регистрация / вход

Статус біженців у Європейському Союзі

Особливості статусу біженців у Європейському Союзі та роль міжнародно-правового механізму забезпечення прав біженців. Виконання державами-членами відповідних договірних зобов’язань. Роль специфічних юридичних інститутів як складових правового механізму.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СІРАНТ МИРОСЛАВА МИКОЛАЇВНА

УДК 341.43: 341.176(4)

СТАТУС БІЖЕНЦІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Спеціальність: 12.00.11. – міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор РЕПЕЦЬКИЙ Василь Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович, Харківська юридична академія імені Ярослава Мудрого професор кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн кандидат юридичних наук, доцент МАЦКО Анатолій Степанович, Київський університет права Національної академії наук України завідувач відділу міжнародного права.

Захист відбудеться 19 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 10 квітня 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Новітні тенденції світового суспільно-політичного розвитку порушили перед наукою міжнародного права низку важливих питань як теоретичного, так і практичного характеру. Одне з найголовніших питань полягає у визначенні та аналізі результатів феномену міжнародної міграції, кардинальне розв’язання проблем якої знаходиться в епіцентрі міжнародних відносин. Існуючі проблеми міжнародної міграції значною мірою зумовлені сучасними тенденціями розвитку інституту захисту прав біженців. Станом на сьогоднішній день жоден з континентів світу не позбавлений проблеми біженців, зумовленої воєнними та громадянськими конфліктами, систематичними та масовими порушеннями прав людини, а також економічними проблемами держав, які доволі часто призводять до внутрішньодержавної політичної нестабільності.

Статус біженця з точки зору міжнародного права займає правовий простір, який з одного боку, характеризується принципом суверенітету держав, та пов’язаними з ним принципами територіального верховенства та самозбереження, з іншого – конкуруючими гуманітарними принципами, покладеними в основу сучасного міжнародного права. Проте норми міжнародного права, які регулюють правовий статус біженців, не цілком сформовані як система правового захисту і не забезпечують необхідного регулювання ситуацій, які можна вважати надзвичайними у даній сфері.

Дедалі частіше відчувається різниця у можливостях реалізації правового статусу біженця у державах різних географічних регіонів, у різних правових системах, а також у національних підходах до імплементації відповідних міжнародно-правових норм на внутрішньодержавному рівні.

Зрештою, з огляду на необхідність забезпечення виконання стратегічного для України завдання вступу в ЄС нагальною потребою для нашої держави є гармонізація українського міграційного законодавства із правом ЄС у відповідній сфері регулювання, зокрема питаннях надання притулку та забезпечення реалізації правового статусу біженців.

Тема дисертації є також актуальною з огляду на недостатній рівень дослідження обраної автором проблематики та відсутність спеціальних монографічних досліджень. Переважна більшість сучасних наукових досліджень, присвячених аналізу міжнародного режиму захисту прав біженців загалом та міжнародно-правового статусу біженців та шукачів притулку зокрема, презентує переважно західну наукову думку. На наш погляд, слід звернути увагу на особливий внесок у дослідження зазначених проблем таких українських вчених науки міжнародного права як: Буроменського М.В., Гончаренко О.А., Гринчака В.А., Євінтова В., Іванова Д.В., Квашилава Т., Малиновської О.А., Новік В.О., а також Потапова В.І. та Чеховича С.Б. Окремо слід відзначити дослідницьку діяльність та наукові праці наступних зарубіжних науковців: Вернант Дж., Грал-Медсен А., Гудвін-Гілл Г.С., Дженнінгс Р., Карлієр Дж. -Й., Мусало К., Мур Дж., Хетеуей Дж., а також Холборн Л.В. та Чімні Б.С. На формування основних результатів даного дослідження істотний вплив справили результати аналітично-упорядницької і науково-дослідної діяльності таких вітчизняних науковців та вчених країн СНД, як Бритченко С., Малиновська О.А., Сарашевський Ю.Л. Селіванов А.В. Що ж до наукових розробок західних дослідників, на наш погляд, слід окремо відзначити наступних: Банек П., Барнетт Л., Белл М., Борхельт Г., Вайдліх С., Гібні М. Дж., Едмінстер С., Кларк Т., Кьєрум М., Ламберт Х., Лєгомскі С.Х., Макадам Дж., Пьотровіч Р., Хансен Р., а також Хетеуей Дж. та Хурвіц А.

У дисертації також використані матеріали щомісячних і періодичних видань з питань міграції, міжнародно-правових актів, національного законодавства європейських держав та вітчизняних нормативно-правових актів із зазначеної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з дослідженнями права Європейського Союзу, які проводилися кафедрою європейського права та кафедрою міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000 „Вивчення європейського права в університетах України”. Робота спрямована на забезпечення реалізації Указів Президента України „Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією”, „Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання”, „Питання організації виконання Закону України “Про імміграцію”, „Питання організації виконання Законів України “Про громадянство України” та „Про біженців”, а також „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. Окрім цього, даний напрям дослідження збігається з планами науково-дослідних робіт та тематичними планами Львівського державного університету внутрішніх справ на 2005-2008 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування особливостей статусу біженців у Європейському Союзі та ролі міжнародно-правового механізму забезпечення прав біженців, а також виконання державами-членами відповідних договірних зобов’язань.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:

визначити правову природу і подати правовий аналіз статусу біженців у міжнародному праві;

проаналізувати еволюцію поняття „статус біженців” у міжнародному праві;

вивчити особливості становлення та розвитку правового механізму забезпечення захисту прав біженців у рамках Європейського Союзу;

дослідити роль специфічних юридичних інститутів як складових правового механізму забезпечення реалізації правового статусу біженців у рамках ЄС;

дослідити ступінь імплементації норм відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні в державах-членах ЄС;

встановити відповідність положень нормативно-правових актів України міжнародно-правовим стандартам щодо забезпечення реалізації правового

статусу біженців та запропонувати певні способи удосконалення відповідного законодавства України.

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини з приводу забезпечення реалізації правового статусу біженців, які визначаються міжнародними актами загального характеру та регіональними угодами.

Предметом дослідження є сучасний правовий статус біженців у Європейському Союзі, а також особливості діяльності міжнародних органів та організацій, які забезпечують захист прав біженців на регіональному рівні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблему в єдності її соціального змісту та юридичної форми, а також здійснити системний аналіз становлення та формування інституту захисту прав біженців у рамках ЄС.

Методологія дослідження передбачала використання таких загальновизнаних методів, як історично-правового, логічного, системного і порівняльно-правового аналізу, статистичного і прогностичного, а також формально-логічного. Комплексний підхід до аналізу досліджуваних питань і використання зазначених методів дозволили всебічно розглянути розвиток і сучасний стан міжнародно-правового статусу біженців та зробити висновки щодо шляхів його вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає, насамперед, у тому, що вона є першим у вітчизняній правовій науці спеціальним комплексним дослідженням статусу біженців у Європейському Союзі.

У результаті проведеного дослідження сформульовано положення, котрим притаманні елементи наукової новизни, які виносяться на захист:

рух до створення Загальної Європейської Системи Притулку у рамках ЄС сприяє окресленню єдиного загальноєвропейського підходу до забезпечення реалізації правового статусу біженців, що передбачає залучення усіх країн регіону до системи співробітництва з питань вирішення проблеми біженців, наявність постійного механізму консультацій, моніторингу та контролю за виконанням європейськими державами їх зобов’язань щодо забезпечення реалізації правового статусу біженців;

у рамках ЄС увага акцентується на забезпеченні реалізації правового статусу біженців, які є апатридами або іноземцями – з огляду на це у рамках ЄС шукачі притулку та апатриди користуються режимом найбільшого сприяння;

досліджено, що загалом, для держав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутність синхронності та значні відмінності у виборі пріоритетних проблем, а також стратегій та способів їх розв’язання;

відповідними міжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпечення правового статусу біженців не передбачене

встановлення окремих часових обмежень щодо реалізації лише окремих прав зазначеної категорії населення (наприклад, щодо їх права на працевлаштування в державі притулку), проте в окремих державах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;

практична реалізація правового статусу біженців у державах-членах ЄС ускладнюється різними чинниками – держави-члени ЄС, приміром, доволі часто скорочують загальні обсяги соціального забезпечення біженців та шукачів притулку, визначають пріоритетним фінансування заходів сприяння реалізації лише їх окремих прав;

національне законодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасне використання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку – Україна створює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту прав біженців, а з іншого – звужує можливість допуску біженців на свою територію шляхом запозичення західноєвропейської концепції „третьої безпечної країни”;

вимоги адаптації законодавства України до права ЄС у сфері захисту прав та регулювання правового статусу біженців логічно вестимуть до заміни національного режиму забезпечення правового статусу біженців в Україні режимом найбільшого сприяння, передбаченим актами органів ЄС у цій сфері регулювання, що позитивно вплине на проведення чіткішого розмежування правового статусу громадян держави, а також іноземців та осіб без громадянства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, які займаються питаннями співробітництва з ЄС та питаннями міграції, а також удосконалити чинне міграційне законодавство щодо питань забезпечення реалізації правового статусу біженців.

Досягнуті результати становлять практичний інтерес: а) у політичній сфері (положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути основою для подальшої розробки цілісної державної міграційної політики в Україні); б) у правотворчості (проаналізовані в дослідженні досвід правотворчості іноземних держав може бути застосований у процесі вдосконалення існуючої системи вітчизняного імміграційного законодавства, особливо у сфері захисту прав біженців); в) у правозастосовчій діяльності (використання отриманих результатів може сприяти удосконаленню діяльності державних органів щодо управління імміграційним процесом та у сфері забезпечення прав біженців зокрема.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки та європейського права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов’язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу, а також в сфері вивчення права ЄС.

Пропозиції та висновки, сформульовані за результатами проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні курсу міжнародного публічного права, а також при викладанні спеціальних курсів і підготовці наукових розробок, навчальних посібників, що стосуються не тільки проблем вимушеної імміграції, а й прав людини взагалі.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, отримані узагальнення та результати були оприлюднені: на міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м. Одеса, квітень 2004 р), на міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичного спрямування” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 р); на міжнародній науково-практичній конференції „Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти” (м. Дніпропетровськ, 14 квітня 2006 р); на всеукраїнській науковій конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів, 9 листопада 2007 р), а також використано під час читання курсу “Міжнародне публічне право” для студентів та курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ.

Теоретичні аспекти роботи використовувались авторкою у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права, зокрема, за темами: „Захист прав людини в міжнародному праві” та „Міжнародне гуманітарне право”.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження висвітлені у восьми наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів (які містять шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 234 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 478 найменувань – на 53 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення, подано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження, визначається його структура й обсяг.

Розділ 1 "Становлення та розвиток міжнародно-правового регулювання статусу біженців" складається з трьох підрозділів та висвітлює базові теоретико-методологічні засади міжнародно-правового статусу біженців у Європейському Союзі. Підрозділ 1.1 "Ступінь наукової розробленості теми" присвячено з’ясуванню ступеня вирішення проблеми статусу біженців у Європейському Союзі. У вітчизняній науковій літературі особливості регулювання статусу біженців у рамках ЄС та його державах-членах є малодослідженими. Залежно від мети та характеру наукового аналізу в межах кожної галузі знань сформувалися специфічні підходи до аналізу феномену біженців, зокрема, до його визначення, типології та методики дослідження. Загалом, проблеми забезпечення захисту прав біженців та реалізації їх міжнародно-правового статусу розглядаються дослідниками у тісному зв’язку із міжнародними міграційними процесами. Аналіз спеціальних літературних джерел дав можливість виділити коло питань, які потребують поглибленого вивчення:

1) основні недоліки сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців (а саме, відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” та відсутність механізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань у досліджуваній сфері регулювання);

2) характерні риси правового статусу біженців, які ставлять його у ранг особливого комплексного правового явища;

3) особливості прийнятих на регіональному рівні визначень поняття „біженець” (особливо тих, що спрямовані на розширене тлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією 1951 р., а також Протоколом 1967 р. до неї); аналіз правового статусу таких категорій, як „біженці”, „шукачі притулку”, „вимушені переселенці” тощо;

4) особливості становлення та функціонування інституту біженців у Європейському Союзі; історичний міжнародний досвід щодо регулювання забезпечення реалізації правового статусу біженців;

5) ступінь відповідності норм українського законодавства щодо регулювання правового статусу біженців нормам відповідних міжнародно-правових актів у досліджуваній сфері регулювання тощо.

Підрозділ 1.2 "Еволюція поняття „біженець” та специфіка міжнародно-правового статусу біженців" присвячено висвітленню еволюції поданого у міжнародно-правових актах поняття „біженець” щодо охоплюваних ним категорій осіб. Констатовано, що лише після Першої світової війни державами були здійснені перші спроби спільного надання допомоги особам, які шукали порятунку в інших країнах від загроз, що існували у державах їх громадянської приналежності або постійного місця проживання. З часом у міжнародно-правовій практиці критерії встановлення статусу біженців поступово розширювалися.

Для розгляду проблем еволюціонування поняття „біженець”, важливе значення має затвердження Статуту Міжнародної організації у справах біженців. Проте слід відзначити, що МОБ створювалася як тимчасова спеціалізована установа ООН, до компетенції якої було віднесено реєстрацію, визначення статусу, репатріацію, переселення, правовий та політичний захист біженців. Наступним кроком у становленні міжнародно-правових механізмів регулювання статусу біженців стало створення Генеральною Асамблеєю ООН у 1951 р., Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Аналіз чинних установчих документів цього органу привів до висновку про те, що Статут УВКБ ООН потребує нових доповнень, що стосуватимуться внесення у визначення поняття “біженець” змін, які легалізують нові напрями діяльності Управління у сучасних умовах.

Значний науковий інтерес при дослідженні еволюції поняття “біженця” становить також аналіз основних понять та критеріїв, згідно яких статус біженця визначається за Конвенцією 1951 р.

З точки зору міжнародного права, зміст правового статусу біженців складають їх права, свободи та обов’язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних угод і відтворені в національних законодавчих актах держав. Враховуючи наведене, в дисертації звертається увага на такі положення. По-перше, біженці нарівні з іншими категоріями населення, незалежно від того, законним чи незаконним є їх перебування на території держави, користуються основними правами людини, які носять універсальний характер. По-друге, біженці користуються притаманними лише їм правами та привілеями, передбаченими положеннями універсальних та регіональних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють їх правовий статус. По-третє, важливу роль у визначенні особливостей реалізації правового статусу біженців відіграють системоутворюючі керівні принципи визначення порядку та методів забезпечення реалізації правового статусу біженців. По-четверте, до моменту отримання рішення щодо надання особі статусу біженця чи відмови у такому наданні така особа ще не підпадає під поняття „біженець”, а є лише шукачем притулку, обсяг прав якого – набагато вужчий порівняно з правовим статусом біженців. По-п’яте, Конвенцією 1951 р. передбачається, що біженцем може бути і особа без визначеного громадянства, що дещо змінює її правовий статус, який визначатиметься також на основі положень Конвенції про статус апатридів 1954 р., і Конвенції про скорочення випадків без громадянства 1961 р. По-шосте, існують дві основні категорії біженців, правовий статус яких відрізняється з огляду на джерело надання їм допомоги, – „конвенційні” та „мандатні” біженці. По-сьоме, особливості міжнародно-правового статусу біженців тісно пов’язані зі специфікою визначеного національним законодавством статусу біженців у його порівнянні зі статусом іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території певної держави.

У підрозділі 1.3 "Правове регулювання становлення та розвитку правового статусу біженців в межах Європейської системи" звертається увага, зокрема на те, що Міжнародне співробітництво держав у сфері захисту прав біженців здійснюється не лише на універсальному рівні, як у випадку з УВКБ ООН, але і на регіональному рівні також. На Європейському континенті система захисту прав біженців і забезпечення ефективної реалізації їх правового статусу формується у рамках загальної європейської системи захисту прав людини, основними складовими якої є: а) система Ради Європи; б) система діяльності Організації з безпеки та співробітництва в Європі; та в) система Європейського Союзу.

Початок формування європейської системи надання практичної допомоги біженцям було покладено у перші повоєнні роки, коли ООН, розробивши цілу низку спрямованих на захист прав людини документів, визначила право на притулок серед найважливіших прав людини. Ще до початку Другої світової війни проблема потоків біженців у Європі залишалася однією з найбільш складних із усього комплексу гуманітарних проблем. Після завершення Другої світової війни проблема вимушеної міграції стала настільки масштабною та загрозливою, що вимагала негайного вирішення. Спричинені значним зростанням кількості біженців обставини вимагали або докорінної зміни, або ж суттєвого покращення тогочасної міжнародно-правової системи захисту прав біженців у Європі.

Особливу увагу у роботі присвячено аналізу місця таких неурядових організацій та форумів у європейській системі захисту прав біженців: Європейська Рада у справах біженців та вигнанців, Європейська консультативна організація у справах біженців та висланих осіб, Європейська правова мережа з питань притулку.

Розділ 2 "Правовий механізм забезпечення статусу біженців у Європейському Союзі" складається з трьох підрозділів та присвячується розв’язанню проблем безпосереднього застосування норм міжнародного права у вирішенні завдань забезпечення статусу біженців у країнах Європейського Союзу. У підрозділі 2.1 "Правова природа актів, що визначають статус біженців у Європейському Союзі" зазначається, що хоча на початку останнього десятиліття XX-го століття держави-члени ЄС відмовилися передати частину своїх суверенних повноважень щодо регулювання міграції на користь ЄС, тим не менше вони визнали, що скасування контролю на внутрішніх кордонах держав у рамках ЄС робить практично неможливим здійснення їх національної юрисдикції стосовно контролю за міграційними потоками, оскільки після того, як певна особа вже потрапляла на спільну територію ЄС, навряд чи можна було б повторно перевіряти її пересування. Саме тому уряди європейських держав погодилися шукати шляхи спільного вирішення проблем, пов’язаних із регулюванням в’їзду іноземців на територію географічного простору ЄС.

В дисертації стверджується, що станом на першу половину 90-х років XX-го століття, європейська система притулку перебувала в кризі, оскільки основні зусилля європейських держав у сфері регулювання міграційних процесів на національному та регіональному (у рамках ЄС) рівнях зосереджувалися на боротьбі з нелегальною імміграцією та посиленні контролю за в’їздом іноземців-мігрантів, а не на забезпеченні захисту прав біженців та шукачів притулку.

На нашу думку, найефективнішим способом аналізу правового регулювання у даній сфері є дослідження основних етапів поступового розвитку права ЄС у сфері визначення та забезпечення реалізації правового статусу біженців. Зокрема, в роботі виділяються такі етапи:

1) 1985 р. – 1992 р. (від створення Шенгенської системи та укладення Дублінської конвенції 1990 р. до підписання Маастрихтського Договору 1992 р) – становлення та розвиток права Європейського Співтовариства у сфері надання притулку та захисту прав біженців характеризувався винятковим зростанням кількості шукачів притулку на території держав-членів ЄС, а також спробами європейських держав зосередити зусилля на регулюванні міграційних процесів у Європі.

2) 1992 р. – 1999 р. (від Маастрихтського Договору 1992 р. до підписання Амстердамського Договору 1997 р. і набуття ним чинності 1999 р) – розвиток права ЄС у сфері захисту прав біженців, а також визначення та забезпечення реалізації їх правового статусу відзначався активізацією спроб гармонізації політики держав-членів ЄС у сфері надання притулку та захисту прав біженців, а також їх доволі симптоматичні спроби зменшити кількість біженців у Західній Європі шляхом ускладнення окремих елементів процедури визначення статусу біженців.

3) 1999 р. – 2004 р. (становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку та розвиток права Європейського Співтовариства у сфері надання притулку та захисту прав біженців відповідно до положень Амстердамського Договору 1997 р) – характеризувався прийняттям значної кількості правових актів, спрямованих на забезпечення становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку, а також на імплементацію положень ст.63 Договору про заснування Європейського Співтовариства.

4) сучасний етап (після 2004 р) – характеризується розробкою та прийняттям у рамках ЄС правових актів, спрямованих на посилення практичного співробітництва держав-членів ЄС, на підвищення якості процесу прийняття рішень у досліджуваній нами сфері регулювання, на розробку регіональних програм управління міграційними потоками та спеціальних регіональних програм захисту мігрантів, біженців, шукачів притулку.

У підрозділі 2.2 "Юридичний механізм забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців в ЄС" визначаються основні напрями діяльності держав-членів ЄС щодо імплементації норм правових актів з питань забезпечення реалізації правового статусу біженців у рамках ЄС. У цій частині роботи проаналізовані сучасні механізми забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців в країнах ЄС щодо:

забезпечення державами-членами ЄС мінімальних стандартів щодо прийняття шукачів притулку, а також забезпечення реалізації їх правового статусу;

забезпечення надання особам, які користуються міжнародним захистом, необхідного захисту та допомоги стосовно поселення, працевлаштування, соціального забезпечення та місцевої інтеграції у суспільство країни притулку;

забезпечення реалізації права біженців на возз’єднання сім’ї.

У цьому підрозділі дисертаційної роботи визначені основні сучасні тенденції у досліджуваній сфері, а також окремо зосереджена увага на аналізі досвіду Німеччини і Франції у сфері забезпечення реалізації правового статусу біженців, оскільки саме ці держави-члени ЄС щорічно приймають на своїй території найбільшу кількість осіб, які користуються міжнародним захистом.

Підрозділ 2.3 "Адаптація законодавства України до права ЄС щодо статусу біженців" розглядає відповідну проблему через призму проблеми виконання державами положень міжнародних нормативно-правових актів у сфері забезпечення та захисту прав людини загалом, а також у сфері захисту прав біженців та забезпечення реалізації їх міжнародно-правового статусу зокрема. У зв’язку із наведеним, відзначаються такі важливі моменти: по-перше, держави-члени ЄС є сторонами міжнародних багатосторонніх договорів з питань захисту прав людини та захисту біженців зокрема, – отже зобов’язані забезпечувати виконання положень міжнародно-правових актів (принцип „pacta sunt servanda”) на міжнародному та національному рівнях; по-друге, залежно від застосовуваного конкретною державою підходу до визначення співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права визначатиметься послідовність дій держави щодо забезпечення виконання положень міжнародно-правових актів; по-третє, участь держави у багатосторонньому співробітництві у рамках певної міжнародної міжурядової організації, може суттєво змінювати процедуру забезпечення виконання державою положень міжнародно-правових актів; по-четверте, у рамках Європейського Союзу акти Ради ЄС можуть або мати пряму дію і виключати необхідність подальшої імплементаційної правотворчості держави, або залишати державам-членам ЄС свободу вибору імплементаційних заходів на національному рівні; по-п’яте, у рамках Європейського Союзу держави-члени ЄС не лише імплементують положення Конвенції 1951 р., але й комплекс правових актів, що формують acqius ЄС у сфері надання притулку, захисту прав біженців та забезпечення реалізації їх правового статусу.

У цій частині дисертації виділяються та аналізуються окремі неврегульовані належним чином практичні та правові питання, що ускладнюють повну реалізацію правового статусу біженців в Україні: по-перше, серйозною проблемою залишається питання належного документування шукачів притулку в Україні, які перебувають на різних стадіях процедури надання статусу біженця; по-друге, наявність довідок не убезпечує біженців від необхідності постійної повторної реєстрації їх місця проживання, часто це є прямим порушенням права біженців на свободу пересування та вибір місця проживання; по-третє, складною проблемою залишається питання умов утримання шукачів притулку в пунктах їх тимчасового розміщення.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у з’ясуванні особливостей статусу біженців у Європейському Союзі та ролі міжнародно-правового механізму забезпечення прав біженців, а також виконання державами-членами відповідних договірних зобов’язань. Проведене дослідження дало підстави зробити наступні висновки:

1) зростання напруженості та нестабільності як на внутрішньодержавному рівні, так і у відносинах між суверенними державами, породжуватиме нові потоки біженців, що вимагатиме від науковців своєчасної розробки універсальних, всеохоплюючих правил поводження з представниками зазначеної категорії населення;

2) основними недоліками сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців є відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” (що охоплюватиме осіб, які стали жертвами війни, а також людей, які рятуються втечею від масових порушень прав людини, від екологічних катастроф, зовнішньої агресії, окупації, насильства, а також сприятиме вирішенню проблем внутрішньо переміщених осіб, шукачів притулку, „економічних” біженців тощо), а також відсутність механізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань у досліджуваній сфері регулювання;

3) дедалі більш важливого значення набувають визначення поняття „біженець”, прийняті на регіональному рівні (особливо ті, що спрямовані на розширене, деталізоване тлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією 1951 р. і Протоколом 1967 р); зокрема, у рамках ЄС правові акти проводять чітке розмежування правового статусу біженців, шукачів притулку, переміщених осіб, які користуються тимчасовим захистом у випадках масового припливу біженців, та осіб, які користуються додатковими формами захисту;

4) рух до створення Загальної Європейської Системи Притулку у рамках ЄС сприяє окресленню єдиного загальноєвропейського підходу до забезпечення реалізації правового статусу біженців (регламентований положеннями Директиви Ради ЄС 2004/83/EC від 29 квітня 2004 р. з питань мінімальних стандартів щодо кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які інакше потребують міжнародного захисту, а також щодо обсягу наданого захисту);

5) основні статуси, якими можуть володіти у рамках ЄС групи осіб, які користуються міжнародним захистом (громадяни третіх країн та особи без громадянства) – це статус біженця („refugee status”) та статус особи, яка користується додатковими формами захисту („subsidiary protection status”);

6) у рамках ЄС увага окремо акцентується на забезпеченні реалізації правового статусу біженців, які є апатридами або іноземцями (громадянами держав, що не є членами ЄС) – з огляду на це у рамках Європейського Союзу визначено, що права біженців, шукачів притулку та апатридів, які користуються захистом, загалом не повинні відрізнятися від прав громадян третіх країн, які на законних підставах проживають в державах-членах ЄС (режим найбільшого сприяння), а передбачений на внутрішньодержавному рівні (приміром, Україною) національний режим доволі важко забезпечити на практиці;

7) загалом, для держав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутність синхронності та доволі значні відмінності у виборі першочергових проблем для вирішення, а також стратегій та способів їх розв’язання;

8) практична реалізація норм, що визначають правовий статус біженців у державах-членах ЄС, ускладнюється тим, що держави-члени ЄС скорочують обсяги соціального забезпечення біженців та шукачів притулку, щоб „відлякувати” нових біженців, а також вирішувати питання пріоритетності фінансування заходів сприяння реалізації їх окремих прав (право на соціальне забезпечення, право на житло, право на працевлаштування);

9) відповідними міжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпечення правового статусу біженців не передбачене встановлення окремих часових обмежень щодо реалізації лише окремих прав зазначеної категорії населення (наприклад, щодо їх права на працевлаштування в державі притулку), проте в окремих державах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;

10) національне законодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасне використання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку – Україна створює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту прав біженців, з іншого боку – запозичення Україною західноєвропейської концепції „третьої безпечної країни” звужує можливість допуску біженців на свою територію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сірант М.М. Європейський досвід вирішення проблем біженців // Митна справа. – 2003. - № 3. – С.80-86.

2. Сірант М.М. Генеза поняття „статус біженця” в міжнародному праві // Митна справа. – 2003. - № 4. – С.89-96.

3. Сірант М.М. Правовий статус біженців в Україні // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. –2003. - № 1. – С.273-282.

4. Сірант М.М. Міжнародно-правові аспекти визначення поняття „біженець” // Одеський інститут внутрішніх справ. – 2003. - № 1. – С.165-171.

5. Сірант М.М. Принципи правового регулювання статусу біженців у міжнародному праві // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. - №3 – С.169-181.

6. Сірант М.М. Діяльність міжнародних інституцій щодо захисту прав біженців // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. - № 4. – С.26-35.

7. Сірант М.М. Інститут біженців у структурі сучасного імміграційного процесу в Україні // Вісник Львівського юридичного інституту. – 2004. - № 2(2). – С. 207-219.

8. Сірант М.М. Механізм регулювання правового статусу біженців у рамках Співдружності Незалежних Держав // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2007. – № 3. – С.175-181.

АНОТАЦІЯ

Сірант М.М. Статус біженців у Європейському Союзі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка – Київ, 2008.

Дисертація присвячена проблемі дослідження статусу біженців у Європейському Союзі. Викладено історичні передумови становлення й розвитку міжнародно-правових норм, які стосуються статусу біженців в межах Європейської системи. Проаналізовано правовий механізм забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців в ЄС. Досліджено, що дедалі більш важливого значення набувають визначення поняття „біженець”, прийняті на регіональному рівні, через те є потреба у розширенні даного поняття і на універсальному рівні. Визначено, що права біженців не повинні відрізнятися від прав громадян третіх країн, які на законних підставах проживають у державах-членах ЄС. Проаналізовано законодавство України про біженців та запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення та приведення у відповідність з нормами міжнародного права.

Ключові слова: біженець, статус біженця, Європейський Союз, переміщені особи, шукачі притулку, внутрішньо переміщені особи.

АННОТАЦИЯ

Сирант М.М. Статус беженцев в Европейском Союзе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию статуса беженцев в Европейском Союзе. Все чаще чувствуется разница в возможностях реализации правового статуса беженцев в странах разных географических регионов, в разных правовых системах, а также в национальных подходах к имплементации соответствующих международно-правовых норм на внутригосударственном уровне.

Изложены исторические предпосылки возникновения и развития международно-правовых норм, касающихся статуса беженцев в Европейской системе. Обращается внимание на то, что международное сотрудничество стран в области защиты прав беженцев осуществляется не только на универсальном уровне, как в случае УВКБ ООН, но и на региональном уровне. Особое внимание в работе посвящено анализу деятельности международных неправительственных организаций.

Подчеркивается, что в начале последнего десятилетия XX-го века страны-участницы ЕС отказались передавать часть своих суверенных полномочий относительно регулирования миграции в пользу ЕС. Тем не менее, они признали, что отмена контроля на внутренних границах стран в рамках ЕС делает практически невозможным исполнение их национальной юрисдикции относительно контроля за миграционными потоками, поскольку после того, как конкретная личность попадала на общую территорию ЕС, вряд ли можно ли было бы повторно проверить ее передвижение.

Утверждается, что в первой половине 90-х годов ХХ-го века европейская система приюта пребывала в кризисе, поскольку основные усилия европейских стран в области регулирования миграционных процессов на национальном и региональном уровнях концентрировалась, преимущественно, на борьбе с нелегальной иммиграцией, а не на обеспечение защиты прав беженцев и искателей убежища.

Проанализировано правовой механизм обеспечения норм, определяющих правовой статус беженцев в ЕС. Обосновано, что более важное значение приобретают определения понятия "беженец", принятые на региональном уровне. Поэтому необходимо расширить данное понятие и на универсальном уровне. Проанализированы современные механизмы обеспечения норм, определяющих правовой статус беженцев в странах ЕС относительно: обеспечения странами-членами ЕС минимальных стандартов принятия искателей убежища, а также обеспечение реализации их правового статуса.

Определено, что права беженцев не должны отличаться от прав граждан третьих стран, проживающих на законном основании в странах-членах ЕС. В диссертации выделяются и анализируются отдельные неурегулированные надлежащим образом практические и правовые вопросы, усложняющие полную реализацию правового статуса искателей убежища и беженцев на Украине. Проанализировано законодательство Украины о беженцах, предложены изменения и дополнения к действующему законодательству с целью его дальнейшего усовершенствования и приведения в соответствие с нормами международного права.

Ключевые слова: беженец, статус беженцев, Европейский Союз, переселенцы, искатели убежища, внутренние переселенцы.

SUMMARY

Sirant M. M. The refugee status in the European Union. – Manuscript.

The thesis for the scientific degree of a Candidate of Law in speciality 12.00.11. – International Law. – The Taras Shevchenko National University in Kyiv. – Kyiv, 2008.

The thesis is devoted to the problem of the refugee status in the European Union. The historical pre-conditions of forming and developing the international-legal standards which concern the refugee status within the European system are presented. The legal mechanism of ensuring the norms determining the refugee legal status in the European Union is analysed. The determination of the concept „refugee” on the regional level gains the more important significance, that’s why there is a necessity to broaden this concept on the universal level, too. It is also determined, that refugee rights must not differ from the rights of citizen of the third world, who live in the countries of the European Union legally. The Ukrainian legislation concerning refugees has been analysed, changes and additions to the valid legislation for improving and bringing them into comfort mity with international law norms are suggested.

Key words: refugee, refugee status, European Union, transfered individuals, asylum-seekers, internal transferred individuals.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий