регистрация / вход

Роль та значення окремих країн і регіонів у міжнародній економіці

Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку на сучасному етапі. Оцінка місця та значення Америки, Західної Європи, Японії та країн, що розвиваються, "нових індустріальних країн" та країн з перехідною економікою у світовій економіці.

Роль та значення окремих країн і регіонів у міжнародній економіці


План

1. Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку

2. США у світовій економіці (СЕ)

3. Західна Європа у СЕ

4. Японія у СЕ

5. Країни, що розвиваються, у СЕ

6. «Нові індустріальні країни» у системі світового господарства

7. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві


1. Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку

На початку ХХІ ст. світове господарство досягло принципово нових кількісних і якісних параметрів.

Чисельність населення перевищила 6 млрд. чол., економічно активне населення перевищило 2,8 млрд. чол., з них 20% зайняте в промисловості, а близько 49% – у сільському господарстві.

У середньому на душу населення у світі продукується близько 4000 дол. ВВП на рік.

За даними Світового банку, 8% дає сільське господарство, 37% – промисловість, понад 50% – обслуговуючі галузі.

У світі існують понад 200 країн. Вони відрізняються за економічним потенціалом, соціальними умовами.

Визначимо головні критерії, за якими здійснюється класифікація різних країн:

- схожі характеристики економічного розвитку;

- галузева і кваліфікаційна структура економіки;

- близька структура управління економікою;

- схожі принципи організації виробництва;

- спільні проблеми.

Традиційно визначають три групи країн:

- промислово розвинуті країни;

- країни з перехідною економікою;

- країни, що розвиваються.

До промислово розвинутих належать країни, які, насамперед, об’єднані в Організацію Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР або OECD).

На 1 січня 2004 р. їх було 30 (Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія).

Крім того, до списку розвинутих відносяться нові члени ЄС, тобто Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Латвія, Литва.

На чолі списку найбільш розвинутих країн стоїть так звана «велика сімка:

- США;

- Японія;

- Німеччина;

- Велика Британія;

- Франція;

- Італія;

- Канада.

До другої групи належать країни колишнього СРСР і Східної Європи, які не стали членами ЄС.

Йдеться про наступні країни: Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.

До третьої групи належать інші держави світу.

Зазначена класифікація має суттєві зауваження. Так, Таджикистан або Киргизія відносяться до більш розвинутих країн, ніж Бразилія, Китай або Індія.

Існує інший критерій – рівень доходів на душу населення на рік, за яким визначають:

- країни з низьким доходом, тобто до 125 дол. США;

- країни із середнім доходом, тобто до 8995 дол. США;

- країни з високим доходом, тобто понад 8995 дол. США.

Економічно розвинуті країни, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції розвитку в цілому складаються під впливом НТР, насамперед, інформаційних технологій.

Господарська структура являє собою універсальний набір галузей, підгалузей та виробництв, орієнтованих на забезпечення потреб не тільки внутрішніх, а й світового ринку. Інформація стала провідним економічним ресурсом.

У країнах з перехідною економікою пріоритетну роль відіграють структурна перебудова економіки, яка повинна забезпечити виконання завдань завершальних циклів індустріального суспільства.

У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми аграрної цивілізації (продовольча криза, відстала соціальна структура), також питання індустріальної епохи та втілення засад інформаційного суспільства.

2. США у світовій економіці (СЕ)

США є найбільш розвинутою державою світу. Обсяг ВВП на початку ХХІ ст. перевищує 8 трлн. дол., тобто становить близько 25% світового ВВП.

Головними причинами пануючого становища Сполучених Штатів є такі:

- значні природні ресурси, зокрема сприятливі кліматичні умови;

- кваліфікована робоча сила, зокрема, за рахунок декількох хвиль імміграції;

- величезний споживчий ринок, який стимулює економічне зростання;

- пануюче воєнно-політичне становище;

- ефективна економічна система ліберального типу, тобто обмежене державне втручання, захист конкурентного середовища, значні традиції економічної культури.

Важливими передумовами розвитку країни є:

- дуже високий рівень приватизації виробничих об’єктів;

- низькі торговельні бар’єри;

- стабільна монетарна політика, зокрема, унікальна роль долара в світі;

- відносно низькі податки, які стимулюють розвиток виробництва;

- сприятливий інвестиційний клімат, хоча інколи виникають проблеми довіри, наприклад, після краху деяких великих компаній на чолі з Enron у 2002–2003 р.р;

- технологічне світове лідерство;

- висока частка виробництва послуг у сумі ВВП;

- статус єдиної супердержави у воєнно-політичному аспекті.

Господарська структура США підкреслює постіндустріальний характер економіки, коли сфера послуг забезпечує 63% ВВП країни, тоді як промисловість і будівництво дають 36%, а сільське господарство – 3%.

Схожі цифри пропонує структура зайнятості населення: сфера послуг – 72%, промисловість і будівництво – 25%, сільське господарство – 3%.

США мають найміцніші ТНК світу. Тільки «Дженерал Моторз» за обсягами продаж випереджає ВВП 105 країн.

Штат Каліфорнія за обсягом валової продукції в змозі займати 6 місце у світі.

Долар залишається провідною світовою валютою. Індекси фондового ринку США DJIA (Доу-Джонса) і NASDAQ є найвпливовішими при аналізі ділової активності. Саме на території Сполучених Штатів розташовані ключові міжнародні організації, насамперед, ООН з численними підрозділами, включаючи МВФ і СБ.

3. Західна Європа у СЕ

Географічно і політично Західна Європа являє собою неоднозначне утворення. Йдеться про вступ 10 нових членів до ЄС і плани подальшого розширення організації за рахунок Румунії та Болгарії, а також Хорватії. Таким чином, ЄС і Західна Європа більше не є синонімами.

Традиційні західноєвропейські країни являють собою диференційовану картину. Найбільш впливовими за масштабами економіки є Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія.

За розмірами території та населення і темпами зростання до лідерів наближається Іспанія.

Достатньо високий економічний потенціал і високі соціальні стандарти життя характерні для скандинавських країн, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Австрії, Швейцарії, Ісландії, Данії.

Повинні подолати значне відставання Португалія і Греція.

Ірландія зробила значний стрибок у розвитку за рахунок значної допомоги з боку ЄС.

Держави-карлики (Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино, Ватикан) своєрідно вмонтовані в національні економіки більш розвинутих країн.

ФРН закріпила позиції у повоєнні роки за рахунок заборони воєнного виробництва, великого припливу іноземного капіталу в межах плану Маршалла, традиційно міцної важкої індустрії, а пізніше за допомогою дешевої робочої сили з колишньої Німецької Демократичної Республіки й країн Середземноморського басейну.

Місце Німеччини в міжнародному поділі праці визначається відносно вузькою спеціалізацією на високоякісній продукції машинобудування і хімії. Крім того, німецька економіка є суттєво експортоорієнтованою.

В окремі роки за сумою національного експорту ФРН випереджала США.

Межа ХХ і ХХІ ст. висвітлила проблеми відставання в наукоємних технологіях і дефіцит відповідних кадрів, що частково вирішується за рахунок заохочення фахівців зі Східної Європи й Азії.

У Франції держава в повоєнні роки завжди широко втручалася в економічне життя, тому зовнішньоекономічні пріоритети суттєво залежали від змін лівих і правих урядів.

Одночасно Франція демонстративно проводила самостійну воєнно-політичну стратегію. Це дозволило стати ядерною і космічною державою. С Суттєвим моментом є дуже висока питома вага атомної енергетики в сумі енергетичних потужностей.

Держава грає помітну роль в експорті сільськогосподарської продукції та туристичних послуг.

Певну роль відіграють так звані заморські департаменти (Французька Гвіана з космодромом, Нова Каледонія та ін.).

Велика Британія стикається з проблемами роз’єднаності виробничих одиниць. Традиційно країна прихильна до ідеалів ринкової економіки, вільної торгівлі й конкуренції. Країна належить до ядерного клубу.

Важливу роль грає експорт капіталу, високий міжнародний авторитет фінансово-кредитної системи на чолі з лондонським Сіті, міцність фунту стерлінгів.

Треба зазначити певну роль колоній (Фолклендські острови, деякі Карибські острови та території в Океанії з правами офшорних зон, Гібралтар та ін).

У повоєнні роки з метою відновлення колишніх позицій держава збільшувала військові витрати за кордоном, здійснювала допомогу країнам, що розвиваються, форсувала експорт товарів і капіталів.

Це послаблювало власну економіку, загострювало проблеми нагромадження.

На початку ХХІ ст. фінансовий авторитет Британії притягнув достатньо великі капітали, інколи кримінальні, з колишніх країн соціалістичного табору.

4. Японія у СЕ

Ще на початку 60-х років ХХ століття валовий продукт Японії складав 10% від американського.

На початку ХХІ ст. Японія виробляє приблизно 16% світового ВВП порівняно з 25% у США (64% від американського) і 8% у ФРН.

У першій десятці найкрупніших банків 7 японських, а за приватним кредитуванням Японія випереджає усі держави світу. Японія – світовий лідер у виробництві легкових автомобілів.

З кінця 90-х років ХХ століття Японія витрачає коштів на душу населення більше всіх інших країн саме на наукові цілі. За кількістю науковців ця країна випереджає Велику Британію, Німеччину, Францію разом узятих, тому що має:

1) гнучке запозичення в інших цивілізацій;

2) особливий менталітет японців, який спирається на ієрархічну і колективно-групову свідомість;

1) незначні воєнні витрати (тривалий час існувало обмеження зазначених витрат у обсязі 1% ВВП);

2) високий рівень заощаджень;

3) значну роль держави (контроль до 1/3 економіки, значний протекціонізм, який забезпечує позитивне сальдо торговельного і платіжного балансів);

4) високий рівень податків;

5) високу продуктивність і одночасно інтенсивність праці;

6) ефективний контроль за якістю продукції, особливо експортною;

7) досконалу система постачання, наприклад, знаменитий «Канбан».

Японська модель є експортоорієнтованою. У 70-ті роки ХХ ст. відбулася реіндустріалізація, тобто новий стрибок у розвитку індустріальних технологій, що забезпечило формування постіндустріальної структури економіки.

На початку ХХІ ст. у структурі ВВП переважає виробництво послуг – 58%, тоді як промисловість і будівництво, а також сільське господарство забезпечують відповідно 40% і 2%. У структурі працюючих приблизно 60% займають зайняті у сфері послуг при 6% сільськогосподарських і 34% промислових працівників.

Перші роки ХХІ ст. принесли в японську економіку дефляцію, яка погіршила макроекономічні показники, насамперед, стан банківської системи й експортні можливості у зв’язку зі зростанням курсу єни.

Але незважаючи на складності, японська економіка залишається другою в світі.

5. Країни, що розвиваються, у СЕ

Приблизно 80% країн світу належать до тих, що розвиваються. Їхня диференціація дуже велика.

З одного боку, члени ОЕСР Мексика і Південна Корея, а також виробники нафти на чолі з 13 членами організації країн експортерів нафти ОПЕК (OPEC). Йдеться також про космічні держави Бразилію, Індію. Одночасно треба вказати на ядерні країни, тобто Індію і Пакистан.

З іншого боку, країни Тропічної Африки, Непал, Афганістан, М’янма відзначаються слабким технологічним розвитком, низькими рівнем і тривалістю життя.

Так, у Чаді, Нігері та деяких інших африканських країнах середньостатистичний мешканець не доживає до 40 років.

Головні риси країн, що розвиваються:

1) багатоукладність економіки, включаючи значну роль патріархального укладу;

2) висока зовнішня заборгованість;

1) високі темпи приросту населення і суттєві демографічні проблеми;

2) монокультурність економіки з перевагою здобуття і експорту сировини;

3) проблеми голоду і неврожаю, проблеми системи охорони здоров’я і освіти, висока корупція;

4) висока залежність від іноземного капіталу.

6. «Нові індустріальні країни» у системі світового господарства

До нових індустріальних країн належать ті, хто за короткий термін зробив якісний стрибок в економічному, технологічному і соціальному розвитку.

Визначимо 4 хвилі становлення нових індустріальних країн і територій:

«Перша хвиля» включає:

– Аргентину, Бразилію, Мексику;

- Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг.

«Друга хвиля» підкреслює зростання таких держав:

- Індія;

- Індонезія;

- Малайзія;

- Таїланд.

«Третя хвиля» стосується:

- країн Північної Африки, тобто Тунісу, Єгипту, Марокко і Лівії;

- держав-експортерів нафти, тобто країн Перської затоки і Венесуели;

- Туреччини.

«Четверта хвиля» має відношення до:

- Філіппін;

- Китаю.

Головними ознаками нових індустріальних країн є:

- наявність і дешевизна національних ресурсів, насамперед, робочої сили;

- високі й стабільні темпи приросту;

- сприятливі політичні умови, що створило сприятливий інвестиційний клімат;

- пільговий режим для іноземного інвестування і приватного підприємництва;

- державна політика структурних перетворень;

- наявність власних міцних ТНК.

7. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві

До країн з перехідною економікою належать колишні соціалістичні держави, тобто Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.

Економічні перетворення у зазначених країнах здійснюються в наступних напрямках:

1) перегляд ролі держави в економіці, зокрема, в міжнародних відносинах;

2) поступове введення конвертованої національної валюти;

1) забезпечення макроекономічної стабілізації;

2) успішний розвиток приватного сектора;

3) реформа цін і ринків;

4) встановлення приватної власності на землю;

5) створення сприятливого інвестиційного клімату.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий