадати, що у кінці 1979 р. (в умовах протистояння США та СРСР) З.Бжезінський наступним чином сформулював ставлення США до ісламського феномену у міжнародних відносинах: «Ми не маємо ніяких імперських планів у мусульманському світі. Ми зацікавлені в незалежності всіх мусульманських країн. Ми цілковито поважаємо їх релігійні вірування і фактично поділяємо їх, оскільки є багато спільного між ісламом та християнством». Журнал «Time» дав більш об’єктивну оцінку взаємовідносин, що актуальна і нині: «США ніколи не колонізували ісламські країни... Але за останні 30 років США були головним учасником культурного зіткнення, що набагато більше травмувало мусульманський світ, ніж колоніалізм». А вже в останньому десятилітті США безпосередньо організовували та проводили бойові операції на території мусульманських країн («Буря в пустелі» у 1991 р., воєнні дії в Сомалі у 1993 р., воєнна операція в Афганістані у 2001 р., війна в Іраку в 2003 р.). З розпадом біполярної моделі міжнародних відносин зросла роль США у світовій політиці та трансформувалися ліві режими у країнах розповсюдження ісламу.

Як зазначав У.Хаттон, нині у США домінує войовничий консерватизм досить специфічного зразка, що істотно відрізняється від європейського. Європейський консерватизм був і залишається соціальним консерватизмом, коріння якого в європейській історії — християнській та феодальній. Американський консерватизм розвивається на основі індивідуалізму, де людина — автономний від соціуму суб’єкт. Саме тому він протистоїть практично будь-яким виявам як громадської солідарності, так і більшості колективних інституцій. «Американський консерватизм фактично є дивною та своєрідною доктриною, що має мало спільного з основоположними цінностями європейської цивілізації, які він так ревниво відстоює». Упродовж тривалого історичного часу американське суспільство проповідувало необмежену свободу лише для деяких членів суспільства, тоді як європейська модель ґрунтувалася на певних обмеженнях свободи, але для всіх. Індивідуалістичний характер американського суспільства зумовив відсутність у ньому такого важливого механізму, як «інфраструктура справедливості». Американський консерватизм сьогодні вимагає, щоб його принципи були прийняті всіма без винятку. Звідси, тенденція до зростаючої агресивності США, в якій на міжнародному рівні відтворюється агресивний індивідуалізм, що ніколи не мав стримуючих чинників всередині Америки.

Нині серйозні проблеми пов’язані з тим, що США продовжують політику насадження своїх консервативних принципів за межами країни, прагнучи максимізувати рівень свободи для власного маневру. Національне гасло «Америка — понад усе» розглядається як філософський та моральний імператив, тобто весь міжнародний порядок повинен будуватися на пріоритеті односторонніх дій США та їх спроможності до таких дій.

Сподівання на те, що ситуація докорінним чином зміниться після 11 вересня 2001 р., не справдилися. США заявили, що прагнуть створити широку антитерористичну коаліцію. Але війна в Афганістані засвідчила, що США мають переконливу військово-технічну перевагу, а її підтримка з боку союзників суто символічна. Створювані США коаліції мають тактичний характер і служать в основному національним інтересам. Як заявляв міністр оборони США Д.Рамсфельд, склад коаліції визначає поставлена ціль, а не навпаки. Таким чином, США і надалі вирішуватимуть свої стратегічні завдання односторонньо, в контексті національного бачення світового порядку.

Через проблеми, пов’язані з боротьбою проти міжнародного тероризму, особливої гостроти набула і без того серйозна проблема побудови справедливого суспільства «з людським обличчям». Воєнні акції США щодо ліквідації баз терористів залишаються імперативом, але тільки акцій помсти недостатньо. Для європейського співтовариства необхідні докази правової легітимності цих акцій. З позицій Європи необхідно створити систему, яка зробить нежиттєздатною ідеологію, на якій ґрунтується тероризм.

Такі індустріально розвинуті країни, як Великобританія, Німеччина, Франція, зацікавлені в тому, щоб США повторили у новій інтерпретації «План Маршалла» для слаборозвинутих країн ісламського світу (слід відзначити, що Європа нині є одним з найбільших гуманітарних спонсорів для найбідніших країн світу і щороку витрачає з цією метою у 2,5 раза більше коштів, ніж США). Але консервативний Вашингтон не виявляє інтересу до цієї ідеї. Це підтвердив і З. Бжезінський, який вважає, що механізми, раніше випробувані в Європі, в основі яких були трансатлантична, політико-культурна солідарність, не зовсім підходять до регіону, де в умовах культурної неоднорідності націоналізм перебуває на ранній стадії розвитку, і він більшою, ніж в Європі, мірою керується емоціями. Релігійна ворожість в його основі нагадує ту, що майже чотири століття тому призвела до тридцятилітньої війни між католиками та протестантами. У цьому регіоні США не мають природних союзників, які були б пов’язані з ним спільною історією та культурою. Тому до ключових потенційних партнерів США щодо трансформації цього регіону (його можна назвати Глобальними Балканами ХХІ століття) слід зарахувати такі країни, як Туреччина, Ізраїль, Індія та РФ, хоча кожна з них сама собою, на жаль, не може зробити бажаний для США вклад у стабілізацію регіону.

Близький Схід та Азія. Найбільш очевидним претендентом на статус регіонального союзника США у близькосхідному регіоні є Ізраїль, але їх взаємні інтереси не у всьому збігаються. Більшість стратегічних та економічних національних інтересів США у цьому регіоні продиктовані величезними запасами енергоресурсів, а з іншого боку — країни регіону взаємозалежні від їх експорту до США. Сполучені Штати Америки зацікавлені у поглибленні стосунків з Саудівською Аравією та ОАЕ, але вони не вигідні Ізраїлю, так як дають можливість США відразу реагувати на незадоволення арабів політикою Тель-Авіва, особливо щодо палестинського питання у секторі Газа.

З іншого боку, сектор Газа перетворився на унікальний оплот ісламістів з міцними зв’язками у західному напрямі (США та Європа) та східному — через «Хезболлу» з Іраном. У майбутньому він може стати плацдармом для «гнучкого» тероризму, спрямованого на різні країни. Ізраїль стурбований можливістю розширення цієї бази за рахунок включення в неї Західного берега. Така держава під владою Організації визволення Палестини (ОВП) та ХАМАС у перспективі створить загрозу і прозахідному хамемітському режиму в Йорданії, де основну масу населення становлять палестинські араби, схильні до ідей іслам-ського фундаменталізму. Ймовірно, до її складу увійде і східний берег Йордану. Це водночас створить загрозу для Сирії з півдня і Саудівської Аравії з півночі, а у зв’язку з тим, що на сході від сектора Газа розташований Єгипет, у розпорядженні мусульман виявився б фізичний міст до Північної Африки.

Підтримка Ізраїлю з боку США вже протягом багатьох років є позадискусійною. Проте нині підтримка з боку США дій агресивного уряду А.Шарона (стосується вбивств лідерів ХАМАСУ Абделазіза аль Ранті, шейха Ахмеда Ясіна, будівництва стіни, що відділяє окуповані землі від Ізраїлю) є великою шкодою для американському іміджу, а також створює загрозу терористичних акцій щодо американців по всьому світу.

Ескалація збройних конфліктів та ісламського тероризму створюють враження глобальної священної війни ісламу зі світом західних цивілізаційних цінностей. Серед інших серйозне занепокоєння викликає ситуація в Таїланді. Таїланд — це насамперед країна буддистів, мусульмани становлять тут лише 4% населення, переважаючи у чотирьох південних провінціях. В останній час збройні конфлікти охопили три з них — Патлані, Яла та Наратхіват, де мусульмани прагнуть створити свою державу чи автономію. Найсерйозніші заворушення, пов’язані з ідеями незалежності, охопили південь країни ще у 1980-х роках. Більшість політичних оглядачів вважає, що ренесанс мусульманських збройних конфліктів перебуває у тісному зв’язку зі зростаючим впливом Аль-Каїди у Південно-Східній Азії. Головною метою співпрацюючої з нею індонезійської терористичної організації Джемаа Ісламія є створення держави, яка спиралася б на Коран та об’єднала всіх мусульман у регіоні. Але, на думку Е.Хардінга, мусульмани, які брали участь в збройних нападах, організаційно не пов’язані з Аль-Каїдою чи Джемаа Ісламія. Слід врахувати наявність ідеологічної інспірації та наслідування. У регіоні є передумови для поширення терору.

Чому терористичні акції сталися саме зараз? Ворожість місцевого мусульманського населення до органів влади має таке само коріння, що і в інших країнах цього регіону (злиденне існування, претензії до влади). Різниця в тому, що на цей конфлікт накладаються культурні відмінності, і суспільний бунт виступає вже, скажімо, як мусульмансько-буддійський конфлікт. Бідність та ідеологія взаємно доповнюють одна одну, закладаючи фундамент для майбутніх терористичних організацій.

Демократизація насильства єнайбільш небезпечною тенденцією нинішньої політики безпеки. У суспільній свідомості немає достатньо доказів щодо справжньої мотивації війни США в Афганістані та Іраку. На думку Т.Мейсана, участь Бен Ладена як лідера міжнародної терористичної мережі Аль-Каїда в терористичному акті 11 вересня 2001 р. видається сумнівною. Водночас комплекс заходів, що розробив і запроваджує Вашингтон щодо захисту держави (Закон USA PATRIOT Act, Закон щодо розвідки, до складу якого увійшли положення Закону про таємність (Intelligence Act and Official Secrecy Act), лист міністра оборони США щодо оборонної секретності, у тому числі і щодо комерційної діяльності, відкриття Міністерства внутрішньої безпеки (Office of Homeland Security — OHS)), не відповідає рівню загрози, яку становлять локальні ісламські терористичні групи.

Від 11 вересня 2001 р. уряд США вимагає голосувати за закони, розробляти політичні підходи та процедури, що не відповідають американському законодавству і встановленим ідеалам. Ці заходи дали змогу відомим американським журналістам Дж. Стантону та У.Мадсену іронічно констатувати: «Історики згадають, що між листопадом 2001 р. та лютим 2002р. демократія (яку уявляли творці Декларації незалежності та Конституції) померла».

Безсумнівно, США, врешті-решт, заповнили вакуум глобальної загрози, який мав місце після розпаду ідеологічного ворога — СРСР і виправдовував величезні затрати на ВПК та односторонню гонку озброєнь, міфічними терористичними державами (переважно злиденного ісламського світу) та міжнародною терористичною мережею.

Нині США все робить для оборони країни від воєнних загроз з боку терористичних держав. Прогнозується, що воєнний бюджет США, який стрімко зменшувався після розпаду СРСР, до 2007 р. становитиме більш ніж 2 трлн дол. США, тоді як гонка озброєнь завершилася, і конкретного настільки загрозливого ворога вже немає. Тим паче, що найбільш фінансованими в бюджеті США є статті, які стосуються космосу та секретних операцій.

З іншого боку, нові технологічні винаходи дають можливість як організованим терористичним групам, так і терористам-одиночкам використовувати руйнівний потенціал, яким раніше володіли тільки державні структури. Кожне угруповання має у своєму складі фанатичних осіб, які певною мірою випадають з регламенту їх організованої діяльності (американський фанатик Т. Мак Вей — виконавець найтяжчого терористичного акту в США до подій 11 вересня 2001 р.; секта Aum Shinrykio, яка використала отруйний газ зарин у метро Токіо в 1995 р., вона не мала жодного стосунку до ісламу тощо). Необхідно врахувати і величезні можливості, якими диспонує кібертероризм, що за певних умов спроможний завдати значної руйнації воєнній машині будь-якої держави.

Слід врахувати, що у США в останні 8 років спостерігається тенденція до збільшення кількості актів внутрішнього тероризму. Згідно з інформацією ФБР, у США в 1995 р. їх налічувалося 4, у 1996 р.— 8, 1997 — 25, 1998 — 17, 1999 — 19. Вони були здійснені переважно воєнними та воєнізованими групами правих екстремістів. Цей напрям боротьби з внутрішнім тероризмом менш відомий широкій громадськості і не має такого публічного розголосу. Водночас у США має місце тенденція об’єднати локальні терористичні акції у систему міжнародної терористичної мережі і трактувати їх як зовнішнє втручання.

В основі кожного з терористичних актів — локальний конфлікт (інколи і внутрішній), і не завжди його слід зараховувати до системи міжнародної терористичної мережі. Тому в основі збройних конфліктів в Іраку, Сирії, Саудівській Аравії одна складова, і зовсім інша може бути в акціях, що мають місце в США, Європі, Центральній чи Південно-Східній Азії. З іншого боку, у цих подіях повинен бути спільний знаменник, і його виявлення є для світової спільноти серйозним викликом.

В останні роки досягнуто прогресу щодо вибору оптимальної тактичної моделі боротьби з ісламським тероризмом. Ліквідовано багато угруповань та локалізовано заплановані терористичні акти. Проте найважливіша проблема стосується відсутності спільної глобальної стратегії делегітимації ідеології, на основі якої сформовано ісламський тероризм.

Відсутня також і спільна зовнішня політика, і навіть певний рівень єдності, необхідний для запобігання формуванню об’єднань громадян, які виявляють схильність до екстремізму та тероризму. Це є ключовим завданням, без вирішення якого ще тривалий час стратегія західного світу буде ґрунтуватися на засадах оборони щодо дій терористів. Тестом на спроможність Заходу розв’язати це завдання буде Ірак як головна арена зіткнення американської, європейської та ісламської ідеологій.

Поки що немає однозначної відповіді на те, яким чином можна стабілізувати ситуацію в Іраку. Дії США дедалі більше набувають мілітаристського характеру — американці прагнуть усувати симптоми проблем, а не їх причини. Відмова американських консерваторів сприймати будь-які пояснення, окрім власних, і домінування їх власного бачення як загальносвітового стандарту — це загроза не лише для демократії всередині США, але і за їх межами.

Світ потребує більш витонченого і складного порядку. Безпека, матеріальний добробут, справедливість — це глобальні суспільні блага, і вони не можуть бути забезпечені диктатом однієї країни чи бути побічним продуктом реалізації її національних інтересів. Їх можна досягти лише міжнародними зусиллями на основі визнання взаємозалежності країн. І саме це є новим викликом для консервативної Америки, нової Європи та ісламського світу.


Список використаної літератури:

1. Бовин А. Ведущие тенденции развития международных отношений // Международная жизнь. - 2004. - № 4-5. - С. 172-182;

2. Гуткин Л.С. Человечество на рубеже веков.— М.: Логос, 2003.— С. 45;

3. Международный порядок: политико-правовые аспекты / Под ред. Г.Х.Шахназарова.— М.: Наука, 1986.— С.31;

4. Тульский М. Изменение религиозной принадлежности населения мира за прошедшие 100 лет // Россия и мусульманский мир.— 2001.— № 3.— С. 110.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий