Україна ХХІ сторіччя, тенденції та перспективи розвитку

Стан економічної інтеграції України і Європейського Союзу та перспективи на майбутнє. Створення конкурентоспроможної економіки України в умовах глобалізації. Європа і Україна: проблеми інтеграції. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах.

Реферат

«Україна ХХІ сторіччя, тенденції та перспективи розвитку»

Київ-2010

1. Сучасний стан економічної інтеграції України і Європейського Союзу та перспективи на майбутнє

Європейський Союз, фактично, є єдиним міжнародним інтеграційним об’єднанням, яке існує на континенті протягом майже півстоліття. Інші міжнародні угрупування або припинили своє існування, або значно скоротили сферу свого впливу. Незважаючи на існуючі реальні проблеми у соціально-економічному розвитку (уповільнення темпів економічного зростання, достатньо високий рівень безробіття, ускладнення механізму прийняття комуні тарних рішень та ін.), залишаючись одним з основних стовпів сучасної світової економіки, прогресу людства в цілому, ЄС значно посилює свою позицію у всіх сферах світового розвитку.

Європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріплений у Законі України «Про основи національної безпеки України», Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України», Посланні Президента України до Верховної Ради України.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 р., коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Створення конкурентоспроможної економіки в умовах глобалізації потребує від України ефективної економічної інтеграції зі світовим співтовариством. На шляху до цього в 1993 році Україна була включена Європейським Союзом до переліку країн, яким надається преференційний режим в межах Загальної системи преференцій (ЗСП). Наступним важливим кроком у цьому напрямі стало підписання у 1994 році Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Цією Угодою встановлювалося Партнерство між Співтовариством і його державами-членами з одного боку та Україною з іншого боку. Цілі такого Партнерства:

– забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між Сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

– сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між Сторонами і, таким чином, прискоренню їхнього сталого розвитку;

– створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

– підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку ї економіки та завершенню переходу до ринкової економіки.

Стратегія інтеграції України до ЄС, перш за все, мала на меті вступ України до Європейського Союзу, за умови попереднього підписання «Угоди про Зону вільної торгівлі». Остання може стати інструментом модернізації економіки країни та допомогти у забезпеченні стійкого розвитку. Можливість створення ЗВТ передбачає виконання ряду умов:

– просування ринкових умов в Україні;

– вступ України до СОТ;

– повне виконання положень УПС;

У 2005 році Радою з питань співпраці Україна-ЄС було схвалено «План дій Україна –Європейський Союз». Для посилення та вдосконалення вищезгаданого Плану Рада дійшла згоди щодо 10 кроків на підтримку демократичної та орієнтованої на реформи України. Цей План є визначальним засобом у процесі наближення країн-сусідів до Європейського Союзу. Ще одним суттєвим кроком у цьому процесі стало надання Україні в цьому ж році Радою Європейського Союзу статусу країни з ринковою економікою.

Варто зазначити, що у вересні поточного року відбувся 12-й щорічний Саміт ЄС – Україна, на якому було відзначено значні успіхи України в сферах спільних інтересів, таких як: співробітництво у сфері зовнішньої політики, антикризове управління, співробітництво у сфері юстиції, візовий режим та ін. Зазначалося, що вдале проведення парламентських виборів у вересні 2007 засвідчило, що Україна досягла успіху у здійсненні демократичних реформ, а вступ до СОТ у 2008 році завдячує позитивним економічним реформам.

Беручи до уваги суттєвий прогрес у проведенні переговорів, було підкреслено важливість вдосконалення існуючого механізму, щоб замінити План Дій з метою підготовки до реалізації Угоди про асоціацію.

В офіційній заяві ЄС підкреслює, що створення зони вільної торгівлі разом з широкомасштабним регуляторним наближенням України до стандартів ЄС допоможе поступовій інтеграції України у внутрішній ринок ЄС. Обидві сторони зобов’язалися провести переговори про створення поглибленої і комплексної зони вільної торгівлі Україною і ЄС. У разі переговорів України з ЄС про створення зони вільної торгівлі, окрім основних закономірностей розвитку зон вільної торгівлі у світовій економіці в цілому, треба враховувати особливості комунітарної зовнішньоекономічної політики власне Європейського Союзу у цій сфері. За умови збалансованої зовнішньоекономічної стратегії України доручення до Єдиного внутрішнього ринку ЄС, у т.ч. у формі створення зони вільної торгівлі, може стати важливим фактором розширення та поглиблення присутності українських виробників на інших регіональних ринках, на які активно виходить Європейський Союз.

ЄС пішов на підписання угоди про спрощення видачі віз громадянам України. Проте виконання угоди з боку європейських партнерів досі затягується, що і було зазначено в підсумкових документах саміту. Затягуються переговори України і ЄС щодо безвізового пересування громадян прикордонних районів ЄС і України.

Проте, на думку багатьох дипломатів з нових країн-членів ЄС, такої ж стратегії дотримувалися й інші країни, які нещодавно приєдналися до ЄС. Саме така політика дала їм можливість переконати численних консервативних європейців почати давати зелене світло на їх вступ до блоку. Отже, сьогодні Україна пожинає перші плоди своєї стратегії. Ні, звичайно, поки що Україна і не дочекалася від ЄС перспективи членства. Проте, незважаючи на те, що прориву не було досягнуто, новий крок було зроблено. І цим новим кроком стала заява про те, що новий договір між Україною і ЄС додасть їх відносинам статус асоціації. Зрозуміло, що асоціації бувають різні. Наприклад, на Балканах ЄС протягом останніх десяти років використовує Угоди про Стабільність і Асоціацію для підготовки країн регіону до вступу в ЄС. З іншого боку, Угода про Асоціацію ЄС з Чилі містить в основному тільки інструменти торгової співпраці. Проте, договір про асоціацію з Україною, мабуть, буде чимось середнім між першим і другим. Новий документ міститиме статті про військово-політичну кооперацію між Україною і ЄС, про які Україна і ЄС почали говорити ще минулого року під час німецького головування в ЄС. Переговори йдуть з початку 2008-го року і планується, що дискусія виллється у підписання договору про асоціацію до 2009-го року. У заяві підкреслюється намір обох сторін почати переговори з візових питань з метою встановлення безвізового режиму між ЄС і Україною.

Не можна не згадати про визначені напрямки секторальної інтеграції, такі як:

– інтеграція в енергетичній сфері;

– приєднання України до Європейської енергетичної хартії;

– використання Хартії малого підприємства ЄС;

– створення спільного авіа простору;

– приєднання України до програми захисту довкілля ЄС;

– регулятивна конвергенція з ЄС в інвестиційній політиці;

Чи не найголовніший крок до інтеграції до Європейського Союзу – це визнання певної країни європейською. Саме це і було зроблено вперше на 12 Саміті в Парижі. Україна була визнана європейською країною, що має спільну історію та цінності з іншими країнами ЄС. Учасники задоволені тим, що нова угода буде саме Угодою про асоціацію, що відкриє шлях до подальшого прогресивного розвитку відносин між Україною та ЄС.

Слід зазначити, що європейська інтеграція є для України дієвим інструментом розв’язання внутрішніх проблем. В Україні, крім об’єктивних, позитивних, ендогенних аспектів євро інтеграції, є й певні труднощі в реалізації європейського вектора економічної інтеграції.

По-перше, за рівнем ВВП душу населення Україна значно поступається країнам-членам Євросоюзу. Так, за розрахунками Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, середній показник 15 країн ЄС (ЄС -15) до показника в Україні відносився як 5:1, а 25 країн (ЄС -25) до українського показника – як 4:1. Нині відставання України від країн-членів ЄС за рівнем економічного розвитку набагато перевищує ті порогові величини, які є допустимими для учасників інтеграційних об’єднань.

По-друге, для успішного розвитку міжнародного інтеграційного процесу необхідно, щоб цей процес ґрунтувався, з одного боку, на високому рівні інтернаціоналізації економічних процесів, а з іншого – на відповідних процесах пріоритетного розвитку взаємних економічних зв’язків суб’єктів економічної діяльності країни, що інтегрується. Так, за підрахунками вчених того самого інституту, середній показник обсягу експорту на душу населення ЄС - 15 був у 20 раз більшим за аналогічний показник України, а ЄС - 25 у 15 раз.

По-третє, за найбільш інтегрованим показником – індексом людського розвитку, який містить усі параметри якості життя, починаючи від рівня добробуту населення та закінчуючи освітою, якістю медичної допомоги, демографічними проблемами, екологією та, навіть, гендерним питанням, – Україна серед 177 країн світу посідала лише 176 місце у 2007 р.

«Європейська інтеграція – це, передусім, пріоритет внутрішньої політики і цим нинішній Уряд відрізняється від багатьох попередників», – наголосив у своєму виступі під час презентації проекту державного бюджету на 2009 рік Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції Григорій Немиря. Він зазначив, що Уряд України на сьогодні має три принципових підходи до європейської інтеграції: перший – концептуальний, другий – організаційний, третій – фінансовий.

Перший – як раз і полягає в тому, що нині європейська інтеграція – це, передусім, пріоритет внутрішньої політики.

Другий, полягатиме в тому, що Уряд прийняв рішення про створення координаційного бюро європейської інтеграції, яке з 1 січня 2009 року буде нараховувати 70 осіб.

Третій принцип – це фінансовий, що був визначальним в підході Уряду до бюджету 2009 року. Як приклади для фінансування конкретних програм, було відзначено 4 ключових напрямки: інформація, кадри, законодавство і стандарти. На переконання Віце-прем’єр-міністра, Уряд робить все можливе для реалізації політики європейської інтеграції України.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Україна поки що не досягла значних результатів у процесі інтеграції до Європейського Союзу. Хоча економічні відносини розвиваються інтенсивно, але політичний діалог залишається незмінним на одному і тому ж рівні. Розглядаючи 12 Саміт, як можна констатувати це як позитивний крок на шляху інтеграції України до ЄС.

2. Європа та Україна: шляхи та проблеми інтеграції

Свій намір вступити в Євросоюз наша країна задекларувала ще 1993 року в «Основних напрямах зовнішньої політики України». На жаль, за сімнадцять років мало що змінилося: одні аргументовано – правда, тільки на словах – заявляють про бажання України стати повноправним членом ЄС; інші з не меншим запалом пояснюють, чому ми ніколи не будемо потрібні Європі; а треті… Треті просто мовчки перекладають наші євроінтеграційні прагнення в практичну площину, долаючи при цьому опір як перших, так і других. Одною з головних характеристик вибору пріоритетного вектора політики, що постають перед Україною у векторі зовнішніх відносин – обличчя тих, з ким наша країна має бажання співпрацювати.

Головні риси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Яскравий взірець успішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн – Євросоюз. Для багатьох, ЄС – це «євростандарти» демократії та економічного процвітання, соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Стратегія ЄС спрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій, науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄС буде визначати обличчя Європи ХХІ століття, хоча не всі згодні з цією думкою: «Європейський Союз – це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити – якщо не брати до уваги всі інші «Європи», які вже було випробувано протягом століть», – влучно перефразував слова У. Черчилля щодо демократії британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.

Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. Багатовекторність лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій «європейський вибір».

За будь-яких умов «європейський вектор» української дипломатії є пріоритетним. Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна – повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, – нової, демократичної.

Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про «Основні напрямки зовнішньої політики України», прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. З урахуванням тієї обставини, що майбутнє спрямування зовнішньої політики України, визначатиме теперішнє молоде покоління, можна стверджувати, що орієнтація на єднання і співробітництво з західноєвропейськими державами у перспективі становитиме основний зміст зовнішньополітичних зусиль України. Ніхто не буде заперечувати, що переважна більшість громадян України бажає жити в стабільній, процвітаючій, демократичній, а відтак, «європейській» Україні.

Оскільки визначення зовнішньополітичного курсу невіддільне від внутрішнього розвитку держави, то ці два компоненти суспільного життя України взаємно переплітаються і становлять форму та зміст буття суспільства. За час, який пройшов від здобуття незалежності, Україна у внутрішньому розвитку не досягла особливих успіхів. Республіка, яка в колишньому Союзі посідала провідні позиції в економіці, важко говорити про соціальну сферу, тепер є чи не останньою у багатьох виробничих сферах. Пояснень тут декілька. Поза сумнівом, зіграли роль неконтрольовані (чи формально контрольовані) процеси зворотного переходу від соціалізму до капіталізму, пов’язані з первісним нагромадженням капіталу, що ніде й ніколи не обходилося без шахрайства, крадіжок у великих масштабах тощо.

В цілому, вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну, та природньо наблизить її до європейських структур, водночас, відсуваючи поняття «багатовекторності» на задній план. А це, в свою чергу, дозволить спрямувати левову частку зусиль держави на подолання перешкод для повноправного членства в ЄС. Очевидно, що й запитання «Коли і як вступить Україна до ЄС?» більше не викликатиме посмішки на обличчях представників Європейської комісії.

3. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах

Українські ВНЗ зацікавлені участю у міжнародних програмах у сфері вищої освіти з кількох причин: а) це можливість удосконалити й оновити діяльність ВНЗ; б) це отримання гранту, сума якого дозволяє покрити всі витрати, пов’язані з модернізацією конкретної системи освіти; в) здобуття гранту передбачає суттєве поліпшення іміджу і підвищення конкурентоздатності ВНЗ; г) робота за будь-яким напрямком міжнародної програми або проекту (Tempus, Jean Monnet, Erasmus Mundus, Leonardo da Vinci, Socrates тощо) означає вихід ВНЗ на міжнародну арену та значне розширення й укріплення зовнішніх контактів; д) здобуття гранту дозволяє ВНЗ впровадити практичну реалізацію більшості наукових розробок.

У сучасному світі актуальною є тенденція зростання значення навчання протягом життя (lifelong learning). На сьогоднішній день Євросоюзом розроблено кілька програм, спрямованих на сприяння розвитку та впровадженню на практиці навчання протягом життя. Однією з таких програм є програма імені Жана Моне (Jean Monnet Program).

Програма ім. Ж. Моне реалізується у трьох ключових напрямках:

Jean Monnet Action;

підтримка конкретних ВНЗ Італії, Франції, Данії, Бельгії, Нідерландів і Німеччини, діяльність яких має прямий зв'язок з питаннями європейської інтеграції;

підтримка європейських мереж дослідників і науковців.

Оскільки другий і третій із вищеперерахованих ключових напрямків діяльності орієнтовані на країни ЄС, а українські ВНЗ не можуть брати в них участь, то, на нашу думку, доцільно зупинитись на характеристиці першого ключового напрямку (Jean Monnet Action), повноправним учасником якого може бути й Україна.

Jean Monnet Action включає проведення діяльності і надання грантів за кількома позиціями: європейські модулі ім. Ж. Моне – модуль має розроблятись фахівцями, які володіють необхідними знаннями і досвідом з питань європейської інтеграції.

Викладацькі ставки ім. Ж. Моне (Jean Monnet Chairs) – проектv розробляється під конкретного професора даного ВНЗ, який є визнаним фахівцем у сфері європейської інтеграції і щороку викладає значний обсяг матеріалу стосовно євроінтеграції.

Викладацькі ставки почесного професора ім. Ж. Моне («Adpersonam» Jean Monnet Chair) – грант присуджується висококваліфікованому і досвідченому професору, який протягом тривалого часу ефективно досліджує питання європейської інтеграції та читає один чи кілька повних курсів у освітньому закладі (грант має нерозривний зв'язок з конкретною особою).

Центриv вдосконалення ім. Ж. Моне (Jean Monnet Centers of Excellence) – важливою умовою для членів таких Центрів є їх здатність забезпечити процес реалізації проекту повним комплексом необхідних матеріальних, людських, інформаційних, технічних та інших ресурсів.

Підтримка асоціацій викладачів і дослідників, щоv спеціалізуються на європейській інтеграції – діяльність за проектом має бути орієнтована на проведення викладацької та дослідницької роботи за різними напрямками розвитку євроінтеграційних процесів

Підтримка інформаційноїv та дослідницької діяльності – передбачається організація і проведення зустрічей, конференцій, семінарів та інших подібних заходів, головною метою яких є поширення знань і здійснення досліджень у сфері євроінтеграції, а також підготовки й опублікування результатів зазначених заходів.

Багатосторонні дослідницькі групи ім. Ж. Моне – головною метою подібних груп є дослідницька діяльність, безперечно, у сфері євроінтеграції.

Можемо впевнено констатувати, що загальною метою програми є поширення інформації та поглиблення знань широких верств населення про європейську інтеграцію. На нашу думку, можна виділити принаймні кілька причин того, чому ЄС приділяє велику увагу заходам та проектам промоційного характеру: 1) розробка і впровадження проектів подібного характеру привертає увагу потенційних студентів з усього світу до європейської вищої освіти, що суттєво підвищує її престижність; 2) така діяльність є одним зі способів поширення Болонського процесу в світі; 3) розширення контактів між ВНЗ різних країн за сучасного глобалізованого світу надає закладам вищої освіти додаткові можливості зміцнення власних позицій та авторитету в світовому науковому середовищі; 4) спільна робота представників різних країн над одним проектом обов’язково передбачає обмін знаннями, новаціями, досвідом і навичками.

Використання грантів міжнародних фондів має певні труднощі:

а) складність отримання гранту;

б) жорсткий контроль за використанням наданих коштів;

в) обов’язкове звітування про хід реалізації проекту.

Очевидними перевагами користування грантами є наступні:

• можливість отримання необхідного за проектом фінансування;

• суму гранту не треба повертати грантодавцю;

• вільний доступ до світового досвіду;

• консультування у досвідчених закордонних фахівців;

• налагодження міжнародних контактів;

• інтеграція у міжнародне наукове співтовариство.

Оцінивши наведені вище сильні та слабкі сторони використання грантів, можна з упевненістю заявити про привабливість такого способу залучення коштів на реалізацію проектів у сфері освіти і науки.

Участь у міжнародних програмах і проектах у сфері вищої освіти і науки надає українським ВНЗ реальні можливості повноправного входження у європейське наукове співтовариство.

4. Конкурентні переваги країни на міжнародному рівні

Управління уявленням про країну реалізує економічну функцію – підвищення ділової активності, залучення інвестицій, вирішення соціально-економічних завдань. У цьому зв'язку управління формуванням і просуванням переваг країни на міжнародній арені здатне найбільш вигідно представити і реалізувати переваги виробничо-економічного потенціалу території в вітчизняних умовах, що представляє в сучасних умовах науковий і практичний інтерес.

М. Портер визначив конкурентоздатність держави як продуктивність, що означає ефективне використання робочої сили і капіталу та результується у величині національного доходу на душу населення. Їм же була розроблена система детермінант конкурентної переваги країн (т.зв. «конкурентний ромб»):

1. факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура, у тому числі фактори якості життя в країні;

2. умови внутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту.

3. суміжні та обслуговуючі галузі (або кластери галузей): сфери надходження сировини, напівфабрикатів, сфери використання сировини, технологій.

4. стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: цілі, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, конкуренція.

Методологія Future Brand звертає увагу на «тверді» складові іміджу країни (економіка, управління, інфраструктура, географічне розташування), які можна віднести до тих речей, яких люди потребують апріорі, але разом з тим і «м’які» складові (фактори привабливості туристичних об’єктів, автентичності, звичаїв, традицій, культури, маркетинг, рівень комунікації), які швидше впливають на «бажання», ніж на «потреби» аудиторій.

Відповідно до вищезазначеного об'єктами на рівні держави на думку О. Панкрухіна можуть бути:

державні послуги та суспільні блага;

товари і послуги, необхідні для функціонування організацій і галузей, фінансованих з державного бюджету (товари й послуги для потреб органів державного управління, підприємств для виконання їх завдань);

підприємства і організації (корпоративні права), що перебувають у державній власності та підлягають роздержавленню або приватизації;

органи державного управління, соціальні інститути та їхні представники;

права, обов'язки та функції громадян і організацій, значимі для існування й розвитку держави і суспільства;

підтримувані державою і корисні для суспільства норми, правила поведінки, діяльності, цінності, програми, ідеї;

у цілому території і територіальні співтовариства – країна, регіони, міжрегіональні об’єднання, міста та інші місцевості.

У контексті країни варто розглянути представництво у світі національних виробників і те, яким чином вони можуть допомогти розвитку національної економіки. Якщо проаналізувати структуру експорту держав першого і третього світу, то побачимо, що істотні доходи розвинені країни одержують не від експорту природних ресурсів, яких у них і так небагато, а від експорту вироблених товарів, які в результаті розумного маркетингу продаються як національні бренди. Так, Італія продає Guccі, Ferrarі і Pasta, Франція – Dіor, Loіs Vuіtton і Camambert, Швейцарія – Swatch, Vіctorіnox і Credіt Suіsse, а американська компанія Starbucks заробляє більший прибуток на продажі кави. Можна тільки представити, скільки заробляла б Бразилія, якби експортувала Marlboro, Starbucks, Nestle, а не тютюн, каву, какао і цукор. Як бачимо, використання брендингу національними корпораціями може підвищити доходи не тільки самих компаній, але і за допомогою податків – державної скарбниці країн, що розвиваються, таких як Україна, які не можуть істотно підвищити доходи від свого експорту, продаючи фактично не товари, а сировину: сталь, продукти хімії, зерно і т. п. Для іноземних компаній також вигідно працювати на території, що має міцну репутацію і є надійним партнером для цільових аудиторій (мешканців, компаній, інвесторів).

Провідні підприємства не лише усвідомлюють, які переваги вони зможуть отримати, якщо країна чи регіон системно просувають себе, але і самі допомагають поліпшити імідж місця, в якому працюють. Покращений імідж додає місцю цінну позитивну ідентичність, яку можна конвертувати і на міжнародній арені. Для кожної компанії важливо будувати свій бренд і лояльність до нього з боку зацікавлених сторін. Побудова ідентичності ускладнюється для тих компаній, країн або регіонів, базування яких нікому невідомі або, ще гірше, в яких погана репутація. Адже шоколад зі Швейцарії або Бельгії вже сприймається краще, ніж з Польщі, одяг з Італії кращий, ніж з Румунії, фінансові послуги з Болгарії слабо виглядають у порівнянні з Великобританією або Швейцарією. Вже не кажучи про ті приклади, коли країни докладають системних зусиль до маркетингу («Made in USA» «True Italy»).

Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього вимірів іміджу України, а тим більше – вдале поєднання цих двох аспектів у політиці держави могло б дати відчутний позитивний результат. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її територію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя, насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і з якою б бажали співпрацювати іноземці.

Література

1. Панкрухин, А.П. Муниципальное управление: маркетинг территорий. [Текст] / А.П. Панкрухин. – М.: Логос, 2002. – 64 с.

2. Мирошниченко, В. Бренд страны как двигатель экономического развития [Текст] / В. Мирошниченко. – 2006. – №24 (488). – C. 52–55.

3. Матеріали інтернет-конференції Н. Попович «Вплив іміджу України на розвиток бізнесу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.innovations.com.ua/uk/conference/8/45/1253

4. Про «Основні напрямки зовнішньої політики України». Постанова Верховної Ради України // Голос України. – 24 липня 1993 р. – №139.

5. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. – К.: Либідь, 2005.